Ухвала суду № 96278933, 14.04.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

14 квітня 2021 року справа № 580/33/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у письмовому провадженні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу № 580/33/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач, представник позивача – не прибули]

до Тальнівської міської ради (вул. Соборна, 30б, м. Тальне, Звенигородський район, Черкаська область, 20401, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 365466327) [представник відповідача – не прибув]

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийняв ухвалу.

04.01.2021 ОСОБА_2 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тальнівської міської ради, з урахуванням уточненої позовної заяви, що надійшла до суду 25.01.2021 у порядку усунення недоліків, просить:

визнати бездіяльність Тальнівської міської ради протиправною щодо порушення розгляду клопотання ОСОБА_1 у порядку статті 118 Земельного кодексу України «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності» від 07.09.2020, що полягає у порушенні положень частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України;

зобов`язати Тальнівську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 у порядку статті 118 Земельного кодексу України «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності» від 07.09.2020 і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Тальнівської міської ради на користь ОСОБА_1 , понесені витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 5000 грн 00 коп;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Тальнівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору у сумі 840 грн 80 коп.

Ухвалою від 01.02.2021 відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 24.02.2021, надано відповідачу 15 днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання відповіді на відзив. Ухвалою від 24.02.2021 відкладено підготовче засідання до 17.03.2021. Ухвалою від 17.03.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 07.04.2021. Ухвалою від 05.04.2021 зобов`язано Тальнівську міську раду до часу призначеного судового засідання 07.04.2021 надати суду: докази на підтвердження рішення Тальнівської міської ради від 23.04.1998 № 115; договорів оренди/іншого права користування спірної земельної ділянки згідно укладених відповідачем з громадянами; інших документів, що свідчать про перебування земельної ділянки з кадастровим номером 7124010100:02:001:2948 у власності/користуванні фізичних та/або юридичних осіб у контексті сталої практики Верховного Суду. Ухвалою від 07.04.2021 відкладено розгляд справи до 14.04.2021.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач на клопотання представника позивача щодо надання у порядку статті 118 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства – 2,0 га, повідомив, що клопотання не належить до задоволення, позаяк земельна ділянка з кадастровим номером №7124010100:02:001:2948 загальною площею 23,4 га (визначена як поле № НОМЕР_2 ) надана громадянам у користування для городництва і використовується за призначенням. У позові зазначено, що відповідь від 14.09.2020 № 01-09/2904 не відповідає вимогам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та не є рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою. Відповідачем не винесено на розгляд сесії Тальнівської міської ради дане питання та без голосування депутатів Тальнівської міської ради надано відмову листом. У позові зазначено, що витрати на правничу допомогу становлять 5000 грн та складаються з попереднього опрацювання матеріалів, законодавчої бази аналізу судової практики, формування правової позиції – (2 години, вартість 100 грн/година) 2000 грн; надання усних та письмових консультацій щодо можливості оскарження дій відповідача – (2 години, вартість 500 грн/година) 1000 грн; підготовка, написання позовної заяви – (2 години, вартість 1000 грн/година). 23.02.2021, 02.03.2021, 15.03.2021, 05.04.2021, 14.04.2021 засобами електронного зв`язку до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі та участі позивача.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив у встановлений судом строк не подав (ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 04.02.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення штрихкодовий ідентифікатор 1803103970589), про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.54, 63, 77, 80).

Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі під час розгляду справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд зазначає про таке.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кодексом адміністративного судочинства України (частини 1, 2 статті 4) встановлено, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (пункт 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб`єктом визначений Цивільним кодексом України.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що належить захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Не є публічно-правовим спір між органом державної влади (суб`єктом владних повноважень) та суб`єктом приватного права - фізичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

У справі № 580/28/21 (ЄДРСР 95979858) зазначено: суд критично оцінює аргументи відповідача, що земельна ділянка з кадастровим номером №7124010100:02:001:2948 загальною площею 23,4 га (визначена як поле №14-14а) надана громадянам у користування для городництва і використовується за призначенням по цей час. У справі № 580/25/21 (ЄДРСР 95491059) зазначено: за результатом розгляду клопотання відповідач листом від 14.09.2020 №01-09/2904 надав відповідь на вищезазначене клопотання, у якому зазначив, що воно не належить задоволенню оскільки земельна ділянка з кадастровим номером №7124010100:02:001:2948 загальною площею 23,4 га (визначена як поле №14-14а) надана громадянам у користування для городництва і використовується за призначенням по цей час.

За змістом частин 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин 1-5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. У частині 6 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності на них або право оренди.

У пункті 4 перехідних положень Земельного кодексу України зазначено: Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів, інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження, переселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення, зокрема городництва за рахунок земель запасу та резервного фонду.

Згідно з пунктом 6 Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 визначено, що інвентаризація земель проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць, територій, межі яких визначені проектами формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад, масивів земель сільськогосподарського призначення, окремих земельних ділянок. Під час проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення здійснюються заходи, визначені статтею 35 Закону України «Про землеустрій». Пунктом 7 зазначеного порядку встановлено, що вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; електронних документів, що містять відомості про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003, ратифікованої Законом України від 15.06.2004 № 1776-IV; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку.

Позовні вимоги щодо встановлення (визнання) чинності державних актів на земельні ділянки є цивільно-правовими вимогами про визнання права власності на земельні ділянки (постанова ВП ВС від 15.05.2019 у справі № 826/3985/17). Оскільки позовні вимоги щодо встановлення (визнання) чинності державних актів на земельні ділянки осіб заявлено з метою захисту їхнього цивільного (речового) права, а саме права володіти та розпоряджатися належним їм на праві власності майном, то цей спір стосується приватноправових відносин і не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Відповідно до Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель» землі «для городництва» належать до підрозділу 01.07 секції А (землі сільськогосподарського призначення).

Судом встановлено, що відповідно до рішення Тальнівської міської ради від 23.04.1998 № 115 «Про надання громадянам та підприємствам, організаціям, установам міста земельних ділянок під городи із земель державного земельного запасу міської ради» земельна ділянка з кадастровим номером 7124010100:02:001:2948 (визначена як поле № 14-14а) загальною площею 23,4 га надана громадянам у користування для городництва.

Відповідно до частини 1 статті 36 Земельного кодексу України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2020 у справі №815/4257/16 (ЄДРСР 88150258) наголосив: на одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частиною 2 статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар. Згідно із Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Цивільним кодексом України визначено (стаття 15), що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, що відповідає характеру порушення його права чи інтересу. при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейською Комісією з прав людини у справі Zand проти Австрії зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частини 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 ЄКПЛ.

ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Sokurenko and Strygun проти України, заяви № 29458/04 та № 29465/04 зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судом встановлено, що земельну ділянку, що позивачка прагне отримати у власність згідно клопотання від 07.09.2020 входить до земельної ділянки з кадастровим номером 7124010100:02:001:2948 загальною площею 23,4 га (а.с.16), що надана громадянам у користування для городництва, тобто у інших осіб виникло речове право на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (ненормативного акта, що вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки є спір про цивільне (речове) право. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 359/3132/16-а (ЄДРСР 82738737) та постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 21-308а14, постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 580/1282/20 (ЄДРСР 93504544).

У частині 7 статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статті 123 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 1 зазначеної статті, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Колегія суддів Судової палати у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (ЄДРСР 78626478), відступаючи від правового висновку, висловленого у постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16 (провадження № К/9901/1529/17), що рішення суб`єкта владних повноважень на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має правового значення і не порушує прав особи, сформулювала правовий висновок: відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути предметом судового оскарження, оскільки, фактично, створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу. У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, що пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд зазначив (п.71), що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР (надалі – Закон №280) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2020 у справі №617/763/16-ц (ЄДРСР 93564570) щодо законності надання дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж ділянки, дійшов висновків: надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи норми законодавства та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачеві відомо про рішення органу місцевого самоврядування 1998 року, що не скасовано, не відкликано і стосується прав та інтересів інших осіб. Відповідач конкретизував площу 23,4 га земельної ділянки № 7124010100:02:001:2948 із бажаних 2 га у наданій відповіді та зазначив про те, що використана інформація кадастрової карти з обліково-статистичними даними, починаючи з 2013 року, потребує доопрацювання.

Суд враховує, що вказані обставини були перешкодою для дотримання послідовних процедур щодо позитивного вирішення питання позивача з надання «дозволу на дозвіл» за наявного і чинного рішення Тальнівської міської ради від 23.04.1998 №115 «Про надання громадянам та підприємствам, організаціям, установам міста земельних ділянок під городи із земель державного запасу міської ради», тобто депутатами ради ухвалено колегіальне рішення. Закон визначає сільського, селищного, міського голову як посадову особу, яка очолює не тільки виконавчий комітет, а й всю систему виконавчих органів відповідної ради.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01.01.2002 відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02.05.2009 відповідно до Закону України від 05.03.2009 № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» під час розмежування земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються землі запасу, що раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України.

Верховний Суд у справі № 450/2738/16-ц (80362670) зауважив: законодавець визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки – це певні дії особи, спрямовані на користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Дії особи, які кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки, та є протиправними, належить розмежовувати від схожих дій, що перебувають у межах правового поля та не тягнуть за собою жодного виду відповідальності. Це є користування земельною ділянкою до отримання документів, що підтверджують право такого користування.

Доказів того, що особи за рішенням від 23.04.1998 №115 не приступили до використання спірної частини 2 га із загальної земельної ділянки 23,4 га з 1998 року зі згоди Тальнівської міської ради та/або використовують земельну ділянку не за цільовим призначенням та/або без урахування інтересів територіальної громади та/або скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124010100:02:001:2948 матеріали справи не містять.

Суд дійшов висновку, що у даній справі наявний невирішений спір про право між позивачем та власниками (користувачами) земельних ділянок, що не є вільними з позиції відповідача за кадастровим номером №7124010100:02:001:2948 загальною площею 23,4 га, виділених/отриманих з 1998 року для городництва.

Спір у даній справі не належить розгляду у порядку адміністративного судочинства, а з огляду на характер спірних відносин та суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Згідно частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом). Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Враховуючи, що позивачем не подано такої заяви, то відсутні підстави для вирішення питання повернення судового збору.

Керуючись статтями 2, 6-16, 45, 139, 140, 144, 149, 238, 241, 248, 256, 294, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі № 580/33/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тальнівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд справи щодо вирішення спору про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки з урахуванням прав користування земельними ділянками для городництва іншими особами віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Копію ухвали направити сторонам у справі.

Ухвала набрала законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова