Рішення № 96275140, 12.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2021Справа № 910/13512/20Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуб.О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті»

до Приватного підприємства «Автоентерпрайз»

про стягнення 27 600, 00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.04.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 11 700, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.09.2020 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшло клопотання про передачу справи за належною підсудністю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у задоволенні клопотання Приватного підприємства «Автоентерпрайз» про передачу справи за належною підсудністю - відмовлено в повному обсязі.

12.10.2020 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшло клопотання про об`єднання позовних заяв № 910/13513/20, 910/13559/20, 910/13512/20, 910/13558/20, 910/13873/20, 910/14839/20, 910/14763/20, 910/14767/20, 910/14768/20 в одне провадження.

22.10.2020 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про витребування у позивача оригінала Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 09.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у задоволенні клопотання Приватного підприємства «Автоентерпрайз» про об`єднаня справ в одне провадження - відмовлено.

29.10.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

23.11.2020 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 було здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2021.

16.01.2021 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи разом з клопотанням про поновлення строку на їх подання.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» у судовому засіданні було надано усні пояснення щодо вищезазначеного клопотання та повідомлено суд про те, що оригінали документів доданих до клопотання надіслані засобами поштового зв`язку.

18.01.2021 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшло клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.

У судовому засіданні 18.01.2021 уповноважений представник відповідача надав пояснення стосовно заявленого клопотання, на рахунок задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про долучення доказів заперечував частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 було відкладено розгляд справи на 01.02.2021.

29.01.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

01.02.2021 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 01.02.2021 уповноважений представник відповідача надав пояснення щодо проведенням переговорів з відповідачем щодо укладення мирової угоди, та просить відтермінувати розгляд справи на 30 днів.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 01.02.2021 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 01.03.2021.

01.03.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» надійшли заперечення на проведення експертизи та заява про збільшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 01.03.2021 представник позивача надала пояснення щодо поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог та щодо проведення керівниками позивача та відповідача переговорів щодо укладення мирової угоди.

Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 01.03.2021 заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з підготовкою пояснень/заперечень на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Представник позивача на рахунок клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не заперечувала.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 було відкладено розгляд справи на 22.03.2021.

У судовому засіданні 22.03.2021 уповноважені представники позивача та відповідача надали усні пояснення по справі та щодо ведення перемовин стосовно мирного врегулювання спору, на рахунок закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечували.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.04.2021.

12.04.2021 від Приватного підприємства «Автоентерпрайз» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 12.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2021 не з`явився.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.04.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

09.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іоніті» (далі - позивач/замовник) та Приватним підприємством «Автоентерпрайз» (далі - виконавець/ відповідач) було укладено Договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору (далі - обладнання), за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.2 Договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в Акті приймання-передачі стосовно відповідного обладнання. Місцем виконання цього Договору є місце розміщення обладнання.

Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням (пункт 1.3 Договору).

У пунктах 2.1.6., 2.1.7 пункту 2.1 Договору виконавець зобов`язався забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та безперебійне електричне живлення обладнання замовника.

В свою чергу, замовник у підп. 2.2.1 пункту 2.2 Договору зобов`язався своєчасно сплачувати за надані послуги, а також компенсувати вартість витрат електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання згідно з показниками лічильників, що надаються до кожної одиниці обладнання.

Відповідно до п. 3.1 Договору за надані послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду в розмірі 30, 00 грн (в тому числі ПДВ 5,00 грн.).

За змістом пункту 3.2 Договору винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, визначеному в Договорі № 9/01/20/3/Д), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків.

Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний на таких рахунках (пункт 3.3 Договору).

Згідно з п. 4.2 Договору обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.

У пункті 5.4 Договору сторони погодили, що у випадку будь-якого порушення відповідачем умов Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою: P=DC*1500+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення: Р - сума штрафу в гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання обладнання або окремих одиниць обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору; DC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно (пункт 6.1 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, 09.01.2020 сторонами було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі до Договору, відповідно до якого позивач розмістив, а відповідач надав місце для розміщення наступного обладнання, а саме: зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (АC): місце розміщення - м. Київ, вул. Академіка Булаховського, 5.

За твердженнями позивача, 19.06.2020 ним було здійснено обстеження обладнання та виявлено неможливість використання зарядного пристрою постійного струму, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Академіка Булаховського, 5, у зв`язку з його відключенням, про що позивачем було складено Акт обстеження обладнання від 19.06.2020, при цьому, як зазначає позивач, він не надавав усної чи письмової згоди на відключення обладнання та не погоджував можливість відключення з відповідачем чи іншими особами, відтак, на думку позивача, відключення вказаного обладнання без його згоди свідчить про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, яке призвело до неможливості використання обладнання.

Виходячи із умов Договору, позивачем було здійснено розрахунок штрафу, належного до сплати відповідачем за формулою P = DC*1500+AC*150, відповідно до п. 5.4 Договору, за яким розмір штрафу за період з 19.06.2020 по 19.12.2020 складає 27 600,00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь штраф у розмірі 27 600,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд встановив, що на виконання умов Договору, позивач розмістив, а відповідач надав місце для розміщення наступного обладнання, а саме: зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (DC): місце розміщення - м. Київ, вул. Академіка Булаховського, 5, про що свідчить підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками Акт приймання-передачі від 09.01.2020 до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що Договір та Акт приймання-передачі від 09.01.2020 від імені відповідача було підписано його представником - Войтович В.А., який діяв від імені відповідача на підставі довіреності від 01.12.2019.

Зі змісту доданої позивачем до відповіді на відзив копії довіреності від 01.12.2019, виданої відповідачем на ім`я Войтовича Вадима Анатолійовича, вбачається, що вказана особа уповноважена відповідачем бути представником ПП «Автоентерпрайз» в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача. Для цього Войтовичу Вадима Анатолійовича надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2020.

Суд звертає увагу, що надана позивачем копія довіреності від 01.12.2019, видана відповідачем, якою уповноважено Войтовича Вадима Анатолійовича діяти від імені та в інтересах ПП «Автоентерпрайз», містить відмітку про здійснення посвідчувального напису нотаріуса про засвідчення вірності копії з оригіналу документа. Вірність копії з оригіналу документа засвідчено 26.10.2020 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстровано в реєстрі за № 2417.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.

За змістом статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У той же час, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вказаною нормою покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується наявність у Войтовича Вадима Анатолійовича повноважень на укладення від імені відповідача Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 09.01.2020, а також підписання Акту приймання-передачі від 09.01.2020, на підставі виданої відповідачем довіреності від 01.12.2019.

Суд, з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України, вважає доведеними обставини укладення сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 09.01.2020 та підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі від 09.01.2020.

Відповідно до частин 1, 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено принцип презумпції правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано доказів відмови від Договору, визнання його недійсним чи вчинення інших дій, які б свідчили про невизнання відповідачем вказаного правочину.

У матеріалах справи міститься Дублікат Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 09.01.2020.

Дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №161/3245/15-ц.

Отже, відповідач, уповноваживши довіреністю від 01.12.2019 ОСОБА_1 укладати договори від імені відповідача, прийняв на себе зобов`язання, встановлені вказаним Договором.

Суд також враховує, що відповідачем факт наявності між сторонами договірних відносин не заперечується, в той же час і не доводиться жодними доказами наявність правовідносин між сторонами на підставі іншого договору.

Укладений між сторонами Договір є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як було вказано вище, розмір, умови та порядок нарахування неустойки (штрафу) у випадку порушення відповідачем, як виконавцем, умов Договору було погоджено сторонами в пункті 5.4 Договору.

За доводами позивача, відповідачем було порушено взяті на себе зобов`язання та відключено зарядний пристрій за місцем розміщення належного йому обладнання у період з 19.06.2020 по 19.12.2020 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), відтак позивач вказує на наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 27 600,00 грн.

В якості доказу порушення відповідачем умов Договору та відключення зарядного пристрою, позивачем надано Акт обстеження обладнання від 19.06.2020.

Втім, вказаний акт обстеження обладнання, за висновком суду, не є належним доказом на підтвердження обставин, на які посилається позивач як на підставу заявлених позовних вимог, оскільки вказаний акт було підписано уповноваженими особами позивача в односторонньому порядку.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення позивачем виклику представників відповідача для проведення обстеження та встановлення факту роботи/відключення зарядного пристрою відповідно до умов Договору та/або доказів повідомлення відповідача про вчинення таких дій, та/або доказів залучення до проведення обстеження інших незаінтересованих осіб, не пов`язаних з позивачем трудовими відносинами.

У матеріалах справи також відсутні докази направлення вказаного акта на адресу відповідача після його оформлення, що дало б можливість останньому надати свої заперечення/зауваження на викладені в акті обставини, або усунути відповідні недоліки у разі їх дійсного підтвердження.

Відповідно до пункту 5.6 Договору всі розбіжності з приводу виконання цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів.

Втім, у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з претензією про порушення роботи зарядного пристрою для електромобілів, вимогою про усунення вказаного порушення тощо.

Матеріали справи також не містять і належних доказів, що можуть підтвердити факт відключення зарядного пристрою саме відповідачем чи іншими особами за зверненням відповідача.

Позивачем не надано доказів та належним чином не доведено, що відключення зарядного пристрою за місцем його розміщення сталося з вини чи за наслідком дій відповідача, та, відповідно, наявна протиправна поведінка останнього.

Суд також вважає безпідставним посилання позивача на Акт обстеження від 19.06.2020, яким, на думку позивача, зафіксовано неможливість використання у власній господарській діяльності обладнання після відключення зарядного пристрою, про що вказано в Акті обстеження обладнання від 19.06.2020, яке не відновлено.

У матеріалах справи відсутні докази направлення вказаного акта на адресу відповідача після його оформлення, а також докази на підтвердження запрошення представників відповідача для обстеження обладнання.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що Акт обстеження обладнання від 19.06.2020 та від 15.12.2020 не можуть вважатися належними доказам невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, оскільки зазначені акти, як вказано вище, було складено позивачем в односторонньому порядку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

З наведених норм чинного процесуального закону можна дійти висновку, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.

При цьому, частина друга статті 87 Господарського процесуального кодексу України визначає, що показаннями свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства відображаються у відповідних документах.

Відповідно до ч. 9 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.

Відтак, посилання позивача на те, що підтвердженням порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором є заява свідка ОСОБА_2 (керівника позивача) від 23.12.2020, якою нібито засвідчено, що було замінено функціональну складову обладнання позивача - модем, для чого вочевидь здійснювалось і відключення обладнання від електромережі, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового зору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 15.04.2021.

Суддя І.В. Алєєва