Рішення № 96262959, 14.04.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/5205/20

Провадження № 2/639/196/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С. М.,

секретар судового засідання – Пивоварова Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 639/5205/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєв Олександр Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 4409, виданий 16 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 11106280000 від 05.01.2007 в розмірі 889609,70 гривень, таким, що не підлягає виконанню та підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.09.2019 на примусове стягнення суми заборгованості у розмірі 889609,70 грн, яка за заявою представника ТОВ «Росвен Інвест Україна» була прийнята приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О. С. для примусового виконання виконавчого напису № 4409 від 16.09.2019, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колечиком В. В. Позивач вважає, що пред`явлені майнові вимоги відповідачем є необґрунтованими та незаконними, а виконавчий напис не підлягає виконанню та є таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. По-перше, приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В., вчиняючи виконавчий напис, не надав обґрунтування відносно обставин за яких він вчиняє виконавчий напис відносно особи та коштів, які стягуються у Харківській області. По-друге, у оскаржуваному виконавчому написі нотаріус зазначив, що позивач є боржником за кредитним договором № 11106280000 від 05.01.2007, укладеного з ПАТ «УКРСИББАНК», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», який є стягувачем за кредитним договором. Також, нотаріусом було зазначено, що строк платежу за кредитним договором № 11106280000 від 05.01.2007 настав, боржником допущено прострочення платежів, стягнення заборгованості проводиться за період з 16.11.2017 по 06.09.2019, сума заборгованості складає 889609,70 грн, з яких: - прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 464468,33 грн; - прострочена заборгованість за комісією становить 0,00 грн; - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 425141,37 грн; - строкова заборгованість за сумою кредиту становить 0,00 грн; - строкова заборгованість за комісією становить 0,00 грн; - строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 0,00 грн; - строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 0,00 грн.

Позивач зазначає, що 05.01.2007 між ним та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11106280000, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 19785 доларів США, що на день укладення цього Договору за курсом НБУ було еквівалентно 99914,25 грн, та зобов`язався сплачувати проценти і комісії. Для забезпечення виконання в повному обсязі грошових зобов`язань за Договором позивачем було передано в заставу Банку транспортний засіб марки Seat, модель Cordoba 2.0., рік випуску 2006, колір чорний, тип ТЗ легковий седан-в, державний номер НОМЕР_1 . Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.09.2009 з позивача на користь Банку стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в сумі 19213,01 доларів США. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30.07.2012 у вказаній справі замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк».

По-третє, позивач зазначає, що на день написання цього позову відповідач не надав йому ніяких доказів переходу прав від ПАТ «Дельта Банк» як нового кредитора у зобов`язанні по договору про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11106280000 від 05.01.2007. На думку ОСОБА_1 , у відповідача відсутні первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та його часткового погашення позивачем, оскільки відповідачем було надано нотаріусу хибні дані стосовно суми основного боргу, яку нотаріус і використав в оскаржуваному виконавчому написі, що по своїй суті підтверджує спірність боргу. Крім того, з незрозумілих причин відповідач збільшив суму основного боргу на 2073,79 дол. США від суми основного боргу. Також незрозуміло який розмір суми тіла кредиту відповідач брав для обчислення процентів за Договором та незрозуміло який використовував курс долара США для визначення гривневого еквіваленту при нарахуванні процентів. До того ж заборгованість за вказаним кредитним договором у повному обсязі вже стягнута заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова, а тому повторне стягнення боргу за тим самим кредитним договором всупереч положень статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання, отже вимоги відповідача та виконавчий напис є необґрунтованими та протизаконними. Вказане стосується й нарахованих відсотків за період з 16.11.2017 по 06.09.2019, оскільки вони нараховані після пред`явлення вимоги Банку, а також з огляду на закінчення строку кредитування 05.01.2014.

За таких обставин позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

26.08.2020 ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків (а.с. 80-81).

28.09.2020 ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено підготовче засідання (а.с. 88-90).

22.10.2020 ухвалою суду задоволено заяву позивача ОСОБА_1 щодо вжиття заходів по забезпеченню позову у цивільній справі. Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 16.09.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем та зареєстрованого в реєстрі за № 4409 про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 889 609,70 гривень, який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва Олександра Сергійовича, (ВП № 60119988) (а.с. 103-105).

28.10.2020 ухвалою суду оголошено перерву у підготовчому засіданні, оскільки строк, встановлений ухвалою суду від 28.09.2020 для подання позивачем відповіді на вдзив, не закінчився (а.с. 122).

25.11.2020 ухвалою суду відкладено підготовче засідання, у зв`язку з поважною причиною неявки представника позивача (а.с. 144).

20.01.2021 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судове засідання (а.с. 185-186).

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с. 97).

Представник позивача – адвокат Кундіус О. Ю., який діє на підставі ордеру серії ХВ № 1582 від 02.04.2020 та договору про надання правової допомоги № 43 від 02.04.2020 (а.с. 70, 71, 161), подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задовольнити (а.с. 201).

Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, надав відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.10.2020. У відзиві відповідач зазначає, що вимоги позовної заяви є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з наступних підстав. По-перше, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки такою підставою є виконання, проведене належним чином. По-друге, посилання заявника на ненадання відповідачем нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості, є безпідставними, оскільки позивачем не доведено протилежного у судовому порядку. По-третє, виконавчий напис нотаріуса вчинено в межах строків, визначених ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», оскільки в оскаржуваному виконавчому написі стягнення заборгованості проводиться за період з 16 листопада 2017 року по 06 вересня 2019 року, а тому твердження позивача, що було пропущено строки позовної давності є безпідставними та такими, що не відповідають матеріалам справи. Також, відповідачем заявлено клопотання щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу та зазначено, що зважаючи на відсутність повного детального опису та переліку вчинених дій адвокатом, що залучений для надання професійної правничої допомоги, із сторони позивача, у відповідача відсутні можливості висловити обґрунтовані заперечення (а.с. 107-111).

Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи треті особи, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явилися, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомили, пояснення не надавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування позову, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що 05 січня 2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (а.с. 112-113), та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11106280000, згідно якого банк видав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 19785,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання цього Договору становить еквівалент 99914,25 грн, на строк до 05.01.2014, для особистих потреб, а саме на придбання автомобіля. У забезпечення виконання в повному обсязі усіх грошових зобов`язань Позичальника за даним Договором Позичальник передає в заставу, а Банк приймає рухоме майно – транспортний засіб марки SEAT, модель CORDOBA 2.0, рік випуску 2006, колір чорний, тип ТЗ легковий седан-в, номер кузову НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 (а.с. 22-29).

Пунктом 1.3.1. Договору передбачено, що за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів процентна ставка встановлюється у розмірі 13% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування передбачено перегляд розміру процентної ставки відповідно до п. 10.2. Договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування, в порядку, передбаченому п. 10.2. даного Договору, застосовується розмір процентної ставки діючий за цим Договором у попередньому місяці.

Повідомлень про зміну процентної ставки позивач не отримував, тобто процентна ставка Банком не змінювалась.

Пунктом 1.3.4. Договору встановлено, що остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту. Згідно п. 1.2.2. Договору термін повернення кредиту встановлюється Графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 05.01.2014, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного Банком терміну (достроково) відповідно до умов цього Договору.

Позивач зазначає, що сторони вказаного договору не укладали будь-яких додаткових угод по збільшенню строку чи терміну надання кредиту.

Банком виконано свої зобов`язання за вищевказаним договором та надано ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 19758,00 доларів США.

08 вересня 2009 року заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова у справі № 2-5378/09стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 11106280000 від 05.01.2007 в сумі 19213,01 дол. США, що за курсом НБУ станом на 08.09.2009 складає 153608,01 грн, на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк», держмито в сумі 1479,40 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн (а.с. 32-34).

У вказаному судовому рішення встановлено, що станом на 17.03.2009 заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 19213,01 дол. США, з яких: 13660,96 дол. США – заборгованість за кредитом; 3062,02 дол. США – прострочена заборгованість за кредитом; 1974,52 дол. США – прострочена заборгованість по відсоткам; 333,36 дол. США – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту; 182,15 дол. США – пеня за несвоєчасне погашення по процентам за користування кредитом.

На виконання рішення суду 23.11.2011 державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 30039902) про примусове виконання виконавчого листа № 2-5378/09, виданого 09.06.2010 Московським районним судом м. Харкова, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» суми боргу у загальному розмірі 155207,41 грн (а.с. 35).

30 липня 2012 року ухвалою Московського районного суду м. Харкова замінено сторону виконавчого провадження щодо виконання заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 08.09.2009 у справі № 2-5378/09 з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 36-38).

Як вбачається з Договору № 991/К про відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 16.11.2018, укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», новим кредитором за кредитним договором та договором застави № 11106280000 від 05.01.2007, боржником за яким є ОСОБА_1 , стало ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», що також підтверджується витягом з Реєстру передачі Прав Вимоги до Договору 991/К про відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 16.11.2018 (а.с. 112-113, 114).

16.09.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. здійснено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4409, за змістом якого нотаріус на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, звернув стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є Боржником за Кредитним договором № 1106280000 від 05.01.2007, укладеним з ПАТ «УКРСИББАНК», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІЛЬНІСТЮ «РОСВЕ ІНВЕСТ УКРАЇНА». Строк платежу за Кредитним договором № 11106280000 від 05.01.2007 настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 16.11.2017 по 06.09.2019. Сума заборгованості складає 889609,70 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 464468,33 грн; прострочена заборгованість за комісією становить 0,00 грн; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 425141,37 грн; строкова заборгованість за сумою кредиту становить 0,00 грн; строкова заборгованість за комісією становить 0,00 грн; строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 0,00 грн; строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 0,00 грн. Цей виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення (16.09.2019) і може бути пред`явлений до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби для примусового виконання протягом встановленого законом строку. Стягнуто плати згідно ст. 31 Закону України «Про нотаріат» (а.с. 13).

19.09.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 60119988) з виконання виконавчого напису № 4409, виданого 16.09.2019 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. (а.с. 18-20).

ОСОБА_1 у позовній заяві зазначено, що він отримав лише вказану постанову. На спростування вказаного факту відповідачем жодних доказів не надано.

Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

За положенням пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис – це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 89 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб) строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Судом встановлено, що виконавчий напис виданий на підставі п. 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05.06.2017 у справі №6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник ОСОБА_1 мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, та чи яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача.

Отже, суд вважає, що у даному випадку нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Суд наголошує, що як на підставу вчинення виконавчого напису, приватний нотаріус Колейчик В. В. посилається на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999. Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.

Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001.

Пунктом 1 зазначеного Переліку в редакції від 29.11.2001 передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів (підпункт 5.2. пункту 5 глави 16 Порядку № 296/5 від 22.02.2012).

Вказане вище узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 29.01.2019 по справі № 910/13233/17.

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного суду від 06.05.2020 у справі № 320/7932/16-ц (провадження № 61-38989св18) зроблено наступний висновок: «Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду в своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 16 вересня 2019 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Відповідачем не доведено, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який надано нотаріусу для вчинення виконавчого напису, посвідчено нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічний висновок також викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105св18).

Окрім того, як вже встановлено судом, ухвалено судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим нарахування відсотків за користування кредитом поза строком дії кредитного договору законодавством не передбачено.

Такого висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), в якій зазначила, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.»

Також, з матеріалів справи вбачається, що у виконавчому написі присутня повторність стягнення заборгованості за кредитом, адже відповідач звернувся до нотаріусу із заявою про вчинення виконавчого напису на суму заборгованості, яку раніше вже було стягнуто в судовому порядку 08 вересня 2009 року Московським районним судом м. Харкова у цивільній справі № 2-5378/09.

Дії відповідача порушують вимоги ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

До того ж з незрозумілих причин відповідач збільшив суму основного боргу, оскільки за вищевказаним рішенням з ОСОБА_1 , окрім заборгованості по відсоткам та пені, стягнуто 13660,96 дол. США заборгованості за кредитом та 3062,02 дол. США простроченої заборгованості за кредитом. Тобто, станом на день ухвалення рішення сукупна остаточна заборгованість за основним боргом по Договору дорівнювала 16722,98 дол. США (13660,96 + 3062,02 = 16722,98). Проте, за оскаржуваним виконавчим написом з ОСОБА_1 стягується прострочена заборгованість за сумою кредиту у розмірі 464468,33 грн, що станом на дату складення виконавчого напису, 16.09.2019, за курсом НБУ становило 18796,77 дол. США (464468,33 / 24,71 = 18796,77).

Більш того, суд зазначає, що не отримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості в такому розмірі та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА». Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень боржнику.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Матеріали справи відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення не містять.

Даний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду зазначеним в постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18) та від 11 лютого 2019 року у справі № 462/3552/16-ц (провадження № 61-26687св18).

Також, статтею 89 Закону України «Про нотаріат» закріплено зміст виконавчого напису, згідно якої у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Проте, нотаріусом в оскаржуваному виконавчому написі не зазначено розмір плати, суми державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Аналізуючи наведені обставини, даючи оцінку вищезазначеним доказам, суд приходить до висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 12).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати на правничу допомогу, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов задоволено у повному обсязі, то судові витрати покладаються на відповідача.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положення частин першої та другої статті 137 ЦПК України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Клопотання про відшкодування судових витрат було викладено у позовній заяві, докази (крім доказів оплати послуг адвоката) для вирішення цього клопотання були додані до позовної заяви. У цій справі надано докази щодо обсягу наданих послуг, а саме акт приймання-передачі наданих послуг № 1.

Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.

Суд зазначає, що Цивільний процесуальний кодекс України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (ст.ст. 137, 141) були введені в ЦПК України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів сторін, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість сторін по справі отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 21 січня 221 року у справі № 280/2635/20 (провадження № К/9901/29763/20).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд враховує критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц)

Доказами в цивільному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, на обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копію Договору № 43 про надання правової допомоги від 02 квітня 2020 р. (а.с. 71, 161 зв.сторона); копію Додатку № 1 до Договору № 43 від 02.04.2020 (а.с. 157-158); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2072 ОСОБА_2 (а.с. 160); ордер серії ХВ № 1582 від 02.04.2020 (а.с. 70, 161); копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правової допомоги № 43 від 02.04.2020 (а.с. 159).

З копії Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 до Договору про надання правової допомоги № 43 від 02.04.2020 вбачається, що сторони погодили, що адвокатом для підготовки вказаного позову станом на 30 жовтня 2020 року було здійснено наступний обсяг роботи: попереднє опрацювання документів (вивчення матеріалів справи) – 2 години – 2027,00 грн; юридичний, консультаційний та аналітичний аналіз окремих положень Цивільного кодексу України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про виконавче провадження», ЗУ «Про нотаріат», ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», практики Верховного Суду – 5 годин – 5067,50 грн; пошук та вивчення судової практики з подібних питань – 3 години – 3040,50 грн; підготовка позовної заяви – 6 годин – 6081,00 грн; підготовка заяви про забезпечення позову – 2 години – 2027,00 грн; що загалом складає 18 годин, а вартість послуг – 18243,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката в суді першої інстанції.

Суд також враховує положення частини шостої статті 137 ЦПК України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, суд зазначає, що відповідачем ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заперечень щодо не співмірності понесених позивачем витрат на правничу допомогу не надано, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, заявлене у відзиві на позовну заяву, жодним чином не обґрунтовано, навіть після надання адвокатом Кундіусом О. Ю. орієнтовного розрахунку судових витрат, понесених ОСОБА_1 (а.с. 154-156), з відповідними доказами, які також направлялися учасникам процесу (а.с. 162, 163, 164, 165, 166, 167).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18243,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи, а отже співмірними з наданими правовими послугами.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-82, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 16, 18 Цивільного кодексу України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєв Олександр Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню та підлягає скасуванню виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 4409, виданий 16 вересня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 11106280000 від 05.01.2007 за період з 16.11.2017 по 06.09.2019 в розмірі 889609,70 гривень, в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту яка становить 464468,33 грн; прострочена заборгованість за комісією становить 0,00 грн; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 425141,37 грн; строкова заборгованість за сумою кредиту становить 0,00 грн; строкова заборгованість за комісією становить 0,00 грн; строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 0,00 грн; строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 0,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 18243 (вісімнадцять тисяч двісті сорок три) грн 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 37616221, адреса місцезнаходження: 03126, м. Київ, б-р Вацлава Гавела, 6.

Третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, адреса місцезнаходження: 07401, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 15, оф. 6.

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Семендяєв Олександр Сергійович, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 14.04.2021.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя С. М. Гаврилюк