Ухвала суду № 96252247, 28.09.2020, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/6123/19

Номер провадження 1-кп/237/581/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.20 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кучко Я.Ю.,

при секретарі Махно Ю.В.,

за участю прокурора Чернишова Я.Ю.,

за участю обвинуваченої ОСОБА_1 ,

за участю захисника Верченко О.О.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050000000448 від 15.07.19 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 року до Мар`їнського районного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження № 12019050000000448 від 15.07.19 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

25 серпня 2020 року прокурором Чернишовим Я.Ю. було подано письмове клопотання про застосування відносно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання. В обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання прокурор зазначає про наявність ризиків, визначених п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченої від суду та незаконного впливу на свідків.

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив застосувати відносно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з підстав, що наведені у клопотаннч.

Захисник Верченко О.О. у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечувала у повному обсязі та зазначила, що ризики визначені ч. 1 ст. 177 КПК України у якості підстав для застосування запобіжного заходу відсутні.

Обвинувачена у судовому засіданні підтримала позицію свого захисника та просила відмовити у задоволенні клопотанні прокурора.

Потерпілі та їх представник у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, на адресу суду надіслали заяву про проведення судового засідання 28 вересня 2020 року без їх участі.

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування відносно обвинуваченої запобіжного заходу з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 176 КПК України визначено, що особисте зобов`язання є одним із видів запобіжного заходу.

Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно вимог ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

У якості законодавчо передбачених та встановлених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків неналежної процесуальної поведінки прокурором зазначено, що з огляду на проживання обвинуваченої в м. Харкові та тяжкість покарання, яке в розумінні рішення ЄСПЛ «Іілйков проти Болгарії» є суттєвим елементом при оцінці ризиків, обвинувачена може переховуватись від суду. Також прокурором заявлено ризик можливого впливу обвинуваченої на свідків, який обґрунтовується тим фактом, що наразі не допитано всіх свідків сторони захисту.

Надаючи оцінку наявності ризиків, заявлених прокурором суд приходить до висновку, що доводи прокурора не підтверджуються належними, допустимими доказами, та не узгоджуються із вимогами кримінального процесуального законодавства та практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для застосування запобіжного заходу має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Окремо суд зазначає, що навіть найменш обтяжливий запобіжний захід може бути застосований відносно обвинуваченого виключно за наявності законодавчо визначених підстав.

Суд відхиляє посилання сторони обвинувачення на наявність ризику переховування обвинуваченої від суду з огляду на наступне.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 серпня 2019 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 13 жовтня 2019 року. Вказаний запобіжний захід 10.10.2019 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя було продовжено до 16 листопада 2019 року.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 січня 2020 року обвинуваченій ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання, строк дії обов`язків за яким на два місяці () було продовжено ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 23 червня 2020 року.

Отже, відносно обвинуваченої ОСОБА_1 з серпня 2019 року застосувались різні за своєю мірою втручання у права та свободи обвинуваченої запобіжні заходи, строк запобіжного заходу відносно обвинуваченої сплив 23 вересня 2020 року.

Стороною обвинувачення не наведено жодних аргументів та не подано будь-яких доказів які б підтверджували факт ухилення обвинуваченої від слідства на стадії досудового розслідування та суду на стадії перебування провадження у суді. Так само не долучено будь-яких відомостей які б з достатньою ймовірністю давали б підстави припускати можливим у майбутньому ухилення обвинуваченої від суду, зокрема не підтверджено, що обвинувачена взагалі вживала або вживає будь-яких активних дій для виїзду за кордон.

Так само суд зазначає, що посилання прокурора як на підставу можливого ухилення ОСОБА_1 від суду на перебування останньої у статусі обвинуваченої є неспроможними та не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 177 та ч. 1 ст. 194 КПК України, оскільки за такої позиції пред`явлення обвинувачення до будь-якої особи автоматично означатиме наявність ризику переховування та актуалізуватиме необхідність застосування до неї запобіжного заходу.

З приводу посилань прокурора на рішення ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії» то слі д зауважти, що як Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Також прокурором у судовому засіданні не наведено аргументувань з приводу того, яким саме чином проживання обвинуваченої у м. Харкові, який не відноситься до тимчасово окупованих територій України, свідчить про наявність ризику переховування обвинуваченої від суду. Навпаки, наявність у обвинуваченої постійного місця проживання свідчить про її сталі соціальні зв`язки, що нівелюють наявність ризику переховування обвинуваченої від суду.

При цьому,Конституція України(ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2),Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на вільне пересування має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема місцем проживання.

Стосовно ризику впливу обвинуваченої на свідків суд зазначає, що на даній стадії судового розгляду вже допитані всі свідки обвинувачення, їх показання сприйняті судом особисто, а відтак вказане унеможливлює вплив обвинуваченої на вказаних свідків на спотворення їх доказів. Стосовно впливу обвинуваченої на свідків саме захисту з метою спотворення свідчень останніх, то суд оцінює вказані твердження з критичного боку, оскільки будь-якої інформації про даний факт та яка б мала своє процесуальне закріплення у виді доказу стороною обвинувачення не надано. Крім цього суд зазначає, що обвинувачена, реалізовуючи закріплене на конституційному рівні право на захист, в будь-якому разі вже спілкувалась зі свідками сторони захисту та з`ясовувала які ж саме обставини справи вони сприймали на можуть підтвердити у судовому засіданні.

Загроза впливу на свідків мала значимість на початковій стадії розслідування справи, проте в подальшому в ході допиту свідків по справі, із записом їх свідчень, завершенням усіх необхідних передбачених процесуальних дій по збиранню і закріпленню доказів, дана підстава втратила свою значимість і вагомість (рішення ЄСПЛ у справі "Мамедова проти Росії, Mamedova v. Russia" скарга № 7064/05 від 1 червня 2006 року п. 79).

Суд також бере до уваги, що у рішенні у справі «Лабіта проти Італії» (2000 р.) ЄСПЛ зазначив, що небезпека чинення тиску на свідків та ризик фальсифікації доказів могли виступати юридичними підставами обрання до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Проте правоохоронні органи не вказали жодного факту, який міг би довести, що зазначені підстави справді існували.

Приписами ч. 2 ст. 194 КПК України визначено обов`язок суду постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Таким чином, з урахування вищевикладеного, за недоведеністю заявлених стороною обвинувачення наявності ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_1 суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченої.

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора Чернишова Я.Ю., про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12019050000000448, відомості про яке 15.07.2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Повний текст ухвали складено 30 вересня 2020 року.

Суддя Я.Ю. Кучко