Постанова № 9625154, 04.07.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04.07.2008 р. 10:15№ 7/284

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Коломієць Н.В. вирішив адміністративну справу

Державної податкової інспекції у Солом"янському районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-реставраційна виробнича фірма "Реставрація" Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеню" провизнання недійсним Договору ,

Представники:

від позивачаЄгорова О.С. представник за довіреністю

від відповідача-1

від відповідача-2Гірницька І.О. представник за довіреністю

Не зявився

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору № 28 від 05.05.05, укладеного між ТОВ „НВФ „Реставрація” та ТОВ „Авеню” та стягнення в дохід держави коштів у сумі 395000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними в позовній заяві, внаслідок чого зроблено висновок про те, що оспорюваний правочин укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Таким чином позивач просить суд визнати оспорюваний договір недійсним на підставі ст.207 Господарського кодексу України, а також зобовязати відповідача-2 повернути відповідачу-1 отримані за оспорюваним право чином в сумі 395000,00 грн., та стягнути з відповідача-1 в доход державного бюджету грошові кошти в сумі 395000,00 грн.

Ухвалою суду від 28.11.07 було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 31.01.08 об 11:30.

Відповідач-1 надав суду заперечення на позов, в яких зазначив про його безпідставність та необґрунтованість та просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Відповідач-2 в судове засідання не зявився, відзиву на позов не надав.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

05.05.05 між відповідачами 1 та 2 було укладено договір підряду № 28 про виконання комплексу ремонтно-будівельних робіт, згідно з Додатком № 1 до цього договору. Загальна вартість робіт складає 395000,00 грн. (п.2.1 Договору).

Відповідно до податкових накладних від 30.05.05, 31.05.05, 09.06.05 та 14.06.05, виписаних відповідачем-2 (виконавець за договором), відповідачем-1 сплачено з урахуванням податку на додану вартість відповідно 100000,00 грн., 90000,00 грн.,50 000,00 грн. та 155000,00 грн. вартості виконаних відповідачем-2 робіт.

На підтвердження виконання сторонами спірного договору останніми було підписано Акт виконаних ремонтно-будівельних робіт за договором підряду № 28 від 05.05.05 за червень 2005 року та скріплено печатками.

Постановою Соломянського районного суду м. Києва від 19.10.07 у справі № 1-п30/2007 р. було встановлено, що генеральним директором відповідача-1 ОСОБА_3 під час складання та підписання Акту виконаних робіт за договором підряду № 28 від 05.05.05 було вчинено діяння, що згідно з ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України кваліфікується як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів. Разом з тим, вказаною постановою Соломянського районного суду міста Києва, з урахуванням подання слідчого про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 на підставі статей 1 та 2 Закону України «Про амністію», останнього було звільнено від кримінальної відповідальності, скасовано запобіжний захід, стягнуто на користь держави 981 грн. за проведення почеркознавчої експертизи та закрито провадження у справі.

Відповідно до Висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 70-00303 від 24.05.07 встановлено, що в договорі підряду № 28 від 05.05.05 та виписаних на його підставі податкових накладних і акта виконаних ремонтно-будівельних робіт за договором підряду № 28 від 05.05.05 за червень 2005 року підписи від імені директора відповідача-2 ОСОБА_4 виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з ретельним наслідуванням її підпису.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається саме на факти встановлені постановою Соломянського районного суду м. Києва від 19.10.07

22.06.07 Позивачем було проведено невиїзну документальну перевірку відповідача-1 з питання правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з відподачем-2, за результатами якої складено Акт № 61/35-30/21553329, в якому зроблено висновок про порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.3 та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88), що призвело до безпідставного віднесення відповідачем-1 до складу валових витрат за перше півріччя 2005 року витрат в сумі 1195790,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у першому півріччі 2005 року на суму 298947,50 грн.

Крім того, суд в акті перевірки позивачем зазначено про те, що відповідачем-1 та відповідачем-2 договірні зобовязання виконані у повному обсязі.

Також відповідач-1 надав суду пояснення, в яких зазначив про відсутність до відповідача-2 будь-яких претензій з приводу спірного правочину, а також про визнання такого правочину та всіх документів, складених у звязку з його виконанням сторонами.

Позивач по справі в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на ст.207 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Як вбачається із позовних вимог недійсність спірного правочину позивач повязує з встановленням порушення відповідачем-1 податкового законодавства внаслідок укладення з відповідачем-2 такого правочину. При цьому, як вже зазначалося, позивач вважає, що даний оспорюваний правочин є недійсним в силу ст..207 Господарського кодексу України. Разом з тим, суд наголошує на хибності такого висновку позивача з огляду на те, що порушення внаслідок укладення відповідачами 1 та 2 спірного правочину норм податкового законодавства може свідчити про порушення публічного порядку, встановленого державою.

Під публічним порядком розуміється урегульована моральними і правовими нормами система суспільних відносин, що має на меті гарантування громадської безпеки і спокою, захисту честі і гідності громадян, нормальних умов для діяльності державних та громадських організацій.

Відносини, що виникають у звязку із сплатою податків, зборів та обовязкових платежів є частиною суспільних відносин, які врегульовані нормами податкового права як інституту фінансового права. Обовязок по сплаті податків є конституційним обовязком кожного, оскільки закріплений ст.67 Основного закону України. Крім цього, деталізація обовязку із сплати податків здійснена відповідними законами в залежності від виду податків. Отже, доведення позивачем по справі факту укладення відповідачами 1 та 2 в даному випадку спірного правочину з метою ухилення від сплати податків свідчило б про порушення останніми публічного порядку, а відтак такий правочин вважався б нікчемним в силу ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, позивач мав обґрунтувати суду нікчемність правочину, укладеного між відповідачами 1 та 2, посилаючись на те, що він порушує публічний порядок, та у звязку з цим просити суд про стягнення з винної особи адміністративно-господарських санкцій.

Зважаючи на те, що заявлена позивачем позовна вимога про визнання правочину, який порушує публічний порядок, недійсним суперечить приписам ст. 228 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимоги про визнання правочину недійсним у звязку з тим, що таку вимогу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд також звертає увагу на те, що заявлена позивачем вимога про зобовязання відповідача-2 про повернути на користь відповідача-1 отримані за спірним правочином кошти в сумі 395000,00 грн. та стягнення цієї суми з відповідача-1 в доход державного бюджету є за своєю правовою природою вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. В той же час, доведення позивачем нікчемності спірного правочину у звязку з порушенням останнім публічного порядку було б підставою для застосування до винної особи адміністративно-господарських санкцій, що визначені ст. 238 Господарського кодексу України, враховуючи при цьому строки їх застосування, передбачені ст.250 цього ж Кодексу.

Натомість, заявлена позивачем позовна вимога про зобовязання відповідача-2 повернути на користь відповідача-1 отримані за спірним правочином кошти в сумі 395000,00 грн. свідчить про перевищення наданих йому повноважень. Так, згідно зі ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Статтями 8 - 10 Закону України «Про державну податкову службу»визначені функції органів державної податкової служби.

Згідно з п. 11 ст.10 цього ж закону Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

З метою реалізації завдань та функцій, покладених на органи державної податкової служби, останні, згідно зі ст.11 цього ж закону наділені певною сукупністю прав, що кореспондують таким завданням та функціям.

Згідно з п.11 ст.11 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Враховуючи зазначене, до компетенції податкових органів належить право на звернення до суду, зокрема, з позовом, який містить взаємоповязані вимоги: про визнання угоди недійсною та про стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та обєктивно, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі в частині визнання договору підряду № 28 від 05.05.2005 р . укладеного між ТОВ "НВФ" Реставрація" та ТОВ "Авеню", недійсним з підстав, передбачених ст.207 ГК України.

В іншій частині позову Державної податкової інспекції в Соломянському районі м.Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-реставраційна фірма „Реставрація” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Авеню” відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови 29.07.08

Суддя Арсірій Р.О.