Рішення № 96246400, 01.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2852/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лазебної А.В.

та представників сторін:

від позивача - Панченко О.О.,

від відповідача - Зубарєва С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського районного відділу у м. Полтаві управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського районного відділу управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.09.2020 /т. 2, а.с. 12-14/, просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Київського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області від 18.01.2020 про припинення провадження за заявою про прийняття до громадянства ОСОБА_1 ;

зобов`язати Київський РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача про прийняття до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України" з урахуванням висновків суду;

стягнути з УДМС України в Полтавській області на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що спірне рішення прийняте відповідачем без врахування всіх обставин, якими позивач обґрунтовував наявність підстав для прийняття його до громадянства України. Звертав увагу на те, що ним надано вичерпний перелік документів для набуття громадянства, проте компетентний орган з 2011 року неодноразово відмовляв ОСОБА_1 у задоволенні його звернень.

2. Позиція відповідача.

Відповідачі позов не визнали, у відзиві на позов представник Київського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /т. 1, а.с. 205-207/. Свою позицію обґрунтував посиланням на те, що спірне рішення вважає правомірним та обґрунтованим, а позовні вимоги - безпідставними. Наголошував на тому, що надані позивачем разом із заявою від 12.10.2019 документи не відповідали вимогам чинного законодавства, а саме - довідка про володіння державною мовою та платіжне доручення містять розбіжності в написання повних персональних даних особи, документ про доходи не має проставленого року видачі. На цій підставі листом від 14.11.2019 позивача повідомлено про необхідність усунення недоліків у двомісячний термін, а оскільки такі недоліки не було усунуто - рішенням від 18.01.2020 припинено провадження за заявою ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України.

Представник УДМС України в Полтавській області у відзиві на позов додатково до повідомлених Київським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області обставин стверджував про відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки територіальні органи ДМС не є правонаступниками ліквідованих підрозділів органів внутрішніх справ /т. 2, а.с. 33-36/.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом. На підставі приписів частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, статей 257, 260, 262 КАС України розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 заперечення представника відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено; розгляд адміністративної справи №440/2852/20 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче засідання на 11.08.2020.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 до участі у справі в якості співвідповідача залучено управління Державної міграційної служби України в Полтавській області.

У підготовчому засіданні 28.09.2020 прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог /т. 2, а.с. 12-14/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 провадження у справі зупинено до 13.02.2021 з метою надання сторонам часу для примирення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 поновлено провадження у справі.

У підготовчому засіданні 24.02.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У судовому засіданні 18.03.2021 розпочато розгляд справи по суті, судом заслухано вступне слово представників позивача та відповідача та оголошено перерву для надання учасниками справи додаткових пояснень.

У судовому засіданні 24.03.2021 продовжено розгляд справи по суті та оголошено перерву для надання сторонами додаткових доказів.

У судовому засіданні 31.03.2021 завершено розгляд справи по суті.

Представник позивача у ході судового розгляду справи позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала, наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 1994 році разом з батьком прибув в Україну на постійне проживання з Азербайджанської республіки.

З 08.06.1994 батьку позивача - ОСОБА_4 , громадянину Азербайджанської республіки, наданий дозвіл на постійне проживання в Україні разом з неповнолітніми дітьми, у т.ч. ОСОБА_1 .

21.09.2005 на підставі поданої ОСОБА_1 заяви про документування його посвідкою на постійне проживання в Україні та висновку інспектора ВГІРФО УМВС України в Полтавській області прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні.

20.12.2006 начальником Київського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області затверджено рішення №9 про визнання ОСОБА_1 незаконним мігрантом та видворення за межі України. Зазначене рішення визнано протиправним та скасовано постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 у справі №2а-46557/09/1670 /т. 1, а.с. 138-142/, що набрала законної сили 14.1.2009.

Крім того, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 у справі №2а-5/09/1609 скасовано рішення інспектора ВПРО УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції Діденко О.В. від 22.05.2006 про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні /т. 1, а.с. 132-137/.

На цій підставі позивачу 08.12.2009 видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , що 11.11.2019 замінена на посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 /т. 1, а.с. 12/.

З 2011 року позивач неодноразово звертався до компетентних органів із заявами про прийняття до громадянства України; провадження за заявами ОСОБА_1 припинялось у 2011, 2017 роках /а.с. 61, 65-71/.

У 2019 році позивач втретє звернувся до Київського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області із заявою про прийняття до громадянства України /т. 1, а.с. 211-212/. До заяви додав: декларацію про відсутність іноземного громадянства, копію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 , довідку від 05.06.2019 вих.№01-09-01-21/2900, видану управлінням освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради, про вільне володіння державною мовою, платіжний документ, відомості про працевлаштування та отримання доходу за січень - червень 2019 року, довідки про відсутність судимості в Республіці Азербайджан та Україні /т. 1, а.с. 213-217/.

Листом УДМС України в Полтавській області від 22.10.2019 вих.№5310-6282/5310-19 повідомлено Київський РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області про необхідність доопрацювання документів, поданих ОСОБА_1 /т. 1, а.с. 221-222/. Зокрема, зазначено, що заява про прийняття до громадянства України містить невідповідності у зазначенні місця народження, терміну безперервного проживання на законній підставі в Україні, формулювання запису щодо рівня володіння державною мовою, визначення законного джерела існування; декларація про відсутність іноземного громадянства не містить відомостей про назву держави, з якої виїхав ОСОБА_1 ; довідка про володіння заявником державною мовою містить розбіжності у написанні повних персональних даних; у довідці про доходи не зазначено рік її видання, а також помилково визначено строк, за який надаються відомості про доходи (останні шість місяців до дати звернення із заявою); лист ГЦОСІ ДПС України та платіжний документ не мстять зазначення повного імені заявника у порівнянні з поданою заявою; не здійснено перевірку дійсності та підстав видачі дозволу на імміграцію.

Про наявні недоліки позивача повідомлено листом Київського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області від 14.11.2019 вих. №10-7176/5310-19 /т. 1, а.с. 222 - зворот/.

18.01.2020 Київським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області прийнято рішення про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 з огляду на неусунення заявником недоліків /т. 1, а.с. 223/, про що позивача повідомлено листом від 18.01.2020 вих.№3310-492/5310-20 /т. 2, а.с. 223 - зворот/.

Не погодившись з цим рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначений Законом України 18.01.2001 №2235-III "Про громадянство України" (надалі - Закон №2235-III).

У силу пункту 3 статті 6 Закону №2235-III громадянство України набувається внаслідок прийняття до громадянства.

Умови прийняття до громадянства України визначені статтею 9 Закону №2235-III, за змістом якої іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців); 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років; 4) отримання дозволу на імміграцію. Ця умова не поширюється на осіб, (...) які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 року) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); 6) наявність законних джерел існування.

До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави; 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006) /надалі - Порядок/.

Пунктом 1 Порядку визначено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку. У випадках, передбачених законодавством України, за подання заяви та інших документів з питань громадянства сплачується державне мито або консульський збір, документ про сплату якого подається разом із заявами та іншими документами з питань громадянства.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні.

За змістом пункту 45 Порядку для прийняття до громадянства України особа подає такі документи: а) заяву про прийняття до громадянства України (в двох примірниках); б) три фотокартки (розміром 35 x 45 мм); в) один із таких документів: - декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; г) один із таких документів: - документ, що підтверджує безперервне проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту в`їзду в Україну, разом із документом, який підтверджує, що особа в`їхала в Україну особою без громадянства, - для особи, яка в`їхала в Україну особою без громадянства (копія паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, або копія проїзного документа особи без громадянства, або копія посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон); д) один із таких документів: - копію паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про прописку на території України або для іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію", - копію посвідки на постійне проживання; е) один із таких документів: - документ про володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, який видається в Україні керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування; є) документ про наявність законних джерел існування протягом останніх шести місяців на момент подання заяви про прийняття до громадянства України.

Згідно з пунктом 101 Порядку територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо прийняття особи до громадянства України або виходу неповнолітньої особи з громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.

Відповідно до пункту 102 Порядку територіальний орган Державної міграційної служби України, до якого подано документи, перевіряє: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України; відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід з громадянства України не допускається.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення міграційного органу про припинення провадження за заявою позивача про прийняття до громадянства України.

Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме, чи прийнято це рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, зі змісту рішення від 18.01.2020 про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 суд встановив, що підставою для його ухвалення слугував висновок міграційного органу про невідповідність поданих заявником документів вимогам чинного законодавства, а саме: розбіжності у довідці про володіння державною мовою в написанні персональних даних; у довідці про доходи не проставлено рік видання та містяться розбіжності у написанні персональних даних; не надано документ про наявність законних джерел існування протягом останніх шести місяців на момент подання заяви про прийняття до громадянства України; у платіжному документі про сплату державного мита за подання заяви не зазначено повне ім`я заявника.

На цій підставі, стверджуючи про те, що заявник упродовж двох місяців з дати надсилання йому повідомлення про наявні недоліки повторно не звернувся із заявою та не усунув недоліки, провадження за його заявою припинено на підставі пункту 102 Порядку.

Оцінюючи спірне рішення міграційного органу на його відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд зважає на такі обставини.

Зміст спірного рішення свідчить про те, що висновок про невідповідність наданих позивачем разом із заявою про прийняття до громадянства України документів відповідачі пов`язували з розбіжностями у зазначенні в цих документах повного прізвища, імені та по батькові заявника.

Зокрема, у заяві про прийняття до громадянства України позивач зазначив повне ім`я ОСОБА_1 , тоді як у довідці від 05.06.2019 вих.№01-09-01-21/2900, виданій управлінням освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради, про вільне володіння державною мовою та платіжному документі від 08.07.2019 по батькові позивача не зазначено /т. 1, а.с. 214/.

Крім того, разом із заявою позивачем надано довідку про доходи за період з січня по червень 2019 року, тобто не за шість місяців до дати звернення з відповідною заявою.

Суд зауважує, що у спірних відносинах органи міграції населення, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання особами своїми правами та запобігання необґрунтованому набуттю громадянства, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації заявниками їх прав. Суто формальний розгляд заяви позивача про прийняття до громадянства України не відповідає принципу верховенства права, а також є порушенням права позивача на набуття громадянства України.

Суд визнає правомірними доводи представника позивача про те, що у довідці від 05.06.2019 та платіжному документі від 08.07.2019 зазначено виключно прізвище та ім`я позивача - ОСОБА_1 , оскільки у виданій компетентним органом посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_1 по батькові позивача не зазначено.

А оскільки посвідка на постійне проживання не містить по батькові позивача, що пов`язано з національними традиціями країни походження (Азербайджан), та є єдиним документом, який підтверджує особу позивача і його право законного перебування в Україні, то у похідних документах (зокрема, вищезгаданих довідці та квитанції про сплату державного мита) правомірно зазначено прізвище та ім`я позивача у відповідності з основним документом, що підтверджує його особу.

Натомість у заяві про прийняття до громадянства України та декларації про відсутність іноземного громадянства по батькові позивача зазначено з його слів працівником територіального органу ДМС, оскільки, як зауважила представник позивача та не заперечувала представник відповідача, вищезазначені документи заповнювались саме працівником Київського РВ у м. Полтаві УДМС в Полтавській області у присутності позивача та його представника - адвоката Панченко О.О.

При цьому представник позивача у ході розгляду справи також наполягала на тому, що заяву про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 було здано до Київського РВ у м. Полтаві УДМС в Полтавській області у серпні 2019 року, однак на вимогу працівника територіального органу ДМС у цій заяві не зазначено дату її подання. У свою чергу, за твердженням представника позивача, дата звернення 12.10.2019, вказана у наданій до матеріалах справи копії заяви та декларації про відсутність іноземного громадянства, проставлена не позивачем, а іншою особою.

З цього приводу суд зауважує, що сторонами у ході розгляду справи не надано жодних доказів, які підтверджували б чи спростовували зазначені доводи представника позивача.

Водночас, суд враховує, що залучена до матеріалів справи копія титульної сторінки справи про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 не містить зазначених дат її початку та закінчення, а на заяві позивача не проставлено вхідний штамп територіального органу ДМС /т. 1, а.с. 209, 211/.

Крім того, представником позивача до матеріалів справи надано копію запиту Київського РВ у м. Полтаві УДМС в Полтавській області заступнику начальника УДМС України в Полтавській області, на бланку якого проставлено дату від серпня 2019 року /т. 1, а.с. 232/, хоча цей запит і зареєстрований у подальшому 22.10.2019.

У свою чергу, запис у Журналі обліку заяв з прийняття громадянства України Київського РВ не містить підпису позивача про подання відповідної заяви, а тому не визнається судом у якості належного доказу отримання відповідної заяви саме 12.10.2019 /т. 2, а.с. 37-38/.

З урахуванням наведеного, суд також зважає на доводи представника позивача про те, що довідка про доходи ОСОБА_1 містила інформацію за січень-червень 2019 року саме з огляду на ту обставину, що заяву про прийняття до громадянства України позивачем подано у серпні 2019 року (на момент складення згаданої довідки заробітна плата за липень 2019 року не була нарахована та виплачена, а тому відомості про її отримання позивачем не включені у відповідну довідку).

Окрім того, суд враховує, що повідомлення про наявні недоліки (лист Київського РВ від 14.11.2019 вих.№5310-7176/5310-19) позивачем отриманий 25.11.2019, а 27.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Київського РВ із запитом про отримання інформації щодо підстав повернення документів на доопрацювання /т. 1, а.с. 37/.

Відповідь на цей запит надана листом Київського РВ від 29.12.2019 вих.№5310-8712/5310-19 /т. 1, а.с. 36/, що отриманий позивачем лише 09.01.2020 /т. 1, а.с. 36 - зворот/.

При цьому, 14.01.2020 позивачем підготовлено та надіслано Київському РВ заяву, до якої додано довідку про доходи від 13.01.2020 №4 за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 /т. 1, а.с. 32-34/.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач вживав дії щодо з`ясування підстав для повернення його документів на доопрацювання, а також надав компетентному органу у строк для усунення недоліків додаткові документи для розгляду заяви про прийняття до громадянства України.

Доводи представника відповідача про те, що заява ОСОБА_1 надійшла до Київського РВ 27.01.2020, тобто уже після ухвалення спірного рішення, суд відхиляє, адже відповідач до моменту прийняття рішення про припинення провадження за заявою про прийняття до громадянства України не пересвідчився у отримання позивачем повідомлень територіального органу ДМС щодо усунення недоліків.

До того ж, суд враховує, що разом з повідомленнями від 14.11.2019 вих.№5310-7176/5310-19 та від 29.12.2019 вих.№5310-8712/5310-19 надані позивачем документи йому для доопрацювання не повертались. А тому, посилання відповідача на ненадання заявником таких документів органу міграції є безпідставними, адже відповідні документи увесь час перебували у розпорядженні Київського РВ.

Посилання представника відповідача на те, що у заяві від 14.01.2020 ОСОБА_1 зазначено про надання довідки про доходи за 2019 рік, а до заяви додано довідку про доходи за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, тобто мають місце розбіжності у зазначенні періодів, взагалі не витримують жодної критики, адже календарний рік розпочинається 01 січня, а закінчується 31 грудня. При цьому надання заявником довідки про доходи за рік, тоді як Порядком передбачено строк у шість місяців, не може вважатись недоліком, оскільки у будь якому випадку така довідка містить потрібну інформацію про доходи за останні шість місяців до дати звернення із заявою.

Насамкінець суд звертає увагу на такі обставини.

Позивач прибув в Україну на постійне місце проживання з Республіки Азербайджан у 1994 році, разом з батьком, на момент прибуття в Україну ОСОБА_1 виповнилось 13 років.

У 16 років позивач мав бути документований окремою посвідкою на право постійного проживання в Україні.

Проте упродовж 2005-2009 років позивач був вимушений ініціювати ряд судових проваджень задля отримання посвідки на постійне проживання в Україні з огляду на ухвалення компетентними органами України рішень про скасування дозволу на імміграцію, видворення позивача за межі України, протиправність яких встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили.

У свою чергу, з 2011 року позивачем ініційоване питання про прийняття громадянства України. Однак, уповноважені органи неодноразово повертали звернення ОСОБА_1 разом з наданими документами, посилаючись на триваючу процедуру судових проваджень (звернення у 2011 році) або наявні недоліки у поданих документах, що носили суто формальний характер (звернення у 2016 році).

У ході розгляду звернення позивача у 2019 році відповідачами не встановлено обставин, що свідчили б про наявність підстав для відмови у прийнятті ОСОБА_1 до громадянства України.

Так само, відповідачами не спростовано щирість намірів позивача щодо набуття громадянства України та не доведено існування обставин, що перешкоджали б реалізації цих намірів.

Доводи Київського РВ у м. Полтаві УДМС в Полтавській області щодо невідповідності наданих позивачем разом із заявою про прийняття до громадянства України документів вимогам чинного законодавства за висновком суду є занадто формалізованими та не відповідають принципу верховенства права, внаслідок чого рішення від 18.01.2020 про припинення провадження за заявою ОСОБА_1 є необґрунтованим, а тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині задовольнити.

Окрім того, суд враховує, що надані ОСОБА_1 разом із заявою про прийняття до громадянства України документи наразі перебувають у розпорядженні Київського РВ, про що представником відповідача зазначено у відзиві на позов /т. 2, а.с. 34/.

А тому, суд, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за доцільне зобов`язати Київський РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України" з урахуванням висновків суду.

Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди судом застосовуються положення статті 56 Конституції України, якими гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За приписами пункту 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У контексті зазначеного слід також звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №823/868/18 та від 17.03.2021 у справі №420/239/20.

У свою чергу, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

За обставин цієї справи суд вкотре звертає увагу на те, що позивач неодноразово звертався до компетентних органів, у т.ч. Київського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області із заявами про прийняття до громадянства України.

Однак, внаслідок суто формальної позиції органу міграції був вимушений вживати дії щодо звернення за правничою допомогою, збирання додаткових доказів, з`ясування підстав тривалого нерозгляду його звернень тощо.

Представник позивача у ході судового розгляду справи стверджувала про те, що внаслідок неодноразових затримань позивача та утримання для проведення документування, оформлення документів щодо примусового видворення тощо, здоров`я ОСОБА_1 погіршилось, він постійно скаржиться на проблеми із серцем, а під час утримання у СІЗО захворів на туберкульоз /т. 1, а.с. 148-158/.

Хоча такі доводи представника позивача і не стосуються безпосередньо цього спору, однак загалом характеризують ставлення відповідачів до спірної ситуації та розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України.

Доводи представника відповідача про те, що територіальні органи ДМС не є правонаступниками ліквідованих підрозділів органів внутрішніх справ, які до 2012 року були уповноважені розглядати питання про набуття громадянства України, не спростовують обставин залишення без належного реагування та формального розгляду звернення позивача до органів ДМС у 2016, 2019 роках.

При цьому у межах даного провадження суд передусім розглядає обставини вирішення по суті заяви ОСОБА_1 , поданої до Київського РВ у 2019 році, зокрема, враховує, що у ході судового розгляду справи не виявлено дійсно достатніх підстав для повідомлення позивача про недоліки його звернення, а викладені у рішенні від 18.01.2020 умови неприйнятності заяви про прийняття до громадянства України носять суто формальний характер.

Окрім того, суд вкотре повторює, що дії органу міграції щодо визначення недоліків заяви без достатніх на те правових підстав у сукупності з доволі триваючим процесом реалізації позивачем наміру набути громадянство України мали наслідком необхідність витрачання додаткового часу та зусиль задля звернення за правничою допомогою, збирання додаткових доказів, підготовки та направлення відповідачу запитів щодо підстав повернення його документів на доопрацювання, що безумовно мало наслідком виникнення у позивача негативних емоцій, почуття розчарування, несправедливості, зневіри у правомірності діяльності державних органів тощо.

До того ж, безпідставне затягування органами міграції розгляду заяви ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України мало безпосередній вплив на реалізацію позивачем його прав, оскільки до цього часу ОСОБА_1 , який досяг віку 39 років, проживаючи в Україні з 1994 року на законних підставах, будучи особою без громадянства (позивач ніколи не набував громадянства жодної країни), не може реалізувати своє право на прийняття до громадянства України.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, №29979, п. 86, 89, від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, №14183/02, п. 71, від 22.11.2005).

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 зауважив, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

При цьому у постанові від 15.08.2019 у справі №823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Зважаючи на вищенаведене, суд, з урахуванням сукупності обставин цієї справи та негативних наслідків, що спричинені протиправною поведінкою державного органу, ставленням суб`єкта владних повноважень до ситуації, що склалася внаслідок порушення процедури розгляду заяви про прийняття позивача до громадянства України, повністю погоджується із розміром заявленої моральної шкоди, що належить стягнути з відповідача - УДМС України в Полтавській області.

Суд вважає визначений представником позивача розмір відшкодування моральної шкоди розумним та справедливим, а також адекватним спірним відносинам, внаслідок чого відхиляє доводи представника відповідача в цій частині.

А відтак, беручи до уваги встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 27.05.2020 №70147 /т. 1, а.с. 159/. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджено випискою /т. 1, а.с. 160/.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 71-77, 90, 132, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського районного відділу у м. Полтаві управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київського районного відділу у м. Полтаві управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 18 січня 2020 року про припинення провадження за заявою про прийняття до громадянства ОСОБА_1 .

Зобов`язати Київський районний відділ у м. Полтаві управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України" з урахуванням висновків суду.

Стягнути з управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу державної влади, у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень).

В задоволенні клопотання про встановлення судового контролю - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2021 року.

Суддя О.О. Кукоба