Рішення № 96246191, 13.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1880/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1420 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 11 лютого 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 або позивач) до військової частини А1420 Міністерства оборони України (надалі - в/ч А1420 або відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1420 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;

- стягнути з військової частини А1420 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.09.2017 року по 18.12.2020 рік у розмірі 297 919,04 грн.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військовою частиною А1420 не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 року по справі №420/3050/20, зобов`язано військову частини А1420 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2017 року.

На виконання вищевказаного рішення суду 18.12.2020 року в/ч А1420 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 6 539 грн. 12 коп.

З огляду на нездійснення повного розрахунку на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч А1420, позивач, посилаючись на положення ст.ст.116-117 КЗпП України, вважає що він має право на грошову компенсацію середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та з метою отримання відповідної компенсації звернувся із заявою до в/ч А1420, проте відповіді на дану заяву так і не отримав.

Вважаючи бездіяльність в/ч А1420 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним

Військова частина А1420 позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх протиправними та такими що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідач зазначає, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Військова частина А1420 вважає, що спір про нарахування компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік при звільненні позивача з військової служби, що вирішувався судом під час розгляду справи №420/3050/20 не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення.

Оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру, на думку відповідача підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України - відсутні, а тому немає підстав для виплати позивачу середнього заробітку за період з 14 вересня 2017 року по 18 грудня 2020 року у розмірі 297 919, 04 грн.

Процесуальні дії

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

12 квітня 2021 року від представника військової частини А1420 надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №18408/21).

Станом на 13 квітня 2021 року будь-яких інших заяв та клопотань з боку сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_2 є ветераном війни-учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10 червня 2015 року (а.с.16).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А1420 (по стройовій частині) №122 від 13.09.2017 року, головного старшину військової служби за контрактом ОСОБА_2 , старшого інструктора групи спеціального призначення команди спеціального призначення військової частини А1420, звільненого наказом командира військової частини А1420 №8-РС від 05 вересня 2109 року із військової служби в запас відповідно до підпункту «ї», вважати таким, що з 13.09.2017 року справи та посаду здав; з 13.09.2017 року виключено із списків особового складу військової частини А1420, з 14.09.2019 року знято з усіх видів (контрольного та речового) забезпечення військової частини А2238 і направлено для зарахування на військовий облік до Приморського РВК м. Одеса (а.с.18).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №420/3050/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1420 про визнання бездіяльності в/ч А1420 протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А1420 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2017 року;

- зобов`язано військову частини А1420 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2017 року.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №420/3050/20 набрало законної сили 08 вересня 2020 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року по справі №420/8243/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до військова частина А1420 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А1420 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 13.09.2017;

- зобов`язано військову частину А1420 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.09.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18 грудня 2020 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №420/3050/20, військовою частиною А1420 перераховано на картковий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік в сумі 6 539 грн. 12 коп., що підтверджується випискою про надходженням по картці/рахунку НОМЕР_3 від 05.02.2021 року (а.с.26).

Надалі, позивач звернувся до військової частини А1420 з вимогою, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні із виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з 14.09.2017 року по 18.12.2020 року (а.с.19-20).

Проте, відповіді на вказане звернення до моменту звернення до суду із даним адміністративним позовом позивач не отримав.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №420/8243/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено:

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року в частині зобов`язання військової частини А1420 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року - скасовано;

- ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 ;

- абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року викладено в наступній редакції: «Зобов`язати військову частину А1420 (код за ЄДРПОУ 26614395) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року»;

- абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року виключено;

- в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - залишено без змін.

04 березня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом по справі №420/8243/20 видано виконавчий лист про зобов`язання військову частину А1420 (код за ЄДРПОУ 26614395) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Станом на 13 квітня 2021 року в КП «ДСС» відсутня інформація щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/8243/20.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А1420 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я та віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 3 Закону №2232-XII, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Так, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мали виплатити усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням служби.

Суд зазначає, що спір у цій справі стосується дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 18 грудня 2020 року у частині нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №420/3050/20

Суд звертає увагу, що порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18, від 05 березня 2021 року у справі №120/3276/19-а.

Так, згідно ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Крім того, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду указала на те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №420/3050/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини А1420 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2017 року та зобов`язано військову частини А1420 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 вересня 2017 року.

18 грудня 2020 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року по справі №420/3050/20, військовою частиною А1420 перераховано на картковий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік в сумі 6 539 грн. 12 коп. (а.с.26).

В той же час, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №420/8243/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено:

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року в частині зобов`язання Військової частини А1420 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2016 року - скасовано;

- ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 ;

- абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року викладено в наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину А1420 (код за ЄДРПОУ 26614395) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року»;

- абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року виключено;

- в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року - залишено без змін.

При цьому, судом встановлено, що 04 березня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом по справі №420/8243/20 видано виконавчий лист про зобов`язання Військову частину А1420 (код за ЄДРПОУ 26614395) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

В той же час, станом на 13 квітня 2021 року в КП «ДСС» відсутня інформація щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/8243/20.

Суд зазначає, що належність або неналежність несвоєчасно виплаченої позивачу грошової компенсації, як і індексації грошового забезпечення, до щомісячних чи одноразових додаткових видів грошового забезпечення не впливають на обов`язок відповідача виплатити такі суми до виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, а як наслідок на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

В даному випадку, вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 31 жовтня 2019 року (справа №825/598/17).

З огляду на вищезазначене, судом встановлено, що станом на день звернення до суду з даним адміністративним позовом, а саме 11.02.2021 року, не було вирішено спір про всі належні до виплати позивачу суми, зокрема індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, та, фактично, станом на день розгляду даної справи по суті, не здійснено повний розрахунок відповідача з позивачем, оскільки у суду відсутня інформація щодо виконання виконавчого листа №420/8243/20, виданого Одеським окружним адміністративним судом від 04 березня 2021 року, про зобов`язання військову частину А1420 (код за ЄДРПОУ 26614395) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.09.2017 року, включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

В той же час, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, було сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Суд зазначає що надаючи оцінку встановленим обставинам справи, факту невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, не виконанню рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року в справи №420/8243/20, суд позбавлений можливості зробити висновок щодо розрахунку суми грошової компенсації яка буде відповідати фактичним обставинам по відношенню до остаточного та повного розрахунку при звільненні із позивачем.

В той же час, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року по справі № 200/4185/20-а, встановлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, суд зауважує, що за правилами вказаних вище нормативних актів невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 160/13220/19.

Таким чином, враховуючі те, що станом на день розгляду даної справи по суті розрахунок в повному обсязі відповідачем з позивачем по всіх належних йому до виплати на день виключення зі списків особового складу військової частини А1420 сумах - не здійснено, суд дійшов висновку про передчасність звернення позивача до суду із вимогою щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини А1420 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні та необхідність відмови в їх задоволенні.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А1420 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини А1420 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При цьому, відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А1420 (вул. Приморська, 26, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26614395).

Суддя С.О. Cтефанов

.