Рішення № 96242470, 05.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2021Справа № 910/13760/20 (910/16305/20)За позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до 1) Акціонерного товариства "Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул.Автозаводська 54/19, ідентифікаційний номер 21133352)

2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Андрія Володимировича (03169, м. Київ, вул. Московська, 32/2)

про визнання неправомірними та скасування рішення

в межах справи №910/13760/20

За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність

Суддя Мандичев Д.В.

секретар судового засідання Судак С.С.

Представники сторін:

позивач - ОСОБА_1.,

від позивача - Меше О.П.,

від відповідача -1- Прудка О.В.

від відповідача-2 -не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/13760/20 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про його неплатоспроможність .

23.10.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до:1)Акціонерного товариства "Універсал Банк"; 2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Андрія Володимировича про визнання неправомірним та скасування рішення.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 07.12.2020.

04.12.2020 до суду надійшов відзив АТ "Універсал Банк" на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.12.2020 підготовче засідання у справі № 910/13760/20 (910/16305/20) відкладено на 13.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 відкладено підготовче засідання на 10.02.2021.

14.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 продовжено підготовче провадження у справі № 910/13760/20 (910/16305/20) на 30 днів до 10.03.2021. Підготовче засідання у справі № 910/13760/20 (910/16305/20) відкладено на 01.03.21. Відповідачу-1 у строк до 24.02.2021 встановлено надати обґрунтовані пояснення з відповідними доказами щодо посилання, що позивач є суб`єктом Закону України "Про запобігання корупції". Повторно Відповідачу-2 у строк до 24.02.2021 встановлено подати суду нотаріальну справу щодо вчинення реєстрації прав та їх обтяжень за об`єктом- квартири, загальною площею 47,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2190431380000) за всіма відкритими розділами. Витребувано у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.Л. матеріали виконавчого провадження №61340057, які надати у строк до 24.02.2021 (включно).

22.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли документи від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.Л. на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2021.

25.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2021.

01.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 закрито підготовче провадження у справі № 910/13760/20 (910/16305/20) та призначено справу до розгляду по суті на 05.04.2021.

У призначеному судовому засіданні 05.04.2021 позивач та його представник просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував.

Представник відповідача-2 у призначене судове засідання 05.04.2021 не з`явився.

Після виходу суду з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2008 між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 003-2008-337 строком користування до 10.02.2038 зі сплатою 9,95% річних, та Кредитний договір 003-2008-342 строком користування до 10.02.2028 року зі сплатою 11,45%, за якими кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 90 000,00 шв.франків та 29 662,00 шв. франків відповідно.

Відповідно до додаткових угод до Кредитного договору № 003-2008-337 сторони погодили з 10.07.2009 по 09.07.2010 встановлювалася відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3,29% річних; з 10.07.2010 по 09.07.2015 року -12,48% річних; з 10.07.2015 року -10,95% річних.

Відповідно до додаткових угод до Кредитного договору № 003-2008-342 з 10.07.2009 по 09.07.2010 встановлювалася відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3,24% річних; з 10.07.2010 по 09.07.2015 -15,49% річних; з 10.07.2015 -13,45% річних.

Згідно Кредитних договорів сплата позичальником заборгованості по кредиту здійснюється відповідно до графіка платежів, а саме: в останній робочий день, що передує 10 числу кожного місяця (п. 2.4 Кредитних договорів).

Пунктом 1.1.1 Кредитних договорів встановлено, що за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується підвищена процентна ставка. Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитами понад встановлені цим Договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника. Нарахування та облік таких процентів Кредитор здійснює відповідно до умов цих Договорів, додатків до нього та вимог чинного законодавства України, зокрема нормативних актів Національного Банку України. Під терміном «прострочена сума основного боргу» сторони розуміють суму Кредиту, що надана Позичальнику за Договором та станом на певну дату не повернена останнім до кредитора у терміни її погашення згідно умов Договору.

У забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 003-2008-337 від 20.02.2008 та Кредитним договором №003-2008-342 від 20.02.2008, між ОСОБА_1 та Банком укладено Договір іпотеки/нерухомого майна - квартири/ від 20.20.2008 (із договорами про внесення змін), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В., та зареєстрований у реєстрі за № 453.

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру, загальною площею 47, 60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки станом на дату укладення цього договору заставна вартість предмету іпотеки згідно незалежного суб`єкта оціночної діяльності, становить 691 815,00 грн.

Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставі, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як погоджено сторонами в пункті 5.1 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки можливе шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі основного зобов`язання в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

У разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні зазначається який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені Законом України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог (пункт 5.2 договору іпотеки).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за Кредитними договорами, Банк звертався до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 з позовом про солідарне стягнення заборгованості.

Рішенням (заочним) Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2012 у справі № 2601/7773/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.01.2014, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задоволені повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором №003-2008-337 від 20.02.2008 в сумі 100 209,49 шв. франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс 862,61 грн. за 100,00 шв. франків) становить 864 417,08 грн. та заборгованість за Кредитним договором № 003-2008-342 від 20.02.2008 в сумі 34 204,00 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс 862,61 грн. за 100,00 шв. франків) становить 295 047,12 грн., а також судовий збір в сумі 3 219,00 грн.

Судами в межах справи № 2601/7773/12 встановлено, що станом на 28.11.2011 заборгованість за Кредитним договором № 003-2008-337 по сумі кредиту та несплачених відсотках складає 100 209,49 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс 862,61 грн. за 100,00 шв. франків) становить 864 417,08 грн., з яких: за тілом кредиту 88 983,19 шв. франків, що еквівалентно 767 577,90 грн.; за відсотками 11 188,35 шв. франків, що еквівалентно 96 511,83 грн.; за підвищеними відсотками 37,95 шв. франків, що еквівалентно 327,36 грн.; заборгованість за Кредитним договором № 003-2008-342 по сумі кредиту та несплачених відсотках станом на 28.11.2011 складає 34 204,00 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс 862,61 грн. за 100,00 шв. франків) становить 295 047,12 грн., з яких: за тілом кредиту 29 011,83 шв. франків, що еквівалентно 250 258,95 грн.; за відсотками 5 140,69 шв. франків, що еквівалентно 44 344,11 грн.; за підвищеними відсотками 51,48 шв. франків, що еквівалентно 444,07 грн.

20.02.2020 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61340057 з примусового виконання виконавчого листа № 2601/7773/12 від 19.02.2018 Голосіївського районного суду м. Києва.

03.07.2020 приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника та про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості описаного майна боржника - двокімнатної квартири, загальною площею 47,6 кв.м., житловою - 30,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до протоколів проведення електронних торгів № 496491 від 12.08.2020 та №503943 від 28.09.2020 торги не відбулись, оскільки від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція.

29.09.2020 Банком до приватного виконавця Лановенко Л.О. та ДП «Сетам» подано заяву щодо наміру залишити за собою нереалізоване майно за початковою ціною, визначеною на початок проведення електронних торгів, у розмірі 1 080 512,00грн.

Постановою приватного виконавця від 30.09.2020 в межах виконавчого провадження №61340057 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу передано Банку в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2601/7773/12 від 19.02.2018 Голосіївського районного суду м. Києва наступне майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 47,6 кв.м., житловою - 30,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на загальну суму 1 080 512,00 грн.

09.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Андрієм Володимировичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 54515307 від 09.10.2020, номер запису про право власності № 38602627, відповідно до якого здійснено реєстрацію права власності за ПАТ «Універсал Банк» на квартиру ОСОБА_1 , загальною площею 47, 60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі вищезазначених документів, 09.10.2020 ПАТ «Універсал Банк» отримано свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського МНО Шевченко А.В. та зареєстроване в реєстрі за №3312.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Як унормовано приписами статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до cтатті 572 ЦК України, силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України "Про заставу", за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом частини першої статті 584 ЦК України, частини першої статті 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України "Про заставу").

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися.

Частина 3 статті 72 Закону України «Про нотаріат» встановлює, що придбання нерухомого майна, що було предметом застави (іпотеки), оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням такого нерухомого майна шляхом видачі набувачу відповідного свідоцтва на підставі документів, визначених Законом України "Про іпотеку".

Згідно з частиною 1 статті 42 Закону України "Про іпотеку" протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

У той же час, підпунктом 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або;

- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, передбачає, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.

Протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат", крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід`ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.

Судом встановлено, що за умовами укладених 20.02.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ «Універсал Банк» Кредитного договору № 003-2008-337 та Кредитного договору 003-2008-342, видача Банком грошових коштів у кредит здійснювалася в іноземній валюті - швейцарських франках.

Із виписки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №222865646 від 07.09.2020 слідує, що у ОСОБА_1 немає іншого нерухомого майна (житла), окрім квартири загальною площею 47,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження того, що ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрований у спірній квартирі, що є предметом іпотеки, до матеріалів справи позивачем надано довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 545624-2020 від 16.09.2020 та довідку про реєстрацію місця проживання №13181831 від 28.09.2020.

Отже, суд вважає доведеним, що квартира площею 47, 60 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , є єдиним житлом ОСОБА_1 та використовувалася останнім, як місце постійного проживання.

Водночас, матеріали справи не містять наданої ОСОБА_1 нотаріально засвідченої згоди на набуття ПАТ «Універсал Банк» права власності на предмет іпотеки - квартири площею 47, 60 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Наведене свідчить про недотримання вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" при передачі майна ПАТ «Універсал Банк» у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитом в іноземній валюті.

Суд наголошує, що мораторій на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Судом розглянуті заперечення ПАТ «Універсал Банк» щодо не розповсюдження на ОСОБА_1 положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", з огляду на його приналежність до осіб, що є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції».

У той же час, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Як слідує з роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) № 1 від 13.02.2020, що опубліковане на офіційному веб-порталі за посиланням: https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2020/04/II.-SHHodo-sub-yektiv- deklaruvannya.pdf, на питання «Чи стає особа суб`єктом декларування у разі тимчасового виконання обов`язків службової чи посадової особи (організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків)?», у цілях визначення суб`єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами - суб`єктами декларування лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов`язки на постійній основі. Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов`язки на час відсутності керівника структурного підрозділу не є достатнім для того, щоб вважати такого працівника посадовою чи службовою особою, яка є суб`єктом декларування відповідно до Закону. Цей висновок не змінюється навіть в разі призначення працівника тимчасово виконувачем обов`язків на посаді у зв`язку з відсутністю його колеги, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (відпустка по догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо). Адже виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника чи керівника - це заміна (яка визначається як суміщення посад) працівника, відсутнього через відпустку, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи і посада. В той же час зовсім інші правові наслідки має призначення працівника виконувачем обов`язків на вакантній посаді (вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи, підприємства, на яку не укладено договір). В такому випадку вважається, що працівник призначений виконувачем обов`язків. При цьому враховуючи, що визначення певного строку у трудовому договорі (контракті) під час призначення працівника виконувачем обов`язків на вакантній посаді не має юридичного значення для здійснення правового регулювання цих правовідносин, така особа вважатиметься суб`єктом декларування в розумінні статей 3 та 45 Закону.

Виходячи з наведеного, керівник товариства з обмеженою відповідальністю приватного права не відноситься до суб`єктів, на яких поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції", оскільки він не є суб`єктом, визначеним у пунктах 1-2 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції'".

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира площею 47, 60 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання та є єдиним житлом позивача, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі за виданим ПАТ «Універсал Банк» нотаріусом свідоцтвом про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за Кредитним договором № 003-2008-337 від 20.02.2008 та Кредитним договором №003-2008-342 від 20.02.2008, укладених в іноземній валюті.

Таким чином, у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності та, відповідно, видачі свідоцтва на вказану квартиру ПАТ «Універсал Банк».

У зв`язку з наведеним суд вважає, що вищезазначені дії приватного нотаріуса є протиправними, внаслідок чого його рішення № 54515307 від 09.10.2020 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «Універсал Банк» підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 644/3116/18.

Одночасно суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 09.10.2020 № 3312, видане за результатами проведення державної реєстрації на підставі рішення від 09.10.2020 № 54515307, а також скасування запису про право власності від 09.10.2020 № 38602627, оскільки прийняття приватним нотаріусом відповідного рішення про державну реєстрацію права власності здійснено всупереч вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Таким чином, зауваження відповідача про те, що оспорюване рішення приватного нотаріуса та свідоцтво про право власності є чинними, оскільки позивачем не оскаржуються електронні торги, постанова про передачу майна стягувачу та акт про реалізацію предмета іпотеки, судом відхиляються, оскільки незаконність відповідного рішення та свідоцтва слідує саме з їх невідповідності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Так, згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом враховано, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

У той же час, наявність нескасованого свідоцтва про право власності на майно, рішення про державну реєстрацію права власності на яке підлягає скасуванню, призводить до правової невизначеності позивача щодо повного відновлення відповідним судовим рішенням його порушеного права власності.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Судом враховано, що до внесення змін у частину 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15?ц висловлювала правову позицію про те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав на державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту прав або інтересів позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію».

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 16.07.2020) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Разом із цим суд зауважує, що оскільки із внесенням рішення про державну реєстрацію прав зазначається номер запису про проведену державну реєстрацію права власності, скасування в даному випадку самого запису, як похідної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав, буде сприяти в такий спосіб повному відновленню порушеного права позивача.

При цьому, в постанові від 12.11.2020 у справі № 405/812/19 Верховний Суд зазначив, що скасування номера запису є належним способом захисту.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. (Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

При розгляді вказаної справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього процесуальним законодавством обов`язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин цієї справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення пред`явлених позовних вимог у повному обсязі для забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивача.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з задоволенням позову покладаються на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №54515307 від 09.10.2020 року про здійснення реєстрації права власності за Акціонерним товариством «Універсал Банк» квартири загальною площею 47,60кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_1 .

3. Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво №3312 від 09.10.2020 року, видане Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. за результатами проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №54515307 від 09.10.2020 року.

4. Скасувати запис Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності №38602627 від 09.10.2020 року, що здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. за результатами проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №54515307 від 09.10.2020 року.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул.Автозаводська 54/19, ідентифікаційний номер 21133352) на користь ОСОБА_1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотри)грн.,00коп.

6. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13.04.2021

Суддя Мандичев Д.В.