Рішення № 96238780, 09.04.2021, Харківський районний суд Харківської області

Справа №635/7511/20

Провадження 2/635/323/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2021 року сел..Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Лук`яненко С.А.

секретар судового засідання Євсюков О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача-Пелецького В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року у розмірі 42115,06 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні на день складання позову у розмірі 65305,92 грн. і моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що він з 1991 року працював в ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» на посаді змінного майстра з оплатою праці згідно з штатним розписом і 02.03.2020 року був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні з роботи розрахунок з ним не був проведений, заборгованість із заробітної плати не виплачена. Головний бухгалтер підприємства запевнила, що заборгованість буде сплачена не пізніше наступного дня, але до цього часу так і не була сплачена, довідку про заборгованість підприємства також не надала. Він вимушений був звертатись до Харківської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпраці у Харківській області, а також до Прокуратури Харківської області за захистом своїх прав. Посилаючись на норми ст.117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із строку прострочення, який складає 177 робочих днів і середнього заробітку 368,96 грн. в день. Також позивач зазначає, що своїми неправомірними діями щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідачем заподіяна йому моральна шкода, яка полягає в тому, що у зв`язку із затримкою у виплаті заробітної плати він відчував моральні страждання, він втратив нормальні життєві зв`язки, повинен був економити на харчах, що негативно впливало на відносини в родині. Внаслідок порушення його законного права на заробітну плату він відчував приниження, втрату престижу і ділової репутації . Завдану моральну шкоду він оцінює в сумі 25000,00 грн.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги і відмовився від вимог стосовно сплати заборгованості по заробітній платі, яка була сплачена йому відповідачем в повному обсязі після звернення до суду, а саме 19.11.2020 року.

Відповідач надав відзив на позов, в якому визнав, що заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року дійсно існувала, була сплачена 19.11.2020 року в повному обсязі в розмірі 3412,50 грн., а також погоджується, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в той час вважає, що розмір відшкодування повинен становити 3000 грн. Вказану суму він обґрунтовує тим, що розрахунок з позивачем був здійснений несвоєчасно через тяжке фінансове становище підприємства внаслідок карантину, оскільки підприємство призупинило господарську діяльність, будівництво, що призвело до зменшення попиту і реалізації житла. Крім того, підприємство вимушено було зменшити орендну плату для орендарів. Внаслідок чого за 9 місяців 2019 року обсяг надходжень підприємства становила 63124,9 тис.грн., а за аналогічний період 2020 року-29358,9 тис. грн., а також скоротилась чисельність працівників з 134 осіб до 87 осіб. Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі стане надмірним фінансовим тягарем для підприємства та призведе до порушень прав інших працівників. Крім того, вважає, що у затримці виплати заробітної плати позивачу немає вини підприємства, а також позивачем не підтверджено завдання йому моральної щкоди, тому в задоволенні моральної шкоди слід відмовити.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що представник відповідача у відзиві на позов зазначив неправдиві відомості щодо розміру сплаченої заборгованості підприємства перед ним в розмірі 3412,50 грн., в той час 19.11.2020 року йому було виплачено відповідачем 42033 грн. заборгованості по заробітній платі. Йому було надано довідку про виплату заборгованості, але головний бухгалтер підприємства вказати у ній розмір сплаченої заборгованості відмовилась. Представником відповідача надана копія відомості про виплату йому заробітної плати 19.11.2020 року в розмірі 3412,50 грн., яку він не підписував і кошти у вказаному розмірі не отримував. Твердження відповідача про те, що внаслідок карантину АТ «КДБК» призупинило господарську діяльність, призупинило будівництво і зменшилось надходження коштів вважає сумнівними, оскільки заборгованість по заробітній платі виникла до впровадження карантину в Україні. Також позивач стверджує, що за період його роботи в його службові обов`язки входила організація та вигрузка вагонів-грузів, які приходили залізничним транспортом на адресу ПрАТ «КДБК» і він може впевнено стверджувати, що за 2019 рік і до кінця 2020 року підприємством виконувались роботи щодо будівництва, а також надходили кошти на заробітну плату.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в якому стверджує, що заборгованість відповідача перед позивачем із заробітної плати становила 3412,50 грн. яка була сплачена позивачу в повному обсязі 19.11.2020 року. Впровадження карантину в Україні відбулося через декілька днів після звільнення позивача і те як карантин вплинув на фінансово-господарську діяльність підприємства, позивач не може знати. Також позивач не в змозі надати будь-які обґрунтовані відомості щодо фінансово-господарської діяльності АТ «КДБК», так як за колом своїх обов`язків не володів такою інформацією. Крім того зазначили, що в період з жовтня 2019 року до березня 2020 року у відповідача не було заборгованості із заробітної плати перед позивачем, а заборгованість у розмірі 3412,50 грн., це не та сума, через яку людина може втратити престиж та ділову репутацію, несплата якої може призвести до приниження честі та гідності, погіршення стану здоров`я.

Позивач в судовому засіданні підтримав поданий до суду позов з підстав викладених в ньому, і поясненнях на відзив, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково в сумі 3000 грн., зазначивши підстави, вказані у відзиві на позов, та запереченнях на відповідь на відзив, вказав, що усі надані ним документи достовірні.

Вислухавши позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.02.2005 року працював у ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс», на посаді змінного майстра, що підтверджується записами у його трудовій книжці.

02.03.2020 року позивач був звільнений із займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України, згідно наказу №18-к від 02.03.2020 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію .

При звільненні йому не була сплачена заборгованість по заробітній платі за 6 місяців, внаслідок чого ОСОБА_1 звертався 17.08.2020 року із скаргою до голови Харківської обласної державної адміністрації Кучера О., 03.11.2020 року із заявою до Прокурора Харківської області, в яких просив посприяти вирішенню питання про виплату йому АТ «КДБК» заборгованості із заробітної плати.

За його зверненням до Головного управління Держпраці у Харківській області, йому була надана відповідь від 29.10.2020 року про те, що у зв`язку з ненаданням адміністрацією АТ «КДБК» документів, необхідних для проведення заходу державного нагляду (контролю), інспектором праці Головного управління Держпраці у Харківській області було складено Вимогу на надання документів для проведення заходу державного нагляду (контролю). Станом на 29.10.2020 року адміністрацією АТ «КДБК» документи до Головного управління Держпраці у Харківській області не надано, внаслідок чого був складений Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування, і запропоновано звернутись до суду.

Відповідно до довідки №409 від 19.11.2020 року ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» остаточний розрахунок з ОСОБА_1 був здійснений 19 листопада 2020 року, що позивач не заперечує. Суму сплаченої заборгованості в довідці відповідач не вказав.

В той час представник відповідача стверджує, що розмір заборгованості по заробітній платі складала 3412,50 грн. На підтвердження чого надав копію відомості від 19.11.2020 року на виплату грошей за лютий 2020 р. в сумі 3412,50 грн., а також копії відомостей за листопад 2019 року у розмірі 6734,0 грн., за грудень 2019 року у розмірі 8039,59 грн.

Позивач зазначив, що заборгованість по заробітній платі з жовтня 2019 року по березень 2020 року становила 42115,06 грн. і відповідачем було йому сплачено 19.11.2020 року 42033 грн., а надані відповідачем відомості про виплату грошей є неправдивими, не містять належних реквізитів, підписів уповноважених осіб, а також вказані відомості він не підписував і грошей не отримував.

Відомості про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року містяться в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 09.12.2020 року. Враховуючи, що позивач після уточнення позовної заяви не просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 42115,06 грн., суд не вирішує питання щодо розміру заборгованості по заробітній платі відповідача перед ОСОБА_1 .

В той час суд зазначає, відповідачем не надано довідки про розмір сплаченої заборгованості ОСОБА_1 , а відомості про виплату грошей за лютий 2020 року в розмірі 3412,50 грн. не можуть слугувати підтвердженням, що існувала заборгованість саме в такому розмірі, інші довідки про суму заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 до суду не надані.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як вказано у ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Оскільки судом було встановлено, що позивачу не була виплачена заборгованість із заробітної плати в день звільнення, а сплачена лише після звернення до суду, що не заперечував представник відповідача, суд на підставі статті 117 КЗпП України, прийшов до висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, оскільки відповідач не довів відсутності в цьому своєї вини. При цьому суд зауважує, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 03.07.2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 2 п.8 даного Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі №6-648цс15 за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до довідки ПрАТ «Куряжський домобудівельний комплекс» від 21.12.2020 року №480 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 368 грн.96 коп, з таким розрахунком середньоденної заробітної плати погодився позивач в судовому засіданні.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 65305,92 грн. (368,96грн./день х 177 робочих днів).

Щодо зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не спростовувався відповідачем, однак представник відповідача вважає, що зазначена сума повинна бути зменшена судом до 3000 грн., оскільки підприємство перебуває у важкому матеріальному стані у зв`язку із введенням на території України карантину, внаслідок чого підприємство призупинило господарську діяльність, будівництво, що призвело до зменшення попиту і реалізації житла, зменшились доходи підприємства, скоротилась чисельність працівників. А стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі стане надмірним фінансовим тягарем для підприємства та призведе до порушень прав інших працівників.

На підтвердження чого відповідач надав довідку від 29.12.2020 року №491, згідно з якою за даними бухгалтерського обліку АТ «КДБК» обсяг надходжень грошових коштів за 9 місяців 2019 року склав 63124,9 тис. грн.., за 9 місяців 2020 року -29358,9 тис. грн.., а також довідку №492 від 29.12.2020 року про кількість працівників АТ «КДБК» станом на 01.10.2019 року-134 особи, станом на 01.12.2020 року-87 осіб.

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

В той час суд не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. При цьому суд враховує період затримки в проведенні розрахунку, який з дня звільнення ОСОБА_1 02.03.2020 року по 19.11.2020 року (день розрахунку) становить 177 днів, розмір заборгованості, що розрахунок проведений вже після звернення позивача до суду, дії відповідача та позивача у спірних правовідносинах. Також відповідачем не надано суду інформації про причини не виплати позивачу заборгованості по заробітній платі, а твердження представника відповідача щодо відсутності вини відповідача через скрутне матеріальне становище підприємства не підтверджено належними і достатніми доказами. Як зазначає в запереченнях відповідач, за 9 місяців 2020 року обсяг надходжень грошових коштів склав 29 мільйонів 358 тисяч 900 грн., а отже виплата заборгованості із заробітної плати позивачу не була б надмірним тягарем для підприємства.

За таких обставин, враховуючи засади розумності і справедливості, суд не вбачає підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, був порушений звичний для останнього уклад життя, що завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до різних органів, а потім до суду за захистом свого порушеного права.Крім того, в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 2000,00 грн.

При цьому суд не враховує надані позивачем копії медичних документів, а саме: консультативного висновку спеціаліста КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня», КЗОЗ «Обласний клінічний центр урології і нефрології ім..В.І.Шаповала», а також протоколів дослідження УЗД, оскільки вони не підтверджують причинно-наслідковий зв`язок даних захворювань з невиплатою позивачу заборгованості по заробітній платі.

Суд вважає, що в даній справі моральна шкода в розмірі 2000,00 грн. та компенсаційні виплати в порядку ст. 117 КЗпП України в повному обсязі в сумі 65305,92 грн. є справедливими і достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Окрім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволених вимог в розмірі 673,05 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 10, 11, 12, 13, 17, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274, 275 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2020 по 13.11.2020 у сумі 65305,92 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Куряжський домобудівельний комплекс» на користь ОСОБА_1 673,05 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Куряжський домобудівельний комплекс», ЄДРПОУ 04852585, місцезнаходження за адресою: Харківська область, Харківський район, смт.Пісочин, вул..Кільцева, б.41.

Повний текст рішення складено 13 квітня 2021 року.

Суддя С.А.Лук`яненко