Ухвала суду № 9623781, 11.05.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції Козаченко А.В.

Суддя-доповідач Ляшенко Д.В.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

11 травня 2010 року справа № 2а-23237/09/0570

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ляшенка Д.В. судді: Колеснік Г.А., Ястребової Л. В. при секретарі судового засідання:

за участю представників:

від позивача:

від відповідача: Агейченковій К.О.

Чеверда Г.О. за дов. № 38-09 від 09.03.2010 року;

Дзима О.Г. за дов. № 36-10 від 11.03.2010 року;

Фролова Є.В. за дов. № 25/10 від 08.02.2010 року; розглянувши у відкритому

апеляційну скаргу судовому засіданні

Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року (повний текст постанови виготовлений 26 січня 2010 року) по адміністративній справі № 2а-23237/09/0570 за позовом Державного підприємства «Донецьквантажтранс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року Державне підприємство «Донецьквантажтранс» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем прийнято та направлено до їх адресу повідомлення від 28.09.2009р. № 105660016414945, від 30.09.2009 року № 105660016416478 та № 105660016416806 про перерозподіл сплачених сум на сплату податку і пені на загальну суму 15418, 65 грн.

Позивач не згодний з прийнятими повідомленнями виходячи з наступних підстав.

Пунктами 5.3 та 5.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами (далі Закон №2181) передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, вказану в наданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного терміну, передбаченого п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 для надання податкової декларації.

Підприємством 17.09.2009 року була подана відповідачу податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2009 року, у якій були визначені податкові зобов'язання до сплати у розмірі 145630,00 грн. і повністю сплачені підприємством.

Платіжними дорученнями № 4859 від 30.09.2009 року підприємством сплачений ПДВ в сумі 44026,00 грн., № 4830 від 29.09.2009 року підприємство сплатило ПДВ в сумі 51604,00 грн. В полі «призначення платежу» було вказано, що сплачений ПДВ за серпень 2009р. Своєю заявою №8/1058 від 17.09.2009р. провело перекидання з переплати з податку на прибуток в сумі 50000,00 грн. в рахунок сплати ПДВ за серпень 2009р.

Пунктом 16.3.3 ст.16 Закону 2181 передбачено, що у разі, коли платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо в платіжному документі при сплаті податкового боргу, тоді податковий орган самостійно здійснює розподіл сплаченої суми на суму, яка направляється на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частина), і надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься вказана інформація.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону № 2181, під податковим боргом слід розуміти податкове зобов'язання самостійне узгоджене платником податків, або узгоджено в адміністративному або судовому порядку, але не сплачено у встановлений строк, а так само пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Підприємство сплачувало поточні платежі, заповнюючи в платіжних документах поле «призначення платежу» - тобто узгоджене податкове зобов'язання, а не податковий борг.

Виходячи із зазначеного, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними при винесенні повідомлень про перерозподіл сплачених сум на сплату ПДВ та пені від 28.09.2009 року № 105660016414945, від 30.09.2009 року № 105660016416478 та № 105660016416806 та зобов'язати відповідача внести зміни в картку обліку особового рахунку ДП «Донецьквантажтранс» шляхом виключення суми нарахованої пені в розмірі 15418,65 грн.

Постановою від 21 січня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд позовні вимоги Державного підприємства «Донецьквантажтранс» задовольнив у повному обсязі.

Відповідач вважаючи, що це судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представники позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та налягав на її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанціями встановлено, що позивач відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 № 735774 зареєстрований в якості юридичної особи 25.12.2006 року та знаходиться в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ за №34828840, знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні", завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі -податки, інші платежі).

Згідно ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:

1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та

зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків);

2) здійснювати контроль за:

додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку;

11) застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України (Пункт 11 статті 11 із змінами, внесеними згідно з Законом № 2505-ІУ ( 2505-15 ) від 25.03.2005 ).

Відповідач є суб'єктом владних повноважень, та здійснює в даних правовідносинах надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні" повноваження.

Позивачем 17.09.2009 р. була надана відповідачу податкова декларація з ПДВ за серпень 2009р., у якій були визначені податкові зобов'язання до сплати у розмірі 145630,00 грн.

Платіжним дорученням №4859 від 30.09.2009р. позивачем сплачений ПДВ в сумі 44026,00 грн., призначенням платежу було вказано - ПДВ за серпень 2009 року.

Платіжним дорученням №4830 від 29.09.2009р. позивачем сплачений ПДВ в сумі 51604,00 грн., призначенням платежу було вказано - ПДВ за серпень 2009 року.

Заявою №8/1058 від 17.09.2009р. позивачем проведено перекидання переплати з податку на прибуток в сумі 50000,00 грн. в рахунок сплати ПДВ за серпень 2009р.

Відповідачем було прийнято повідомлення від 28.09.2009р. №105660016414945, від 30.09.2009р. №105660016416478 та №105660016416806 про перерозподіл сплачених сум на сплату податку і пені на загальну суму 15418,65 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» погашення податкового боргу може бути самостійним з боку платника податків (п. 7.1 ст. 7) або за рішенням органу стягнення (п. 7.2 ст. 7).

Джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Відповідно до частини 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є суб'єктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного вище Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Згідно з Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п. 3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Тобто, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення на перерахування ПДВ, які були надана позивачем, у реквізиті «Призначення платежу» ним вказано - сплата ПДВ за серпень 2009 року.

Також, заявою №8/1058 від 17.09.2009р. позивачем проведено перекидання переплати з податку на прибуток в сумі 50000,00 грн. в рахунок сплати ПДВ за серпень 2009р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції щодо того, що відповідач не має права обмежувати платника податків самостійно розпоряджатися власними коштами, оскільки спосіб такого обмеження законами України не встановлений. Обов'язковість встановлення способів обмеження права власності саме законами України випливає з п. 7 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначається правовий режим власності, а також ч. 3 ст. 134 ГК України згідно з яким правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Згідно із ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі даної норми відповідачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності прийняття спірних повідомлень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо правомірності оскаржуваного рішення, а тому судом правильно задоволені позовні вимоги Державного підприємства «Донецьквантажтранс», оскільки відповідачем не доведена правомірність своїх дій щодо прийняття спірних повідомлень.

Тобто суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195-196, ст. 199, ст. 200, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року у справі № 2а-23237/09/0570 за позовом Державного підприємства «Донецьквантажтранс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька «про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії» залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 11 травня 2010 року.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 17 травня 2010 року.

Колегія суддів: Д.В.Ляшенко Г.А.Колеснік Л.В.Ястребова

/підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя: Д.В.Ляшенко