Рішення № 96226038, 12.04.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23549/20

Провадження № 2/127/3913/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі: Мутовкіній В.І.

за участю позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Покоєвича А.С.,

представників відповідачів Дзигун О.Л., Мельник С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти Вінницької міської ради, Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про оголошення догани, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2020 року до Вінницького міського суду Вінницької області звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом до Департаменту освіти Вінницької міської ради, Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про оголошення догани, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працює на посаді бухгалтера відділу заробітної плати Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради.

18 вересня 2020 року наказом Департаменту освіти Вінницької міської ради №420 ОСОБА_1 оголошено догану.

Позивач вважає накладення на неї дисциплінарного стягнення безпідставним, у її діях складу дисциплінарного правопорушення не було, вона не повинна була нараховувати аванс ОСОБА_2 , оскільки в останньої була заборгованість із заробітної плати, вона була на лікарняному у відповідний період, службової перевірки за фактом вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення проведено не було, наказ конкретних відомостей про суть правопорушення не містить, а окрім того строк притягнення до дисциплінарної відповідальності за правопорушення, допущене у січні 2020 року та у березні 2020 року, сплив до винесення оскаржуваного наказу.

На підставі оскаржуваного наказу з позивача було знято нарахування премій, що, на думку ОСОБА_1 , є окремим порушенням законодавства про оплату праці.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернулась до суду із двома позовними вимогами -до Департаменту освіти Вінницької міської ради із вимогою про визнання незаконним і скасування наказу №420 від 18 вересня 2020 року, а також до Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради - про зобов`язання провести перерахунок заробітної плати та здійснити виплату премії ОСОБА_1 відповідно до положення про преміювання.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Покоєвич А.С. вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.42-45) та письмових поясненнях (а.с.130-133). Позивач додатково суду повідомила, що вона є членом профспілкового органу, однак при притягненні її до дисциплінарної відповідальності не отримано згоду профспілкового органу.

Представники Департаменту освіти Вінницької міської ради Дзигун О.Л., Мельник С.С. заперечили щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву (а.с.57-62, 83-87).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що позивача ОСОБА_3 прийнято на посаду бухгалтера по заробітній платі до Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради відповідно до наказу №503-к від 16.11.2018 (а.с.64).

Зі змісту доповідної записки С.С. Мельник від 17.12.2018 №1809 вбачається, що нею було надано ОСОБА_1 два екземпляри посадової інструкції для ознайомлення та підпису. ОСОБА_1 при отриманні посадової інструкції виявила бажання ознайомитися з документом, одразу не підписала, а станом на 17.12.2018 не повернула та не підписала. Крім цього, ОСОБА_1 відмовилась проставити підпис в журналах реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки та охорони праці на робочому місці (а.с.65).

18 вересня 2020 року відповідно до наказу директора Департаменту освіти Вінницької міської ради Яценко О. №420 позивачу ОСОБА_1 оголошено догану. При цьому, відповідно до тексту наказу, ОСОБА_1 допущено порушення при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку помічнику вихователя ОСОБА_2 , виходячи із розрахунку 24 календарні дні. У відповідності до ч.4 ст.30 Закону України «Про дошкільну освіту» тривалість щорічної відпуски помічників вихователів становить 28 календарних дні. Таким чином, ОСОБА_1 було недораховано 3 дні компенсації належні до сплати ОСОБА_2 . Крім цього, ОСОБА_1 також допущено порушення при нарахуванні ОСОБА_2 заробітної плати за першу половину січня 2020 року. Аналогічні порушення допущено ОСОБА_1 також щодо інших двох працівників (а.с.9). Вказані порушення у сукупності стали підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Копію наказу №420 від 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 особисто вручено не було. Позивач отримала її копію у відповідь на адвокатський запит її представника Покоєвича А.С. , що не заперечувалось сторонами під час судового розгляду.

При цьому, положенням ст.43 Конституції України громадянам гарантоване право на працю.

Разом із тим, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст.139 КЗпП України).

Зокрема, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, тобто догана чи звільнення відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Окрім цього, власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (ст. 141 КЗпП України).

Згідно з трудовим законодавством при накладенні дисциплінарних стягнень існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб застосування дисциплінарного стягнення було законним.

Дотримання цих умов, з одного боку, надають право роботодавцю накласти на працівника дисциплінарне стягнення, з іншого - виступають гарантіями для працівника від порушень його прав.

Зокрема, відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

У даному випадку суду надано лише проект посадової інструкції позивача ОСОБА_1 , з яким її у встановленому законодавством порядку не ознайомлено та яка не затверджена директором Департаменту освіти Вінницької міської ради, про що свідчив би його підпис у відповідній графі (а.с.68-69).

При цьому, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що саме посадовою інструкцією ОСОБА_1 було визначено, що вона здійснює бухгалтерський облік по нарахуванню заробітної плати по КЗ «ДНЗ 57 ВМР», порушення щодо якого вона допустила.

Однак такої посадової інструкції суду надано не було. Проект посадової інструкції, наданий суду, таких положень також не містить. Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що виключно ОСОБА_1 була відповідальна за нарахування заробітної плати ОСОБА_2 та двом іншим працівникам, анкетні дані яких в оскаржуваному наказі не зазначено, суду не надано.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України).

Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

Аналогічні за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157 цс 19).

Таким чином, за відсутності документального підтвердження віднесення до посадових обов`язків ОСОБА_1 нарахування заробітної плати ОСОБА_2 та двом іншим працівникам, анкетні дані яких в оскаржуваному наказі не зазначено, неознайомлення ОСОБА_1 із посадовою інструкцією, про порушення якої зазначається в оскаржуваному наказі, суд не може вважати законним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Окрім цього, судом також встановлено порушення відповідачем процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, до матеріалів справи не додано пояснень ОСОБА_1 щодо порушення нею трудової дисципліни. Наявний у матеріалах справи акт фіксації відмови від надання письмових пояснень, складений 13 липня 2020 року о 09 год 00 хв (а.с.76), суд оцінює критично, так як у судовому засіданні представник відповідача суду пояснив, що робочий день у Централізованій бухгалтерії №3 починається о 09 год 00 хв, а окрім того відповідно до листка непрацездатності від 13 липня 2020 року у цей день ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна (а.с.77).

При цьому, пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Крім цього, відповідач всупереч визначеному положенням ч. 4 ст. 149 КЗпП України порядку під розпис не оголосив позивачу про накладене стягнення. Копію наказу позивач отримала у відповідь на адвокатський запит її представника.

Також суд звертає увагу на те, що наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов`язків. Зокрема, у ньому не встановлено час вчинення дисциплінарного проступку - коли допущено позивачем помилку при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_2 та іншим двом працівникам, анкетні дані яких також не вказано в оскаржуваному наказі. У наказі також не зазначено, які саме порушення ОСОБА_1 допустила щодо цих двох осіб, у якому розмірі, за яку кількість днів невикористаної відпустки тощо.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч.1 ст. 253 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У даному випадку відповідачем пропущено місячний строк з дня виявлення проступку для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, у судовому засіданні встановлено, що про допущені ОСОБА_1 порушення відповідачу стало відомо з акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ВН 9313/1963/АВ від 13 липня 2020 року (а.с.16-18). Тобто, саме з 14 липня 2020 року розпочався перебіг місячного строку для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

При цьому, з 04 серпня по 07 серпня 2020 року позивач була тимчасово непрацездатна (а.с. 106), а у період з 20 липня по 31 липня 2020 року перебувала у відпустці (а.с.107).

З урахуванням вищезазначеного, місячний строк для притягнення ОСОБА_1 сплив 28 серпня 2020 року, а наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності датований 18 вересня 2020 року.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що порушення місячного строку, визначеного ст. 149 КЗпП, є самостійною підставою для визнання незаконним та скасування наказу про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності (постанова від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, провадження № 61-38286св18, постанова від 07 жовтня 2020 року у справі № 759/9894/19, провадження № 61-5030св20).

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 не було ознайомлено із посадовою інструкцією, порушення якої ставиться їй у вину, роботодавцем було порушено процедуру притягнення її до дисциплінарної відповідальності та пропущено місячний строк з дня виявлення правопорушення для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, наказ від 18 вересня 2020 року є незаконним та підлягає скасуванню.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради провести перерахунок заробітної плати та здійснити виплату премії ОСОБА_1 відповідно до положення про преміювання, то хоча й ця вимога є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, однак задоволенню не підлягає, оскільки вона пред`явлена до неналежного відповідача - Централізованої бухгалтерії №3, яка є відокремленим підрозділом (філією) Департаменту освіти Вінницької міської ради, а не самостійною юридичною особою.

Зокрема, за приписами ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Наведеному відповідають і приписи статті 80 ЦК України, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до статті 82 ЦК України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом (частина 3 статті 81 ЦК України).

Моментом створення юридичної особи вважається день її державної реєстрації (частина 4 статті 87 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Зі змісту наданих сторонами положення про Централізовану бухгалтерію №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей вбачається, що йдеться про відокремлений підрозділ Департаменту освіти Вінницької міської ради - філію, яка має самостійний ідентифікаційний код як відокремлений підрозділ (а.с.46, 91-96).

Зокрема, відповідно до п.п. 1.1 положення про Централізовану бухгалтерію №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради, Централізована бухгалтерія №3 - відокремлений структурний підрозділ Департаменту освіти Вінницької міської ради, що забезпечує ведення бухгалтерського обліку дошкільних навчальних закладів, групи обслуговування (а.с.91-96).

Таким чином, Централізована бухгалтерія №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради не є самостійною юридичною особою, відповідальність за її дії несе юридична особа - Департамент освіти Вінницької міської ради, тому вона не має цивільної процесуальної дієздатності та у розумінні ст. 48 ЦПК України не може бути відповідачем у справі.

Разом із тим, позовні вимоги ОСОБА_1 звернуті до Централізованої бухгалтерії №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради, клопотання про заміну неналежного відповідача ОСОБА_1 та її представник суду не подавали.

Хоча відповідно до ч.2 ст.51 ЦПК України правом на заміну неналежної сторони - відповідача наділений виключно позивач.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України 2004 року.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Таким чином, враховуючи, що позовну вимогу провести перерахунок заробітної плати та здійснити виплату премії ОСОБА_1 відповідно до положення про преміювання звернуто саме до Централізованої бухгалтерії №3, яка не є належним відповідачем за цією вимогою, вона задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем ОСОБА_1 при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп за позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани. Таким чином, відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України відповідні витрати слід стягнути з відповідача на її користь.

Крім цього, представник позивача адвокат Покоєвич А.С. просив суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200 грн, що підтверджується ордером на надання правничої допомоги, квитанцією до прибуткового касового ордера, розрахунком витрат на правову допомогу (а.с. 24-26, 150-151).

Представник відповідача Мазур Н.В. надала суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому вказала, що до відповідача надійшов адвокатський запит ще від 30.09.2020. У даній справі в ордері вказано про укладення договору лише 16.10.2020. Вказувала на те, що розмір витрат не відповідає складності справи, можливому об`єму виконаних робіт, витраченому фактично часу для надання правової допомоги.

У відповідь на вказане вище клопотання представник позивача Покоєвич А.С. суду пояснив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу був фіксований - не залежав від обсягу наданих позивачу послуг, та був передбачений прямо на рівні договору про надання правничої допомоги від 16.10.2020. Про це ж вказано у наданому суду розрахунку витрат на правову допомогу (а.с.151).

Однак до матеріалів справи позивачем та його представником всупереч положенням ч.1 ст. 81 ЦПК України не долучено копію договору про надання правової допомоги від 16.10.2020. У судовому засіданні представник позивача адвокат Покоєвич А.С. суду пояснив, що клієнт не надавала йому дозволу долучати цей договір до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі N 640/18402/19 (адміністративне провадження N К/9901/27657/20) Верховний Суд звернув увагу судів на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У даному випадку представник позивача адвокат Покоєвич А.С. хоча й надав суду розрахунок витрат на правничу допомогу, однак вказав, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Таким чином, належними доказами на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера та договір про надання правничої допомоги від 16.10.2020, який відсутній у матеріалах справи, і що позбавляє суд можливості встановити обставини, на які посилаються позивач та її представник.

Відтак, враховуючи, що витрати позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу належними доказами не підтверджені, у їх стягненні з відповідача слід відмовити за недоведеністю.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.147-149, 233 КЗпП України, ст.ст.7, 10, 12-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати наказ Департаменту освіти Вінницької міської ради №420 від 18 вересня 2020 року про оголошення догани ОСОБА_1 незаконним та скасувати його.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Департаменту освіти Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

У стягненні з Департаменту освіти Вінницької міської ради витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Департамент освіти Вінницької міської ради, код ЄДРПОУ 02141532, місцезнаходження: вул. Мури, 4, м. Вінниця;

Відповідач: Централізована бухгалтерія №3 Департаменту освіти Вінницької міської ради, код ЄДРПОУ (відокремлений підрозділ) 20093386, місцезнаходження: вул. Стрілецька, 48, м. Вінниця.

Повний текст рішення суду складено 13 квітня 2021 року.

Суддя