Рішення № 96221305, 09.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11752/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

при секретарі судового засідання Боті О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення,

встановив:

09.11.2020 представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Кіріченко В.М. звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просить виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та/або проживає у квартирі, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації; судові витрати покласти на відповідачку ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.11.2016 позивач в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру загальною площею 54.10 кв.м.,: житловою площею 28.40 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 27.06.2007, що посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1351. Після отриманням права власності на вказану нерухомість позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому відповідачки, яка підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

17.02.2021 представник відповідачки адвокат Ракущинець А.А. подав відзив на вказану позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову з наступних правових підстав. 27 червня 2007 року між сторонами було підписано кредитний договір № МКВ70А00000210, за яким банк зобов`язався надати кредит в розмірі 35000 дол. США. З метою забезпечення виконання умов даного договору 28.06.2007 підписано договір іпотеки про передачу в іпотеку квартири, розташованої в АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. Дійсно 04.11.2016 приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. здійснила реєстрацію права власності на належну відповідачці на праві спільної сумісної власності квартиру за позивачем (кол. ПАТ КБ «ПриватБанк»). Однак відповідачка звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М., третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій просила визнати протиправними дії реєстратора та скасувати рішення та запис про державну реєстрацію. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 по справі № 807/575/17 вказані позовні вимоги задоволено, зокрема скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17387546, вчинений приватним нотаріусом про реєстрацію права власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк». Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2018 вказану постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 залишено без змін. На виконання означеного рішення суду рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40929250 від 04.05.2018 11:29:32, державний реєстратор повернула квартиру у власність відповідачки. Відтак наразі вказана квартира перебуває у власності відповідачки. Тому визначені позивачем способи захисту не підтверджені фактичним обставинам справи та їм прямо суперечать. Іпотечний договір укладено 28.06.2007, предметом іпотеки виступила квартира, яка набута відповідачкою у власність в порядку приватизації у 2005 році, при цьому кредитний договір був укладений 27.06.2007, тобто предмет іпотеки придбаний не за кредитні кошти.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, відповідь на відзив не подав, заяви про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

Відповідачка та його представник в судове засідання не з`явилися, останній подав заяву від 09.04.2021 про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, щодо задоволення позовних вимог заперечує.

За правилами частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши в судовому засіданні подані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

27.06.2007 між ОСОБА_1 (прим. відповідачкою) та ПАТ КБ «Приватбанк» (прим. позивачем) було укладено договір іпотеки, яким передано в іпотеку, для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, квартиру в АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» в особі представника Савула І.І. звернувся до приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Н.М. з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності).

Вказані обставини встановлені у постанові Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 (справа №807/575/17), яке набрало законної сили, тому відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню в розглядуваній справі.

З наданого представником позивача витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу 72799585 від 10.11.2016) вбачається, що приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. 04.11.2016 здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру в АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк». Підстава виникнення права власності вищевказаний договір іпотеки серії та номер 1351, виданий 27.06.2077 приватним нотаріусом Ужгородського МНО Капітула Г.Д.

Разом з тим Закарпатський окружний адміністративний суд у постанові від 06.12.2017 (справа №807/575/17) зазначив, що вчиняючи дії щодо здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк», а також приймаючи рішення «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» № 32321818 від 10.11.2016, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності на вказану квартиру, приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. діяла передчасно та в порушення вимог статей 15, 16, 17, 22 Закону № 1952-IV та пунктів 61 Положення № 1127, чим порушила права ОСОБА_1 .

З наведених підстав, суд скасував вищевказаний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17387546, вчинений приватним нотаріусом Стойкою Н.М. про реєстрацію права власності квартири за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк».

Вказане рішення суду залишено без змін під час перегляду в апеляційній інстанції - постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2018.

Окрім цього зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу 230630526 від 02.11.2020), наданого представником відповідачки, видно, що 02.05.2018 виконавчий комітет Ужгородської міської ради (Мага Т.В.) зареєстровано право спільної сумісної власності за відповідачкою та ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР).

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За твердженням представника відповідачки, висловленого у відзиві, 27 червня 2007 року між сторонами було підписано кредитний договір № МКВ70А00000210, за яким банк зобов`язався надати кредит в розмірі 35000 дол. США. З метою забезпечення виконання умов даного договору 28.06.2007 підписано договір іпотеки про передачу в іпотеку квартири, розташованої в АДРЕСА_1 .

При цьому з наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності від 28.02.2003 за №36, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, з`ясовано, що квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності відповідачці та членам її сім`ї - ОСОБА_2 . Право приватної спільної сумісної власності вказаних осіб стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6702624 від 10.03.2005.

Вказане виключає придбання квартири адресою АДРЕСА_1 за рахунок кредитних коштів, наданих позивачем, а відтак вимога останнього про виселення відповідачки без надання їй іншого житла є такою, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Разом з цим, судом вище встановлено, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17387546, вчинений приватним нотаріусом Стойкою Н.М. про реєстрацію права власності квартири за адресою АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк», на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог, наразі скасований, що свідчить про відсутність правової підстави для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Так, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи, що право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 наразі зареєстроване за відповідачкою та ОСОБА_2 , а не за позивачем, останній позбавлений права вимагати виселення відповідачки з цього житлового приміщення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи зазначені вище норми Закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги про виселення не підлягають задоволенню за недоведеністю заявлених вимог.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 16, 319, 321, 391, 575, 589, 590 ЦК України, ст. 109 ЖК Української РСР, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення останньої з квартири за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстрації місця проживання залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов