Рішення № 96210786, 13.04.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 квітня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/478/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2020 № Ф-2003-52,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 12.11.2020 № Ф-2003-52.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 23.11.2020 у поштовому відправленні з рекомендованим повідомленням про вручення № 9340103112620 позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2003-52 від 12.11.2020, у якій зазначено, що станом на 31.10.2020 сума боргу зі сплати єдиного внеску становить 39939,04 грн.

27.11.2020 вимогу № Ф-2003-52 від 12.11.2020 було оскаржено позивачем шляхом подання скарги до Державної податкової служби України, яка рішенням № 35692/6/99-00-06-03-01-06 від 18.12.2020 вимогу №Ф-2003-52 від 12.11.2020 залишила без змін, а скаргу - без задоволення.

Рішення № 35692/6/99-00-06-03-01-06 від 18.12.2020 отримано 11.01.2021 у рекомендованому поштовому відправленні № 0405347947695.

Позивач вважає вимогу № Ф-2003-52 незаконною, оскільки для її формування відсутні правові підстави.

По-перше, вимога № Ф-2003-52 у частині наявності боргу зі сплати єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 21.11.2018 є незаконною, оскільки це встановлено судом у справі № 360/1626/19.

Одночасно застосування штрафних санкцій за невчасну сплату або несплату єдиного внеску також є незаконним, оскільки у рішенні від 30.03.2018 по зразковій справі № 812/292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прямо зазначив, що відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

У зв`язку з цим вимога № Ф-2003-52 від 12.11.2020 підлягає скасуванню за період з 14.04.2014 по 21.11.2018 та у частині стягнення штрафних санкції у розмірі 340,00 грн як така, що видана з істотним порушенням Закону № 2464-VI.

По-друге, вимога № Ф-2003-52 в частині наявності боргу зі сплати єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 12.02.2020 є незаконною і підлягає скасуванню, так як для її формування відсутні правові підстави, оскільки позивач, як платник єдиного внеску, звільняється від сплати єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 12.02.2020 до закінчення антитерористичної операції, яка наразі триває.

По-третє, вимога № Ф-2003-52 в частині наявності боргу зі сплати єдиного внеску за період з 01.03.2020 по 31.05.2020 також є незаконною на підставі пункту 9-10 розділу VIII Закону № 2464-VI.

Також позивач зазначає, що вимога № Ф-2003-52 видана організацією з назвою "Головне управління ДПС у Луганській області", яка не має ознак належності до органів державної влади України, а, отже, вимога не оформлена належним чином і є недійсною.

Ухвалою суду від 02.02.2021 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

19.02.2021 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 24.02.2021 відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 26.03.2021 здійснено заміну відповідача по справі - Головне управління ДПС у Луганській області (код ЄДРПОУ 43143746), на його правонаступника - Головне управління ДПС у Луганській області (код ЄДРПОУ ВП 44082150).

12.03.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти позову з таких підстав.

ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на спрощеній системі оподаткування на обліку у Головному управлінні ДПС у Луганській області. Сума боргу згідно оскарженої вимоги 39939,04 грн складається з нарахованих контролюючим органом зобов`язань за період з 2011 року по ІІІ квартал 2020 року.

Так, сума боргу по ФОП ОСОБА_1 у розмірі 39939,04 грн складається з: сальдо у розмірі 4350,30 грн, яке станом на 01.10.2013 було передано УПФУ у м. Сєвєродонецьку; 8448,00 грн - за 2017 р., 9828,72 грн - за 2018 р., 11016,72 грн - за 2019 р., 2078,12 грн - січень-лютий 2020 р., 1039,06 грн - червень 2020 р., 3178,12 грн - III квартал 2020 р.

Також, зазначає відповідач, період з 01.03.2020 по 31.05.2020, з яким, крім іншого, не погоджується позивач, не входить до складу оскарженої вимоги.

Отже, станом на 31.10.2020 ФОП ОСОБА_1 мав заборгованість зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим Головним управлінням ДПС у Луганській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2003-52 на суму заборгованості 39939,04 грн, яку направлено позивачу 19.11.2020 та отримано ним 23.11.2020.

27.11.2020 вимогу оскаржено до ДПС України, та згідно з рішенням ДПС України від 18.12.2020 № 35692/6/99-00-06-03-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення.

Зазначене рішення позивач отримав 11.01.2021, а до суду звернувся лише 29.01.2021, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Крім того, підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 який було доповнено пунктом 9-3, надалі - 9-4, такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Разом з тим відповідач зазначає, що з 13.02.2020 пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ виключено на підставі Закону України від 14.01.2020 № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Отже, пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ був діючим по 12.02.2020 включно. Закон № 440-ІХ набув чинності 13 лютого 2020 року. Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VІ, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону. Оскаржена вимога сформована та направлена платнику вже після набуття чинності вищезазначеного закону від 14.01.2020 № 440.

За таких обставин, на думку відповідача, позивач повинен сплатити нарахований внесок у повному обсязі.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (арк. спр. 24-27).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов такого.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 01.09.2003 , перебуває на обліку як платник податків в Головному управлінні ДПС у Луганській області, Сєвєродонецьке управління, ДПІ у м. Сєвєродонецьку (м. Сєвєродонецьк), 23.02.2021 здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням (арк. спр. 50-51).

Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31.10.2020 за позивачем обліковується заборгованість по сплаті єдиного внеску в сумі 39939,04 грн (арк. спр. 29-34).

ГУ ДПС у Луганській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2003-52 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 39939,04 грн, у тому числі недоїмка - 39599,04 грн, штрафи - 340,00 грн (арк. спр. 6, 35).

Згідно з розрахунком боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 згідно вимоги від 12.11.2020 № Ф-2003-52 до вказаної вимоги увійшли суми єдиного внеску, нараховані як платником самостійно, так і податковим органом за період з 2011 року по вересень 2020 року, а також штрафні санкції (арк. спр. 36).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 9340103112620 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2003-52 вручено позивачеві 23.11.2020 (арк. спр. 35, 60).

27.11.2020 позивач оскаржив вимогу від 12.11.2020 № Ф-2003-52 в адміністративному порядку до Державної податкової служби України (арк. спр. 7-9).

Рішенням Державної податкової служби України від 18.12.2020 № 35692/6/99-00-06-03-01-06 вимогу ГУ ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-2003-52 залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення (арк. спр. 10).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість доводів сторін, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Статтею 9 Закону № 2464-VI встановлено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята); єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма); єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону № 2464-VI та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

На підставі вищезазначеної норми позивач звільнявся від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що на час виникнення частини заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (з 14.09.2016 по 12.02.2020) пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (05 жовтня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок), втратила чинність.

Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

Щодо врахування минулих періодів під час формування спірної вимоги (під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI) суд зазначає, що вказана норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов`язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов`язку повністю.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.

Щодо посилання позивача на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 у справі № 360/1626/19, суд зазначає, що в зазначеному рішенні суд лише зробив висновок, що на час проведення антитерористичної операції факт перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в м. Сєвєродонецьку є підставою для зупинення застосування до нього заходів впливу за порушення Закону № 2464, якою є спірна вимога (арк. спр. 52-59).

Суд зазначає, що скасування зазначеної вимоги через процедурні порушення не свідчить про відсутність боргу зі сплати єдиного соціального внеску.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що зміст норми п. 9-3 (у подальшому п. 9-4) розд. VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ не скасовує взагалі обов`язків платників єдиного внеску, а лише на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану дає можливість не виконувати обов`язки, визначені у ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ.

На користь таких висновків суду свідчать й положення абзацу 4 пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, якими було передбачено процедуру визнання недоїмки безнадійною та її списання в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Суду не надано доказів, що позивач скористався таким правом, а недоїмка, що утворилася за позивачем за період з 14 вересня 2016 року 12 лютого 2020 року включно, була визнана як безнадійна та списана.

Щодо доводів позивача про недотримання відповідачем форми документа при складанні спірної вимоги у зв`язку з відсутністю печатки з Державним Гербом України суд зазначає таке.

Відповідно до вимог частини 1 статті 20 Конституції України державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частина шоста статті 20 Конституції України).

Позивач зазначає, що на час розгляду справи в суді такого Закону Верховна Рада України не прийняла. А державний символ, який використовується державними органами, «тризуб» затверджено постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII як малий герб України, головний елемент великого герба України.

Позивач зазначає, що використання інших символів замість встановленого законом опису Державного Герба України заборонено імперативними приписами статей 8, 19, 20 Конституції України.

Тому позивач робить висновок про те, що оскаржена ним вимога, скріплена печаткою із зображенням тризуба замість Державного Герба України, є недійсним документом та не тягне правових наслідків.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки малий герб України тризуб як елемент великого герба України, дійсно, затверджено не законом, а постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII (Постанова № 2137), тобто до прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року.

Пункт 1 цієї постанови зазначає, що кольорове та схематичне зображення герба до неї додаються.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 2137 зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов`язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.

Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 20 Конституції України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частина шоста статті 20 Конституції України).

Відповідно до вимог частини другої статті 8 Конституції України від 28 червня 1996 року Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України від 28 червня 1996 року).

Після набрання чинності Конституцією України від 28 червня 1996 року Верховна Рада України закону щодо встановлення опису державних символів України та порядку їх використання відповідно до вимог частини шостої статті 20 Конституції не приймала.

Отже, в контексті розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що відповідач використовує зображення малого герба України, затвердженого пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII, на своїй печатці державного органу України, що не суперечить вимогам статті 20 Конституції України від 28 червня 1996 року, оскільки її норми не мають зворотної дії в часі і розповсюджуються лише на закони та інші нормативно-правові акти, які приймаються на її основі і повинні відповідати їй (тобто, які прийняті після набрання чинності самою Конституцією).

Тому, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд визнає аргументи позивача і в цій частині необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що спірна вимога Головного управління ДПС у Луганській області є правомірною та не підлягає скасуванню, а отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що ухвалою суду від 24.02.2020 позивачеві поновлено строк звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене, у зв`язку з тим, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору позивачеві не відшкодовуються.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2020 № Ф-2003-52 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя І.О. Свергун