Рішення № 96208963, 12.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1404/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Волинський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулася з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Волинський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування пункту 10 рішення про відмову неповнолітнім дітям померлого військовослужбовця за контрактом старшого сержанта ОСОБА_5 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 грудня 2020 року № 157; зобов`язання вирішити питання щодо призначення та виплати неповнолітнім дітям померлого військовослужбовця ОСОБА_5 , а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги пропорційно, у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з врахуванням, що того, що подані всі документи відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 10 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 грудня 2020 року № 157 сину та дочкам померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок проходження військової служби, старшого сержанта ОСОБА_5 відмовлено в призначенні грошової допомоги, оскільки він на час смерті самовільно залишив частину, що є адміністративним та кримінальним правопорушенням, а відповідно до статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в таких випадках допомога не виплачується.

Разом з тим позивач зазначає, що з матеріалів, які розглядала комісія Міноборони не вбачається належних та достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_5 кримінального або адміністративного правопорушення та/або дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, що мали своїм наслідком його смерть. Відтак твердження відповідача про те, що військовослужбовець вчинив кримінальне чи адміністративне правопорушення, яке ґрунтується на основі наказу командира військової частини А 1008 від 07 вересня 2019 року №435А є нічим іншим, як припущенням.

На підставі вищенаведеного позивач просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що оскаржуване рішення Комісії є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України. Вказує, що підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, передбачені статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, відповідно до приписів пункту «а» частини першої вказаної статті призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення. Зауважує, що з матеріалів службового розслідування вбачається, що старший сержант ОСОБА_5 , в умовах особливого періоду, з метою ухилитися від виконання обов`язків військової служби 25 травня 2019 року близько о 05 год. 00 хв. самовільно залишив місце служби - табірний збір військової частини А1008 та перебував у м.Ковель Волинської області, де використовував службовий час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та про своє місцезнаходження не повідомляв. Своїми діями старший сержант ОСОБА_5 порушив вимоги ст.ст. 11,12,16,126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. 30 травня 2019 року під час самовільного залишення місця служби перебуваючи в м.Ковелі, стан здоров`я його погіршився та він був доставлений до Ковельської центральної районної лікарні, де був прийнятий на лікування. ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 23 години перебуваючи у лікарні старший сержант ОСОБА_5 помер, про його смерть у військовій частині стало відомо лише 20 червня 2019 року. Враховуючи відповідні документи, Комісією було прийняте відповідне рішення. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження Серії НОМЕР_1 , Серії НОМЕР_2 , Серії НОМЕР_3 відповідно.

Відповідно до наказу командира військової частини А1008 від 23 серпня 2017 року №176 старшого сержанта ОСОБА_5 з 23.08.2017 року зараховано до списків обособового складу частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А1008 (м.Володимир-Волинський).

Як слідує з посвідчення серії НОМЕР_4 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 набув статусу учасника бойових дій.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, причина смерті -хронічний індуративний панкреатит, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 та довідкою Жиричівської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 21 червня 2019 року №9.

Витягом з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України № 180 від 29 липня 2020 року встановлено, що захворювання "хронічний індуративний панкреатит" старшого сержанта ОСОБА_5 послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , - захворювання і причина сметрі, так, повязані з проходженням військової служби.

З посвідчень дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби серії НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають право на пільги, встановлені законодавством України для дітей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

03 грудня 2020 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом №157, пунтком 10 якого відмовлено в призначенні грошової допомоги сину та двом дочкам померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, старшого сержанта ОСОБА_5 , оскільки на час смерті він самовільно залишив частину (наказ командира військової частини А1008 від 07 вересня 2019 року №435А), що є адміністративним (статті 172-11 КУпАП) та кримінальним (стаття 407 КК України) правопорушенням.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Приписами частини 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (частина 6 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Водночас відповідно до частини 1 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Ці положення кореспондуються з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служб у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Як встановлено судом, підставою для відмови в призначенні одноразової грошової допомоги неповнолітнім дітям військовослужбовця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, стало те, що на час смерті останній самовільно залишив частину (наказ командира військової частини А1008 від 07 вересня 2019 року №435А), що є адміністративним (стаття 172-11 КУпАП) та кримінальним (стаття 407 КК України) правопорушеннями.

Однак відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вказаними вище нормами.

При цьому, з матеріалів службового розслідування відносно ОСОБА_5 , а саме наказу командира військової частини А1008 від 07 вересня 2019 року №435А та акту службового розслідування від 05 вересня 2019 року, слідує, що військовослужбовця ОСОБА_5 за самовільне залишення місця служби та невихід на роботу було притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності.

Згідно листа військової прокуратури Луцького гарнізону військової прокуратури Західного регіону України від 01 вересня 2020 року №32-1587 процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 не здійснюється та не здійснювалось.

Отже, доводи представника відповідача та зазначення у спірному рішенні про наявність у діях померлого військолужбовця ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 КУпАП, та складу кримінального порушення, передбаченого статтею 407 КК України, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам у справі.

Водночас суд звертає увагу на те, що протоколом засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України № 180 від 29 липня 2020 року встановлено, що захворювання "хронічний індуративний панкреатит" старшого сержанта ОСОБА_5 послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , - захворювання і причина сметрі, так, повязані з проходженням військової служби.

Таким чином, рішення відповідача, оформлене пунктом 10 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 грудня 2020 року № 157, є протиправним та підлягає скасуванню, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача вирішити питання про призначенння та виплатити неповнолітнім дітям померлого військовослужбовця ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги пропорційно у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, суд зазначає таке.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок №975.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

За приписами пункту 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

Пунктом 10 Порядку №975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), документи, що вказані у цьому пункті.

В силу положень пункту 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Як встановлено судом і не заперечується відповідачем, для призначення і виплати спірної одноразової грошової допомоги позивач подала до Міністерства оборони України усі необхідні документи, передбачені у пункті 10 Порядку №975.

Застережень щодо недотримання позивачем форми і змісту заяви про призначення одноразової допомоги відповідно до Порядку №975 не висловлено ні при відмові у її призначенні, ні в ході судового розгляду.

Тому в призначенні такої допомоги позивачу відмовлено протиправно та за відсутності законних підстав для прийняття відповідного рішення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях утверджував висновок про те, що захист за ст. 13 Конвенції, повинен поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Суд зауважує, що «ефективний засіб правового захисту» в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Враховуючи те, що судом було встановлено відсутність у відповідача передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дітям померлого, при цьому законний представник виконала усі передбачені законодавством умови для отримання її дітьми спірної одноразової грошової допомоги, тому суд вважає ефективним засобом захисту саме зобов`язання відповідача призначити та виплатити неповнолітнім дітям померлого військовослужбовця ОСОБА_5 , а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, системний аналіз положень чинного законодавства та докази, зібрані у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 10 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги і компенсаційних сум від 03 грудня 2020 року №157, яким відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги неповнолітнім дітям померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, старшого сержанта ОСОБА_5 .

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити неповнолітнім дітям померлого військовослужбовця ОСОБА_5 , а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 рівними частинами одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 ).

Відповідач: Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа: Волинський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (43008, місто Луцьк, вулиця Теремнівська, 85а, код ЄДРПОУ 08013516).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич