Рішення № 96207641, 05.04.2021, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року м. Черкаси справа № 925/1573/20

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників сторін:

від позивача: Синєгуб Р.П. - адвокат,

від відповідача: не з`явився,

та третіх осіб:

від ОСОБА_1 : не з`явився,

від ОСОБА_2 : Патрікєєва І.В. - адвокат,

від ОСОБА_3 : не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу за позовом

Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія», смт. Бабанка, Уманський район, Черкаська область

до Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області, смт. Бабанка, Уманський район, Черкаська область,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом Дочірнє підприємство «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» (вул. Соборна, 4, смт. Бабанка, Уманський район, Черкаська область, 20351, код ЄДРПОУ 30334495) до Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області (вул. Соборна, 30, смт. Бабанка, Уманський район, Черкаська область, 20351, код ЄДРПОУ 26261413), в якому просить визнати право власності на земельні ділянки.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що спірні земельні ділянки входили до складу земель, які перебували у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Бабанка» на підставі державного акту на право колективної власності на землю від 05.02.1997 серії ЧР 15-45. Дочірнє підприємство «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» як правонаступник КПС «Бабанка» має право власності на спірні земельні ділянки, але ті незаконно віднесені до комунальної власності Бабанської селищної ради, яка на вимогу позивача не передала йому ці земельні ділянки.

У позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв`язку із розглядом справи:

сплачена сума судового збору - 2 102,00 грн,

інші витрати - 17 000,00 грн.

Ухвалою від 11 грудня 2020 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 12 січня 2021 року; сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права.

Ухвалою від 24 грудня 2020 року Господарський суд Черкаської області за заявою позивача вжив заходи забезпечення позову. Заборонив державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам та територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845; 7124355300:03:001:2846; 7124355300:03:001:2847; 7124355300:03:001:2848; 7124355300:03:001:2849, які знаходяться в межах Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області.

04 січня 2021 року від відповідача надійшов до суду відзив на позов, у якому він просить у задоволені позову відмовити, оскільки 24.12.2019 Бабанською селищною радою на 52 сесії прийнято рішення № 52-16/VII, яким надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колективної власності, сіножаті та передачі її до земель комунальної власності на підставі ст. 12 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України від 19.08.2018 № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», з метою встановлення місця розташування земельних ділянок, їхніх меж, розмірів та визначення їх правового статусу. Станом на час прийняття даного рішення будь-яких правовстановлюючих документів щодо права власності на зазначені земельні ділянки у позивача не було.

12 січня 2021 року від позивач надійшла заява про виправлення у позовній заяві арифметичної помилки (неточність площі) в кадастровому номері земельної ділянки 7124355300:03:001:2848, де помилково була зазначена площа 2,0 га - замість правильної 0,6272 га.

Ухвалою від 12 січня 2021 року Господарський суд Черкаської області прийняв заяву Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» про виправлення описки в позовній заяві; клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання задовольнив; підготовче засідання відклав на 09 лютого 2021 року.

05 лютого 2021 року від громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшла заява про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В обґрунтування заяви громадянами вказано, що відповідно до рішень Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області: № 49-10/VII від 19.11.2019, № 52-16/VII від 24.12.2019, № 54-15/VII від 18.03.2020, № 58-15/VII від 09.10.2020, № 3-11/VIII від 17.12.2020, № 3-12/VIII від 17.12.2020, № 3-13/VIII від 17.12.2020 (виписки з рішень а. с. 102-110) виділені у власність земельні ділянки, що є предметом спору по даній справі, а саме: ОСОБА_1 виділена земельна ділянка з кадастровим номером 7124355300:03:001:2847, ОСОБА_2 виділена земельна ділянка з кадастровим номером 7124355300:03:001:2846, ОСОБА_3 виділена земельна ділянка з кадастровим номером 7124355300:03:001:2845, а тому судове рішення у даній справі може вплинути на права заявників по набуттю у власність спірних земельних ділянок.

У заяві треті особи зазначили, що позовні вимоги позивача про визнання права власності на майно не підлягають до задоволення, оскільки на даний час існує не оскаржене та ніким не скасоване рішення Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області № 52-16/VII від 24.12.2019 про вилучення та передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, відповідно до пункту 3 якого «Передати вищезгадану земельну ділянку до земель комунальної власності».

Лише після передачі цієї землі у 2019 році в комунальну власність, у 2020 році вона була виділена із земель комунальної власності заявникам, як учасникам АТО.

Задоволення позовних вимог позивача без скасування вказаного рішення органу місцевого самоврядування є неможливим.

Заявники заперечують, що позивач являється правонаступником підприємства, якому у 1997 році виділялася земельна ділянка, а саме - КСП «Бабанка».

Крім того, оскільки заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не являються суб`єктами господарювання, є фізичними особами, просять на підставі ст. 4, п. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі та роз`яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Уманського міськрайониого суду Черкаської області.

Ухвалою від 09 лютого 2021 року Господарський суд Черкаської області задовольнив заяву про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору; ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залучив до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; підготовче засідання відклав на 02 березня 2021 року; третім особам запропоновано надати суду письмові пояснення з приводу заявленого позову.

Ухвалою від 02 березня 2021 року Господарський суд Черкаської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 25 березня 2021 року.

У судовому засіданні, що відбулося 25.03.2021 за участю позивача та представника третьої особи ОСОБА_2 , суд оголошував перерву до 31.03.2021.

31 березня 2021 року від третьої особи - ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення та заява про залишення позовної заяви без руху.

У поясненнях третя особа просить відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки позивач допустимих та належних доказів належності спірних земельних ділянок Дочірньому підприємству «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро посівна Компанія» не надав, не вірно обрав спосіб захисту, оскільки, не можливе визнання права приватної власності відносно земельної ділянки комунальної власності без скасування запису про реєстрацію та зміни цільового призначення.

Земельні ділянки, що є предметом спору на законних підставах були зареєстровані Бабанською сільською радою Уманського району в реєстрі речових прав, як землі комунальної власності, а в подальшому надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність.

Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» регулює дане питання.

Вказаним законодавчим актом внесено зміни до Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, законів України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про меліорацію земель», від 22.05.2003 № 858-ІV «Про землеустрій», від 05.06.2003 № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі», «Про оцінку земель», «Про Державний земельний кадастр», від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З дня набрання чинності Законом № 2498 землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності;

У разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, cільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, і якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться за згодою більшості осіб, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Третя особа звертає увагу, що організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється не районною державною адміністрацією, а сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані

Пунктом 21 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом № 2498 землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Таким чином, вимоги зазначеного п. 21 розділу X «Перехідні положення» ЗК стосуються як юридичних осіб, які станом на 01.01.2019 припиненні шляхом ліквідації, так і тих юридичних осіб, які припинені шляхом реорганізації.

На підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України, відповідно до якої з`ясувавши після відкриття провадження у справі обставини, які підтверджують, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у ст. 162, 164 ГПК України, третя особа просить суд постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В обґрунтування заяви третя особа зазначає, що при зверненні до суду позивач визначив ціну позову - 52 876,25 грн на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2844 площа 6,8402 га.

Одночасно предметом спору позивач зазначає п`ять окремих земельних ділянок з встановленими межами, площами та кадастровими номерами, тобто п`ять окремих об`єктів нерухомого майна. Матеріали справи не містять прямих доказів поділу саме земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2844 площа 6,8402 га на п`ять окремих об`єктів нерухомого майна, що є предметом спору. Відповідно, при зверненні до суду позивач, вів суд в оману, не здійснивши дії на отримання законом передбачених витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку п`яти земельних ділянок, надавши доказом нормативно грошову оцінку неіснуючого об`єкту нерухомого майна.

Третя особа надала копії витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку, відповідно до яких нормативна грошова оцінка

земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га становить 79 510,30 грн;

земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га становить 79 234,25 грн,

земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га становить 76 634,67 грн,

земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га становить 23 989,91 грн,

земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2849 площею 0,213 га становить 8 445,68 грн.

Відповідно ціна позову: 243 824,90 грн і саме від цієї суми має бути вирахуваний та сплачений судовий збір.

У судовому засіданні, що відбулося 31.03.2021 за участю позивача та представника третьої особи ОСОБА_2 , представник позивача вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, представник третьої особи - вимоги заперечила. Суд оголошував перерву до 02.04.2021.

У судовому засіданні 02.04.2021 суд оголошував про вихід у нарадчу кімнату орієнтовно до 05.04.2021 для ухвалення судового рішення.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 05.04.2021 підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо заяви ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без руху, обґрунтовану тим, що при зверненні до суду позивач невірно визначив ціну позову, та, відповідно, суму судового збору.

У позовній заяві позивач вказує, що згідно з витягом з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га до її поділу на 5 окремих земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га, 7124355300:03:001:2849 площею 0,213 га згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 29-23-0.32-6409/2-20 - нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 52 876,25 грн. Судовий збір позивач сплатив у розмірі 2 102,00 грн.

Правові засади справляння судового збору та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Отже судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Аналогічні норми містить частина друга статті 163 ГПК України: якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Отже суд, встановивши недоплату судового збору за подання позовної заяви, може скористатися наданими йому статтею 163 ГПК України повноваженнями та за результатом вирішення спору стягнути недоплачену суму судового збору в дохід Державного бюджету України.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що вже розпочатий розгляд справи по суті, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без руху.

Щодо спільного клопотання третіх осіб, викладеного у заяві від 04.02.2021, у якому вони просять на підставі ст. 4, п. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі, оскільки не являються суб`єктами господарювання, є фізичними особами, та роз`яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Уманського міськрайониого суду Черкаської області.

Відповідно до п. 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами п. 6, 15 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В даному випадку пред`явлено до суду для розгляду в порядку господарського судочинства позовну вимогу з метою встановлення цивільного речового права - права власності на землю, приналежності саме позивачу спірного майна. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки судом встановлено, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки вказаних осіб, які не є сторонами у справі.

З огляду на викладене, дослідивши склад учасників справи, який зокрема визначено позивачем у позові, з урахуванням суті спору, права, що захищається та правовідносин, що склалися між учасниками спору, беручи до уваги, що предмет спору безпосередньо стосується прав та обов`язків юридичної особи, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання третіх осіб про закриття провадження у справі.

Заслухавши доводи учасників справи з приводу заявлених позовних вимог, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для визнання права власності на земельні ділянки за позивачем.

05 лютого 1997 року Колективне сільськогосподарське підприємство «БАБАНКА» отримало державний Акт на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 46.

29 березня 2000 року на загальних зборах членів КСП «БАБАНКА» прийнято рішення, яке відображене в протоколі № 2 про реорганізацію КСП «БАБАНКА». Вирішили реорганізувати КСП «БАБАНКА» шляхом злиття балансів станом 01.04.2000 з ДП Агрофірма «Байс-Агро»».

28 квітня 2000 були зареєстровані відповідні зміни за № 25/3 до Статуту Дочірнього підприємства Агрофірми «Байс-Агро» Комерційно-виробничої фірми «Байс»: статтю № 1 доповнено пунктом 1.4: ДП Агрофірма «Байс-Агро» виступає правонаступником КСП «Бабанка» смт. Бабанка та КСПП «Світанок» с. Гродзево. Зміни були зареєстровані першим заступником голови Уманської районній державній адміністрації А.І. Петренко реєстраційний № 25/3 від 28.04.2000.

Згідно з Наказом № 63 від 14.03.2001 Міністерства аграрної політики України «Про затвердження порядку правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств (також по тексту Наказ № 63 від 14.03.2001) передбачалися порядки та способи реорганізації.

Так, п. 6 Наказу № 63 від 14.03.2001 зазначалися способи реорганізації - реорганізація передбачає створення на базі КСП однієї або декількох юридичних осіб-правонаступників в один із таких способів: злиття, поділ, виділення або перетворення. До новостворених юридичних осіб - правонаступників КСП повністю або в межах обсягів правонаступництва переходять майнові права та обов`язки реорганізованого підприємства.

В пункті 7 Наказу № 63 від 14.03.2001 зазначено, що у разі злиття КСП з іншим підприємством всі майнові права та обов`язки кожного з підприємств переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

17 грудня 2015 року на Загальних зборах учасників було прийнято рішення про зміну найменування ДП Агрофірма «Байс-Агро» - у результаті перейменування підприємство отримало назву Дочірнє підприємство «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 та стало правонаступником всіх прав КПС «Бабанка».

В Державному Акті на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45 відображено план зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність.

Дочірнє підприємство «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 як правонаступник КПС «Бабанка» обробляло земельну ділянку якій був присвоєний кадастровий номер 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га.

Земельну ділянку з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га розпайовано не було, згідно з інформацією викладеної в листі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 29-23-0.32-6409/2-20; земельну ділянку з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га було розділено на земельні ділянки:

7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га,

7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га,

7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га,

7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га,

09 жовтня 2020 року Бабанська селищна рада Уманського району Черкаської області прийняла рішення № 58-15/VІІ «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність» (а.с. 51), зазначивши спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845; 7124355300:03:001:2846; 7124355300:03:001:2847, 7124355300:03:001:2848; які знаходяться в межах ділянки № 9, яка передана у колективну власність згідно Державного Акту на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45.

Згідно з планом зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність за Державним Актом на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45 вбачається, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845; 7124355300:03:001:2846; 7124355300:03:001:2847; 7124355300:03:001:2848; знаходяться в межах ділянки № 9.

Процедура переходу права власності на земельні ділянки колективної форми власності до інших власників не передбачена у Земельному кодексі України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року) та у Земельному кодексі України 2001 року (далі - ЗК України 2001 року).

Станом на 1996 рік регулювання земельних відносин здійснювалося відповідно до вимог ЗК України 1990 року, який утратив чинність 01 січня 2002 року.

Згідно зі статтею 3 ЗК України 1990 року власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджалися землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх.

Відповідно до частин першої - четвертої, восьмої статті 5 ЗК України 1990 року земля могла належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність могли бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Кожен член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Статтею 7 ЗК України 1990 року врегульовано питання щодо користування землею, зокрема воно могло бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років.

У вказаній статті також зазначені випадки, кому може бути передана земля у постійне та тимчасове користування. Так, у постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, сільськогосподарським підприємствам та організаціям. У випадках, передбачених законодавством України та Автономної Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

Відповідно до статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно зі статтею 60 ЗК України 1990 року землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Відповідно до державного акта на право колективної власності на землю, серія ЧР 15-45, виданого на підставі рішення № 9-1 Бабанської селищної Ради народних депутатів від 20 січня 1997 року .

Державний акт на право колективної власності на землю видано Колективному сільськогосподарському підприємству «Бабанка», який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 46 та видано 05 лютого 1997 року Уманською районною державною адміністрацією Черкаської області.

КСП «Бабанка» у колективну власність було передано 3139,5 гектарів землі в межах згідно з планом.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у редакції, чинній на час перетворення КСП «Бабанка», земля може належати підприємству на праві колективної власності, право власності на землю посвідчується державним актом.

При цьому у статті 7 названого Закону перелічено об`єкти права колективної власності, якими є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

У статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачені права підприємства. А саме: підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності.

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Із системного аналізу положень статей 7, 8, 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (у редакції, чинній на час видачі державного акта) та статей 5, 23 ЗК України 1990 року, пунктів 4.1, 4.2, 7.1, 7.2 Статуту КСП «Бабанка» можна зробити висновок, що земля є об`єктом права колективної власності, а підприємство самостійно володіє, користується, розпоряджається належними йому об`єктами права власності. Право колективної власності здійснюється загальними зборами підприємства чи зборами уповноважених. Належне підприємству майно може бути передано державним кооперативним та іншим підприємствам організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Право колективної власності на землю КСП « Бабанка» посвідчено державним актом, який на даний час ніким не оскаржував ся, не скасовувався.

29 березня 2000 року рішенням загальних зборів членів КСП «Бабанка», яке оформлене протоколом № 2, вирішено реорганізувати КСП «Бабанка» шляхом злиття балансів станом на 01 квітня 2000 року з ДП Агрофірма «Байс-Агро».

Згідно з пунктом 4.1 Статуту КСП «Бабанка» земля є колективною власністю підприємства, що посвідчується державним актом.

Пунктами 11.2 - 11.3 Статуту КСП «Бабанка» передбачено, що вищим органом управління підприємства є загальні збори його членів або збори уповноважених, які наділені правом приймати рішення про ліквідацію і реорганізацію (злиття, поділ, приєднання, виділення, перетворення) підприємства.

Отже, частина земельної ділянки колективної власності, що належала КСП «Бабанка» на підставі Державного акта на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45, яка залишилася після розпаювання перейшла правонаступнику КСП «Бабанка» ДП «Агрофірма «Байс-Агро» ТОВ Агро Посівна Компанія», що є предметом спору.

Положеннями частини четвертої статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у редакції, чинній на час злиття КСП «Бабанка» з ДП «Агрофірма «Байс-Агро» ТОВ «Агро Посівна Компанія», передбачено, що при злитті підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов`язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. Аналогічні положення містилися в пункті 5 статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» (чинного на час спірних правовідносин) у разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов`язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

Сільськогосподарські підприємства мали реорганізовуватися і реформуватися з дотриманням таких вимог: добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про реформування, час його проведення, вибір форм нових формувань, організаційно-методичних засад реструктуризації; підтримка колективних та індивідуальних інтересів усіх власників земельних і майнових паїв; врахування пропозицій членів підприємства щодо організації проведення реформування, вільний доступ їх до всіх матеріалів, пов`язаних з приватизацією і реформуванням господарств.

За загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим. За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки.

Правонаступництво, як правило, зазначається в установчих документах суб`єкта господарювання.

Позивач просить застосувати судову практику щодо відсутності відомостей в ЄДР щодо правонаступництва юридичних осіб. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 (провадження № 11-771апп19).

Отже, відсутність у ЄДР відомостей про правонаступництво юридичної особи не позбавляє заінтересовану сторону права доводити наявність правонаступництва.

Тому факт правонаступництва може бути підтверджений установчими документами, витягом з ЄДР або судовим рішенням, яким встановлені обставини щодо правонаступництва.

Відповідно до змін, внесених до Статуту ДП «Агрофірма «Байс-Агро» Комерційно-виробничої фірми «Байс», відображено та зазначено про правонаступництво КСП «Бабанка». Зміни були зареєстровані першим заступником голови Уманської районній державній адміністрації А.І. Петренко реєстраційний № 25/3 від 28.04.2000.

Крім того, Указом Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» визначено обов`язкове перетворення КСП в інші форми господарювання.

ДП «Агрофірма «Байс-Агро» Комерційно-виробничої фірми «Байс» в результаті правонаступництва КСП «Бабанка» отримало також залишки нерозпайованих земельних ділянок згідно з Державним Актом на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45.

Позивач стверджує, що Бабанська селищна рада Уманського району Черкаської області вчиняє дії, якими розпоряджається спірними земельними ділянками: приймає рішення від 09.10.2020 № 58-15/VІІ «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність» зазначивши спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845, 7124355300:03:001:2846, 7124355300:03:001:2847, які знаходяться в межах ділянки № 9, яка передана у колективну власність згідно з Державним Актом на право колективної власності на землю серії ЧР 15-45, чим втручається у форму власності майна.

Розпорядження земельними ділянками колективної власності є правом загальних зборів чи зборів уповноважених КСП, які мали повноваження розпоряджатися землями як майном колективної власності відповідно до Закону України «Про колективні сільськогосподарські підприємства» та її правонаступників відповідно до Статутних документів.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу по Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 47 5/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4. 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй правозастосовній

практиці наголошував на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З`ясовуючи, чи дотримано

цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії», заяви № 10522/83; 11011/84; 11070/84, пункт 48, та від 29 квітня 1999 року у справі «Шассанью та інші проти Франції» , заяви № 25088/94, 28331/95 та 28443/95, пункт 75).

Гарантії права власності передбачені і у Конституції України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13 Конституції України).

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній станом на 2004 рік, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Подібні висновки наведені у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5 рп/2005, справа № 1-17/2005.

Крім того пунктом 7 розділу X Перехідних положень ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

КСП «Бабанка», а в подальшому його правонаступник - ДП «Агрофірма «Байс-Агро» Комерційно-виробничої фірми «Байс» мали належним чином оформлений державний акт про право колективної власності на земельну ділянку, до якої входили і спірні земельні ділянки, який ніким не скасований, є чинним і після змін у законодавстві.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 28 ЗК України 1990 року та у статті 140 ЗК України 2001 року та ці підстави є вичерпні. Жодної з підстав припинення права колективної власності відповідачем не наведено.

Зміни, які відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акта на право колективної власності на землю (відсутність у новому законодавстві колективної форми власності) не можуть бути підставою для припинення права колективної власності на землю.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державні акти на право власності на землю, видані до внесення змін у земельне законодавство є чинними та підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, встановивши, що позивач, є правонаступником КСП «Бабанка» - особи, якій передано землю у колективну власність для ведення сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акта про право колективної власності на землю, дослідивши цивільно-правові підстави набуття позивачем права власності на спірні земельні ділянки, суд дійшов до висновку, що позивач має передбачені вищевказаними нормами законодавства правові підстави права власності на спірні земельні ділянки.

Правовими підставами для задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 ЦК визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідач аргументи позивача належним чином не спростував, зокрема щодо відсутності правовстановлюючих документів про право власності на спірні земельні ділянки, у зв`язку з чим не визнає на них права позивача, що потребує судового захисту.

Заперечення, надані третіми особами, які здебільшого ґрунтуються на відсутності правовстановлюючих документів, передачі спірних земельних ділянок на законних підставах та реєстрації тих Бабанською сільською радою Уманського району в реєстрі речових прав, як земель комунальної власності, та надання в подальшому дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність, судом оцінюються критично, як такі, що не стосуються предмета спору, не мають значення для вирішення справи та не встановлюють обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

З огляду на викладене, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

В частині вимог про визнання за Дочірнім підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124355300:03:001:2849 площею 0,213 га позов до задоволення не підлягає, оскільки позивачем належним чином не доведено та в матеріалах справи відсутні докази, що в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га було виділено й земельну ділянку з кадастровим номером 7124355300:03:001:2849.

Як встановлено судом земельну ділянку з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га було розділено на земельні ділянки:

7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га,

7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га,

7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га,

7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га.

Щодо розподілу судових витрат.

У позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв`язку із розглядом справи:

сплачена сума судового збору - 2 102,00 грн,

інші витрати - 17 000,00 грн.

Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших, окрім судового збору, судових витрат позивач суду не подав.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачена позивачем за подання позову сума судового збору підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

Однак позивач про відшкодування судових витрати не заявляв, тому господарський суд, керуючись принципом диспозитивності господарського судочинства, покладає судовий збір на позивача.

Крім того, користуючись наданими статтею 163 ГПК України повноваженнями, за результатом вирішення спору, суд стягує недоплачену суму судового збору - 1 915,22 грн в дохід Державного бюджету України з позивача, виходячи з ціни позову - 267 814,81 грн, визначеної відповідно до витягів з технічної документації про нормативно грошову оцінку спірних земельних ділянок.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати за Дочірнім підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га.

Визнати за Дочірнім підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га.

Визнати за Дочірнім підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га.

Визнати за Дочірнім підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» код ЄДРПОУ 30334495 до Державного бюджету України 1 915, 22 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 13 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Чевгуз