Рішення № 96206500, 01.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.03.2021Справа № 910/11541/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні Рішення"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест - Еволюшн"

про стягнення 18 522, 86 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Пальчик В.Л.;

Від відповідача: Марків Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні Рішення" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест - Еволюшн" (далі - відповідач) про стягнення 18 522, 86 грн., з яких: 14 870, 00 грн. основний борг, 2 418, 09 грн. пеня, інфляційні втрати у розмірі 71, 09 грн., 3% річних у розмірі 420, 18 грн. та штраф у розмірі 743, 50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору №270619 Е на бухгалтерське обслуговування від 27.06.2019 в частині оплати за надані позивачем послуги, у зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 відкрито провадження у справі № 910/11541/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву, позивачу для подачі відповіді на відзив.

21.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав на те, що відповідач не отримував та не підписував акти надання послуг.

Крім того, відповідач вказав на те, що у період з лютого 2020 року позивачем не надавались послуги за договором, а тому обов`язок з оплати за вказаний період у відповідача відсутній.

Відповідач також звернув увагу суду на те, що позивачем не вірно нараховано пеню, 3% річних та штраф.

30.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача та вказав, що акти надання послуг були підписані електронними цифровими підписами як позивача так і відповідача, що не суперечить приписам Закону України «Про електронні довірчі послуги» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Окрім того, позивач вказав на те, що відповідач не надав доказів ненадання послуг за період з 29.02.2020 по 30.04.2020, а тому акти надання послуг № 98, № 144, № 171, за твердженням позивача, є належними доказами в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу.

08.10.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли пояснення по справі.

04.11.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд витребувати у позивача оригінали документів, а саме: Акт надання послуг № 431 від 31 серпня 2019 року; Акт надання послуг №434 від 18 вересня 2019 року; Акт надання послуг №476 від 30 вересня 2019 року; Акт надання послуг №524 від 31 жовтня 2019 року; Акт надання послуг №546 від 15 листопада 2019 року; Акт надання послуг №545 від 30 листопада 2019 року; Акт надання послуг №626 від 31 грудня 2019 року; Акт надання послуг №38 від 31 січня 2020 року; Акт надання послуг №98 від 29 лютого 2020 року; Акт надання послуг №144 від 31 березня 2020 року; Акт надання послуг №171 від 30 квітня 2020 року; Акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019 - 25.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 14.12.2020, зобов`язано позивача надати суду оригінали всіх документів по суті спору.

Представник позивача у судове засідання 14.12.2020 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105475001490.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020, яку занесено до протоколу судового засідання повторно зобов`язано позивача виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 та оголошено перерву по розгляду справи на 13.01.2021.

12.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи в додатках до якого позивачем долучено портативний пристрій накопичення інформації (карта пам`яті).

13.01.2021 судове засідання по справі № 910/11541/20 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 призначено судове засідання по справі № 910/11541/20 на 15.02.2021.

У судовому засіданні 15.02.2021 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи на 01.03.2021.

У судовому засіданні 01.03.2021 судом досліджено портативний пристрій накопичення інформації (флеш-накопичувач).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 01.03.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

27.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Ефективні рішення» (далі - бухгалтер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест - Еволюшн» (далі - клієнт) укладено Договір № 270619 Е на бухгалтерське обслуговування, відповідно до п.1.1 якого предметом є надання бухгалтером за плату послуг з ведення бухгалтерського, податкового обліку клієнта, складання та передача контролюючим органам бухгалтерської та податкової звітності, передбаченої чинним законодавством України, протягом терміну дії Договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору послуги по цьому договору надаються бухгалтером по самостійно розробленому (без узгодження з клієнтом) графіку.

Згідно з пунктом 1.2 1.3. договору також предметом цього договору є надання, по домовленості з клієнтом, аудиторських, юридичних, консалтингових, консультаційних та інших послуг. Порядок надання цих послуг, вартість та порядок розрахунків будуть зазначені в окремих рахунках.

Пунктом 1.3 1.4.. договору визначено, що в рамках цього договору бухгалтером можуть надаватись інші послуги інформаційно-консультаційного характеру з питань обліку, організації бізнесу, оподаткування, митного та валютного законодавства, господарського права, як пов`язані так і не пов`язані з наданням послуг, передбачених пунктами 1.1. та 1.3. договору.

Загальна вартість цього договору складається з сум виставлених рахунків-фактур та актів виконаних робіт згідно діючого пакету обслуговування, а саме пакету "бізнес" та послуг узгоджених сторонами (п. 2.1 договору).

У відповідності до пункту 2.2. договору, валюта по всім розрахункам цього договору - виключно гривні, або інша національна валюта України, діюча згідно законодавства на момент поточного розрахунку. Усі розрахунки між сторонами цього договору здійснюються в безготівковій або готівковій формі.

Згідно з пунктом 2.3. договору клієнт та бухгалтер засвідчують, що між сторонами досягнута домовленість про розмір договірної ціни за місяць надання послуг визначених пакетом послуг "комфорт ", що становить 2250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) гривень 00 коп на місяць, що включає обробку 10 (десяти) операцій та нарахування заробітної плати до 5 (п`яти) співробітників.

Вартість послуг розраховується відповідно до цін, вказаних у додатку 1 до цього договору. Всі інші послуги, які не входять до вартості мінімального платежу оплачуються відповідно до чинних, на момент надання послуг, тарифів, що вказані у додатку № 1 до даного договору. Протягом 3 (трьох) днів після укладення договору клієнт сплачує бухгалтеру авансовий платіж у розмірі вартості 1(одного) місяця надання послуг. Забезпечувальний платіж враховується сторонами як оплата за останній місяць надання послуг. У випадку збільшення вартості послуг протягом дії договору, клієнт додатково сплачує за останній місяць різниці вартості.

Оплата послуг здійснюється клієнтом щомісячно у розмірі 100 (сто) відсотків вартості послуг за місяць не пізніше ніж до 5 (п`ятого) числа місяця, в якому надаються послуги. При розширенні обсягів первинної документації (або (та) обсягів звітності) договірна вартість може змінюватись або уточнюватись за домовленістю сторін.

У випадку збільшення та/або зменшення погодженого сторонами обсягу послуг на 20 (двадцять) відсотків і більше розмір договірної ціни за місяць надання послуг може бути переглянутий сторонами. Про такі зміни сторони повідомляють одна одну за 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до пункту 2.4. договору оплата інших наданих послуг, передбачених пунктами 1.2. та 1.3. провадиться клієнтом не пізніше 3-х банківських днів згідно виставлених рахунків бухгалтера за попередньо погодженими тарифами на послуги відповідно до умов договору з дня отримання рахунку.

Пунктом 4.1. договору визначено, що по завершенні кожного розрахункового періоду бухгалтер надає клієнту акт про надання послуг, оформлений відповідно до прийнятої форми обліку і вимог чинного законодавства, та звітність, передбачену чинним бухгалтерським та податковим законодавством, на письмову вимогу клієнта. Результати роботи повинні бути оформлені відповідно до законодавчих та загальноприйнятих вимог, якщо інші вимоги не передбачено в протоколах.

Клієнт, як передбачено пунктом 4.2. договору, не пізніше трьох календарних днів після отримання повинен розглянути результати виконаної роботи та повернути бухгалтеру підписаний та належним чином оформлений акт про надання послуг.

Згідно з пунктом 4.3. договору послуги вважаються прийнятою в день передачі результатів з виконанням всіх умов цього договору, якщо інше не передбачено в додатках до договору, або якщо на протязі 10 (десяти) календарних днів від клієнта не надійшла вмотивована письмові відмова від прийняття наданих послуг.

Якщо у встановлений п. 4.1 - 4.3 договору термін бухгалтер не отримає підписаний акт наданих послуг або вмотивовану письмову відмову, робота вважається прийнятою в день подання акту про надання послуг з виконанням всіх умов договору (п. 4.4. договору).

Пунктом 6.2.12 договору встановлено, що при передачі бухгалтером акту про виконання робіт, клієнт зобов`язаний не пізніше ніж через 5 (п`ять) робочих днів один примірник зі своєю печаткою та підписом повернути бухгалтеру.

Як визначено пунктом 12.1. договору термін дії цього договору: початок - з моменту його підписання обома сторонами, та скріплення печатками сторін за наявності печаток; закінчення - 31 грудня 2020.

Відповідно до пункту 12.1. договору у випадку коли не пізніше ніж за 10 (десять) робочих днів до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін письмово не заявила про його припинення, на адресу зазначену у п. 14 договору або у відповідності до п. 10 договору, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

Як зазначає позивач ним виконано умови договору та надано послуги, що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг, а саме: № 431 від 31.08.2019 на суму 3 275, 00 грн; № 434 від 18.09.2019 на суму 4 000, 00 грн; № 476 від 30.09.2019 на суму 4 000, 00 грн; № 524 від 31.10.2019 на суму 2 400, 00 грн; № 546 від 15.11.2019 на суму 395, 00 грн; № 545 від 30.11.2019 на суму 2 650, 00 грн; № 626 від 31.12.2019 на суму 2 850, 00 грн; № 38 від 31.01.2020 на суму 2 325, 00 грн; № 98 від 29.02.2020 на суму 2 750, 00 грн; № 144 від 31.03.2020 на суму 2 250, 00 грн; № 171 від 30.04.2020 на суму 2 250, 00 грн.

Вказані акти надання послуг були підписані за допомогою електронних цифрових підписів з використанням програмного забезпечення «Вчасно».

За доводами позивача, оскільки від відповідача не надходила відмова від прийняття наданих послуг, то акти є прийнятими та підписаними відповідачем, а послуги надані позивачем у повному обсязі.

Як зазначає позивач, відповідач не виконав свого зобов`язання по сплаті отриманих послуг, в результаті чого в нього виникла заборгованість перед позивачем за період з 22.08.2019 по 30.04.2020 у розмірі 14 870, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 418, 09 грн, інфляційні втрати у розмірі 71, 09 грн, 3 % річних у розмірі 420, 18 грн та штраф у розмірі 743, 50 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав на те, що відповідач не отримував та не підписував акти надання послуг.

Крім того, відповідач вказав на те, що у період з лютого 2020 року позивачем не надавались послуги за договором, а тому обов`язок з оплати за вказаний період у відповідача відсутній.

Відповідач також звернув увагу суду на те, що позивачем не вірно нараховано пеню, 3% річних та штраф.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 14 870, 00 грн заборгованості за договором на бухгалтерське обслуговування від 27.06.2019 № 270619 Е, в тому числі: пеню у розмірі 2 418, 09 грн, інфляційні втрати у розмірі 71, 09 грн, 3 % річних у розмірі 420, 18 грн та штраф у розмірі 743, 50 грн. за загальний період з 06.10.2019 по 03.08.2020.

Як встановлено судом, позивач надав послуги, а відповідач без заперечень їх прийняв, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів наданих послуг, а саме актами:

- № 431 від 31.08.2019 на суму 3 275, 00 грн; № 434 від 18.09.2019 на суму 4 000, 00 грн; № 476 від 30.09.2019 на суму 4 000, 00 грн; № 524 від 31.10.2019 на суму 2 400, 00 грн; № 546 від 15.11.2019 на суму 395, 00 грн; № 545 від 30.11.2019 на суму 2 650, 00 грн; № 626 від 31.12.2019 на суму 2 850, 00 грн; № 38 від 31.01.2020 на суму 2 325, 00 грн; № 98 від 29.02.2020 на суму 2 750, 00 грн; № 144 від 31.03.2020 на суму 2 250, 00 грн; № 171 від 30.04.2020 на суму 2 250, 00 грн.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 по 25.05.2020, відповідач частково оплатив надані послуги на загальну суму 14 025, 00 грн.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг за загальний період з 22.08.2019 по 30.04.2020 згідно з договором на бухгалтерське обслуговування від 27.06.2019 № 270619Е, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем, з урахуванням часткових оплат, у розмірі 14 870, 00 грн, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати наданих послуг на суму 14 870, 00 грн.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з приводу підписання актів надання послуг електронним цифровим підписом, суд зазначає наступне.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частини перша статті 9 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»),

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (абзаци перший та третій пункту 2.5 Положення №88).

Відповідно до п. 12, 23, 27, 27, 29, 38 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» у законі визначено терміни:

- електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис;

- кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа;

- користувачі електронних довірчих послуг - підписувачі, створювачі електронних печаток, відправники та отримувачі електронних даних, інші фізичні та юридичні особи, які отримують електронні довірчі послуги у надавачів таких послуг відповідно до вимог цього Закону;

- особистий ключ - параметр алгоритму асиметричного криптографічного перетворення, який використовується як унікальні електронні дані для створення електронного підпису чи печатки, доступний тільки підписувачу чи створювачу електронної печатки, а також у цілях, визначених стандартами для кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів;

- сертифікат відкритого ключа - електронний документ, який засвідчує належність відкритого ключа фізичній або юридичній особі, підтверджує її ідентифікаційні дані та/або надає можливість здійснити автентифікацію веб-сайту;

Як встановлено статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікована кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає:

надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки;

технічну підтримку та обслуговування наданих засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо:

перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки;

перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки;

за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки;

під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки;

під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов`язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.

Електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана.

Обов`язкові вимоги до надання кваліфікованої електронної довірчої послуги створення, перевірки та підтвердження кваліфікованих електронних підписів чи печаток, а також порядок перевірки їх дотримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Випуск та обіг засобів електронної ідентифікації з функціями кваліфікованого електронного підпису як документів, що посвідчують особу, регулюються законодавством.

Вимоги до кваліфікованих електронних довірчих послуг, які надаються з використанням засобів електронної ідентифікації з функціями кваліфікованого електронного підпису як документів, що посвідчують особу, встановлюються цим Законом та іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Як вбачається з змісту статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ч.1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Судом встановлено, що долучені до матеріалів справи акти надання послуг відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Щодо тверджень відповідача про не підписання актів здачі приймання робіт (надання послуг), акту звіряння взаємних розрахунків електронним цифровим підписом та зазначення, що дані документи є підробленими, суд не бере до уваги дані твердження, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що дані документи є підробленими. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів з заявою про підроблення даних документів та використання електронного цифрового підпису відповідача іншими особами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем надано більш вірогідні докази у розумінні ст.79 Господарського процесуального кодексу України та приймає до уваги надані позивачем акти.

З огляду на вищенаведене, у зв`язку з встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати отриманих послуг за договором на бухгалтерське обслуговування від 27.06.2019 № 270619Е та факту наявності заборгованості за отримані послуги у розмірі 14 870, 00 грн, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 14 870, 00 грн.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 2 418, 09 грн, інфляційні втрати у розмірі 71, 09 грн, 3 % річних у розмірі 420, 18 грн та штраф у розмірі 743, 50 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до умов договору (пункт 2.3.) оплата послуг здійснюється клієнтом щомісячно у розмірі 100 (сто) відсотків вартості послуг за місяць, не пізніше ніж до 5 (п`ятого) числа місяця, в якому надаються послуги.

Інший порядок оплати наданих послуг сторонами в договорі не прописано.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи акти наданих послуг датовані останнім днем місяця, в якому надавалися послуги, з огляду на що, у суду відсутня можливість встановити початок прострочення по кожному акту з огляду на умови укладеного договору.

При цьому, суд не може застосувати пункт 2.4., яким встановлюється порядок оплати інших наданих послуг, передбачених пунктами 1.2. та 1.3., не пізніше 3-х банківських днів згідно виставлених рахунків бухгалтер за попередньо погодженими тарифами на послуги відповідно до умов договору з дня отримання рахунку, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні рахунки.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи наявна претензія № 2904/2 від 29.04.2020 про стягнення боргу за договором на бухгалтерське обслуговування № 270619Е від 27.06.2019, проте доказів її надіслання на адресу відповідача позивачем не надано.

Оскільки позивачем не надано чіткого, нормативно обґрунтованого розрахунку стягуваної суми пені, 3% річних, штрафу та інфляційних втрат у вказаному вище розмірі, а також не надано належних, допустимих доказів у підтвердження показників зазначених в якості вихідних даних, які застосовані при здійсненні розрахунку, не вказано обґрунтування визначення періоду нарахування з 06.10.2019 по 03.08.2020 на вказані суми, які наведеного у позовній заяві, тому суд в цій частині приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні Рішення" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест - Еволюшн" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114; код ЄДРПОУ 42470126) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова Група "Ефективні Рішення" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43-Б; код ЄДРПОУ 40235556) основний борг у розмірі 14 870 (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят) грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 687 (одну тисячу шістсот вісімдесят сім) грн 47 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.04.2021.

Суддя М.Є.Літвінова