Постанова № 9619144, 13.05.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

13.05.2010 р. № 2а-7490/09/1370

13 год. 00 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Москаля Р.М., за участю секретаря судового засідання Шийки Н.П., представника позивача Миць О.О., представника відповідача Різник Л.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

МКП "Золочівтеплоенерго"

до ДПІ у Золочівському р-ні Львівської області

пропро скасування податкового повідомлення-рішення ,

Позивач звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення вимог від 13.05.2010 року просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2009 року № 0000181600/0. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що податковий орган без жодних на те підстав зробив висновок про порушення платником податку встановленого законом граничного строку оплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість та зарахував сплату самостійно задекларованого позивачем податкового зобовязання за січень та лютий 2009 року на погашення податкового боргу минулих періодів. Як твердить позивач, оплату податкових зобовязань за січень-лютий 2009 р. він розпочав ще 11.02.2009 р. (платіжне доручення № 129) і завершив 26.03.2009 р. Але з незрозумілих йому причин відповідач в акті перевірки вказав, що сплата узгодженого податкового зобовязання за січень та лютий 2009 р., проводилась, але починаючи з 02.03.2009 р. до 26.03.2009 р. В додаткових поясненнях від 17.03.2010 р. № 127 (вх. № 9335 від 18.03.2010 р.) позивач звертає увагу на суперечність між актом перевірки від 02.11.2009 р. та додатком до нього. В обох документах вказано різні дати оплати узгодженого зобовязання по податку на додану вартість, що на переконання позивача, є додатковим свідченням надуманості висновків перевіряючих, та, як наслідок, неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення від 09.11.2009 р. В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечує повністю. З приводу неправильного зарахування сплачених коштів в рахунок погашення податкового боргу минулих чи майбутніх періодів пояснив наступне. В платіжних дорученнях від 12.02.2009 р. № 137, № 161 від 18.02.2009 р., № 166 від 19.02.2009 р. ; № 169 від 20.02.2009 р., № 177 від 23.02.2009 р., № 191 від 24.02.2009 р., № 205 від 26.02.2009 р., № 254 від 13.03.2009 р., № 266 від 16.03.2009 р., № 268 від 17.03.2009 р., № 278 від 18.03.2009 р., № 279 від 19.03.2009 р., на загальну суму 36500 грн. в графі «призначення платежу»вказано: «ПДВ за січень (лютий) 2009 р. згідно акта перевірки № 9/23/20808336 від 05.03.2008 р. Відповідачу видалось незрозумілим таке призначення, відтак незрозуміло куди спрямувати ці кошти. Стосовно платіжних доручень № 129 від 11.02.2009 р., № 156 від 17.02.2009 р. на загальну суму 4000 грн., зі змісту вказаного у них призначення платежу відповідач вирішив, що позивач сплачує податок за невідомо які підприємства. Подібного висновку він дійшов і щодо платіжних доручень № 140 від 13.02.2009 р., № 288 від 20.03.2009 р., № 296 від 23.03.2009 р., № 304 від 24.03.2009 р., № 312 від 26.03.2009 р. на загальну суму 3350 грн., зазначивши, що позивач сплатив податок за невідомо яких громадян. Тому відповідач вважає, що діяв у повній відповідності до вимог п. 7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.05.2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено 18.05.2010 року.

Заслухав пояснення представників сторін, зясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі обґрунтовуються, суд встановив наступні фактичні обставини справи та норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За результатами перевірки МКП «Золочівтеплоенерго»на предмет дотримання вимог підп. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ДПІ у Золочівському районі Львівської області склала акт від 02.11.2009 р. № 14/15-213-20808336. На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 09.11.2009 року за №0000181600/0, згідно якого на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку на 232 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 83209,00 грн. позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 41604,50 грн. Розрахунок суми штрафних санкцій з вказівкою на дату та підставу виникнення податкового зобовязання, дату та суму сплати податкового боргу, а також кількість днів прострочення його сплати оформлено у формі додатка до акта перевірки від 02.11.2009 р., копія якого є в матеріалах справи.

Позивачем до позову долучено копії податкових декларацій з ПДВ за січень 2009 року (самостійно визначене зобовязання становить 34191 грн.) та лютий 2009 року (самостійно визначене зобовязання становить 49018 грн.), які підтверджують виникнення в МКП «Золочівтеплоенерго»податкового зобовязання по ПДВ у зазначеному розмірі, а також додано копії платіжних документів на підтвердження факту сплати згаданих зобовязань.

Податкова декларація, згідно з абз. «а»пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подається за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, в даному випадку, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Платник податків, як передбачено абзацом 1 пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2009 року позивач подав 20.02.2010 року зазначивши суму податкового зобовязання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету до 02.03.2009 року включно. Податкову декларацію з податку на прибуток за лютий 2009 року позивач подав 20.03.2009 року та зазначив суму податкового зобовязання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету до 30.03.2009 року включно.

Пунктом 7.7 статті 7 згаданого Закону передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У відповідності до вимог підп.7.1.1 п.7.1 зазначеної статті джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року за №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і в Законі України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 року за №509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбачено пунктом 7.7. статті 7 згаданого Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Тому, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про незрозумілість зазначеного позивачем призначення платежу з наступних мотивів.

Вказівка в платіжних дорученнях № 129 від 11.02.2009 р., № 156 від 17.02.2009 р. на загальну суму 4000 грн. призначенням платежу «ПДВ за січень 2009 р. з триманих коштів від підприємств і організацій», а в платіжних дорученнях №140 від 13.02.09р., №288 від 20.03.09р., №296 від 23.03.09р. №304 від 24.03.09р., №312 від 26.03.09р. «ПДВ за січень (лютий) 2009р. з отриманих коштів від населення»на загальну суму 33500 грн. ніяк не може свідчити про те, що позивач платив кошти за невідомих осіб. В такий спосіб позивач лише виокремив отримані кошти з яких потім сплатив податкове зобовязання по ПДВ, з наступною метою.

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає два методи нарахування ПДВ за першою з подій та касовий метод.

Згідно з підп. 7.3.1. п.7.3 ст.7 цього ж Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 11.11 ст. 11 Закону, тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку. Зазначеним пунктом визначено перелік товарів (послуг) та категорії споживачів, при здійсненні операцій з якими застосовується особливий порядок податкового обліку (касовий метод).

Законодавче визначення поняття «касовий метод»наведено у п. 1.11 ст. 1 Закону, згідно з яким касовий метод - це метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг). Застосування касового методу податкового обліку ПДВ передбачено пп.7.3.9 п.7.3 ст.7 Закону. Тобто, при застосуванні касового методу, суми податкових зобовязань відображаються за оплатою. Таким чином, якщо платник податку здійснює операції, перелічені у п. 11.11 ст. 11 Закону про ПДВ, то за касовим способом таким платником визначаються і податкові зобов'язання, і податковий кредит за операціями з поставки товарів (послуг), перелічених у цьому пункті, використаних у межах здійснення таких операцій.

Проте, зазначення в платіжному дорученні джерела походження коштів для сплати податкового зобовязання жодним чином не змінює призначення платежу ПДВ за січень 2009 року або ПДВ за лютий 2009 року.

Щодо аргументів відповідача стосовно незрозумілості призначення платежу: «ПДВ за січень (лютий) 2009 р. (Згідно акта перевірки № 9/23/20808336 від 05.03.2008 р.)»неможливо однозначно зрозуміти куди спрямовувати ці кошти, суд встановив наступне. Позивач пояснив, що вказане в реквізиті «Призначення платежу»після «ПДВ з січень 2009 року»було опискою. На вимогу суду, відповідач надав письмові пояснення від 14.03.2010 року № 2832/10/10-006 (вх. № 9311 від 18.03.2010 року) та долучив до матеріалів справи копію згаданого в платіжних дорученнях № 137 від 12.02.2009 р., № 161 від 18.02.2009 р., № 166 від 19.02.2009 р. ; № 169 від 20.02.2009 р., № 177 від 23.02.2009 р., № 191 від 24.02.2009 р., № 205 від 26.02.2009 р., № 254 від 13.03.2009 р., № 266 від 16.03.2009 р., № 268 від 17.03.2009 р., № 278 від 18.03.2009 р., № 279 від 19.03.2009 р., на загальну суму 36500 грн., акта перевірки від 05.03.2008 р. № 9/23/20808336, а також копії всіх винесених на його підставі податкових повідомлень-рішень від 20.03.2008 року. В письмових поясненнях відповідач зазначив, що позивач повністю сплатив визначені податковим органом на підставі акту від 05.03.2008р. зобовязання по ПДВ. Зокрема, залишок заборгованості згідно з податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2008 р. № 0000172301/0 погашено 02.02.2009 р. - тобто до того, як позивач почав сплачувати ПДВ за січень 2009 року. Відтак, відповідач не мав обґрунтованих підстав припускати, що переліченими платіжними дорученнями, перше з яких (№ 137) датоване 12.02.2009 р., позивач мав намір погасити заборгованість, яку він завершив погашати ще 02.02.2009р.

Отже, наведені органом державної податкової служби мотиви самостійної зміни визначеного позивачем призначення платежу під час перерахування коштів до бюджету, а також зарахування сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу попередніх періодів, не беруться судом до уваги як такі, що суперечать Закону.

Слід також погодитись із зауваженнями позивача, викладеними у додаткових пояснення від 17.03.2010 р. № 127, на що звернути увагу й відповідача. А саме на суперечність між актом перевірки від 02.11.2009 року в частині, де перелічено платіжні доручення, на підставі яких МКП «Золочівтеплоенерго»сплачувало узгоджені податкові зобовязання, та додатком до акта перевірки розрахунком штрафних санкцій. В останньому документі значаться зовсім інші дати сплати позивачем податкового зобовязання по ПДВ.

Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого Наказом ДПА від 10.08.2005, № 327, далі Порядок) встановлено вимоги при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, що є обовязковими для застосування посадовими особами органів державної податкової служби.

Відповідно до вимог підп. 1.3. 1.7, 2.3.3 Порядку, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового, валютного та іншого законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами суб'єкта господарювання.

З огляду на наведене зрозуміло, що інформативний додаток до акта перевірки є частиною цього акта та не може йому суперечити. Тому виявлена суперечність встановлених при перевірці юридичних фактів є істотним порушенням вимог чинного законодавства та обставиною, яка дає додаткові підстави вважати висновки акту перевірки необґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення протиправним.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що оскільки чинним законодавством не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення, орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав, самостійно змінивши призначення платежу, визначене платником податків у платіжних дорученнях, незаконно застосував до останнього відповідальність, передбачену підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову про визнання протиправним та скасування рішення субєкта владних повноважень. Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 17-19,94, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області від 09.11.2009 р. №0000181600/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь МКП «Золочівтеплоенерго»(Львівська обл., м. Золочів, вул. Шашкевича, 28; ідентифікаційний код 20808336) судові витрати у формі сплаченого судового збору у сумі 3 (три) гривні 40 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанову суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Львівському апеляційному адміністративному суду через Львівський окружний адміністративний суд..

Суддя Москаль Р.М.