Рішення № 96187100, 09.04.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/14882/20

Провадження № 2-а/638/127/21

РІШЕННЯ

іменем України

09.04.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Овчаренко К.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження про притягнення до відповідальності, стягнення судових витрат -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії СхРУ №074026 від 16.10.2020 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вказаною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. Вказана постанова протиправна та підлягає скасуванню, оскільки дії позивача не охоплюються диспозицією ст. 204-2 КУпАП, а відтак не містять складу адміністративного правопорушення, в постанові не зазначено жодного доказу, на підставі якого прийнято рішення про винність особи.

У судове засідання позивач та представник відповідача не з`явились, позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача причин неявки не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлявся вчасно та належним чином, відзиву, клопотань про відкладення слухання справи суду не надходило.

Згідно ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Постановою начальника 2 групи іпк віпс (тип А) впс «Дергачі» лейтенантом ОСОБА_2 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення СхРУ №074026 від 16.10.2020 року, відповідно до якої, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень. Згідно постанови СхРУ №074026 від 16.10.2020 року о 23-12 годині в пункті пропуску «Гоптівка» на вхід в Україну прикордонним нарядом «Перевірка документів» було виявлено громадянку України ОСОБА_1 , яка пояснила, що вона виїхала до тимчасово окупованої території Донецької області 17.03.2020 року о 12:57 годин через КПВВ «Майорське» (Зайцево), а 16.10.2020 року приблизно о 05-00 годин перетнула державний кордон з тимчасово окупованої території України до РФ через тимчасово непрацюючий пункт пропуску «Маринівка» в пішому порядку. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» №2268-VII від 18.01.2018 року, порушила порядок виїзду з тимчасово окупованої території України, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.

Частиною 1 статті 204-2 КУпАП визначено відповідальність за порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Оскільки норма ст.204-2КУпАП є бланкетною, то в постанові обов`язково має бути посилання на норму спеціального закону, за порушення якої настає відповідальність, в даному випадку, на Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», однак таке посилання у протоколі відсутнє.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією є: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Як вбачається з наведеного, до тимчасово окупованої території, що регулюється цим Законом, належить територія Автономної Республіки Крим.

Проте матеріали справи не містять жодних доказів того, що Позивач здійснювала перетин вказаної території, натомість зазначено, що вона перетнув лінію перетнула державний кордон з тимчасово окупованої території України до РФ через тимчасово непрацюючий пункт пропуску «Маринівка», який розташований у Шахтарському районі Донецькій області.

У той же час, правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Указом Президента України від 7 лютого 2019 року №32/2019 затверджено межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях до яких віднесено Шахтарський район.

Відповідальність за порушення порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього передбачена ст. 204-4 КУпАП та регулюється вказаним Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

А тому, враховуючи, що постанова про накладення адміністративного стягнення не містить ознак правопорушення, передбаченого ст. 204-2 КУпАП, у зв`язку з чим в діях Позивача відсутній склад інкримінованого їй правопорушення, що є підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 1ст. 247 КУпАП.

Крім того, з об`єктивної сторони передбачене ст. 204-2 КУпАП правопорушення полягає у порушенні порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Згідно оскаржуваної постанови, позивач перетнув державний кордон України через тимчасово непрацюючий пункт пропуску через державний кордон України «Маринівка».

Статтею 1 Закону України «Про державний кордон України» визначено - державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Наведене свідчить, що правопорушенням за ст. 204-2 КУпАП є порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, а не фізичний перетин лінії державного кордону України.

За таких обставин дії позивача не охоплюються диспозицією ст. 204-2 КУпАП, оскільки положення законодавства забороняють в`їзд/виїзд поза визначеними контрольними пунктами саме через лінію розмежування, а не державного кордону.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Частиною першою ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, серед яких: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Оскаржувана постанова не містить посилань на те, що відповідачем при притягненні позивача до адміністративної відповідальності надано можливість скористатися юридичною допомогою, роз`яснено його права та обов`язки, розглянуто клопотання в разі їх наявності.

Доказів, які б підтверджували факт роз`яснення позивачу прав та вирішення його клопотань під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності матеріали справи не містять.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених в постанові від 16.10.2020 року.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

З цього виходить, що окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо закриття провадження у справі суд зазначає, що лише компетентний орган, що розглядав адміністративну справу вправі вирішувати питання закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати на оплату судового збору мають бути стягнені у державний бюджет за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст. ст. 77, 139, 246, 286 КАС України, ст. ст. 7, 247, 251, 280 КУпАП суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Харків, вул. Клочківська, 228 П, а/с 3326, ідентифікаційний код 14321742) про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження про притягнення до відповідальності, стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Скасувати постанову СхРУ №074026 від 16.10.2020 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Прикордонної служби м. Харків, вул. Клочківська, 228 П, ідентифікаційний код 14321742) за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави судовий збір у розмірі 428 (чотириста двадцять вісім) гривень 98 копійок.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після спливу встановленого законом строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Т.В. Штих.