Рішення № 96172872, 12.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 квітня 2021 р. Справа № 120/8671/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про: визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 24.06.2020 вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення індивідуального садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Наказом від 14.08.2020 за №2-13155/15-20-СГ відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу.

Не погоджуючись із даним наказом, позивач оскаржила його до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №120/5129/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-13155/15-20-СГ від 14.08.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації", зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020

На виконання рішення суду, 11.12.2020 відповідач повторно розглянув заяву позивача та наказом за №2-16937/15-20-СГ відмовив у наданні дозволу.

Вважаючи протиправним винесений наказ, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, установлено учасникам процесу строк для подання заяв по суті.

02.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву за змістом якого відповідач заперечує щодо позовних вимог. Зазначено, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2020 по справі №120/5129/20-а Головним управлінням було повторно розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,06 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність на території Агрономічної сільської ради, Вінницького району Вінницької області за межами населеного пункту. За результатами розгляду даного клопотання наказом Головного управління від 11.12.2020 року №2-16937/15-20-СГ позивачу було відмовлено у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Роз`яснено, що на земельну ділянку, зазначену на графічних матеріалах, надано дозвіл учасникам антитерористичної операції на розробку документації із землеустрою від 02.03.2020, від 24.05.2019.

Щодо вимоги про зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

За наведеного вище, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Інших заяв/клопотань на адресу суду не надходило, строк для їх подання вичерпався, відтак суд розглядає справу в письмовому порядку за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

До вказаного клопотання додано графічні матеріали земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 14.08.2020 №2-13155/15-20-СГ у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовило. Відмова мотивована тим, що у клопотанні не зазначено який саме вид документації згідно ст. 25 Закону України "Про землеустрій", бажає отримати позивач.

Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №120/5129/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-13155/15-20-СГ від 14.08.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації", зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020

На виконання рішення суду, 11.12.2020 відповідач повторно розглянув заяву позивача та наказом за №2-16937/15-20-СГ відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Роз`яснено, що бажана позивачем земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5271/15-20-СГ від 02.03.2020, №2-7985/15-19-СГ, №2-7979/15-19-СГ та №2-7993/15-19-СГ від 24.05.2019 надано учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Вважаючи зазначену відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 га.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаних дозволів, а тому, дану обставину суд вважає безспірною.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, непередбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.02.2020 року у справі № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року у справі № 638/15764/17, від 15.04.2020 року у справі № 638/15764/17, від 22.04.2020 року у справі № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року у справі № 360/536/17-а.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим судом встановлено, що відповідач наказом від 11.12.2020 за № 2-16937/15-20-СГ відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки виходив з того, що бажана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції.

Надаючи правову оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на його відповідність умовам, передбаченим частиною 2 статті 2 КАС України, суд враховує наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування необхідно визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції.

Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київська міська державна адміністрація повинні забезпечити:

- розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок;

- розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції;

- надання в десятиденний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Тобто, Розпорядженням Кабінету Міністрів України не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та не заборонено передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 18.10.2018 у справі № 805/2296/17-а, від 05.03.2019 у справі № 808/2200/18.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Розпорядження Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом, однак Земельний кодекс України має вищу юридичну силу, який в свою чергу не передбачає підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку із наданням учасникам антитерористичної операції дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З наведеного вище слід дійти виснову, що порядок і умови набуття, припинення і здійснення права власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності, який визначається виключно законами України (ч. 2 ст. 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Тому Кабінет Міністрів України, прийнявши зазначене розпорядження, врегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, які мають визначатися виключно законами України.

Відтак, посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.08.2015 та прийняті на його підставі накази не може вважатися правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо безоплатної передачі у власність земельної ділянки для ведення садівництва.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 у справі № 461/8315/17). Отже, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою не змінює правовий режим земельних ділянок, та не дає підстав для висновку, що такі земельні ділянки не є вільними.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що ті підстави відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які визначені відповідачем в оскаржуваному наказі, не ґрунтуються на положеннях земельного законодавства, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.12.2020 за № 2-16937/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Наслідком скасування судом у даній адміністративній справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.12.2020 за № 2-16937/15-20-СГ є те, що відповідне клопотання позивача від 24.06.2020 про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 вересня 2020 року по справі №814/2221/17.

Матеріалами даної справи доводиться що відповідач двічі розглядав клопотання позивача, та двічі було відмовлено у наданні дозволу з формальних підстав.

Водночас, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.

Враховуючи, що відповідачем повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з підстав, які не передбачені законом, суд вважає, що ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для садівництва.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 на підставі її клопотання від 24.06.2020 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840,80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.12.2020 за № 2-16937/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна