Ухвала суду № 96158881, 07.04.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/1724/21

Провадження № 2/629/769/21

УХВАЛА

07.04.2021 року суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області Смірнова Н.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до Виробничого кооперативу «СОВА» про визнання дії протиправною, стягнення заборгованості та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача, який діє від імені позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Виробничого кооперативу «СОВА» про визнання дії протиправною, стягнення заборгованості та моральної шкоди.

Вказана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки вона подана з порушенням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 187 ЦПК України регламентує дії судді перед вирішенням питання про відкриття провадження у справі, в тому числі суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.

Визначити підсудність суду - означає з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний даний суд вирішувати по суті.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

За змістом ч.1 ст.378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 уклала договорів з ВК «Сова» (місцезнаходження: 64602, Харківська обл., м. Лозова, вул.Лозовського, буд.82, корпус А, кім.7) для отримання фінансової вигоди та є асоційованим членом ВК «Сова», вносила пайові внески.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Слід також зазначити, що відповідно до вимог ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст.163 ЦК України, виробничим кооперативом є добровільне об`єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об`єднанні його членами майнових пайових внесків.

За вимогами ч.2 ст.165 ЦК України, член виробничого кооперативу зобов`язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася,-протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк невстановлений статутом кооперативу. Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і законом.

Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В порушення зазначених вимог, до позовної заяви не долучено доказів того, що позивач дійсно вступила до виробничого кооперативу «Сова» та є його асоційованим членом.

Так, представником позивача не надано ні заяви про вступ позивача до кооперативу «Сова», ні інших відповідних доказів, в тому числі договорів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є асоційованим членом ВК «Сова». Відсутні і докази того, що позивач робила пайові внески, про які вказано в позовній заяві.

Таким чином, суд позбавлений об`єктивної можливості перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.

Крім того, в порушення вимог п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачем не зазначена ціна позову та не надано доказів на обґрунтування розрахунку сум, які представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог загальною сумою всіх вимог.

Також не наданий розрахунок суми трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Так, частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2021 року становить 2270 грн.

Суд звертає увагу, що поданий представником позивача розрахунок суми судового збору, що має бути сплачений за подання позовної заяви, є помилковим з огляду на наступне.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що представником позивача, зокрема, заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача в розмірі 14836,00 гривень. Дві інші вимоги майнового характеру, а саме зобов`язання ВК «СОВА» нарахувати та виплатити гроші, які були заборговані ОСОБА_1 в сумі 14836,00 гривень та зобов`язання ВК «СОВА» перерахувати на особисті рахунки ОСОБА_1 суму 14836,00 гривень, моральну шкоду в сумі 2000,00 гривень, є похідними від вказаної вимоги.

Тому самостійним об`єктом справляння судового збору є одна вимога немайнового характеру про визнання відмови ВК «СОВА» від виконання зобов`язань відносно ОСОБА_1 протиправною та дві вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості в сумі 14836,00 гривень, моральної шкоди в сумі 2000,00 гривень.

З огляду на зазначене, у відповідності до пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення заборгованості в розмірі 14836,00 гривень, як за позовну вимогу майнового характеру, у розмірі 908,00 грн.

Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою. А тому за неї підлягає сплаті судовий збір як за позовну вимогу майнового характеру згідно абз.3 пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», який складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на викладене, позивачу необхідно також сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 2000 гривень, як за позовну вимогу майнового характеру, згідно абз.3 пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 908,00 грн.

Крім того, відповідно до п.п.2.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», мінімальний судовий збір, який підлягає сплаті позивачем за вимогу немайнового характеру про визнання відмови ВК «СОВА» від виконання зобов`язань відносно ОСОБА_1 протиправною становить 908,00 грн.

Суд попередньо визначає суму судового збору, яка підлягає сплаті позивачем при подачі позовної заяви, у розмірі 2724 гривні 00 копійок (908,00 грн.*3).

Відповідно пункту 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року за № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» документи на підтвердження сплати судового збору позивачем подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Таким чином, позивач повинна сплатити судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 2724,00 грн. та надати суду оригінал квитанції про сплату судового збору.

За таких обставин, позивачем при подачі позовної заяви повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 2724 гривні, за наступними реквізитами – населений пункт: Лозівська міська отг, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Лозова/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку: (IBAN) UA138999980313161206000020573, код класифікації доходів бюджету: 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету: Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050).

Водночас, звертаючи до суду з позовом представник позивача просив звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору, оскільки остання є пенсіонеркою, має дохід у розмірі 39580 грн., тому сплатити визначений ним розмір судового збору у сумі 5465,20 грн. не має можливості.

Відповідно ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

У пункті 29 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2014 року №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах роз`яснено, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v.Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v.Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v.Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v.Poland» від 26 липня 2005 року.

Отже, чинним законодавством визначено право суду, а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення заявника від сплати судового збору. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

У позовній заяві представник позивача просить звільнити позивача від сплати судового збору, оскільки вона є пенсіонером, а її дохід складає 39580,65 грн.

На підтвердження свого скрутного майнового становища, представником позивача надано довідку про доходи ОСОБА_1 від 08.02.2019 року, з якої вбачається, що сума пенсії останньої за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року склала 39580,65 грн. Вказана довідка не може бути врахована судом при вирішення питання про звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки не показує реальний дохід позивача за попередній рік, що не дає можливості визначити чи перевищує розмір судового збору, що підлягає сплаті, 5 % розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік.

А тому наразі відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору.

Крім того, враховуючи, що позивачем не зазначено у позовній заяві ціну позову, не надано доказів на підтвердження розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, суд позбавлений можливості визначити наскільки великою є сума судового збору, яка попередньо визначена судом у розмірі 2724,00 грн., а отже, неможливо визнати наскільки доцільно звільнити позивача від її сплати.

Крім того, згідно паспорту серії НОМЕР_1 прізвище позивача значиться як ОСОБА_3 , в той час як за змістом позову представник позивача зазначає прізвище ОСОБА_3 . Вказані розбіжності в позовній заяві також підлягають усуненню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 185 ЦПК України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вищезазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Частиною 3 статті 185 ЦПК України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст.175, 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Дотримання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України при пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Враховуючи зазначене, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.

Керуючись ст.ст.185, 258, 260 ЦПК України, суддя, -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до Виробничого кооперативу «СОВА» про визнання дії протиправною, стягнення заборгованості та моральної шкоди залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог, вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, заява вважатиметься неподаною та буде їй повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.А. Смірнова