Рішення № 96137589, 08.04.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/797/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1979 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А 1979, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1979 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за додаткові відпустки як матері, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років, за період з 2019 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 07.10.2020;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1979 щодо непроведення повного розрахунку на день звільнення з військової служби, а саме 07.10.2020;

- зобов`язати військову частину А1979 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток як матері, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років, за період з 2019 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 07.10.2020;

- стягнути середній заробіток.

В обґрунтування позову вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військової частини відповідач не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення. Вважає, що позивач не набула права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткових відпусток. Зазначає також, що ст. 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини А 1979 від 07.10.2020 ОСОБА_1 з 07.10.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач має двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що були неповнолітніми у спірний період.

ОСОБА_1 зверталася до відповідача з відповідними заявами, у яких просила провести розрахунки та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток за період з 2019 по 2020 як матері, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років, які залишені відповідачем без задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) закріплено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно ст. 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України "Про відпустки" додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

За приписами ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством закріплені гарантії на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України "Про відпустки", а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.

Отже, оскільки ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років, вона, окрім основної щорічної відпустки, має право на додаткову відпустку як матір двох дітей віком до 15 років на підставі ст. 19 Закону України "Про відпустки" (тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів).

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII.

Так, за приписами статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткових соціальних відпусток.

Поряд з цим, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Суд вважає, що доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористані відпустки як матері двох дітей віком до 15 років у зв`язку з особливим періодом, є необґрунтованими, оскільки наведені правові положення не стосуються питань компенсації невикористаних відпусток.

З огляду на те, що на законодавчому рівні визначено право позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки під час звільнення, це право не обмежене жодними нормами закону, а відповідач свого обов`язку щодо забезпечення позивача соціальною гарантією не виконав. Суд дійшов висновку, що у позивача є право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років.

У свою чергу, питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом №2011-ХІІ.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби в ЗСУ та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Разом з тим, указаними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Так, в силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Разом з тим, під час судового розгляду адміністративної справи судом встановлено, що у день звільнення позивача та виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за додаткову відпустки як матері, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років, за період з 2019 року по 2020 рік.

Отже, має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка виразилась у непроведенні повного розрахунку з позивачем на день її звільнення зі служби (07.10.2020), а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми невиплаченої компенсації за додаткову відпустку, які були б проведені відповідачем.

Нарахування такої компенсації належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи, що даний спір щодо права на отримання компенсації вирішено на користь позивача, у відповідача після набрання рішенням законної сили виникне обов`язок щодо сплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У разі невиконання такого обов`язку, у позивача виникне право на звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1979 (вул. Соборна, 42, м. Чуднів, Житомирська область, 13200, код ЄДРПОУ 08392525) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1979 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як матері, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років, за період з 2019 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме - 07.10.2020.

Зобов`язати військову частину А1979 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як матері, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років, за період з 2019 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме - 07.10.2020.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.04.2021.

Суддя Н.М. Майстренко