Рішення № 96109962, 08.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ № 826/20260/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомГромадянина Сомалі ОСОБА_1 доГоловного управління Державної міграційної служби в місті Києві Державної міграційної служби Українипровизнання протиправним та скасування наказу і рішення, зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

Громадянин Сомалі ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДР: 37768863) (далі - відповідач - 1, ГУ ДМС в м. Києві) та Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДР: 37508470) (далі - відповідач - 2, ДМС України) в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 № 470, відповідно до якого видано повідомлення від 31.08.2016 №199 про відмову в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сомалі ОСОБА_1 ;

2) визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 22.11.2016 № 63-16 про відхилення скарги громадянина Сомалі ОСОБА_1 на рішення ГУ ДМС в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питань про визнання громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

3) зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.

Позивач є громадянином Сомалі, а тому маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини і переслідування з боку терористичного угрупування Аль-Шабааб, не може повернутися до країни походження - Сомалі.

За твердженнями позивача, враховуючи вище зазначене, ним було подано до ГУ ДМС в м. Києві належним чином оформлену та обґрунтовану заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

05.09.2016 позивач отримав повідомлення від 31.08.2016 № 199 про відмову в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сомалі ОСОБА_1 дане повідомлення було прийнято на підставі наказу ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 №470.

Позивач наголошує, що відмова мотивована необґрунтованістю поданої заяви, а саме, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо позивача смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Позивач не погоджуючись із такими твердженнями відповідача - 1, подав до ДМС України скаргу на наказ ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 № 470.

Рішенням ДМС України від 22.11.2016 № 63-16 відхилено скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 від 31.08.2016 на наказ ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 № 470.

Позивач вважає рішення відповідачів протиправними та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Позиція відповідачів.

Матеріали справи свідчать, що відповідач-1 та відповідач-2 на підставі довіреностей від 03.01.2017 та від 12.01.2017 доручили ведення справ у судах Яценюк Юлії Василівні.

Представник відповідачів надіслав заперечення проти адміністративного позову, в якому зазначив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сомалі, народився в Сомалі, в м. Ав Дхігл, одружений, за національністю - сомалієць, за етнічною належністю - шефієй, за віросповіданням - мусульман суніт. Одружений з гр. Сомалі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (справа №2016KYIV0075) (далі - дружина). Позивач має доньку - гр. Сомалі ОСОБА_4 , яка народилась в м. Одеса ІНФОРМАЦІЯ_9.

Згідно анкетних даних позивача, він залишив Сомалі в 2009 році нелегально, прямувавши автомобілем з Ав Дхігл (Сомалі) до ОСОБА_5 (Ефіопія), де неофіційно працював перекладачем та програмістом. Пізніше, позивач познайомився зі своєю майбутньою дружиною та в 2014 році вибули літаком з ОСОБА_5 (Ефіопія) до м. Москви (Російська Федерація).

З Російської Федерації до України потрапили нелегально в кінці 2014 року.

Представник відповідачів наголошує, що на момент звернення, 10.08.2016, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, на території України перебував нелегально. Позивач звернувся до органів міграційної служби України вдруге. До органів міграційних служб інших країн не звертався.

Також, представник відповідачів зазначає, що 04.12.2014 ОСОБА_1 разом із своєю дружиною та малолітньою донькою звернулись до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області.

За результатами розгляду документів, Управлінням у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області були прийняті висновки від 16.12.2014 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказами Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області від 19.12.2014 відмовлено заявникам у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, заявники звернулись до Одеського окружного адміністративного суду із відповідним позовом.

Однак, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2015 №815/68/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 та його дружини.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.09.2015 К/800/35634/15 відмовив у відкритті касаційного провадження.

Представник відповідачів наголошує, що 25.04.2016 ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС в м. Києві від 25.04.2016 № 260 позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з однаково викладеними обставинами у заявах від 04.12.2014 та від 25.04.2016 (а.с. 60).

Однак, вказаний наказ був скасований рішенням ДМС України від 16.06.2016 № 26-16, на підставі скарги ОСОБА_1 від 27.04.2016, у зв`язку з тим що оскаржуване рішення прийняте із порушенням законодавства (а.с. 62-65).

Як зазначає представник відповідачів, 10.08.2016 ОСОБА_1 знову звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій була зазначена причина виїзду з країни походження аналогічна тій причині, яка ним зазначена при розгляді справи № 2014OD0308, за результатом розгляду якої позивачу було відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник відповідачів звертає увагу на те, що позивач із своєю дружиною звернулись до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області 04.12.2014, тобто більше ніж через пів року з моменту набрання чинності Закону України від 13.05.2014 №1251-VII, а тому наказ Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області № 235 від 19.12.2014 було прийнято вже з урахуванням зазначених змін в законодавстві.

Представник відповідачів, наголошує, що заяву ОСОБА_1 від 10.08.2016 було розглянуто з урахуванням обставин, які встановлені Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області при первісному розгляді справи.

За твердженнями представника відповідачів, в заяві-анкеті від 10.08.2016 позивач зазначив, що у 2009 році працював над статтею, пов`язаною з порушенням прав журналістів в Сомалі, у зв`язку з чим, на його думку, над ним створювався тиск зі сторони уряду, а згодом і зі сторони Аль-Шабааб .

Проте, представник відповідачів наголошує, що в протоколі співбесіди від ІНФОРМАЦІЯ_10 було встановлено, що причиною виїзду з країни громадської належності була нестача коштів та бажання проживати в країні ЄС, а відтак метою звернення є легалізація перебування на території України та отримання документів (а.с. 79).

Також, представником відповідачів вказано на те, що ОСОБА_1 офіційно журналістикою не займався, провокаційні статті в жодних джерелах не публікував, що також підтвердив в протоколі співбесіди від ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с. 79).

Окрім того, представник відповідачів посилається на інформацію з відкритих джерел, зокрема:

Джерело інформації: ІНФОРМАЦІЯ_3 (доступ ІНФОРМАЦІЯ_10): «По словам кенийского военного представителя ОСОБА_7 , 21 боевик террористической группировки аль-Шабаб был убит во время ожесточенной перестрелки с кенийскими солдатами, которые действуют в рамках Мисси африканского союза в Сомали (African Union Mission in Somalia, AMISOM) …».

Джерело інформації: ІНФОРМАЦІЯ_5 (доступ ІНФОРМАЦІЯ_10): «США объявили об уничтожении одного из лидеров группировки «Аш-Шабааб» ОСОБА_9 . По данным АР, он был убит в результате авиаудара. Известно, что удар был нанесен неподалеку от границы с Кенией.».

Джерело інформації: ІНФОРМАЦІЯ_6 (доступ ІНФОРМАЦІЯ_10): «в Пентагоне заявили, что в результате авиаудара США в Сомали были уничтожены более 150 боевиков террористической организации «Аш-Шабааб». Сообщается, что данный авиаудар, который был нанесен в субботу, 5 марта, был совершен беспилотными летательными аппаратами MQ-9 Reaper. Целью авиаудара был тренировочный лагерь боевиков, который расположен почти в 200 км к северу от столицы Сомали Могадишо .».

Джерело інформації: ІНФОРМАЦІЯ_7 (доступ ІНФОРМАЦІЯ_10): «Вооруженные силы Кении ликвидировали по меньшей мере 21 боевика группировки «Аш-Шабаб» в южной части Сомали , сообщает в воскресенье агентство Франс Пресс со ссылкой на военных. «Двадцать один боевик ликвидирован», - цитирует агентство представителя кенийской армии ОСОБА_7 ( ОСОБА_7 ).».

Джерело інформації: ІНФОРМАЦІЯ_8 (доступ ІНФОРМАЦІЯ_10): «Нещодавно правоохоронні органи та армія завершили спецоперацію з нейтралізації бойовиків, які 25 червня напали на готельHablood».

Вказане, на думку представника відповідачів, свідчить що ситуація в Сомалі покращується, уряду вдається тримати ситуацію під контролем, а зони конфлікту є локалізованими.

Окрім того, за твердженнями представника відповідачів, з наданої позивачем інформації не вбачається існування загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а відтак обставини, на які посилається позивач, як на підставу для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту - відсутні.

Представник відповідачів наголошує, що враховуючи вище зазначене наказ ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 № 470 було прийнято на підставі ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв`язку з необґрунтованістю заяви та відсутністю умов, зазначених у п.п. 1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також, представник відповідачі зазначає, що вище зазначені обставини дають підстави вважати, що ДМС України рішенням від 22.11.2016 № 63-16 правомірно відхилила скаргу ОСОБА_1 на наказ ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 № 470, на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відтак представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позовних вимог, наголосивши на обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Додаткові пояснення позивача на письмові заперечення.

Позивач наголошує, що відповідачем неповно досліджено інформацію про країну походження ОСОБА_1 , а сайти на які посилається відповідач, зокрема, https://newinform.com, https://kp.ua та https://ednist.info - не відносяться до незалежних джерел в розумінні постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 №1.

Також, позивачем зазначено, що є неприпустимою відмова у визнанні біженцем у зв`язку з недоведеністю іноземцем чи особою без громадянства певних обставин, на які він посилається, шукаючи притулок.

Окрім того, позивач не погоджується з твердженнями представника відповідачів щодо того що він планував свою втечу та продумував маршрут заздалегідь. Позивач зазначає, що міграційна служба має приймати до уваги характеристику особистості заявника при оцінці суб`єктивного елемента, а не тлумачити підготовчі дії заявника як відсутність небезпеки у країні походження.

За доводами позивача, ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не передбачає такої підстави для відмова у визнанні біженцем, як те, що він не хотів жити в Україні.

Також, позивач наголошує, що той факт що він не займався журналістикою професійно зовсім не говорить, про те, що його не могли переслідувати за його статті, оскільки переслідують саме за те, що людина пише, незалежно від того, чи є це її професійною діяльністю.

Позивач вважає, що вище зазначене свідчить про необґрунтованість жодного із доводів ДМС України та безпідставну відмову в отриманні статусу біженця, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Процесуальні дій, вчинені у справі.

Ухвалою суду від 28.12.2016 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового засідання.

На підставі розпорядження керівника апарату суду про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 № 4392 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 дану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіну О.А.

Ухвалою судді Кармазіна О.А. від 15.11.2017 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

26.02.2018 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2016 громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, на території України перебуває нелегально. ОСОБА_1 звернувся до органів міграційної служби України вдруге. До органів міграційних служб інших країн не звертався.

Згідно особової справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сомалі, народився в Сомалі, в м. Ав Дхігл, одружений, за національністю - сомалієць, клан Шейкхаль, за віросповіданням - мусульман суніт. Одружений з гр. Сомалі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (справа №2016KYIV0075). Позивач має доньку - гр. Сомалі ОСОБА_4 , яка народилась в м. Одеса ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Країну постійного місця проживання покинув в 2009 році, на машині. Затримувався в наступних транзитних пунктах: Аддис-Абеба, Ефіопія з 2009 року по 21.10.2014 рік, Росія 21 - 24 жовтня 2014 рік.

В грудні 2014 року звертався до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної міграційної Служби України в Одеській області, проте отримав відмову.

В політичних, релігійних, військових або громадських організаціях у країні постійного проживання ні ОСОБА_4 , ні його члени сім`ї не перебували, до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою національністю, релігійною належністю, політичними поглядами причетним не був.

Згідно заяви-анкети ОСОБА_4 в армії не служив та не являється військовозобов`язаним.

Також, в заяві-анкеті ОСОБА_4 зазначив, що в серпні 2008 році був затриманий за журналістську діяльність, проте не зазначив про характер зафіксованого порушення та його кваліфікацію, чи був винесений вирок чи будь-яке інше покарання.

Колегією суддів встановлено, що в заяві-анкеті ОСОБА_4 як причину виїзду з країни постійного проживання зазначив наступне:

«Я лишив Сомалі, тому що там війна і порушуються права людей, а зокрема і права журналістів. В 2009 році я працював над статтею щодо порушення прав журналістів в Сомалі і через це на мене створювався тиск зі сторони уряду, а згодом і зі сторони Аль Шабааб , які також мене вважали шпигуном та погрожували знищити мене, оскільки я працював вільним журналістом. Я поїхав в Ефіопію в 2009 році і продовжив свою освіту та працював тележурналістом. В Ефіопії в 2014 році я одружився з дівчиною із Сомалі з іншого клану, що є забороненим, тому ми не можемо повернутися в Сомалі.».

ГУ ДМС в м. Києві наказом від 31.08.2016 № 470 наказало Управлінню з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в м. Києві відмовити в оформленні документів громадянину Сомалі ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказаний наказ прийнятий відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та на підставі висновку головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції.

31.08.2016 ОСОБА_1 подав скаргу на наказ ГУ ДМС в м. Києві від 31.08.2016 № 470.

Рішенням ДМС України від 22.11.2016 №63-16 відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пп. «б» пункту 8.3 розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884.

Позивач, вважаючи протиправним спірні рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно із визначенням, наведеним в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

В п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту визначається як особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Частиною шостою статті 5 цього ж Закону встановлюється, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Статтею 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями ч.5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства у якості біженців або як осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту та змісту захисту, який надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

За твердженнями представника відповідачів, що не заперечується позивачем, після прибуття ОСОБА_1 на територію України у 2014 році ним подавалася заява про визнання його біженцем, за результатами розгляду якої був прийнятий наказ Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області від 16.12.2014 №235 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Одеським окружним адміністративним судом в постанові від 02.03.2015 № 815/68/15, залишеній без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015, встановлено відповідність прийнятого Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства головного управління Державної Міграційної Служби України в Одеській області наказу щодо позивача вимогами законодавства.

При цьому, під час розгляду даної справи позивачем не надано жодних доказів того, що під час подачі заяви 10.08.2016 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, ним надано нові докази та пояснення щодо підстав звернення з такою заявою.

Як свідчать обставини справи, у своїй заяві до ГУ ДМС в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник зазначив, що виїхав з Сомалі з причин побоювань стати жертвою переслідувань з боку терористичного угрупування «Аль-Шабааб», а також через загальнопоширене насильство в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Зокрема, як слідує з протоколу співбесіди від 31.08.2016, позивач повідомив, що побоюється переслідувань з боку терористичного угрупування «Аль-Шабааб» у зв`язку з тим, що він писав статті на тему проблем громадян Сомалі. В той же час позивачем зазначено, що журналістом він ніколи не був, а написані статті були вилучені сомалійською армією (а.с. 80). Також, позивач повідомив, що не хотів їхати до України, так як вони з дружиною хотіли потрапити до країн Євросоюзу, проте у них це не вийшло і тому вони вирішили залишитися в Україні (а.с. 79).

Суд вважає за необхідним також наголосити на тому, що після виїзду з країни громадянської належності і до прибуття на територію України, позивач перебував на території третіх безпечних країн.

В силу імперативних положень абзацу 6 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з частиною 22 статті 1 цього ж Закону «третя безпечна країна» - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту протоколів співбесіди із позивачем вбачається, що у 2009 році із Сомалі він виїхав до Ефіопії, а саме: у місто Адіс-Абеба на автобусі. На території Ефіопії позивач перебував до 2014 року, тобто майже 5 років, після чого вилетів до Російської Федерації. На території Російської Федерації заявник перебував декілька днів, після чого автомобілем перетнув кордон з Україною нелегально.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до міграційної служби РФ, як безпечної країни.

Таким чином, позивач досить тривалий час перебував у третіх безпечних країнах та мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання. При цьому, вказуючи на переслідування з боку угрупування «Аль-Шабааб», доказів функціонування вказаної організації на території Ефіопії та в тому числі Російської Федерації позивачем не надано.

При цьому, варто зауважити, що в протоколі співбесіди від 31.09.2016 позивач зазначив, що в Ефіопії йому нічого не загрожувало.

В той же час, згідно з додатком до Конвенції про статус біженців 1951 року Ефіопія ратифікувала Конвенцію та Протокол 10 листопада 1969 року. Доказів невідповідності Ефіопії, в якій позивач з дружиною прожили майже 5 років, умовам, визначених Законом для третьої безпечної країни, позивачем не наведено, зокрема, інформації з доповідей Генерального Секретаря Ради Безпеки ООН з приводу порушень прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, щодо Ефіопії та ін.

Отже, з урахуванням імперативних приписів абзацу 6 частини 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Також, суд відхиляє твердження позивач стосовно того, що наведені відповідачем інформативні джерела такі як: www.newinform.com, www.kp.ua та www.ednist.info - не відносяться до незалежних джерел в розумінні постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 №1, оскільки відповідно до п.10 постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 № 1, крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Отже, досліджена відповідачем інформація про країну походження позивача взята з сайтів: www.newinform.com, www.kp.ua та www.ednist.info, які можна віднести до засобів масової інформації.

Аналізуючи наявну у матеріалах справи інформацію по країні походження позивача, очевидно, що твердження позивача щодо військових дій та перебування «Аль-Шабааб» на території його країни громадянської належності на період виїзду є правдоподібними, натомість його твердження щодо персональної загрози від представників терористичного угрупування «Аль-Шабааб» - суперечливими, неправдоподібними та недоведеними.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано відомості, які не підтверджують факту переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Також відсутні підстави для висновку про наявність переслідувань або утисків відносно нього, зокрема з боку угрупування Аль-Шабааб, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Таким чином, виходячи з аналізу обставин справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками відповідача про відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, згідно із визначенням, наведеним в ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достовірними, в силу ч. 1 ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В той же час, згідно статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби обґрунтовано встановив, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на Батьківщині його особисто або членів його сім`ї за релігійною чи іншою ознакою.

Зважаючи на те, що позивач вже звертався до органів ДМС із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а також відмови у задоволенні такої заяви у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також підтвердження правомірності такого рішення у судовому порядку, суд приходить до висновку про наявність у відповідача-1 правових підстав для прийняття наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, підсумовуючи викладене у сукупності, в контексті викладених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що спірне рішення винесене відповідачами з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та без порушень принципів розсудливості, запобігання несправедливої дискримінації, пропорційності, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу позивачем не надано суду достатніх належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій та свідчили б про протиправності оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Сомалі ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Т.О. Скочок