Рішення № 96107913, 08.04.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/201/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання бездіяльність протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А1126 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо непроведения нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2017 по 29.11.2020 включно;

- стягнути з Військової частину А1126 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2017 по 29.11.2020 включно в розмірі 91141,88 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що в період з 13.11.2013 по 20.10.2017 позивач проходив військову службу у Військовій частині А1126.

Відповідно до наказу командира Військової частини А1126 від 20.10.2017 №217 позивача з 20.10.2017 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини А1126.

Проте, при звільненні позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.10.2017 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

У зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку учасникам бойових дій.

Проте у відповіді відповідача зазначено, що індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 по 20.10.2017 не проводилась у зв`язку з відсутністю фінансового ресурсу, відповідно її нарахування та виплата позивачу за цей період не може бути здійснена. Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій відповідач зазначив, шо в особливий період не передбачено надання додаткових відпусток військовослужбовцям, у зв`язку із чим при звільненні з військової служби грошова компенсація не виплачується.

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі № 360/2669/20 відповідачем 05.11.2020 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій у сумі 8671,35 грн.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 у справі № 360/2667/20 відповідачем 30.11.2020 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 64699,81 грн.

Повідомленням про надходження індексації грошового забезпечення від 30.11.2020 в сумі 64699,81 грн та повідомленням про надходження грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустку учасникам бойових дій від 05.11.2020 в сумі 8671,35 грн підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.10.2017 по 29.11.2020.

Загальна сума коштів, невиплачених позивачу при звільненні з військової служби складає 73371,16 грн.

З урахуванням практики Верховного Суду, на думку позивача, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 28,75 % становить: 279,08 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день)*28,75 % = 80,23 грн; 80,23 грн*1136 = 91141,88 грн.

З посиланням на норми Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, позивач вважає, що відповідач порушує норми діючого законодавства.

Відповідач позов не визнав, про що 26.03.2021 до суду подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 39-40), в обґрунтування якого зазначено, що згідно наказу командира військової частини А1126 (по стройовій частині) від 20.10.2017 № 217, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення, на підставі його рапорту від 20.10.2017 про здачу справ та посади, а отже за згодою.

Разом з тим, ні Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби

На момент звільнення позивача між сторонами був відсутній спір щодо виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Відповідач зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про правдо України не поширюється.

Відтак, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця Виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом.

Також, слід зауважити, що здійснення нарахування’ та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме у розмірі 91141,88 грн задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому у позовних вимогах слід відмовити.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладених обставин, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 14.01.2021 позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 19-20).

Ухвалою суду від 15.02.2021 позивачу продовжено строк для усунення недоліків (арк. спр. 27-28).

Ухвалою від 09.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 34-35).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій та з 13.11.2013 по 20.10.2017 на підставі контракту проходив військову службу у Військовій частині А1126 на посадах водія-майстра, водія-кулеметника, снайпера та командира бойової машини Військової частини А1126, про що свідчать посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.04.2015, видане Командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, витяг з наказу командира військової частини А1126 (по стройовій частині) від 13.11.2013 № 237 (арк. спр. 9, 11, 12, 13).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1126 (по стройовій частині) від 20.10.2017 № 217 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира бойової машини - командира 2 відділення 3 парашутно - десантного взводу 6 парашутно - десантної роти 2 парашутно - десантного батальйону, звільненого наказом командира військової частини А1126 (по особовому складу) від 20 жовтня 2017 року № 166-РС відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України від 04 квітня 2006 року № 3597-ІV «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у запас за підпунктом «е» (через службову невідповідність), вважати таким, що справи та посаду здав 20 жовтня 2017 року. З 20 жовтня 2017 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення, і продовольчого забезпечення за нормою № 1 (обід) з 23 жовтня 2017 року і направлено для зарахування на військовий облік до Краснодонського ОМВК Луганської області (арк. спр. 10).

Відповідно до довідки Військової частини А1126 від 23.03.2021 № 618 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за вересень - жовтень 2017 року складає 13060,80 грн, по 6530,40 грн за місяць (арк. спр. 42 зв.б.).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №360/2669/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано Військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік в кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 20 жовтня 2017 року.

Відповідачем 05.11.2020 на виконання рішення суду відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій у сумі 8671,35 грн (арк. спр. 7), що підтверджено платіжним дорученням № 3744 від 04.11.2020 (арк. спр. 43).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 у справі №360/2667/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини А1126 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 20.10.2017; зобов`язано військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; в іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідачем 30.11.2020 на виконання рішення суду у справі №360/2667/20 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 64699,81 грн (арк. спр. 7 зв.б.), що підтверджено платіжним дорученням № 4158 від 27.11.2020 (арк. спр. 43 зв.б.).

Згідно з довідкою про додаткові види грошового забезпечення позивача № 1744 від 05.06.2020 розмір грошового забезпечення позивача у серпні 2017 року становить 3222,58 грн, у вересні 2017 року – 5621,40 грн (арк. спр. 8).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі – Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Абзацом першим пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.10.2017.

Таким чином, грошове забезпечення у повному обсязі мало бути виплачено позивачу по 20.10.2017 включно.

Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.121999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних Сил України норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану відпустку на виконання рішення суду, - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Останній абзац пункту 4 Порядку № 100 передбачає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія), що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця або довідці військової частини про грошові виплати.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі 821/1083/17.

Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, індексацію грошового забезпечення винагороду та компенсацію за невикористанні дні додатковї відпустки як учаснику бойових дій позивачу в день звільнення не виплачено, що не заперечується відповідачем.

Згідно з довідкою про додаткові види грошового забезпечення позивача № 1744 від 05.06.2020 розмір грошового забезпечення позивача у серпні 2017 року становить 3222,58 грн, у вересні 2017 року – 5621,40 грн.

Суд не приймає до уваги посилання позивача щодо протиправності не внесення відповідачем до довідки про доходи щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки позивачем не надано доказів оскарження вказаних дій відповідача, крім того вирішення вказаного питання є предметом іншої адміністративної справи.

Приймаючи до уваги відомості, викладені у довідці № 1744 від 05.06.2020 (арк. спр. 8) та довідці № 618 від 23.03.2021 (арк. спр. 42 зв.б.), їх суперечність, враховуючи, що на виконання ухвали суду 09.03.2021 щодо надання довідки відповідно до Порядку № 100, відповідачем надано довідку № 618 від 23.03.2021 та не заперечується розмір помісячного грошового забезпечення позивача, на думку суду, для розрахунку середнього заробітку за час затримки при звільненні необхідно застосовувати відомості у довідці № 618.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що остаточний розрахунок (щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, які включаються до розрахунку відповідно до Порядку № 100 та Порядку № 260) з позивачем здійснено 30.11.2020 виплативши індексацію грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем та підтверджено матеріалами справи.

Затримка розрахунку при звільненні на час розгляду справи становить 1136 календарних днів (період з 21.10.2017 по 30.11.2020).

Позивачем здійснено розрахунок суми за затримку при звільненні, яка складає 317034,88 грн, та заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки в розмірі 91141,88 грн, розмір якого не заперечується відповідачем.

Разом з цим, визначаючи розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок, суд бере до уваги, що станом на день звільнення позивача зі служби (20.10.2017) питання виплати компенсації за не використану додатку відпустку, як учаснику бойових дій та щодо індексації грошового забезпечення було спірним та не існувало стійкої правової позиції щодо наявності підстав для їх стягнення.

Так, правова позиція щодо наявності у військовослужбовців права на отримання грошової компенсації за не використану додатку відпустку остаточно сформована Верховним Судом у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, яке набрало законної сили після перегляду Великою Палатою Верховного Суду 21 серпня 2019 року.

Позивач, звільнившись з військової служби 20.10.2017, вперше звернувся до суду з позовом про стягнення недоотриманих при звільненні сум лише 10.07.2020, штучно збільшуючи період затримки розрахунку майже на три роки.

При цьому, рішення суду від 09.09.2020 у справі № 360/2669/20 про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік набрало чинності 13.10.2020, а 05.11.2020 відповідачем перераховано позивачу необхідні кошти.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 у справі № 360/2667/20 про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.10.2017 набрало чинності 15.09.2020, а 30.11.2020 відповідачем перераховано позивачу необхідні кошти.

Тобто, після визнання за позивачем права на отримання певних сум відповідач за незначний проміжок часу здійснив відповідні нарахування та виплатив позивачу належні йому суми. Фактично рішення суду після набрання чинності виконані відповідачем продовж 1,5 місяця.

Таким чином, суд вважає за необхідне врахувати поведінку позивача та відповідача при визначенні невиплачених сум та виконанні судових рішень, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких встановлено наявність заборгованості, зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат, а також з урахування позиції Верховного Суду викладену у постановах у справах №821/1083/17, № 761/9584/15-ц та № 810/451/17, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дії відповідача щодо її виплати, враховуючи період часу з моменту звільнення до моменту звернення до суду з позовом, суд вважає за можливе встановити суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яким, на думку суду, є саме стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а не визнання бездіяльності.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 911,42 грн, що підтверджено квитанцією № 0.0.2035746120.1 від 01.03.2021 (арк. спр. 31).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки, хоча суд і дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та зменшив розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнення позивача зі служби, однак, судом встановлено, що даний спір виник саме через винні дії відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1126 (ідентифікаційний код 22994874, місцезнаходження: 51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське) про визнання бездіяльність протиправною та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А1126 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини А1126 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 911,42 грн (дев`ятсот одинадцять грн 42 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива