Рішення № 96104608, 12.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2021Справа № 910/21150/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., матеріали господарської справи

за позовом Військового прокурора Київського гарнізону (01014, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8-А) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код: 00034022)

до Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58; ідентифікаційний код: 39849797)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" (14014, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, буд. 66; ідентифікаційний код 39262403)

про стягнення 179 250, 00 грн,

без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" про стягнення 179 250, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" порушило взяті на себе зобов`язання за укладеним з Міністерством оборони України договором № 286/3/18/212 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.06.2018, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем Банківською гарантією № 2745-18Г від 10.05.2018 на суму 179 250, 00 грн, внаслідок чого наявні підстави для виплати бенефіціару вказаної суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

22.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду. В якості підстав з якими відповідач обумовлює можливість залишення позову без розгляду, останній посилається на те, що прокурором не надано можливості позивачу відреагувати на порушення інтересів держави, що є порушенням ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Також, 22.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. В якості підстав, з якими відповідач обумовлює необхідність розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом), є обсяг та характер доказів у даній справі, необхідність дослідження двох правочинів: Гарантії, як одностороннього правочину та договору № 286/3/18/212 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 08.06.2018, встановлення відсутності/наявності порушення ТОВ "Італтекс Меріно" зобов`язання, забезпеченого Гарантією та відповідності/невідповідності вимог позивача умовам Гарантії.

22.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається що відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що вимога Міністерства оборони України не становить належного представлення, та не відповідає вимогам та умовам Гарантії, оскільки підписана не уповноваженою особою та не скріплена печаткою позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано Військовому прокурору Київського гарнізону та Міністерству оборони України у п`ятиденний строк з дня отримання ухвали надати суду обґрунтовані пояснення щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

01.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій прокурор зазначає, що вимога бенефіціара підписана уповноваженою особою та підлягала виконанню, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" здійснило поставку товару після визначеного терміну.

05.02.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення та заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача до участі у розгляді справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відповідно залучено до участі у розгляді справи, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно".

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 направлялася третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105474501600) на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 14014, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, буд. 66, яке було отримано представником останнього 22.02.2021.

Однак, суд вказує, що пояснень від третьої особи станом на дату ухвалення рішення до суду не надходило.

Також 05.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з метою дотримання принципу змагальності сторін в судовому процесу та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

25.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Військового прокурора Київського гарнізону з доданими до неї доказами надіслання копії позовної заяви з доданими до неї доказами третій особі, також надійшли пояснення на заперечення Приватного акціонерного товариства "РВС Банк".

Що стосується поданого до суду 22.01.2021 клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, то суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання вказаного органу зі зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України і ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звернувся до Міністерства оборони України з листом № 16/5986 вих. 20 від 06.11.2020, у якому просив повідомити чи вживалися претензійно-позовні заходи Міністерством оборони України щодо стягнення суми банківської гарантії від 10.05.2018 за № 2745-18Г.

Надаючи відповідь прокурору на його звернення, Міністерство оборони України у своєму листі свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили.

Таким чином, судом встановлено, що прокурор зазначив підставу для здійснення ним представництва, тобто, виконав вимогу ч. 5 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.05.2018 ПрАТ "РВС Банк" була надана ТОВ "Італтекс Меріно" банківська гарантія № 2745-18Г, оскільки ТОВ "Італтекс Меріно" було визначено переможцем щодо постачання товару за темою: Головні убори, капелюхи та головні убори (18440000-5) і він має намір укласти з бенефіціаром - Міністерством оборони України договір на закупівлю товару.

Відповідно до умов банківської гарантії, ПрАТ "РВС Банк" безвідклично та безумовно зобов`язалося виплатити бенефіціару 179 250, 00 грн, протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал ТОВ "Італтекс Меріно" не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання за договором про закупівлю стосовно асортименту, кількості, якості та строків.

Термін дії гарантії по 01.02.2019 (включно)

Зобов`язання Банку за цією Гарантією припиняються у разі:

- сплати бенефіціару загальної суми гарантії;

- закінчення строку на який видана гарантія;

- відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією.

08.06.2018 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та ТОВ "Італтекс Меріно" (далі - постачальник) укладено договір про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/18/212, за умовами якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України (далі - замовник) капелюхи та головні убори (18440000-5) (лот 1. (18443300-9) Головні убори (Шапка зимова, вид 2)), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

Згідно п. 1.2. договору ціна, кількість та строки постачання товару визначаються специфікацією, за умовами якої, товар у кількості 50 000 шт. загальною вартістю 3 585 000, 00 грн. має бути поставлений 30 000 шт - до 30.09.2018 (включно), 20 000 шт - до 30.10.2018.

Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі за договором залежно від реального фінансування видатків замовника та у разі зменшення потреби (п. 1.4. договору).

Ціна цього договору становить 3 585 000, 00 грн., у тому числі без ПДВ 597 500, 00 грн (за загальним фондом) (п. 3.1 договору).

У відповідності до п. 4.1. договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.

За умовами п. 5.1. договору товар постачається на умовах DDP- склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Строк поставки товару буде визначений в специфікації договору (п. 1.2.)

Підпунктом 6.3.1. договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1. договору).

Відповідно до п. 11.1. договору, постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за цим договором у розмірі 5 % від суми договору (банківська гарантія від 10.05.2018 № 2745-18Г видана ПАТ "РВС Банк" в сумі 179 250, 00 грн.

Додатком 1 до договору сторонами узгоджено рознарядку за специфікацією.

Проте, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання за договором № 286/3/18/212 від 08.06.2018 Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Італтекс Меріно" про стягнення штрафу та пені в розмірі 400 803, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2020 у справі № 927/948/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Італтекс Меріно" на користь Міністерства оборони України 97 512, 00 грн пені, 301 140, 00 грн штрафу та 5 979, 78 грн судового збору.

У вказаному рішенні, судом було встановлено наступне:

"Додатковою угодою №1 від 05.11.18 сторони за взаємною домовленістю внесли зміни до специфікації, викладеної в п. 1.2. договору, в частині термінів поставки товару, без зміни кількості та вартості товару, та встановили, що:

1) (18443300-9) Головні убори (шапка зимова вид 2) в кількості 30 000 шт., вартістю за одиницю товару (без ПДВ) 59 грн. 75 коп., загальною вартістю (без ПДВ) 1 792 500 грн. 00 коп. підлягають поставці до 22.10.18 (включно);

2) (18443300-9) Головні убори (шапка зимова вид 2) в кількості 20 000 шт., вартістю за одиницю товару (без ПДВ) 59 грн. 75 коп., загальною вартістю (без ПДВ) 1 195 000 грн. 00 коп. підлягають поставці до 21.11.18 (включно);

Додатковою угодою №3 від 15.01.2019 сторонами за взаємною домовленістю збільшено обсяги поставки шляхом доповнення п. 1.2. договору специфікацією на 2019 рік, згідно з якою у 2019 році постачанню додатково підлягало 10 000 одиниць товару загальною вартістю з ПДВ 717 000 грн. 00 коп., а саме:

(18443300-9) Головні убори (шапка зимова вид 2) в кількості 10 000 шт., вартістю за одиницю товару (без ПДВ) 59 грн. 75 коп., загальною вартістю (без ПДВ) 597 500 грн. 00 коп. підлягають поставці до 31.03.19 (включно)";

"Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем термінів поставки партій товару, оформлених актами приймального контролю товару за якістю №2 від 20.11.18, №2 від 06.12.18, №222 від 25.04.19, які покладені в основу позову".

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 10.03.2020 у справі № 927/948/19, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що оскільки ТОВ "Італтекс Меріно" було порушено зобов`язань визначені договором № 286/3/18/212 від 08.06.2018, а саме, поставлено продукцію з порушенням визначеного договором строк, у відповідача настав обов`язок сплатити грошову суму у розмірі 179 250, 00 грн відповідно до умов банківської гарантії № 2745-18Г.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Водночас ст. 546 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов`язання.

Зокрема, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У розумінні даної статті, гарантія за своєю правовою природою є самостійним правочином, який не залежить від зобов`язань, встановлених основним договором, на якому вона заснована, тому Гарант жодним чином не пов`язаний таким договором, незважаючи на те, що посилання на них міститься у тексті Гарантії.

Суд зазначає, що неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.

Крім того, у п. 11.2. договору поставки сторони погодили, що підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень цього договору.

Таким чином, можливість стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 908/7/18.

В силу гарантії кредитор за основним зобов`язанням вправі вимагати виконання обов`язку від боржника (принципала), до гаранта він має право пред`явити вимогу про виконання грошового зобов`язання в разі порушення зобов`язання боржником (абз. 2 ст. 560 ЦК). При цьому від гаранта можна вимагати виконання не будь-якого за своїм характером та природою зобов`язання, а лише грошового, навіть в тому випадку, якщо предметом зобов`язання принципала перед бенефіціаром є не сплата грошової суми, а передача товару, виконання робіт або надання послуг.

Якщо серед умов гарантії не зазначено інше, бенефіціар вправі звернутися до гаранта про виконання грошового обов`язку без попереднього звернення до принципала.

Зобов`язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сумою гарантії, а сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію, припиняє зобов`язання гаранта перед кредитором (ч. 1 ст. 56, п. 1 ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України).

Положенням "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (п. 2 Глави 4 розділу II) визначено, що одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Згідно ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Відповідно до ч. 2 ст. 200 Господарського кодексу України зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Положеннями ч. 2, 4 ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до умов банківської гарантії, ПрАТ "РВС Банк" безвідклично та безумовно зобов`язалося виплатити бенефіціару 179 250, 00 грн (5 % вартості договору), після одержання письмової вимоги бенефіціара, в якій стверджується про те, що принципал ТОВ "Італтекс Меріно" не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов`язання за договором про закупівлю стосовно асортименту, кількості, якості та строків.

Будь-яка письмова вимога бенефіціара на оплату має бути отримана гарантом за адресою: Україна, 04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58.

За умовами ч. 2 ст. 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Оскільки, ТОВ "Італтекс Меріно" порушено зобов`язання за договором поставки, Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від ПрАТ "РВС Банк" в розмірі суми банківської гарантії від 10.05.2018 № 2745-18Г.

Судом встановлено, що Банк отримав від Міністерства оборони України вимогу № 286/6/642 від 29.01.2019 щодо перерахування коштів за Гарантією у сумі 179 250, 00 грн.

Факт отримання відповідачем вказаної вимоги визнаний ним у поданому відзиві на позовну заяву.

При цьому, листом № 168/19-БТ від 06.02.2019 відповідачем було повідомлено позивача про неможливість задоволення направленої вимоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України звернулось до відповідача з вимогою № 286/6/642 від 29.01.2019 в межах строку дії гарантії.

Проте, вимога № 286/6/642 від 29.01.2019 залишена відповідачем без задоволення.

Судом встановлено, що вимога № 286/6/642 від 29.01.2019 підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України - Гулєвич В.

Втім, на думку відповідача, вимогу підписано не уповноваженою особою та не скріплено печаткою бенефіціара.

Проте, на переконання суду, посилання відповідача як на підставу відмови у виплаті коштів за виданою банківською гарантією - підписання не уповноваженою особою та відсутність печатки бенефіціара, є лише формальною підставою для відмови, тобто, нічим іншим як спробою уникнути сплати суми банківської гарантії.

Відповідно до ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Проте, гарантія не містить застережень щодо змісту вимоги та доданих до неї документів.

Отже, з умов Гарантії та норм права слідує, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Проте, щодо обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, то закон такого переліку не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Згідно п. 1 гл. 2 р. III Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затв. постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 639), у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Як відзначалось судом, відповідно до п. 2 р. І Положення безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Тобто, вказане положення також не визначає обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, і також залишає на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, доказів сплати грошових коштів за банківською гарантією відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов`язання щодо своєчасної сплати суми банківської гарантії, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 179 250, 00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58; ідентифікаційний код: 39849797) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код: 00034022) суму банківської гарантії в розмірі 179 250 (сто сімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн 00 коп.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вул. Введенська, 29/58; ідентифікаційний код: 39849797) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (01014, м. Київ, вул. Петра Болбочна, 8; ідентифікаційний код 38347014, р/р UA 478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ) суму судового збору в розмірі 2 688 (дві тисячі шістсот вісімдесят вісім) грн 75 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 12.03.2021

Суддя Д.О. Баранов