Рішення № 96099950, 07.04.2021, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/11313/18

Провадження № 2/727/151/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Заверуся Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеним під впливом обману, визнання недійсним договору іпотеки, -

Встановив:

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеним під впливом обману, визнання недійсним договору іпотеки, посилаючись на те, що 01.07.2008 року між нею та ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», укладено кредитний договір №30/011-П/08/Д.

Відповідно до п.1.1. договору, банк надав їй кредит в сумі 40000 доларів США терміном до 30.06.2023 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,3% річних.

Кредит надавався їй на придбання нежитлової нерухомості: нежиле приміщення 3-4 цокольного поверху в житловому будинку літ.А, загальною площею 19,20 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 ; виділене в натурі нерухоме майно – підвальне приміщення в житловому будинку літ.А, яке складається з приміщень: 2-1 площею 22,90 кв.м., 2-2 площею 11,30 кв.м., 2-3 площею 3,2 кв.м., 2-4 площею 1,7 кв.м., 3-1 площею 10,8 кв.м., загальною площею 49,90 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

01.07.2008 року між нею та відповідачем в забезпечення виконання зобов`язання по кредитному договору укладено договір іпотеки на умовах, визначених в п.2.1. та п.2.2. кредитного договору.

Відповідно до п.3.1.1. кредитного договору, банк зобов`язався відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 і рахунок погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених цим договором №373930260308.840(980) та видати кредит з позичкового рахунка шляхом: перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478 (п.3.1.1.2. договору).

02.03.2009 року між нею та відповідачем укладено додаткову угоду №1, згідно з умовами якої банком відкрито позичальнику рахунок № НОМЕР_3 (980) для погашення заборгованості по кредиту, процентів та всіх комісійних платежів та визначено черговість для оплати простроченої суми платежів.

03.03.2009 року між нею та банком укладено додаткову угоду №2, згідно з умовами якої у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором та/або в день купівлі іноземної валюти за заявкою позичальника на валютному аукціоні НБУ списувати на користь банку з поточних рахунків позичальника № НОМЕР_2 у відділенні №30 ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478 та № НОМЕР_4 у відділенні №30 ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, належні до сплати комісії, проценти, пеню, а також суму заборгованості по кредиту, будь-яку іншу заборгованість, що виникла згідно умов цього договору, в тому числі всі видатки, здійснені банком під час виконання умов дійсного договору.

Весь час нею договір виконувався належним чином, однак з березня 2015 року у зв`язку з фінансовою ситуацією в її сім`ї вона перестала сплачувати кошти по договору, внаслідок чого виникла заборгованість.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.11.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14.01.2016 року, позов банку до неї про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Під час підготовки до вищезазначеної справи, нею замовлено розрахунок спеціаліста, згідно з результатами якого виявлено розбіжності у абсолютному значенні подорожчання кредиту на суму 1476,30 доларів США, у реальній відсотковій ставці на 0,54%, процентах за користування кредитними коштами на 136,31 доларів США, у інших платежах в тому числі на користь третіх осіб на суму 1339,99 доларів США.

20.10.2015 року їй став відомий факт наявних порушень зі сторони банку.

Розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки згідно з кредитного договору №30/011-П/08/Д встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №30/011-П/08/Д від 01.07.2008 року та додатку №1 до кредитного договору сукупна вартість кредиту складає 90016,06 доларів США, а реальна процентна ставка становить 18,04%.

Також, в даному дослідженні проведено порівняння сукупної вартості кредиту, зазначеної банком у додатку №1 до кредитного договору переведеної в гривні за курсом НБУ станом на дату видачі кредиту, де сукупна вартість кредиту в національній валюті складає 1252969,31 грн., а реальна процентна ставка становить 41,74%.

Банк, під час укладення договору, не надав їй об`єктивну, повну та достовірну інформацію про умови, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що банк в умовах кредитного договору приховав значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, процентів та інших платежів, які суттєво відрізняються від тих, які були обумовлені сторонами під час підписання договору.

Зміст та умови кредитного договору та договору іпотеки розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому вона була позбавлена фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мала можливість погодились лише на ті умови, які були запропоновані банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки.

Аналіз спірного кредитного договору та додаткових угод №1 та №2 до нього свідчить про те, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості.

Кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки відповідачем не були встановлені та не були розкриті вищевказані обов`язкові відомості, а сторонами договору не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору.

Банк скористався тим, що їй об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, а банк в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав їй відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в змісті кредитного договору.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України, недійсне зобов`язання не підлягає задоволенню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом, у зв`язку з чим необхідно визнати недійсним і договір іпотеки від 01.07.2008 року.

А тому просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг; визнати недійсним кредитний договір №30/011-П/08/Д від 01.07.2008 року, визнати недійсним договір іпотеки від 01.07.2008 року, судові витрати покласти на відповідача.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали повністю та просили його задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, а також просила застосувати строки позовної давності з підстав, викладених у письмовій заяві.

Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що позивачка є його дружиною. Позивачка 01.07.2008 року оформила кредит і вони в цей же день побачили, що в договорі зазначені інші умови, ніж пропонувалось раніше. В 2014 році позивачка написала заяву про реструктуризацію і щоб поміняли кредит з доларів США на гривні. У відділенні в м. Чернівці сказали, що потрібно чекати. Потім позивачка поїхала в м. Київ, де їй повідомили, що її заява в м. Київ не надсилалась. Після цього, банк відмовив позивачці в реструктуризації боргу.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представника позивачки, представника відповідача, свідка, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 01.07.2008 року між позивачкою ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства акціонерний банк «Укргазбанк», укладено кредитний договір №30/011-П/08/Д (т.1 а.с.14-17) та підписано додаток №1 (т.1 а.с.32-35).

Відповідно до п.1.1. договору, банк надав позичальнику кредит в сумі 40000 доларів США на строк з 01.07.2008 року по 30.06.2023 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,3% річних.

Згідно з п.1.5. договору, кредит надавався на придбання нежитлової нерухомості: нежиле приміщення 3-4 цокольного поверху в житловому будинку літ.А, загальною площею 19,20 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 ; виділене в натурі нерухоме майно – підвальне приміщення в житловому будинку літ.А, яке складається з приміщень: 2-1 площею 22,90 кв.м., 2-2 площею 11,30 кв.м., 2-3 площею 3,2 кв.м., 2-4 площею 1,7 кв.м., 3-1 площею 10,8 кв.м., загальною площею 49,90 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

01.07.2008 року між сторонами в забезпечення виконання зобов`язання по кредитному договору укладено договір іпотеки (т.1 а.с.18-25) на умовах, визначених в п.2.1. та п.2.2. кредитного договору.

Відповідно до п.3.1.1. кредитного договору, банк зобов`язався відкрити позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених цим договором №373930260308.840(980).

02.03.2009 року між позивачкою та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору від 01.07.2008 року, згідно з умовами якої банком відкрито позичальнику рахунок № НОМЕР_3 (980) для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених кредитним договором, та визначено черговість для оплати простроченої суми платежів.

03.03.2009 року між позивачкою та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору від 01.07.2008 року, згідно з умовами якої у разі невиконання позичальником зобов`язань за дійсним договором та/або в день купівлі іноземної валюти за заявкою позичальника на валютному аукціоні НБУ списувати на користь банку з поточних рахунків позичальника № НОМЕР_2 у відділенні №30 ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478 та № НОМЕР_4 у відділенні №30 ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, належні до сплати комісії, проценти в разі настання строку платежу, пеню за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, а також суму заборгованості по кредиту, будь-яку іншу заборгованість позичальника, що виникла згідно умов цього договору, в тому числі всі видатки, здійснені банком під час виконання умов дійсного договору.

Ухвалою суду від 14.03.2019 року по справі призначено судово-економічну експертизу (т.1 а.с.159).

Відповідно до висновку експерта №27/03-19 від 01.10.2019 року (т.1 а.с.162-173), дослідженням поданих документів встановлено, що розраховані у відповідності до вимог «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, показники сукупної вартості кредиту на момент видачі кредиту становлять: реальна процентна ставка 17,63%, абсолютне значення подорожчання кредиту 48920,41 доларів США.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_5 підтвердив висновок від 01.10.2019 року та пояснив, що в додатку №1 кредитного договору від 01.07.2008 року наведено наступні показники: реальна процентна ставка 17,50%, абсолютне значення подорожчання кредиту 48539,76 доларів США, а у висновку експерта реальна процентна ставка 17,63%, абсолютне значення подорожчання кредиту 48920,41 доларів США.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.11.2015 року (т.1 а.с.26), яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14.01.2016 року (т.1 а.с.27-28), позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Однак, під час підготовки до вищезазначеної справи, позивачкою замовлено розрахунок спеціаліста (т.1 а.с.45-49), який складено 20.10.2015 року, згідно з висновком якого відповідно до умов кредитного договору №30/011-П/08/Д від 01.07.2008 року та додатку №1 до кредитного договору сукупна вартість кредиту складає 90016,06 доларів США, а реальна процентна ставка становить 18,04%. Також, в даному розрахунку зазначено, що сукупна вартість кредиту в національній валюті складає 1252969,31 грн., а реальна процентна ставка становить 41,74%.

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що саме 20.10.2015 року їй стало відомо про факт наявних порушень зі сторони банку, а тому строки позовної давності зі зверненням до суду вона не пропустила.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 3 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представником відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк» надано суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивачки (а.с.83), однак дана заява не підлягає до задоволення.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.05.2018 року по справі №369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки, якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Суд вважає, що право позивачки, за захистом якого вона звернулась до суду, не порушене, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1 та 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Пункти 1.1.-1.4., 3.3.-3.6. кредитного договору містять наступні умови: мета надання кредиту; сума кредиту; строк, на який надається кредит; розмір процентів за користування кредитом; розмір плати за управління кредитом; розмір щомісячного платежу на погашення кредиту, сплати відсотків та інших передбачених договором платежів.

Суд вважає, що наведене свідчить про те, що відповідачем при укладенні кредитного договору було надано позивачці необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Крім того, згідно зі ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання інформації, яка зазначена у ч.2 цієї статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст.15, 23 цього Закону.

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими (ч.5).

Отже, за змістом ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-1341цс15.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що цей договір, додаток №1 до договору, додаткові угоди №1 та №2 підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови протягом семи років.

Крім того, сама позивачка в позовній заяві зазначає, що договір нею виконувався належним чином, однак з березня 2015 року у зв`язку з фінансовою ситуацією в її сім`ї вона перестала сплачувати кошти по договору, внаслідок чого виникла заборгованість.

Суд вважає, що посилання позивачки на те, що банком було введено її в оману шляхом надання їй в нечіткий і незрозумілий спосіб інформацію про умови кредитування, є безпідставним, оскільки відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції, споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація для здійснення свідомого вибору.

Пленум Верховного Суду України в п.20 постанови від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Однак, позивачка не надала суду доказів на підтвердження факту обману, наявності обставин, щодо яких її введено в оману відповідачем.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що взадоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеним під впливом обману, визнання недійсним договору іпотеки, необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючисьст.ст.11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.253, 256, 257, 261, 267, 626, 627, 628, 638 ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеним під впливом обману, визнання недійсним договору іпотеки, відмовити.

З повним текстом рішення суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 15 квітня 2021 року.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: