Рішення № 96096875, 19.02.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/15356/20

Провадження № 2-а/752/164/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 лютого 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калінін Євген Ігорович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калінін Є.І., про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, в якому просив суд:

- поновити пропущений строк оскарження постанови інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калініна Є.І. серії АА № 00003130 від 31.10.2019 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП;

- скасувати постанову інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калініна Є.І. серії АА № 00003130 від 31.10.2019 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП;

- відшкодувати завдану йому моральну, фінансову та репутаційну шкоду тощо та стягнути на його користь 6 000,00 грн.;

- вирішити питання судових витрат у справі.

Свої вимоги мотивував відсутністю належних та допустимих доказів порушення ним п. «в» п. 15.10 розділу 15 ПДР України та порушенням інспектором вимоги закону під час фіксування правопорушення та складення постанови.

Ухвалою судді від 14.08.2020 року відкрито провадження у справі з розглядом у порядку спрощеного позовного провадження на 19.02.2021 року. Відповідачу було направлено копію ухвали про відкриття провадження по справі та копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів, котрі були ним отримані 03.02.2021 року (а.с. 21-22).

Відповідно до вимог ст. ст. 19, 257 КАС України справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позов до суду не надходив.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 30.10.2019 року головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калініним Є.І. о 09 год. 42 хв. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , транспортний засіб Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_1 , котрим 30.10.2019 року об 11 год. 24 хв. на вул. Грушевського, 30/1 в м. Києві, транспортний засіб Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_1 , розміщено на тротуарі, де для пішоходів залишилось менше 2 м, чим порушено п. 15.10 «в» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. Постановлено застосувати адміністративне стягнення до позивача у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст. 252 КАС України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач здійснив зупинку транспортного засобу на тротуарі, залишивши для руху пішоходів менше 2 метрів, чим порушив пп. «в» п. 15.10 розділу 15 ПДР України.

Відповідно до пп. «в» п. 15.10 ПДР України зупинка забороняється на тротуарах за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

За визначенням п. 1.10 ПДР України тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Частиною 3 ст. 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 2654 КУпАП визначено, що для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками.

Тобто, з наведеного вбачається, що для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП необхідно встановити у діях особи склад адміністративного правопорушення, зокрема, його об`єктивну сторону. У цьому зв`язку створення перешкоди дорожнього руху або загрозу безпеці руху є обов`язковою умовою для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки (ч. 3 ст. 122 КУпАП), а посадова особа, що розглянула справу про адміністративне правопорушення, мала пересвідчитись про те, що порушення правила зупинки потягло за собою створення перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху.

Натомість, згідно оскаржуваної постанови, водій розмістив транспортний засіб на тротуарі, де для пішоходів залишилось менше 2 м, чим порушив п. 15.10. «в» ПДР.

Порушення, описані у постанові про накладення адміністративного стягнення, було зафіксовано технічним засобом. Матеріали справи містять фотодокументи із зображенням різних ракурсів автомобіля, із відображенням дати та часу фотофіксації, розташування транспортного засобу. При цьому, з останніх не вбачається, що відповідачем були здійснені заміри відстані.

Тому, фотозображення не є неналежними доказами, зважаючи на те, що такі фотознімки не містять інформації про відстань місця зупинки транспортного засобу від прилеглих територій.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2019 року по справі № 216/5226/16-а, належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення.

Отже, інспектором не проводилась фіксація факту розміщення транспортного засобу на тротуарі, де для пішоходів залишилось менше 2 м. Будь-які вимірювання такої відстані інспектором не проводились, відстань визначалась візуально.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Проте, доказів залишення водієм для руху пішоходів щонайменше 2 метрів, що потягло за собою створення перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху, матеріали справи не містять, так само як матеріали і не містять чіткої відстані від автомобіля до прилеглої території, а доказів проведення замірів такої відстані відповідачем не надано.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За таких обставин, суд зазначає, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_1 не є неналежним доказом порушення позивачем п. 15.10 «в» ПДР України, оскільки не містить інформації щодо предмету доказування, зокрема, з даних копій фотофіксації не вбачається, що автомобіль позивача розміщений на тротуарі, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Не доведення відповідачем факту порушення позивачем п. 15.10 «в» ПДР України відповідно свідчить про не доведення факту створення транспортним засобом позивача суттєвих перешкод дорожньому руху або загрози безпеці руху.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного порушення відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Крім того, суд зазначає, що положеннями ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Принцип презумції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

У свою чергу відповідно до приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, з огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 3 ст. 122 КУпАП, суд приходить до висновку, що підстави для прийняття оскаржуваної постанови у відповідача були відсутні.

При цьому, на думку суду, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки з аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що у відповідних категоріях справ обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень, який в даному випадку відповідачем не виконаний, відзив останнім не поданий.

Відтак, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП є недоведеним, а тому оскаржувана постанова протиправною.

Крім цього, суд також зважає на невірне зазначення в оскаржуваній постанові марки автомобіля, розміщення якого на тротуарі здійснив позивач, зокрема, «Renault Trafic», замість «Ford Kuga» номерний знак НОМЕР_1 , котрий перебуває у власності позивача, що, на думку суду, свідчить про формальність дій відповідача при оцінці доказів при ухваленні оскаржуваної постанови, котра має бути проведена за його внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до закону і правосвідомості., тобто, при винесенні постанови інспектором не було з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням недоведеності складу правопорушення в діях позивача суд вважає дану обставину достатньою для задоволення позову в частині скасування постанови інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калініна Є.І. серії АА № 00003130 від 31.10.2019 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Щодо вимоги позивача про відшкодування завданої йому моральної, фінансової та репутаційної шкоду тощо та стягнення на його користь 6 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Положеннями с т. 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 ркоу № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30.01.2018 року в справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що позивачем в обґрунтування існування таких страждань не конкретизовано, яка саме моральна шкода була заподіяна позивачу, та не наведено обґрунтувань причинно-наслідкового зв`язку виникнення зазначеної шкоди та дії (бездіяльність) відповідача, що є обов`язковою умовою для встановлення судом обґрунтованості заявленої моральної шкоди.

Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи викладене, суд зауважує, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди; вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Отже, необхідною підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У відповідності до ст. 1173 ЦК України відшкодуванню підлягає шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Виходячи з аналізу зазначених норм вбачається, що незаконними є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завданої шкоди повинна бути доведена.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Однак, позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесення ним моральної, фінансової та репутаційної шкоди, у зв`язку із чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач не обґрунтував заявлений розмір шкоди.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За наведених обставин, та враховуючи, що позивачем під час звернення до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн., суд дійшов висновку, що витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Оскільки справа розглядалась не в присутності позивача, оскаржуваної постанови позивач на місці події не отримав, про її винесення позивач повідомлений не був належним чином, а тому не мав можливості оскаржити її на протязі 10 днів з дня її винесення, тому суд приходить до висновку про необхідність поновити позивачу строк на оскарження постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 1, 9, 121, 222, 251, 258, 265-2, 268, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 72, 77, 78, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калінін Євген Ігорович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови серії АА № 00003130 від 31.10.2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Скасувати постанову інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калініна Євгена Ігоровича серії АА № 00003130 від 31.10.2019 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ЄДРПОУ 37405284, вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01030) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ 37405284, адреса: вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01030;

Третя особа: головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Голосіївського району управління (інспекції), з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Калінін Євген Ігорович, адреса: вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01030.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.С. Хоменко