Постанова № 9609366, 17.03.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2010 р.Справа № 2а-231/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., при секретарі судового засідання Крикливенко І.С., за участю:

прокурора: Паніч Т.В., посвідчення № 166 від 20.05.09 р., на підставі повідомлення про вступ прокурора у справу від 05.03.10 р.,

представника позивача: Кошевої А.В., довіреність № 17-1261 від 11.02.10 р.,

представників відповідача: Бородіної Л.М., довіреність № 3965/9/10-013 від 15.02.10 р., Зайцевої А.М., довіреність № 38836/9/10-016 від 31.12.09 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомдержавного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря-Машпроект", пр. Жовтневий, 42-А, м. Миколаїв, 54018 доспеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00012436/0 від 10.11.09 р. В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся позивач до спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00012436/0 від 10.11.09 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 152 464,0 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у запереченні.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 17.03.10 р. проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

30.10.09 р. відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро" за лютий, березень, квітень 2009 р., про що складено Акт № 1119/36/31821381 від 02.11.09 р. (надалі - Акт перевірки) (а. с. 10-30).

Зокрема, у Акті перевірки зазначено, що позивач порушив ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р., у результаті чого позивачем завищена заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2009 р. у розмірі 152 464,0 грн., з яких за ТОВ "ЕМС" 127 500,0 грн. та 24 964,0 грн. за ПП "Укртрейделектро".

Як вказано у Акті перевірки, відповідачем досліджено факт, коли у контрагентів в ланцюгах постачання встановлені взаємовідносини з суб'єктами господарської діяльності, які порушили податкові зобов'язання, на підставі чого відповідач зробив висновок про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про відшкодування податку на додану вартість, так як позивач діяв без належної обачності й обережності.

Також, в Акті перевірки зазначено, що попередніми перевірками з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість, встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро". У результаті перевірок, проведених за ланцюгом постачання, встановлено, що підприємства, які повинні були включити до податкових зобов'язань та сплатити до бюджету податок на додану вартість, не включили до податкових зобов'язань суми податку на додану вартість з взаєморозрахунків з постачальниками позивача та не сплатили відповідні суми до бюджету у відповідних періодах. Таким чином, на думку відповідача, на цьому ланцюг переривається.

Вищенаведене стало підставою для висновку відповідача про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету.

Відповідач вважає, що позивач неправомірно ототожнив поняття "формування податкового кредиту" та "бюджетне відшкодування податку на додану вартість". На думку відповідача, право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобовязання із сплаті такого податку в ціні товару.

За наслідками перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 00012436/0 від 10.11.09 р., яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий, березень та квітень 2009 р. на суму 152 464,0 грн. (а. с. 31-32).

Згідно приписів ст. 71 ч. 1, 2 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що висновки відповідача не ґрунтуються на відповідних нормах законодавства: відповідач в Акті перевірки не зазначає у чому саме полягає порушення позивачем ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України ”Про податок на додану вартість”, також, не зазначено в Акті перевірки, що саме відповідач розуміє під поняттям "належна обачність та обережність".

Під час вирішення спору судом досліджено, що поставка товарів та його оплата, здійснювались позивачем відповідно до умов договорів:

- № 06/21 від 31.01.07 р., укладеного між позивачем та ПП "Укртрейделектро";

- № 17/9 від 02.09.08 р., укладеного між позивачем та ТОВ "ЕМС",

із складанням у подальшому всіх необхідних фінансових, бухгалтерських та податкових документів, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами (а. с. 55-83).

Судом з'ясовано, що укладені позивачем договори поставки, які досліджувались відповідачем під час проведення перевірки, не визнані у судовому порядку недійсними, а тому є чинними, оскільки позивач фактично отримував товар, який у подальшому використовував в процесі виробництва. Ці обставини відповідачем не заперечуються.

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач мав правові підстави для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту, оскільки отримання ним товару підтверджено відповідними податковими накладними.

Акт перевірки не містить інформації з питань: які саме господарські операції досліджувались відповідачем, тому, при вирішенні спору, суд прийшов до висновку, що при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки, відповідач досліджував не ланцюг поставки позивачу товару, а намагався встановити лише ланцюг взаємовідносин позивача з іншими субєктами господарювання, з метою встановити, яке саме підприємство за ланцюгом не сплатило податок до бюджету.

Суд вважає, що висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, що підтверджується Актом перевірки, в якому зазначається, що у відповідача відсутні дані щодо сплати (або несплати) субєктами господарювання податку до бюджету.

Вказане свідчить про порушення відповідачем вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, зокрема, п. 2.3.4., згідно якого не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

У ст. 1 п. 1.3. Закону України ”Про податок на додану вартість”, платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно із ст. 10 п. 10.2. Закону України ”Про податок на додану вартість”, платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Закон України ”Про податок на додану вартість” не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування у залежність від перерахування до бюджету податку на додану вартість його контрагентом, а несплата податку контрагентом не впливає на формування податкового кредиту позивачем та не впливає на суму бюджетного відшкодування.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до вимог Конституції України, діючого законодавства, платник податків не може відповідати за дії третіх осіб, не може і не повинен нести відповідальність за несплату податку іншими продавцями у ланцюгу постачання.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на ст. 1 п. 1.8. Закону України ”Про податок на додану вартість”, згідно якої він вважає, що право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку, оскільки не існує іншого механізму сплати податку на додану вартість до бюджету, в інший спосіб, ніж передбачено законом: у позивача за договорами поставки відсутнє право самостійно перерахувати у бюджет відповідну суму податку на додану вартість, яка є складовою частиною вартості товару (робіт, послуг) і яку необхідно сплатити покупцю, на якого в подальшому покладається обовязок перерахувати кошти до бюджету. Норми Закону України ”Про податок на додану вартість” не покладають на платника податків обовязок здійснювати контроль у будь-який спосіб за сплатою його контрагентом податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1. Закону України ”Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Згідно ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України ”Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України ”Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що Акт перевірки не містить належних доказів порушення позивачем податкового законодавства, а тому оскаржене податкове повідомлення-рішення № 00012436/0 від 10.11.09 р. є протиправним.

Позивачем виконані усі необхідні умови для формування податкового кредиту і у нього виникло право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № 00012436/0 від 10 листопада 2009 р. протиправним.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № 00012436/0 від 10 листопада 2009 р.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Вимоги до заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги встановлені ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова складена у повному обсязі

23 квітня 2010 р.

СуддяА. О. Мороз