Рішення № 96066302, 06.04.2021, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 760/12667/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ :

В червні 2014 року представник ПАТ «ТЕРРА БАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «ЛИМЕКС-ТУР» та ТОВ «ТРАЄКТОРІЯ» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави, в обґрунтування якого зазначив, що 06.05.2011 р. між ними та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 29-ф/10/20, за яким банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит у розмірі 358650 грн. зі сплатою 26% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту 06.05.2016 р. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось порукою ОСОБА_2 згідно договору поруки № 30П-ф/10/20 від 06.05.2011 р.; заставою рухомого майна – пасажирським автобусом «NEOPLAN 116», шасі № НОМЕР_1 , 1991 р.в., д/н НОМЕР_2 ; порукою ПП «ЛИМЕКС-ТУР»; порукою ТОВ «Траєкторія» та іпотекою нерухомого майна – житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Позичальник ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, прострочивши оплату за кредитним договором, внаслідок чого станом на 14.04.2014 р. у нього утворилась прострочена кредитна заборгованість у розмірі 179280,73 грн., з яких :

- заборгованість за поточним кредитом за період з 06.05.2011 р. по 14.04.2014 р. – 139550 грн.;

-прострочена заборгованість по кредиту за період з 06.05.2011 р. по 14.04.2014 р. – 31745,66 грн.;

-нараховані проценти за кредитом за період з 28.02.2014 р. по 27.03.2014 р. – 416,53 грн.;

-прострочена заборгованість за відсотками за період з 02.06.2011 р. по 14.04.2014 р. – 1850,29 грн.;

-пеня за порушення строків виконання зобов`язання – 2178,25 грн.

З наведених підстав та з урахуванням уточнень позовних вимог від 28.08.2014 р. представник ПАТ «ТЕРРА БАНК» просив стягнути на їхню користь солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 179280,73 грн.; солідарно з ОСОБА_1 і ПП «ЛИМЕКС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 179280,73 грн.; солідарно з ОСОБА_1 і ТОВ «ТРАЄКТОРІЯ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 179280,73 грн.; звернути стягнення на предмет застави-пасажирський автобус «NEOPLAN 116», шасі № НОМЕР_1 , 1991 р.в., д/н НОМЕР_2 та стягнути з кожного з відповідачів витрати зі сплати судового збору – по 913,50 грн. (т. 1 а.с. 2-5,58-59).

Постановою Національного Банку України від 23.12.2014 р. № 831 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ТЕРРА БАНК» (т. 1 а.с. 138).

На виконання зазначеної вище постанови НБУ, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.12.2014 р. прийняла рішення № 159 про початок процедури ліквідації ПАТ «ТЕРРА БАНК» і призначила уповноважену особу цього Фонду (т. 1 а.с. 139-140).

На підставі акту приймання-передавання усі активи та зобов`язання неплатоспроможного банку ПАТ «ТЕРРА БАНК» були передані створеному Фондом гарантування вкладів фізичних осіб публічному акціонерному товариству «Перехідний банк «Кристалбанк» (т. 1 а.с. 183-199).

14.04.2015 р. у встановленому законом порядку затверджена нова редакція Статуту ПАТ «Кристалбанк» (т. 1 а.с. 191-195).

02.10.2014 р. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації ПАТ «ТЕРРА БАНК» уточнила позовні вимоги та просила суд залишити без розгляду позов у частині вимог про звернення стягнення на предмет застави - пасажирський автобус «NEOPLAN 116», шасі № НОМЕР_1 , 1991 р.в., д/н НОМЕР_2 , а в іншій частині позовні вимоги підтримала (т. 1 а.с. 91).

Заочним рішенням Солом`янського райсуду м. Києва від 05.11.2014 р. позовні вимоги ПАТ «ТЕРРА БАНК» задоволено у повному обсязі, стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «ЛИМЕКС-ТУР», ТОВ «ТРАЄКТОРІЯ» на користь позивачів заборгованість за кредитним договором 179280,73 грн. та судові витрати (т. 1 а.с. 107-109).

Ухвалою Солом`янського райсуду м. Києва від 11.01.2016 р. задоволено заяву ТОВ «Лимекс- Тур» про перегляд заочного рішення і скасовано заочне рішення цього суду від 05.11.2014 р. (т. 1 а.с. 148).

Ухвалою Солом`янського райсуду м. Києва від 11.04.2016 р. провадження у цивільній справі в частині позовних вимог до ТОВ «Лимеск-Тур» і ТОВ «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито у зв`язку з тим, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства і справу передано за підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області (т. 1 а.с. 231-232).

08.06.2018 р. ПАТ «Кристалбанк» змінив позовні вимоги і просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно борг за кредитним договором станом на 05.06.2018 р. в сумі 615260,57 грн., з яких:

-прострочена заборгованість за кредитом - 171295,66 грн.;

-прострочена заборгованість за процентами за період з 22.12.2014 р. по 04.06.2018 р. - 122633,59 грн;

-пеня за несвоєчасну сплату суми основного боргу за період з 05.06.2017 р. по 04.06.2018 р. - 49234,60 грн.;

-пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 05.06.2017 р. по 04.06.2018 р. - 29186,98 грн.;

-втрати від інфляції за несвоєчасну сплату основного боргу за період з 22.12.2014 р. по 30.04.2018 р. – 87720,09 грн.;

- 30% річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ч. 2 ЦК України та п. 5.4 кредитного договору за період з 22.12.2014 р. по 30.04.2018 р. – 155189,66 грн., а також судові витрати (т. 2 а.с. 86-90,94-97).

Заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 09.11.2018 р. позовні вимоги ПАТ «Кристалбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі (т. 2 а.с. 132-135).

Ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 19.05.2020 р. задоволена заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення та заочне рішення від 09.11.2018 р. скасовано (т. 2 а.с. 158-160).

На підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 08.10.2019 р. АТ «Кристалбанк» відступив свої права вимоги за кредитним договором ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фактор», у зв`язку з чим, ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 21.01.2021 р. задоволено клопотання банку від 21.01.2021 р. про заміну його належним позивачем – ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фактор» (т. 2 а.с. 221- 228).

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фактор» в судове засідання не з`явився з підстав відсутності їхнього представника на території Одеської області, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зворотним поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки, надіславши до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення по справі (т. 2 а.с. 241).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду письмову заяву, в якій просила суд, розглянути справу за її відсутності та відмовити в задоволенні позову відносно неї, посилалась на те, що договір № 1 від 14.02.2012 р. про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 29-ф/10/20 від 06.05.2011 р., за яким збільшено розмір процентів за користування кредитом з 23% до 26% річних і збільшено строк кредитування з 06.05.2014 р. до 06.05.2016 р., укладено без її згоди та участі, сам додатковий договір не був наданий їй на ознайомлення, про його існування вона дізналась тільки у березні 2020 року після рішення суду, вважаючи при цьому, що умови додаткового договору від 14.02.2012 р. значно збільшили обсяг її відповідальності, як поручителя та посилалась на положення ст. 559 ч. 1 ЦК України (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), що порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду письмову заяву, в якій позов визнав частково та посилався на безпідставне нарахування позивачами процентів за користування кредитом після зміни банком в односторонньому порядку строку кредитування і пені за несвоєчасну сплату процентів; безпідставне завищення позивачами розміру основного боргу внаслідок неврахування банком сплачених йому платежів; неврахування позивачами сплачених добровільно та стягнених у примусовому порядку виконавчою службою грошових сум на погашення боргу за кредитним договором та завищення позовних вимог про стягнення пені, відсотків за порушення строків виконання зобов`язання, а також просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені, втрат від інфляції та відсотків за порушення строків виконання зобов`язання).

Дослідивши матеріали справи та додатково надані суду письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ наголосив на тому, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст.ст. 6,627 ЦК України - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.За порушення зобов`язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, що встановлено ст. 629 ЦК україни.

За приписами ст.ст. 1049,1050,1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині 1 статті 625 ЦК України вказано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судом установлено, що 06.05.2011 р. між ПАТ «Терра Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 29-ф/10/20, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі у розмірі 358650 грн. зі сплатою 23% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредиту 05.05.2014 р. (т. 1 а.с. 6-11).

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось порукою ОСОБА_2 на підставі договору поруки № 30П-ф/10/20 від 06.05.2011 р. Згідно з п. 1.1. договору поруки ОСОБА_2 прийняла на себе зобов`язання перед банком відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також за договорами про внесення змін та доповнень до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому ( в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) кредиту (т. 1 а.с. 14-16).

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав.

Договором від 14.02.2012 р. про внесення змін та доповнень №1 до Кредитного договору №29-ф/10/20 від 06.05.2011 р., укладеного між банком та ОСОБА_1 , збільшено розмір процентів за користування кредитом з 23% до 26% річних, а також збільшено строк кредитування з 05.05.2014 р. до 06.05.2016 р., тобто збільшено обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 13).

Своїх зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 14.04.2014 р. його заборгованість за кредитом становила 179280,73 грн., з яких :

-заборгованість за поточним кредитом за період з 06.05.2011 р. по 14.04.2014 р. – 139550 грн.;

-прострочена заборгованість по кредиту за період з 06.05.2011 р. по 14.04.2014 р. – 31745,66 грн.;

-нараховані проценти за кредитом за період з 28.02.2014 р. по 27.03.2014 р. – 416,53 грн.;

-прострочена заборгованість за відсотками за період з 02.06.2011 р. по 14.04.2014 р. – 1850,29 грн.;

-пеня за порушення строків виконання зобов`язання – 2178,25 грн., що підтверджується розрахунком позивачів, та не оспорюється відповідачами.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчать про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Для застосування цієї норми достатньо встановити такі зміни в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі 569/11865/16-ц (провадження № 61-18995св18).

Крім того, у Постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності - має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки, а випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності - не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.05.2020 р. у справі № 910/13109/18 - відступила від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі, тобто у письмовій формі.

Абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України передбачено, що односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Верховний Суд у своїй Постанові від 17.11.2020 р. у справі № 705/3113/15 (провадження № 61-20552св19) висловив правову позицію, відповідно до якої, умова договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на зміну умов договору про іпотечний кредит без додаткового погодження змін з поручителем (пункт 1.5 договору поруки) - не свідчить про надання ним згоди на такі зміни.

Встановивши, що умовами додаткової угоди до кредитного договору, укладеної між банком та позичальником, суттєво змінюється та збільшується обсяг відповідальність ОСОБА_2 як поручителя, на що вона письмової згоди не надавала - апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для припинення поруки за договором поруки з 31 липня 2008 року з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

В даному випадку договором від 14.02.2012 р. про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору - суттєво був збільшений обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 оскільки збільшились розмір процентів з 23% до 26% за користування кредитом і строк кредитування з 05.05.2014 р. до 06.05.2016 р.

Як встановив суд, відповідної згоди на це відповідачка ОСОБА_2 - не надавала, належних та допустимих доказів протилежного позивачами суду не надано. У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що порука ОСОБА_2 припинилась 14.02.2012 р. з підстав, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на той час), а тому позовні вимоги до неї задоволенню не підлягають.

Посилання позивачів на те, що відповідачка ОСОБА_2 як поручитель згідно п. 1.1. договору поруки надала свою згоду на збільшення обсягу її відповідальності і подальша її згода на це не була потрібна - суд до уваги не приймає, вважаючи їх безпідставними.

14.04.2014 р. банк на підставі п. 3.2.2. кредитного договору та ст. 1050 ч. 2 ЦК України надіслав відповідачам ОСОБА_1 і поручителям ОСОБА_2 та ПП «Лимекс-Тур» письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом у розмірі 179280,73 грн. протягом 30 календарних днів з дня отримання цієї вимоги. (т. 1 а.с. 36-38).

Зазначену вище вимогу банку про дострокове погашення кредиту ОСОБА_1 і ОСОБА_2 отримали 18.04.2014 р. (т. 2 а.с. 172).

Таким чином, банк в односторонньому порядку змінив строк кредитування з 06.05.2016 р. до 18.05.2014 р.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 1410цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.

Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічно у постанові від 10.04.2019 р. у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) - Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок, що за умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11). У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

У постанові від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) - Велика Палата Верховного Суду відступила від Правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо можливості нарахування процентів за користування кредитом у випадку прострочення боржника, визначивши, що умова договору про право банка нараховувати проценти за користування кредитом по день повного погашення заборгованості не може бути підставою для нарахування процентів за частиною першою статті 1048 ЦК України у випадку прострочення її погашення боржником. За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У відповідності до наведеного вище, суд вважає безпідставними посилання позивачів на обов`язок позичальника згідно до умов кредитного договору сплачувати проценти після зміни банком в односторонньому порядку строку виконання основного зобов`язання, тобто після прострочення боржника, і приходить до висновку, що позовні вимоги у частині стягнення процентів за користування кредитом підлягають частковому задоволенню за період до прострочення, тобто до 18.05.2014 р., у розмірі 9415,50 грн., з яких: нараховані проценти за кредитом за період з 28.02.2014 р. по 27.03.2014 р. – 3416,53 грн.; прострочена заборгованість за відсотками за період з 02.06.2011 р. по 14.04.2014 р. – 1850,29 грн.; заборгованість за процентами за період з 14.04. до 18.05.2014 р. за 34 дні – 4148,68 грн.

Одночасно з цим, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом за період з 22.12.2014 р. по 04.06.2018 р. - 122633,59 грн., пені за несвоєчасну сплату суми основного боргу за період з 05.06.2017 р. по 04.06.2018 р. - 49234,60 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 05.06.2017 р. по 04.06.2018 р. - 29186,98 грн. необхідним відмовити, оскільки після 18.05.2014 р. позивачі набули право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12).

Відповідні позовні вимоги на отримання гарантій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України та кредитним договором - позивачами заявлені.

Суд з`ясував, що станом на 18.05.2014 р. борг за тілом кредиту становив 171295,66 грн., з яких борг за тілом кредиту 139550 грн. і прострочена заборгованість за тілом кредиту 31745,66 грн., а заборгованість за процентами становила 9415,50 грн., з яких прострочена заборгованість за процентами станом на 14.04.2014 р. – 1850,29 грн., нараховані відсотки за період з 28.02 по 27.03.2014 р. – 3416,53 грн., нараховані відсотки за період з 14.04 до 18.05.2014 р. – 4148,68 грн.

Пунктом 1.8 кредитного договору встановлено, що при надходженні від позичальника коштів у рахунок погашення заборгованості за цим договором, виконання зобов`язання здійснюється у наступній черговості:

-прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце);

-прострочена основна сума боргу за кредитом (якщо прострочення буде мати місце);

-строкові проценти за користування кредитом;

-комісійні винагороди;

-строкова сума основного боргу;

-штрафні санкції, передбачені цим договором. (т. 1 а.с. 8).

З розрахунку банку, наданого до позову, слідує, що 27.11.2015 р. в рахунок погашення боргу за кредитним договором було сплачено 30000 грн., які в повному обсязі зараховані банком в рахунок погашення процентів (т. 2 а.с. 95-96).

Оскільки дійсна заборгованість за процентами станом на 27.11.2015 р. становила 9415,50 грн., банк вправі був зарахувати тільки цю суму в рахунок повного погашення боргу за процентами, а залишок з 30000 грн. у розмірі 20584,50 грн. підлягав зарахуванню згідно наведених вище умов пункту 1.8. кредитного договору у рахунок погашення основного боргу.

Тобто станом на 28.11.2015 р. заборгованість з процентів була погашена повністю, а основний борг становив 150711,16 грн. (171295,66 грн. – 20584,50 грн. = 150711,16 грн.).

Відповідно, сплачені в рахунок погашення боргу 10000 грн. 05.05.2016 р. і 10000 грн. 06.07.2016 р. - підлягали зарахуванню банком в рахунок основного боргу за кредитним договором, який зменшився на 20000 грн. і станом на 06.05.2016 р. складав 140711,16 грн., а з 07.07.2016 р. - 130711,16 грн.

В порядку примусового виконання заочного рішення Солом`янського райсуду м. Києва від 05.11.2014 р. у цій справі, державним виконавцем було стягнуто на користь ПАТ «Терра Банк» з ОСОБА_2 борг у розмірі 22939,68 грн. і витрати зі сплати судового збору 2187,50 грн., а з ОСОБА_1 – борг 22971,78 грн. та витрати зі сплати судового збору – 2233,76 грн., що підтверджено довідками Овідіопольського РВ ДВС. (т. 2 а.с. 247).

Також, в порядку примусового виконання заочного рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 09.11.2018 р. у цій справі приватним виконавцем з боржника ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Кристалбанк» - правонаступника ПАТ «Терра Банк» борг за кредитним договором – 32822,19 грн., що підтверджено відповідною довідкою (т. 2 а.с. 248-249).

Таким чином, загальна сума стягнутого в примусового порядку на користь позивачів боргу становить 78733,65 грн. (22939,68 грн. + 22971,78 грн. + 32822,19 грн.).

Тобто сума основного боргу за кредитним договором станом на час ухвалення рішення суду - становить 51977,71 грн. (171295,66 грн. – 20584,50 грн. – 10000 грн. – 10000 грн. – 78733,65 грн. = 51977,51 грн.).

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 основного боргу підлягають задоволенню частково у розмірі 51977,71 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2. кредитного договору сторони встановили, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка нараховується на суму простроченого платежу за кожен день його прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення, а пунктом 5.5. сторони цього ж договору встановили, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту (його частини) він сплачує проценти в розмірі 30% від простроченої суми згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в порядку обчислення, нарахування та сплати пені згідно з п. 1.12 цього договору. (том 1, а.с.10)

Суд звертає увагу на те, що 30% річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов договору за період з 22.12.2014 р. по 30.04.2018 р. становлять 146350 грн. (за період з 22.12.2014 р. до 27.11.2015 р. розмір основного боргу становив 171295,66 грн. і відповідно 30% річних за цей час – 47870 грн.; за період з 27.11.2015 р. до 05.06.2016 р. розмір основного боргу становив 150711,16 грн. і відповідно 30% річних - 23660 грн.; за період з 05.06.2016 р. до 06.07.2016 р. розмір основного боргу становив 140711,16 грн. і відповідно 30% річних – 3590 грн.; за період з 06.07.2016 р. по 30.04.2018 р. розмір основного боргу становив 130711,16 грн. і відповідно 30% річних – 71230 грн.; 48870 грн. + 23660 грн. + 3590 грн. + 71230 грн. =146350 грн.)

Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат на підставі умов договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 87720,09 грн. відповідачі не оспорюють, а тому, суд вважає їх обґрунтованими.

Згідно наведеного, обґрунтованими щодо відповідача ОСОБА_1 суд вважає наступні вимоги у загальному розмірі 286047,60 грн., з яких: 51977,51 грн. – залишок основного боргу за кредитним договором; втрати внаслідок інфляції – 87720,09 грн.; 146350 грн. - 30% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення строків погашення основного боргу.

Відповідач ОСОБА_1 у своїй письмовій заяві, просив суд, зменшити розмір неустойки та річних за порушення строків виконання зобов`язання, посилаючись що він є людиною похилого віку, пенсіонер, розмір його пенсії становить 5294 грн. щомісячно.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України - розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19) зробила правовий висновок, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

У даному випадку, суд, враховуючи, що залишок основного боргу за кредитним договором станом на цей час становить 51977,51 грн., а 30% річних за порушення строків виконання зобов`язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України становлять 146350 грн., тобто загальний розмір відсотків як відповідальності за час прострочення виконання зобов`язання майже втричі перевищує розмір основного боргу, що є очевидно несправедливим по відношенню до відповідача ОСОБА_1 та суми його основного кредитного боргу, оскільки наслідки невиконання відповідачем зобов`язання - вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання зобов`язання позичальником, а також враховуючи майновий стан відповідача, що він є людиною похилого віку, пенсіонером, який отримує щомісячну пенсію у розмірі 5294 грн., суд вважає можливим зменшити розмір відсотків за порушення строків виконання зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України та умовами кредитного договору - до 25000 грн., суму яких суд вважає справедливою і належною до стягнення з відповідача на користь позивачів.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачів підлягають стягненню основний борг за кредитним договором 51977,51 грн., проценти за порушення строків виконання зобов`язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 25000 грн., інфляційні збитки 87720,09 грн., а усього 164697,60 грн.

Судові витрати вже стягнуті з відповідачів на користь банку виконавчою службою у примусовому порядку за попередніми рішеннями судів у цій справі, а тому не підлягають повторному стягненню (т. 2 а.с. 247-249)

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,49,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст. ст. 6,202,526,553,554,559,610-611,625,627,1048,1049,1050,1054 ЦК України, ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд -

ВИРІШИВ :

1.Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор» до до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково ;

2.Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор» заборгованість за кредитним договором № 29-ф/10/20 від 06.05.2011 р. між ним та ПАТ «Терра Банк» у розмірі 164697,60 грн., з яких: 51977,51 грн. – основний борг; 87720,09 грн. – інфляційні збитки; 25000 грн. – відсотки за порушення строків виконання зобов`язання на підставі ст. 625 ч. 2 ЦК України ;

3.В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 06.04.2021 р.

Суддя Гандзій Д.М.