Рішення № 96044434, 05.04.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/8105/20

РІШЕННЯ

іменем України

05 квітня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи у відповідності до ч.3 ст. 119 КЗпП України.

2. Зобов`язати Державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи у відповідності до ч.3 ст.119 КЗпП України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Кодексу законів про працю України не здійснено нарахування та виплату йому середнього заробітку під час увільнення від роботи у зв`язку з проходженням строкової військової служби.

Ухвалою суду від 11.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позивач підставою позову зазначає порушення відповідачем вимог Кодексу законів про працю України, хоча цей нормативно-правовий акт відношення до його служби в Державній кримінально-виконавчій службі України немає. Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу та виплата грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми трудового законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач з 08.04.2016 проходить службу в Державній установі "Шепетівська виправна колонія (№98)", що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 та витягом з наказу від 08.04.2016 №14 о/с.

Відповідно до витягу з наказу державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" від 23.10.2019 №71/ОС-19, ОСОБА_1 з 22 жовтня 2019 року увільнено від виконання обов`язків у зв`язку з призовому на строкову військову службу із збереженням місця роботи (посади), відповідно до Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" та частини 2 статті 21 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

23.10.2019 позивача було призвано на строкову військову службу і направлено у військову частину, що підтверджується копією військового квитка.

Згідно довідки військової частини Т0500 від 15.11.2019 №1268 позивач з 24.10.2019 перебуває на військовій строковій службі у Державній спеціальній службі транспорту Міністерства оборони України.

Листом від 13.12.2019 за №7/9-20-Л-7 відповідач повідомив, що середня заробітна плата зберігається лише за працівниками. Для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у державній кримінальній виконавчій службі і які призвані на строкову військову службу, виплата середнього заробітку не передбачена, оскільки такі особи не є працівниками. На осіб рядового і начальницького складу не поширюються норми трудового законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі - Закон №2713-IV), правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Статтею 14 Закону №2713-IV визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 8 статті 14 Закону №2713-IV встановлено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

В свою чергу, частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Статтею 119 Кодексу законів про працю України закріплені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Відповідно до частин 1-3 та 5 зазначеної статті, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 по справі №814/1905/17.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно частини 6 цієї статті визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу та інші.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. ст. 1, 10 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 11 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що Президент України, відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, зокрема, приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

Так, відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17.03.2014, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 №1126-VІІ, оголошено та проведено часткову мобілізацію.

При цьому, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Перший Указ Президента України від 17.03.2014 №303 "Про часткову мобілізацію" затверджено Законом від 17.03.2014 й з того часу в Україні діє особливий період. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президентом України не приймалось.

Позивач перебуває на військовій строковій службі, тобто у період дії особливого періоду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на позивача розповсюджуються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, тобто, збереження місця роботи, посади, і середнього заробітку в установі, в якій він працював на час призову. З урахуванням вищевикладеного, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за період проходження строкової служби в особливий період є протиправною.

Як наслідок, також слід задовольнити вимогу щодо зобов`язання державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток з 24.10.2019.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу таких судових витрат відсутні.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно абз.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.4ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, згідно ч.5ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно з п.1-2 ч.1ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"видами адвокатської діяльності є, зокрема:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання юридичних послуг адвокатом та додаткову угоду від 30.11.2020, квитанцію від 30.11.2020, акт виконаних робіт від 30.11.2020.

Згідно п. 3.1 договору про надання юридичних послуг адвокатом від 30.11.2020, розмір оплати праці виконавця за надані юридичні послуги, які передбачені п. 1.1. цього договору, а також умови та порядок розрахунків визначаються за домовленістю сторін, про що складається відповідний акт, який є додатком №1 до даного договору і складає його невід`ємну частину.

Актом виконаних робіт від 30.11.2020 визначено перелік наданих юридичних послуг: 1) консультація (1 година) 300 гривень; 2) складання позовної заяви (7 годин) - 2100 гривень, Всього - 2400,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 2400,00 гривень є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, тому підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи "Шепетівська виправна колонія (№ 98)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України з дати увільнення від роботи - 22.10.2019.

Зобов`язати державну установу "Шепетівська виправна колонія (№98)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України з дати увільнення від роботи - 22.10.2019.

Стягнути з державної установи "Шепетівська виправна колонія (№98)" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 05 квітня 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Державна установа "Шепетівська виправна колонія (№98)" (вул. Тараса Шевченка, 60,Кліментовичі,Шепетівський район, Хмельницька область,30433 , код ЄДРПОУ - 08564788)

Головуючий суддя Д.А. Божук