Рішення № 96043216, 05.04.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 р. № 400/204/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. за участю секретаря судового засідання Ковальського Є.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28,м.Миколаїв,54030

треті особи:Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м.Київ,01601

про:стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1 473 151,45 грн.,

За участю:

Від позивача: Сидоренко Д.О

Від відповідача:Добрікова І.В.

Третя особа:Бойко О.Г.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Миколаївської обласної прокуратури, в якій просив стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 (рахунок № НОМЕР_1 , Одеське обласне управління, МФО 328845, ІПН: НОМЕР_2 ) матеріальну шкоду, завдану актом, що визнаний неконституційним в розмірі 1 473 151,45 грн

В обґрунтування позову позивач зазначив, що його конституційні права, як працівника прокуратури, були порушені та було не в повному обсязі виплачено оклад, у зв`язку із цим не виплачені відповідні розміри премій, вислуги років та інших похідних щомісячних платежів, виплат на оздоровлення та вирішення соціально-побутових потреб упродовж 2015 - 2020років.

Позивач посилався на ст.1175 Цивільного кодексу Україні, яка гарантує право особи на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. А саме Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Ухвалою суду від 18.01.2021 року розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначив, що дії Миколаївської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період. Зазначив, що з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачались, прокуратура Миколаївської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Представник третьої особи просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони були присутні в судовому засіданні, підтримали свої позиції.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 05.06.2001 працював в прокуратурі Миколаївської області на посадах помічника, старшого помічника, заступника Миколаївського міжрайонного природоохоронного прокурора;

з 25.12.2007- Миколаївським міжрайонним природоохоронним прокурором Миколаївської області;

з 26.02.2010 - працював на посаді Миколаївського транспортного прокурора Миколаївської області;

з 31.08.2011- прокурор м. Миколаїв;

з 03.06.2015 - заступником начальника відділу процесуального керівництва при проваджені досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;

з 04.08.2015 - виконувачем обов`язки начальника відділу статистики ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань прокуратури області;

з 27.01.2016 - начальником відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури області.

За період з 01.07.2015 по 24.04.2020 позивач отримував заробітну плату, виходячи з наступних посадових окладів:

З 01.07.2015 по 03.08.2015 -2200,00 грн (заступник начальника відділу);

З 04.08.2015 по 30.11.2015 -2 316,00 грн. (начальник відділу);

З 01.12.2015 по 05.09.2017 - 2 894,00 грн. (начальник відділу);

Законом України від 06.12.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрали чинності з 01.01.2017) внесені зміни до Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких з 01 січня 2017 року по 24 вересня 2019 року ч. З ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" визначила, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019, що набрав чинності з 25.09.2019 внесені зміни до Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом - 1,2 для прокурора обласної прокуратури; керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було

установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" було

установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" № 79-VIII від 28 грудня 2014 року (дата набрання чинності - 01 січня 2015 року) було внесено зміни до п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" та установлено, що стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким що не відповідає Конституції (є неконституційним).

Частиною 9 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтями 89, 90 зазначеного Закону передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюється Офісом Генерального прокурора.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно зі ст. 90 Закону України "Про прокуратуру" фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" № 108/95 від 24.03.1995 року передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Закону № 108/95, обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та п.11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону України "Про прокуратуру"застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачені.

У зв`язку з тим, що з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачались, то відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 № 820/4648/15, від 13.07.2016 № 820/4653/15 та № 818/3372/15.

Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Отже, дії Миколаївської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81

Закону України "Про прокуратуру", у період з 01.07.2015 по 24.04.2020, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших

заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-ІV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

У відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про Конституційний Суд України"до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч.1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, дія п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020.

Враховуючи викладене,Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки останні у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

Частиною 3 ст.152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а та від 16.05.2019 у справі №820/2640/17.

Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (рішення у справі "Кечко проти України", заява № 63134/00, пункт 23, від 8 листопада 2005 року;

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату,

вносячи відповідні законодавчі зміни (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сук проти України, заява № 10972/05, пункт 23, від 10 березня 2011 року).

Отже, як вказав Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Відповідач, не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України суд повинен перевірити, чи діяв суб`єкт владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та, як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м.Миколаїв,54030 код ЄДРПОУ 02910048) - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. П. Фульга