Рішення № 96042785, 06.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року № 320/12469/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави з позовом до Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області з питань затвердження плану інвентаризації та паспортизації об`єкту благоустрою населення - дитячого майданчику, який розміщений в с. Рожни по вул. Лисенка Броварського району Київської області;

- зобов`язати Рожнівську сільську раду Броварського району Київської області вчинити дії по розробленню та затвердженню плану технічної інвентаризації та паспортизації дитячого майданчика, розташованого в с. Рожни по вул. Лисенка Броварського району Київської області, який знаходяться на балансі сільської ради.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Броварською місцевою прокуратурою вивчено стан додержання законодавства України щодо благоустрою населених пунктів виявлено порушення в частині незабезпечення проведення технічної інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою населених пунктів, а саме: дитячого ігрового майданчика за адресою: вул. Лисенко, с. Рожни, Броварського району, Київської області. Балансоутримувачем вказаного дитячого ігрового майданчика є Рожнівська сільська рада. Відповідачем рішення по розробленню та затвердженню планів технічної інвентаризації та паспортизації зазначених дитячих ігрових майданчиків не приймались, а також не виготовлялись плани технічної інвентаризації та паспортизації вказаного об`єкту. Відтак, Рожнівська сільська рада допустила протиправну бездіяльність, оскільки не виконала вимоги частини першої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» щодо затвердження плану технічної інвентаризації та паспортизації дитячих ігрових майданчиків.

Ухвалою суду від 02.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 23.12.2020.

Ухвалою суду від 25.01.2021 замінено відповідача, Рожнівську сільську раду Броварського району Київської області, на її правонаступника – Зазимську сільську раду Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ - 04363876, Київська область, Броварський район, с.Зазим`є, вул.Широка, 6).

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечує з тих підстав, що він не повинен нести відповідальність за бездіяльність Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області. Крім того, зазначив, що Рішенням Рожнівської сільської ради від 14.05.2019 №955 43 позачергової сесії 7 скликання було затверджено проект землеустрою щодо формування земельної ділянки комунальної власності територіальної громади с. Рожни 0,020 га для облаштування ігрового майданчика та передано майданчик у власність територіальної громади села та присвоєно кадастровий номер земельній ділянці 3221287201:01:087:0081. Стверджує, що ним розпочаті організаційні та практичні заходи по належному влаштуванню дитячого майданчика, а відтак ця процедура буде закінчена до кінця першого півріччя поточного року. Просив позов розглядати без його участі.

Протокольною ухвалою суду від 02.03.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 23.03.2021.

23.03.2021 сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою суду від 23.03.2020 на підставі ч.3 ст.194, п.9 ст.205К АС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Броварською місцевою прокуратурою Київської області вивчено стан додержання законодавства України щодо благоустрою населених пунктів виявлено порушення в частині незабезпечення проведення технічної інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою населених пунктів, а саме: дитячого ігрового майданчика за адресою: вул. Лисенко, с. Рожни, Броварського району, Київської області, що негативно впливає на організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель та інженерних споруд та можуть призвести до тяжких наслідків або шкоди дітям.

Відповідно до листа Рожнівської сільської ради на території сільської ради розміщено дитячий ігровий майданчик, що знаходиться на балансі відповідача.

Рішенням Рожнівської сільської ради №955 від 14.05.2019 затверджено проект землеустрою щодо формування земельної ділянки комунальної власності територіальної громади с. Рожни 0,020 га для облаштування ігрового майданчика та передано майданчик у власність територіальної громади села та присвоєно кадастровий номер земельній ділянці 3221287201:01:087:0081 (а.с. 42).

План паспортизації та технічної інвентаризації не затверджувався, паспорт на ігровий комплекс не виготовлявся у зв`язку з незавершеністю будівництва.

Позивач вважає незаконною бездіяльність відповідача, що полягає у не прийнятті рішення по розробленню та затвердженню планів технічної паспортизації та інвентаризації дитячого майданчика, а також щодо вирішення питання про його інвентаризацію та паспортизацію. Відтак, з метою захисту інтересів держави, що полягають у захисті прав та інтересів дітей та підлітків, які проживають на території сільської ради та користуються відповідним дитячим майданчиком, заступник керівника прокурора звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Благоустроєм населених пунктів, відповідно до визначення, закріпленого у статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" є комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Під заходами з благоустрою населених пунктів, відповідно до цієї ж статті, слід розуміти роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів передбачає: 1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; 2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; 3) створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів, створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб), визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об`єктами благоустрою населених пунктів, серед іншого, є території загального користування, майданчики та прибудинкові території.

Елементами (частинами) об`єктів благоустрою, відповідно до пункту 8 частини першої статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", є обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків.

Пунктом 5 частини другої статті 18 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані проводити згідно з планами, затвердженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об`єктів благоустрою (їх частин), що здійснюються у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

На виконання наведених вище положень статті 18 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 29 жовтня 2012 року №550 затвердило Інструкцію з проведення технічної інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою населених пунктів (далі - Інструкція № 550).

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції №550 під паспортизацією об`єктів благоустрою слід розуміти складання технічних паспортів об`єктів благоустрою за результатами їх інвентаризації; під технічною інвентаризацією об`єктів благоустрою - сукупність заходів з обстеження, спрямованих на підтвердження наявності об`єктів нерухомого майна, елементів благоустрою та оцінку їх технічного стану, а також наявності інженерних мереж на об`єкті благоустрою.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №550 технічна інвентаризація та паспортизація об`єктів благоустрою проводяться власником, балансоутримувачем або виконавцем на підставі договору із замовником або самостійно.

Пунктом 1.5 Інструкції №550 передбачено, що технічна інвентаризація об`єктів благоустрою може бути плановою або позаплановою. Планова технічна інвентаризація повинна проводитись згідно з планами, затвердженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Частиною 2 статті 31 Конвенції про права дитини, прийнятою Резолюцією 44/45 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, яка набула чинності 02.09.1990 та ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.09.1991 передбачено, що держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку.

Для підтримання об`єктів благоустрою у належному стані Закон України "Про благоустрій населених пунктів" зобов`язує, зокрема, підприємства, установи, організації у сфері благоустрою населених пунктів проводити їх планову інвентаризацію та паспортизацію. Однією з необхідних умов для належного виконання цього обов`язку є наявність затвердженого плану проведення таких заходів з благоустрою населеного пункту.

За змістом наведених вище положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та прийнятої на його виконання Інструкції №550, затвердження планів інвентаризації та паспортизації об`єктів благоустрою с. Рожни є компетенцією Зазимської сільської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, на території с. Рожни розташований дитячий ігровий майданчик по вул. Лисенко, с. Рожни, Броварського району, Київської області, який знаходився на балансі Рожніської сільської ради.

Судом встановлено та не було спростовано відповідачем, що план технічної інвентаризації та паспортизації дитячого майданчика, який розташований на території населеного пункту с. Рожни не затверджувався.

Суд дійшов висновку, що відсутність затвердженого акту та планового заходу щодо інвентаризації об`єкту благоустрою свідчить про протиправну бездіяльність Рожнівської сільської ради, що, зважаючи на цільове призначення таких об`єктів благоустрою як дитячі ігрові майданчики, не виконання суб`єктами благоустрою своїх обов`язків у цій сфері порушує права користувачів цих об`єктів на безпечні умови для життя і розвитку.

У той же час, як встановлено у ході розгляду справи, Рішенням 1 пленарного засідання 2 позачергової сесії 8 скликання Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 10.12.2020 розпочато реорганізіацію юридичної особи Рожнівської сільської ради шляхом приєднання до Зазимської сільської ради Броварського району.

Це означає, що Зазимська сільська рада є правонаступником всіх прав та обов`язків Рожнівської сільської ради.

Проте, зважаючи на те, що вона стала правонаступником Рожнівської сільської ради лише з 2021 року, суд вважає, що у діях Зазимської сільської ради відсутня протиправна бездільність з питань затвердження плану інвентаризації та паспортизації об`єкту благоустрою населення - дитячого майданчику, який розміщений в с. Рожни по вул. Лисенка Броварського району Київської області, а відтак позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

У той же час, оскільки Рожнівська сілька рада реорганізована шляхом приєднання до Зазимської сільської ради, суд вважає, що саме на Зазимську сільську раду покладено обов`язок щодо затвердження плану інвентаризації та паспортизації об`єкту благоустрою населення - дитячого майданчику, який розміщений в с. Рожни по вул. Лисенка Броварського району Київської області, а відтак, позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії по розробленню та затвердженню плану технічної інвентаризації та паспортизації дитячого майданчика, розташованого в с. Рожни по вул. Лисенка Броварського району Київської області, підлягає задоволенню.

Щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави суд зазначає наступне.

Так, звертаючись з позовом до відповідача, перший заступник керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області обґрунтовував необхідність такого звернення допущенням відповідачем протиправної бездіяльності по розробленню та затвердженню планів технічної інвентаризації та паспортизації дитячих ігрових майданчиків, що порушує гарантовані державою програми, соціальні гарантії в сфері охорони життя і здоров`я дітей.

При цьому, прокурор посилався на те, що Законом України "Про місцеві державні адміністрації" не передбачено повноважень місцевої державної адміністрації щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства з благоустрою у населених пунктах відповідними органами місцевого самоврядування, та взагалі відсутній нормативний акт, який затверджував би порядок проведення контролю у сфері благоустрою місцевими державними адміністраціями. З огляду на те, що відповідач як власник об`єктів благоустрою не виконує покладених на неї обов`язків у сфері благоустрою, відповідно і самоврядний контроль з боку з цього органу відсутній.

На думку суду, у прокурора наявна процесуальна дієздатність на звернення до суду з позовом зі статусом позивача з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках.

Спеціальним законом, яким визначаються виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

За приписами ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 39 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" державний контроль за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів здійснюється місцевими державними адміністраціями.

Порядок здійснення державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів визначається цим Законом та іншими законодавчими актами.

Однак, суд звертає увагу на те, що нормативного акту, який затверджував би порядок проведення контролю у сфері благоустрою місцевими державними адміністраціями не затверджено, а Законом України "Про місцеві державні адміністрації" не передбачено повноваження місцевої державної адміністрації щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства з благоустрою у населених пунктах відповідними органами місцевого самоврядування.

Статтею 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Як вбачається з позовних вимог, прокурор просить визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача вчинити дії по розробленню та затвердженню планів технічної інвентаризації та паспортизації дитячих майданчиків, які розташований на території с. Рожни. Таким чином, відповідачем є відповідна сільська рада, а тому самоврядний контроль також виключається.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №804/2244/18.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №810/3894/17 Верховний Суд вказав на те, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу. Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони дитинства шляхом створення безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, які порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що держава гарантує дитині право на охорону здоров`я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об`єктів благоустрою населених пунктів.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №822/3692/17.

З огляду на все вищезазначене, суд приходить до висновку, що в даній справі прокурор наділений процесуальною дієздатністю на звернення до суду з відповідним позовом, та належним чином обґрунтував, що подання такого позову мало на меті захист "інтересів держави".

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, які спростовували б твердження позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відносно розподілу судових витрат суд зазначає, що прокурор у даному випадку, звертаючись до суду з позовом, діяв як посадова особа органу державної влади, виступаючи в інтересах Держави Україна.

Відповідно до матеріалів справи підставою для звернення прокурора до суду слугувало не вчинення відповідачем дій щодо організації благоустрою населеного пункту, що прямо передбачено Законом №2807-IV.

Згідно частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Прокурор у даній справі є суб`єктом владних повноважень та виконує функції з представництва інтересів держави у суді, а тому суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не надано доказів понесених витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, то судові витрати до стягнення з відповідача не належать.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області вчинити дії по розробленню та затвердженню плану технічної інвентаризації та паспортизації дитячого майданчика, розташованого в с. Рожни по вул. Лисенка Броварського району Київської області, який знаходяться на балансі сільської ради.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.