Рішення № 96025674, 30.03.2021, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/578/15-ц

Провадження № 2/175/447/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна про визнання недійсними договорів іпотеки та поруки,-

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів іпотеки та поруки, який в березні 2015 року уточнив та просив постановити рішення яким визнати недійсним Договір іпотеки № 480 від 07.07.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В. за реєстраційним № 4981; визнати недійсним Договір поруки № 116/03 - 8 від 07.07.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»; зобов`язати нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Олену Валентинівну виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки укладеним між Позивачем ОСОБА_1 та Відповідачем-1 Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» № 480 від 07.07.2008 року, а саме: нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 : - літ. А - будинок (цегла); 2 літ. Б господарчий блок (цегла); 3 літ. В - спортивно - оздоровчий комплекс (незак., цегла); 4 № 1 - 3 огорожа (дерево, метал); 5 літ. - зливна яма (цегла); 6.1 - замощення (асфальтобетон), загальною площею 332,0 кв.м, житловою площею 78.5 кв.м., яке належить Позивачу на праві власності, на підставі Договору купівлі продажу будинку від 13.05.2008 року та земельну ділянку, призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0.25 гектарів, кадастровий номер 1221486200:11:011:0030, що знаходиться за тією ж адресою, яка належить позивачу на підставі Державного акту серія ЯД №961784, від 22.05.2008 року, виданого Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів, зареєстрований в книзі записів державних актів про право приватної власності на землю за № 010812002775, а також земельну ділянку, призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0.009 гектарів, кадастровий номер 1221486200:11:011:0036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на підставі Державного акту серія ЯЕ, номер 955557, від 22.05.2008 року, виданого Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів, зареєстрований в книзі записів державних актів про право приватної власності на землю за № 010812002776.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року залучено до участі у справі як правонаступника відповідача Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк».

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 за ордером про надання правової допомоги (т.2 а.с.119) в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином (розписка у т.2 а.с.193 ),клопотань про відкладення розгляду не надавали, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідач ОСОБА_2 про час, дату і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим поверненням(т.1 а.с.222-223); поштовим повідомленням(т.1 а.с.192, т.2 а.с.38,40,50,116)

Представник відповідача акціонерного товариства «Альфа-Банк» за ордером Чопенко Д.В. надав суду заяву, в якій просив суд розглянути справу у його відсутність ,надав пояснення (т.2 а.с.195-197,198).

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна надала заяву в якій просила розглянути справу без її участі(т.2 а.с.17).

Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, ознайомившись з наданими поясненнями, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 203, 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановлено, що 07 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_2 (позичальником), ОСОБА_1 (поручителем) було укладено договір поруки № 116/03-8 згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язався перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ «УКРСОЦБАНК» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розміри, в строки та в порядку, передбачених договором кредиту про надання відновлювальної кредитної лінії №116/03-08 від 07 липня 2008 року згідно якого ОСОБА_2 отримав від Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ «УКРСОЦБАНК» кредит у сумі 123 700(сто двадцять три тисячі сімсот) доларів США та договору відновлювальної кредитної лінії на оплату страхових платежів №116/03-8С від 07 липня 2008 року згідно якого повернення траншів, що надаватимуться за технологією відновлювальної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості в розмірі до 2651(дві тисячі шістсот п`ятдесят одна) гривня 25 коп.(т.1 а.с.8-10).

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, того ж дня 07 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним Кредитним договором надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 : - літ. А - будинок (цегла); 2 літ. Б господарчий блок (цегла); 3 літ. В - спортивно - оздоровчий комплекс (незак., цегла); 4 № 1 - 3 огорожа (дерево, метал); 5 літ. - зливна яма (цегла); 6.1 - замощення (асфальтобетон), загальною площею 332,0 кв.м, житловою площею 78.5 кв.м.;земельну ділянку, призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0.25 гектарів, кадастровий номер 1221486200:11:011:0030, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0.009 гектарів, кадастровий номер 1221486200:11:011:0036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11-14).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

За змістом цих норм, з врахуванням положення статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

У правовій позиції ВСУ у справі №6-2833цс16 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З правової позиції ВСУ у справі № 6-131цс14 вбачається, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Крім того, в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Статтею ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Позивач звертаючись до суду з вказаним позовом посилався на те, що він на момент укладення оспорюваного договору не усвідомлював значення свої дій та не міг керувати ними, оскільки мав регулярні психічні розлади. Укладення оспорюваного договору не відповідало внутрішній волі позивача. Як на підставу недійсності правочину вказував положення ч. 1 ст. 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частиною першою та п`ятою ст.203 ЦК України, де зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Також вказував на те, що визнання договору недійсним можливе на підставі, передбаченій статтею 225 ЦК України, де вказано, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання договору недійсним має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Так, зважаючи на вказані норми закону позивачем та його представниками в процесі розгляду справи не надано належних доказів того, що через психічне захворювання на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В той же час доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також не було доведено факту психічного розладу на момент укладення договору, що могло вплинути на неправильне сприйняття позивачем ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, його волевиявлення, дійсного усвідомлення значення свої дій, та виступати підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.

Таким чином, судом враховується що згідно з вимогами ст.ст.202-204 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст.215 ЦК).

З врахуванням вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч.1 ст.225 ЦК має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 18.08.2019 року справа № 311/3823/15-ц, правила ст.225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину громадянин не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним, за ст.225 ЦК, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29.02.2012 №6-9цс12, від 28.09.2016 №6-1531цс16 та постановою Верховного Суду від 14.11.2018 №61-5896св18.

Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2019 року призначено по справі № 175/578/15 судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи»(т.2 а.с.48-49). Провадження по справі зупинено на період проведення експертизи. Проте справа була повернута до суду без проведення експертизи, оскільки оплата за проведення вказаної експертизи не проведена та не надано оригіналів медичної документації(т.2 а.с.109).

У постановах Верховного Суду від 5 лютого 2018 року у справі №404/4956/15-ц (провадження №61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі №416/13806/14 (провадження №61-33508св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також виходила з того, що підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Провівши системний аналіз доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту перебування ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного правочину в стані коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

А тому, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог як таких, що не знайшли свого підтвердження та обґрунтування в розумінні приписів ч. 1 ст. 225 ЦК України.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені у судовому засіданні обставини справи, оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за його безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові, судовий збір віднести за рахунок позивача .

Керуючись ст. 203, 215, 1054, 1055 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76-80, 89, 130, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко Олена Валентинівна про визнання недійсними договорів іпотеки та поруки - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Озерянська Ж.М.