Ухвала суду № 9599740, 11.05.2010, Вищий адміністративний суд України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-5022/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року

у справі № 02/58-2А Господарського суду Волинської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком»

до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоком» (далі ТОВ, позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції (далі МДПІ, відповідач) від 13 червня 2007 року № 0000202301/0, № 0000192301/0, № 0000212301/0.

Постановою Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 13 червня 2007 року № 0000202301/0 та № 0000192301/0 вмотивовано тим, що позивач в порушення пунктів 1.20, 1.26 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями; далі Закон № 334/94-ВР) не врахував обмеження щодо рівня звичайної ціни і в окремих випадках провів реалізацію автомобільної техніки за ціною, нижчою від митної вартості, що призвело до заниження валового доходу, а відтак і до заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість. Крім того, суд вважав, що представленими позивачем матеріалами не підтверджено факту здійснення господарських операцій, що дають позивачу право на віднесення витрат по сплаті орендної плати та витрат по ґрунтовому обстеженню земельної ділянки до складу валових витрат в порядку, передбаченому Законом № 334/94-ВР, а тому є правомірним висновок відповідача в частині завищення валових витрат та донарахування по оспорюваних рішеннях податкових зобов'язань.

Постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13 червня 2007 року № 0000212301/0 вмотивована тим, що допущені відповідачем порушення Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327, та Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21 червня 2001 року № 253, не призвели до прийняття незаконного рішення по суті.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року постанову Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2007 року скасовано. Позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення МДПІ від 13 червня 2007 року № 0000202301/0 та № 0000192301/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не було доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 13 червня 2007 року № 0000202301/0 та № 0000192301/0.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, МДПІ оскаржила його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року та залишення в силі постанови Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2007 року.

Позивач заперечення на касаційну скаргу суду касаційної інстанції не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Як встановлено судами, фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 13 червня 2007 року № 0000202301/0, № 0000192301/0, № 0000212301/0 слугували висновки акта від 23 травня 2007 року № 23-32887140 виїзної планової документальної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09 березня 2004 року по 31 грудня 2006 року.

Даним актом зафіксовано, що в порушення пунктів 1.20, 1.26 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР позивач не врахував обмеження щодо рівня звичайної ціни і проводив в окремих випадках реалізацію автомобільної техніки за ціною, нижчою від митної вартості, внаслідок чого занизив валовий дохід в 2005 році на суму 26533 грн., в 2006 році на суму 36307грн.; по послугах наданих ПП ОСОБА_5 занижено валовий дохід на суму приросту балансової вартості запасів 10000 грн., чим порушено пункт 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

При перевірці валових витрат встановлено, що ТОВ до валових витрат у 2006 році віднесено орендну плату за землю в сумі 6222 грн. та витрати по ґрунтовому обстеженню земельної ділянки в сумі 2925 грн., які не використовуються в господарській діяльності, чим порушило підпункт 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Внаслідок порушень допущених з обчисленням валових доходів та валових витрат занижено: податок на прибуток в сумі 17995 грн. та податок на додану вартість в сумі 10566 грн.

Провівши правовий аналіз положень пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР, статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також врахувавши дані висновку спеціаліста Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 16 липня 2007 року № 0266, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що послуги по транспортуванню (товарів) запасів, надані ПП ОСОБА_5 на суму 10000 грн., згідно акту виконаних робіт б/н від 01 жовтня 2006 року, включаються до облікових бухгалтерських документів за жовтень 2006 року, і до складу балансової вартості запасів позивача за ІІІ квартал 2006 року не включаються. А тому вказані транспортні послуги не включаються до фактичних витрат позивача у ІІІ кварталі 2006 року.

Щодо встановленого перевіркою неврахування позивачем обмеження щодо рівня звичайної ціни і проведення в окремих випадках реалізації автомобільної техніки за ціною, нижчою від митної вартості, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Протягом 2004-2006 років відбувалася реалізація позивачем вживаних автомобілів, сідельних тягачів та напівпричепів, які ввозилися на митну територію України із Франції. Покупцями такої автомобільної техніки виступали фізичні особи - громадяни України.

Операції з купівлі-продажу автомобільної техніки позивачем здійснювались за участю нерезидентів та фізичних осіб, які не є платниками податку на прибуток, встановленого статтею 10 Закону № 334/94-ВР.

При здійсненні операцій з нерезидентами та фізичними особами застосовуються положення щодо встановлення звичайних цін, що передбачено пунктом 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до пунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 статті 1 Закону № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, при здійсненні операцій купівлі-продажу товарів з нерезидентами та фізичними особами, дохід отриманий платником податку від продажу товарів, та витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів, визначаються виходячи із договірних цін, але не вищих за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчих за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання таких товарів та дату їх продажу, нормами Закону № 334/94-ВР не передбачено.

Отже, визначення витрат позивачем, понесених у зв'язку з придбанням товарів (автомобільної техніки) на дату придбання таких товарів, та доходу товариства від продажу автомобілів, виходячи із договірних цін, що діяли на дату такого придбання та такого продажу, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування прибутку підприємств у разі, якщо такі ціни не вищі за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчі за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР) для товарів, які імпортуються на митну територію України, база оподаткування податком на додану вартість визначається, виходячи із договірної (контрактної) ціни, але не меншої за митну вартість, зазначену в ввізній митній декларації. При цьому, база оподаткування при здійсненні операцій з поставки товарів, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) ціни згідно з договорами купівлі-продажу, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР. У випадку, коли товари продаються за цінами, нижчими за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін.

Таким чином, визначення позивачем бази оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (імпортних автомобілів), виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування податком на додану вартість у разі, якщо ці ціни не нижчі за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування. У разі, якщо ці ціни менші за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до нормативно обґрунтованого висновку, що позивачем не було допущено порушень норм Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР при здійсненні ним операцій з купівлі-продажу товарів (автомобілів) за договірною вартістю, визначеною за вільними цінами, оскільки врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання та дату продажу таких товарів, нормами вказаних Законів не передбачена, а відповідачем не доведено того, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни.

Судом також встановлено, що 04 серпня 2005 року між позивачем та ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»було укладено договір про ґрунтове обстеження земельної ділянки площею 12 га щодо вилучення та відведення на території Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області. Загальна сума вартості виконаних робіт згідно цього договору складає 3510,42 грн. В серпні 2005 року сторонами договору був складений акт № 165 готовності науково-технічної продукції (послуг) до договору від 04 серпня 2005 року. Договірна ціна, згідно протоколу про її погодження, складає 3510,42 грн. Оплата за проведення проектно-технічних робіт на суму 3510,42 грн. здійснена позивачем згідно платіжного доручення № 171 від 19 серпня 2005 року. Витрати на проведення ґрунтового обстеження земельної ділянки в сумі 2925 грн. були включені позивачем до валових витрат за 2005 рік.

Крім того, 03 травня 2006 року між позивачем та Любомльською райдержадміністрацією Волинської області було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який був зареєстрований у Любомльському реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП «ЦентрДЗК»05 травня 2006 року за № 040608800003.

Відповідно до пункту 9 цього договору орендна плата складає 9329,99 грн. в рік і повинна вноситися щомісячно у розмірі 777,50 грн. до 25 числа поточного місяця. Згідно платіжних доручень позивачем протягом 2006 року було сплачено орендну плату по договору на загальну суму 6220 грн., яку позивач включив до валових витрат за 2006 рік.

В даному випадку судом враховано, що порядок включення витрат платника податку до складу валових витрат визначено Законом № 334/94-ВР, відповідно до положень підпункту 5.2.1 пункту 5.1, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 якого, витрати платника податку, як компенсація вартості послуг, наданих платнику для подальшого використання у власній господарський діяльності та підтверджених відповідними документами, включаються до складу валових витрат.

Таким чином, включення позивачем до складу валових витрат витрат по наданню послуг по проведенню обстеження земельної ділянки в сумі 2925 грн. за 2005 рік та послуг по наданню оренди земельної ділянки, придбаної для подальшого використання у власній господарський діяльності, в сумі 6220 грн. за 2006 рік, відповідає вимогам Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року у даній справі такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко