Рішення № 95990841, 02.04.2021, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/837/20-ц

2/468/38/21

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02.04.2021 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участі секретаря судового засідання – Рижньової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу №468/837/20-ц за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та відповідачем ОСОБА_1 30.04.2014 року був укладений кредитний договір GP-6323501, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 19942,40 грн. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка станом на 28.05.2020 року становить 42487,87 гривень, із яких: 14697,20 грн. – заборгованість за кредитом, 867,41 грн. – заборгованість за процентами, 16952,07 грн. –заборгованість за комісією, 9971,19 грн. – штрафні санкції.

Процесуальні дії у справі та заяви сторін:

Позов АТ «Перший Український Міжнародний Банк» надійшов до суду 22.06.2020 року.

Ухвалою від 26.06.2020 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

25.08.2020 року по справі ухвалене заочне рішення.

29.09.2020 року від відповідача надійшла заява про перегляд заочного судового рішення по вказаній справі (заява задана до відділення зв`язку 24.09.2020 року).

Ухвалою від 11.11.2020 року заочне рішення скасоване та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Призначене на 14.12.2020 року судове засідання по розгляду справи по суті відкладене за клопотанням представника відповідача через запроваджений карантин.

Призначене на 15.02.2021 року судове засідання по розгляду справи по суті відкладене за клопотанням представника відповідача у зв`язку із його зайнятістю в іншій справі.

Судовий розгляд, призначений на 17.03.2021 року, відкладений за клопотанням представника відповідача у зв`язку з його ознайомленням з наданими позивачем після відкриття провадження у справі додатковими доказами та необхідністю надання власного розрахунку заборгованості за договором.

Представник позивача в тексті позову заявив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач до суду не з`явився, про час слухання справи неодноразово повідомлявся рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням. До суду не надійшло відзиву на позов. В заяві про перегляд заочного рішення відповідач висловив свою незгоду з нарахуванням комісії та неустойки за договором, а також заявив про застування до вимог позивача наслідків пропуску строку позовної давності.

Представник відповідача втретє з часу скасування заочного рішення до суду не з`явився, вдруге подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю в іншій справі. Відзиву на позов та власного розрахунку заборгованості за договором представник відповідача до суду не подавав.

Вирішуючи чергове клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 223 ЦПК України відкладення судового розгляду за заявою учасника, який не з`явився до суду з поважних причин, можливе лише в разі першої такої неявки.

Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Крім того, ухвалою про відкриття провадження у справі від 26.06.2020 року та ухвалою суду від 11.11.2020 року, якою було скасоване заочне рішення по даній справі, з врахуванням ціни позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа була призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Згідно з ч.1-2 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

За такого, явка учасників в даній справі не є обов`язковою.

У зв`язку з вказаним та з врахуванням того, що судове провадження в даній справі після скасування заочного рішення здійснюється з листопада 2020 року, з врахуванням того, що сторона відповідача до суду повторно не з`явилася та не подала відзиву на позов, суд ухвалив про заочний розгляд справи.

Дослідивши наявні у справі матеріали (копію пропозиції укласти договір від 30.04.2014 року; копію Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків; копію письмової вимоги від 26.04.2019 року №1925; копію списків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів; виписку по рахунку; копію статуту АТ «Перший Український Міжнародний Банк»; копію меморіального ордеру №18490466 від 30.04.2014 року; довідку про стан та історію заборгованості; виписки по рахункам), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та відповідачем ОСОБА_1 30.04.2014 року був укладений кредитний договір GP-6323501, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 19942,40 грн. з умовою сплати процентів в розмірі 3,99 % річних, комісії в розмірі 2,50%, строком кредитування на 48 місяців, тобто до 30.04.2018 року включно.

Кредитний договір складається з підписаних сторонами пропозиції укласти договір від 30.04.2014 року та підписаних сторонами Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків від 03.09.2013 року.

Заборгованість відповідача згідно з долученими до позовної заяви розрахунками позивача, станом на 28.05.2020 року становить 42487,87 гривень, із яких: 14697,20 грн. – заборгованість за кредитом, 867,41 грн. – заборгованість за процентами, 16952,07 грн. – заборгованість за комісією, 9971,19 грн. – штрафні санкції.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” банківський кредит – це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 16952,07 грн. заборгованості за комісією, то п. 2.4 підписаної сторонами пропозиції укласти договір від 30.04.2014 року передбачене нарахування позивачем комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5%, а саме – 498,56 грн. щомісяця. В кінці тексту пропозиції укласти договір вказано, що це є платою за послуги банку, що пов`язані з наданням виписок за кредитним рахунком; наданням довідок щодо стану заборгованості по кредитному договору; списанням та зарахуванням коштів зі всіма видами рахунків, уточненням, поверненням, анулюванням, зміною умов переказів, підтвердженням проведених платежів, відправленням повідомлень про уточнення платіжних реквізитів.

Пунктом 1.1 розділу 2 підписаних сторонами Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків визначено, що комісією є комісійна винагорода банку за обслуговування кредиту, наданого позичальнику. При цьому, сума такої комісії нараховується щомісячно та залежить лише від початкової суми кредиту (п. 4.2 Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків).

Таким чином, така комісія визначена договором як регулярний платіж, який не залежить від дій позичальника чи кількості операції за кредитним рахунком та фактично покликана оплатити дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, облік заборгованості позичальника).

При цьому, згідно з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року №6-1746цс16, - відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній час укладення спірного кредитного договору, споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частинами 1 та 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За такого, умови договору щодо нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Зазначений правовий висновок в аспекті застосування цієї норми до вищевказаних умов кредитного договору викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

У зв`язку з вказаним вимоги про стягнення з відповідача 16952,07 грн. заборгованості за комісією не підлягають задоволенню.

При цьому відповідач вказав, що сплачував кошти, які зараховувались позивачем на погашення комісії, тому такі кошти мають бути зараховані на погашення процентів та тіла кредиту, проте відповідачем в супереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надано доказів внесення оплат за комісією, які б зумовили необхідність перерахунку заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Матеріалами ж позову підтверджені лише оплати за комісією за період з 02.06.2014 року по 01.07.2015 року на загальну суму 6979,84 грн. (а.с. 30), оцінка необхідності зарахування таких сум буде дана нижче.

Відповідач в заяві про перегляд заочного рішення заперечив також проти стягнення з нього неустойки в розмірі 9971,19 грн., посилаючись на те, що сторони в тексті підписаної сторонами заяви не визначили підстави нарахування та розмір неустойки, тому мають бути враховані висновки постанови Великої Палати Верховного Суду №342/180/17 від 03.07.2019 року.

Суд не може погодитись з позицією відповідача щодо того, що сторони в договорі не визначили розмір неустойки.

Як вказано вище, кредитний договір складається з підписаних сторонами пропозиції укласти договір від 30.04.2014 року та підписаних сторонами Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків від 03.09.2013 року. При цьому, в п. 6.2 розділу 2 Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків вказано, що за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або оплати процентів, у терміни, що передбачені графіком платежів позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від простроченої суми за кожен випадок прострочення, а також за кожен місяць прострочення встановленого терміну від простроченої суми, розрахованої на останній день місячного строку.

У зв`язку з цим, відповідним підписаним сторонами документом, визначені розмір та підстави нарахування неустойки у вигляді штрафів, тому позивач має право на стягнення з відповідача штрафів за порушення зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за його користування.

Отже позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, процентами та неустойкою (штрафами) у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку по поверненню кредиту та сплаті процентів за його користування.

Позивач вказує, що станом на 28.05.2020 року заборгованість за кредитом становить 14697,20 грн. заборгованість за процентами - 867,41 грн., заборгованість за неустойкою (штрафами) - 9971,19 грн.

При цьому, сторони договору визначили, що кредит має повертатись шляхом здійснення щомісячних платежів (п. 5.1 розділу 2 Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків), таким чином сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань по внесенню щомісячних платежів, які є складовими частинами зобов`язання позичальника по оплаті кредиту.

Відповідач в заяві про перегляд заочного рішення просив застосувати до вимог банку позовну давність.

За ст. 256-257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (при цьому, позивачем не надано на розгляд суду даних щодо збільшення строків позовної давності за відповідним письмовим договором, підписаним сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки сторони договору визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника щодо щомісячного погашення кредитної заборгованості, які деталізують обов`язок відповідача повернути весь борг частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного щомісячного платежу, тому і початок перебігу строку позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення позичальником строку його погашення.

Такі висновки суду випливають з позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки та позивачем не надано суду доказів, що сторони відповідним письмовим договором, підписаним обома сторонами, збільшили строк позовної давності щодо стягнення нарахованого боргу, на що вказує правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року в справі № 6-757цс15.

За такого, строк позовної давності для вимог АТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №GP-6323501від 30.04.2014 року щодо тіла кредиту та процентів є загальним та становить три роки, а щодо вимог про стягнення неустойки (штрафів) відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України – один рік.

Позивач звернувся до суду з даним позовом в червні 2020 року, тому заборгованість за тілом кредиту та невнесені щомісячні платежі до червня 2017 року є такими, що заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

З наданої позивачем довідки про стан та історію заборгованості (а.с. 23), а саме колонок «Кредит» та «Проценти» слідує, що за останні три роки до дня звернення позивача до суду з позовом та в межах заявлених позовних вимог та періодів (з червня 2017 року по червень 2020 року) відповідачу нарахована заборгованість за кредитом на загальну суму 4855,37 грн. та заборгованість за процентами на загальну суму 104,51 грн.

Натомість відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з вказаним позивач мав підстави нараховувати проценти за укладеним між сторонами кредитним договором лише до визначеного сторонами строку кредитування - остаточно дня повернення кредиту, до 30.04.2018 року. Після вказаної дати позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування, при цьому, позивач в позові просить про стягнення саме процентів та відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, і згідно з ч.2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, проценти за період з 01.05.2018 року по 03.11.2019 року в сумі 5,52 грн. (а.с. 31) не підлягають стягненню з відповідача та загальний розмір процентів, які можуть бути стягнуті з відповідача відповідно до вказаного вище, становить 98,99 грн. (104,51 грн. – 5,52 грн.), які з разом з тілом кредиту в розмірі 4855,37 грн. і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в межах строку позовної давності на погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитом.

При цьому, відсутні підстави для зменшення вказаних сум на сплачену відповідачем комісію в розмірі 6979,84 грн. (а.с. 30), оскільки такі оплати здійснювались за період з 02.06.2014 року по 01.07.2015 року і такі платежі мали зараховуватись на тіло кредиту та проценти саме за такий період, який знаходиться поза межами позовної давності, тому судом не оцінюється та не перераховується. В межах же строку позовної давності з червня 2017 року по червень 2020 року суду не надані докази оплати відповідачем комісії.

З наданої позивачем довідки про стан та історію заборгованості (а.с. 23 зворотній бік) слідує, що неустойка в загальному розмірі 9971,19 грн. нарахована за період з 31.03.2018 року по 21.05.2020 року, тобто більше ніж за один рік, що передував зверненню до суду з позовом, та у вказану загальну суму включена неустойка, що нараховувалась на прострочення сплати комісії.

При цьому, як вказано судом вище, умови договору про нарахування комісії є нікчемними, тому і нарахована на таку комісію неустойка не підлягає стягненню.

За неустойкою, нарахованою на тіло кредиту та проценти з період з 31.03.2018 року по 30.04.2018 року сплив річний строк позовної давності, тому вона не може бути стягнута з відповідача.

Що стосується неустойки, нарахованої на тіло кредиту та проценти з період з 01.05.2018 року по 21.05.2020 року, то, як вказано вище, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19, право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки строк кредитування сплив 30.04.2018 року, то нарахування неустойки після цього є безпідставним.

За такого, у стягненні заборгованості за неустойкою повністю належить відмовити, оскільки частина такої неустойки нарахована безпідставно, а щодо стягнення іншої частини спливли строки позовної давності.

У зв`язку з цим, позов підлягає частковому задоволенню – з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №GP-6323501від 30.04.2014 року в сумі 4954,36 грн., з яких: 4855,37 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 98,99 грн. – заборгованість по сплаті процентів.

Згідно зі ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені судом на 12%, тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 252,24 грн (2102 грн. х 12%).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №GP-6323501від 30.04.2014 року 4954 (чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 36 копійок.

В задоволенні позовних вимог про стягнення комісії, неустойки в повному розмірі та тіла кредиту, процентів в більшому розмірі – відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» 252 (двісті п`ятдесят дві) гривні 24 копійки в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (вул. Андріївська, 4 м. Київ, ідентифікаційний код 14282829);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення складене 02.04.2021 року.

суддя: