Ухвала суду № 9598884, 13.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2010 р. м. КиївК-16090/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі НАК «Нафтогаз України»)

на постанову господарського суду міста Києва від 21.02.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007

у справі № 42/34-А (22-а-1089/07)

за позовом НАК «Нафтогаз України»

до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі СДПІ)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Мельника В.В.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 25.06.2006 № 0000281650/0, від 14.07.2006 № 0000281650/1, від 27.09.2006 № 0000281650/2 та від 15.01.2007 № 0000281650/3, а також рішення від 07.07.2006 № 6428/10/16-511.

Постановою господарського суду міста Києва від 21.02.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007, у позові відмовлено з мотивів порушення позивачем вимог абзацу пятого пункту 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (далі Методика), щодо спрямування до державного бюджету 30% орендної плати, одержаної від передачі в оренду майна.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України НАК «Нафтогаз України»просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що плата за передачу в оренду державного та комунального майна не є загальнодержавним податком, збором (обовязковим платежем), вичерпний перелік яких наведено у статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому визначення позивачеві податкового зобовязання за платежем «оренда державного та комунального майна»згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями не можна визнати правомірним.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено, що:

- НАК «Нафтогаз України»є державним акціонерним товариством відкритого типу;

- в ході проведеної СДПІ виїзної планової документальної перевірки на предмет дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 по 31.12.2005, оформленої актом від 10.04.2006 № 234/16-50/20077720, було виявлено факт неперерахування позивачем як орендодавцем до державного бюджету 30% орендної плати, одержаної від надання ним в оренду приміщень;

- за наслідками цієї перевірки СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2006 № 0000281650/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобовязання за платежем «оренда держаного та комунального майна»у сумі 109477,35 грн.; інші оспорювані акти індивідуальної дії було прийнято податковим органом за наслідками оскарження цього податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо порушення позивачем вимог абзацу пятого пункту 17 Методики.

Так, цією законодавчою нормою передбачено, що у разі коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація, крім підприємств, установ та організацій, які перебувають у віданні Національної академії наук, орендна плата спрямовується за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати підприємству, організації, 30 відсотків - до державного бюджету.

Водночас пунктом 1 цієї Методики визначено, що названий нормативно-правовий акт розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Наведений законодавчий припис цілком відповідає статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з яким обєктами оренди за цим Законом є:

цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс;

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Згідно зі статтею 5 цього Закону орендодавцями є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Отже, аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що вимоги пункту 17 Методики застосовуються лише у разі передачі в оренду державними підприємствами майна, яке є власністю держави.

Наведене підтверджується і тим, що згідно з частиною третьою статті 73 Господарського кодексу України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Тобто субєкт господарювання (державне підприємство) в порядку пункту 17 Методики повинен відраховувати частину орендної плати до бюджету за передачу в оренду належного державі майна, яке перебуває у нього в оперативному управлінні або господарському віданні.

На відміну від державного унітарного підприємства відповідно до статті 85 Господарського кодексу України господарське товариство (до якого належить і акціонерне товариство) є власником:

майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Отже, майно акціонерного товариства є власністю останнього, незалежно від того, кому саме належать корпоративні права цього товариства.

НАК «Нафтогаз України»заснована Кабінетом Міністрів України відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України», статтею 1 якого передбачено створення Кабінетом Міністрів України НАК "Нафтогаз України" на базі 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які відповідно до чинного законодавства залишені у державній власності.

Пунктом 1.2 Статуту НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747, визначено, що Компанія є державним акціонерним товариством закритого типу.

Згідно з пунктами 6.2, 6.3 цього Статуту Компанія є власником:

а) майна, в тому числі коштів, переданих їх акціонерами у власність;

б) доходів, отриманих від власної господарської діяльності;

в) дивідендів за акціями, які належать Компанії;

г) іншого майна, набутого на законних підставах.

Здійснюючи право власності Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності Компанії, зокрема, з продажу, обміну, передачі в оренду чи застави засобів виробництва та інших матеріальних цінностей, використання та відчуження їх в інший спосіб.

Водночас відповідно до пункту 6.4 названого Статуту Компанія використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства України. Майно, що є державною власністю і надане Компанії у користування, включається до її активів.

Таким чином, з наведеного вбачається, що майно НАК «Нафтогаз»є його власністю, а не власністю держави, тоді як поряд з володінням, користуванням та управлінням належним їй майном Компанія також здійснює користування майном, яке є власністю держави.

Відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було вичерпно зясувати правовий режим спірного майна, переданого позивачем в оренду, та встановити власника такого майна. Адже на правовідносини з передачі НАК «Нафтогаз»в оренду власного майна цієї Компанії вимоги пункту 17 Методики не поширюються, тоді як в разі надання позивачем у тимчасове користування платне майна, що є власністю держави, НАК «Нафтогаз»зобовязана перераховувати 30% орендної плати до бюджету.

Касаційна ж інстанція в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 21.02.2007 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 у справі № 42/34-А (22-а-1089/07) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко