Рішення № 95980343, 31.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ № 826/13599/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києвіпровизнання незаконними дій, скасування акта, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просила:

- визнати незаконними дії Головного управління ДФС у м. Києві з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі наказу від 13.04.2018 №6586;

- скасувати акт №2234/26-15-42-02-30-/ НОМЕР_1 від 05.05.2018, як такий що складений за результатами незаконної документальної позапланової невиїзної перевірки;

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 №0060804202, №0060794202, №0060784202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом не дотримано порядку проведення перевірки платника податку, оскільки позивач не був ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку проведення перевірки з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення такої. Складений на підставі незаконної перевірки акт не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню як і складені за її результатами податкові повідомлення-рішення, прийняті за відсутності законних та фактичних підстав, з порушенням встановлених законом вимог щодо порядку проведення перевірки платника податків. Також на думку позивача, в поданій річній декларації було вказано достовірні дані, та жодних запитів про надання пояснень та на їх документальне підтвердження від контролюючого органу позивачу не надходило.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, оскільки позивачем не дотримано вимог податкового законодавства, які передбачені у разі анулювання банком його кредиту.

Представником позивача подана відповідь на відзив, у якій заперечуються доводи відповідача та повторно наголошено на порушеннях контролюючого органу, що слугували для позивача підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Оскільки на день розгляду справи Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві перебуває в стані припинення (запис від 01.08.2019) у зв`язку з реорганізацією податкового органу на підставі Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р «Питання Державної податкової служби», суд, з урахуванням змісту позовних вимог та доводів, наведених на їх обґрунтування, дійшов висновку про необхідність здійснення на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України заміни первинного відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (надалі - ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ - 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

13.04.2018 відповідачем було винесено наказ №6586 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та у зв`язку з отриманням податкової інформації щодо отримання доходу фізичною особою - платником податків у вигляді анульованого боргу кредитом, тривалістю 5 робочих днів з 20.04.2018 по 26.04.2018 у приміщенні контролюючого органу.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було направлено рекомендованим листом з повідомленням копію наказу №6586 від 13.04.2018 та повідомлення №17305/В/26-15-42-02-27 від 16.04.2018, яким ГУ ДФС у м. Києві повідомляло позивача про початок проведення перевірки з 20.04.2018 в приміщенні контролюючого органу.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 05.05.2018 №2234/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 .

В ході перевірки встановлено порушення, пункту 44.1 пункту 44.3 статті 44, підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України - не надано до перевірки книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного доходу; підпункту 168.2.1 пункту 168.1 статті 168 з урахуванням підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, занижено дохід у вигляді основної суми боргу, анульованого кредитором АТ «Укрсиббанк» за 2015 рік на загальну суму 1487125,28 грн, що призвело до заниження та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік в сумі 296816,06 грн; підпункту 1.2, підпункту 1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу, не враховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2015 рік у сумі 22306,88 грн.

Актом перевірки на підставі відомостей з ДРФО ДФС про суми виплачених доходів та утриманих з них податків (форма - 1ДФ) встановлено, що ФО ОСОБА_1 у 2015 році отримала дохід у сумі 1487125,28 грн за ознакою доходу « 126» - додаткове благо, без визначення суми утриманого податку, джерело отримання - ПАТ «Укрсиббанк».

Підставою для таких висновків, слугувала відповідь на запит ГУ ДФС у м. Києві від 20.02.2018 №7323/10/26-15-42-02-27 ПАТ «Укрсиббанк» листом від 19.03.2018 №14-2-02/11917, в якому банк підтвердив правильність відображення в податковому розрахунку за формою №1-ДФ за IV квартал 2015 року отриманого доходу фізичною особою ОСОБА_1 у вигляді основної суми боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, у сумі 1487125,28 грн та повідомив про вручення боржнику відповідного повідомлення про анулювання (прощення) боргу згідно з вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Перевіркою донараховано за 2015 рік податку на доходи фізичних осіб в сумі 296816,06 грн та військового збору в сумі 22306,88 грн.

До ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ФО ОСОБА_1 подано річну декларацію про майновий стан і доходи 30.04.2016 №1600040076.

Також ФО ОСОБА_1 26.12.2016 № 1600040076 подано звітну нову податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, в якій не задекларовано отриманий дохід, чим порушено вимоги пункту 49.18 статті 49 пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 23.06.2018 №0060784202 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму основного платежу - 296816,06 грн, штрафної санкції - 74204,02 грн, №0060804202 про збільшення суми грошового зобов`язання по військовому збору на суму основного платежу - 22306,88 грн, штрафної санкції - 5576,72 грн, №0060794202 про застосування штрафної санкції у сумі 170,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржила їх в адміністративному порядку до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 08.08.2018 за №11734/В/99-99-11-02-01-14 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Наведені обставини слугували для позивача підставою для звернення до суду із цим позовом.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.

Щодо встановлених порушень у акті перевірки, слід зазначити таке.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні (…).

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

У той же час, відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), нарахованих за користування кредитом й за прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самостійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Так, згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Отже законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому були внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 9 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 7 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України встановлено обов`язок платника податку подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 179.7 статті 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Враховуючи наведене, оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року (справа №818/1102/16) та від 14 лютого 2019 року (справа №813/330/16).

Як встановлено судом АКІБ «Укрсиббанк» анулював позивачу заборгованість за кредитним договором від 27.03.2008 №113323212000 у розмірі 606000,00 дол. США.

У період з 27.03.2018 по 31.10.2018 позивачем сплачено до банку 133864,55 дол.США, окрім того позивачем було сплачено 23.12.2015 до банку кошти в розмірі 28275,00 дол.США.

Отже, сплачені кошти позивачем перевищують суму кредиту.

У свою чергу відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду, що банк списав основну суму заборгованості за кредитом.

Окрім того, встановлені у цій справі обставини засвідчують і відсутність правових підстав для застосування до позивача відповідальності за неподання нею декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, обов`язок щодо чого встановлений підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 та пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не надано доказів та не доведено отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік.

Також не доведено відповідачем і наявність правових підстав для застосування до позивача відповідальності за неподання нею декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, обов`язок щодо чого встановлений підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 та пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не надано доказів та не доведено отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага за 2015 рік.

З огляду на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2018 №0060784202 та №0060794202.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 23.06.2018 №0060804202 про збільшення суми грошового зобов`язання по військовому збору на суму основного платежу - 22306,88 грн, штрафної санкції - 5576,72 грн за порушення вимог підпункту 1.2, підпункту 1.3 пункту 16-1 Підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Законом України №71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, внесені зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

З огляду на те, що за встановлених судом обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага відповідачем доведено не було, а тому не підлягає нарахуванню позивачу і грошове зобов`язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).

Крім наведеного суд акцентує увагу і на такому.

В силу вимог пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Підпункт 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначає, що документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

За правилами пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Окрім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

Аналіз зазначених норм Податкового кодексу України вказує, що з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 справа №21-425а14, від 16.02.2016 №21-2749а15.

Як стверджує відповідач, копію наказу №6586 від 13.04.2018 та повідомлення №17305/В/26-15-42-02-27 від 16.04.2018 про початок проведення перевірки з 20.04.2018 в приміщенні контролюючого органу було направлено рекомендованим листом з повідомленням, однак в матеріалах справи відсутнє таке поштове повідомлення.

В матеріалах справи наявна лише копія рекомендованого листа №0101123570090, який було направлено на адресу позивача 17.04.2018, проте не можливо встановити який саме документ було направлено на адресу позивача.

Позивач стверджує, що повідомлення та копію наказу отримано лише 10.05.2018, після завершення перевірки, про що свідчить надане позивачем відстеження поштових відправлень Укрпошти, а саме рекомендованого листа №0101123570090.

Разом з тим, в акті перевірки відповідачем зазначено, що повідомленням №17305/В/26-15-42-02-27 від 16.04.2018 про початок перевірки та копію наказу №6586 від 13.04.2018 направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника.

Проте, в матеріалах справи відсутня копія поштового повідомленням про вручення позивачу наказу та повідомлення про початок проведення перевірки.

Згідно акта перевірки її проведено у період з 20.04.2018 по 26.04.2018 (підведення результатів та написання акта - з 27.04.2018 по 05.05.2018).

Матеріали справи містять підтвердження того, що наказ наказу №6586 від 13.04.2018 та повідомлення №17305/В/26-15-42-02-27 від 16.04.2018 були направлені на адресу позивача 17.04.2018 та отримані останнім 10.05.2015 згідно відстеження поштових відправлень Укрпошти, а саме рекомендованого листа №0101123570090, тобто після проведення перевірки.

Проте, відсутні докази дотримання Інспекцією пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки до проведення останньої.

З огляду на направлення відповідачем наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки на адресу позивача, однак, отримання останнім після фактичного проведення перевірки та складення акту, тобто фактично неповідомлення останнього про проведення перевірки до її початку, що свідчить про відсутність правових наслідків такої перевірки, а також недоведення відповідачем отримання позивачем в 2015 році додаткового блага, що підлягає оподаткуванню податком на прибуток фізичних осіб, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 №0060804202, №0060794202, №0060784202 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги позивача про скасування акта №2234/26-15-42-02-30-/ НОМЕР_1 від 05.05.2018, як такий що складений за результатами незаконної документальної позапланової невиїзної перевірки, суд зазначає таке.

Вiдповiдно до пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Наведене свідчить, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов`язань, застосування штрафних (фінансових) санкцій. Саме прийняті контролюючим органом рішення (податкові повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) і є підставою для виникнення у позивача прав чи обов`язків. У свою чергу акт перевірки, як власне і висновки викладені в ньому не є рішенням органу владних повноважень, а відтак не породжує для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов`язки та законні інтереси, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову позивача щодо протиправності акта перевірки.

Наведені вище обставини в своїй сукупності дають суду підстави для висновку щодо обґрунтованості позовних вимог частково та наявності підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 №0060804202, №0060794202, №0060784202.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4698 (чотири тисячі шістсот дев`яносто вісім) гривень 94 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ - 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст. 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська