Рішення № 95976529, 01.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року Справа № 160/689/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Ігренський виправний центр (133)" про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Ігренський виправний центр (133)", в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” протиправною, що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17469,34 грн. ОСОБА_1 ;

- стягнути з Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17469,34 грн.;

- стягнути з Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2020 року по день звернення до суду, а саме до 18.01.2021 року у сумі 15656,00 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що в день звільнення - 30.11.2020 року позивачу не була виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна. У зв`язку з відсутністю грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивач 29.12.2020 року отримав у Державній установі «Ігренський виправний центр (№133)» довідку № 15 за вих. № 133/4- 1728 від 29.12.2020 року про загальну суму грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума, яка належить до виплати складає 17469,34 грн. До теперішнього часу грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна позивачу не виплачена, що, на його думку, є порушенням законодавства про працю. Також вважає, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2020 року по день винесення рішення у справі. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін а наявними у справі матеріалами з 05.03.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

19.02.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він посилається на Порядок забезпечення речовим майном персоналу державної кримінально - виконавчої служби, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року за № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу державної кримінально-виконавчої служби». Відповідно до абзацу 2 п.22 Порядку №578 грошова компенсація виплачується лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Так, відповідно до довідки Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» станом на 28.01.2021 року та минулий період на поточні рахунки установи кошти на цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим у 2020 році працівникам не надходили та відсутні в кошторисних призначеннях на 2020 - 2021 роки. Таким чином, установа з об`єктивних обставин не мала та не має можливості виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Проти позовних вимог в частині виплати середньомісячного грошового забезпечення за час затримки в розрахунку у розмірі 15656,00 грн. також заперечує, оскільки компенсація за не отримане речове майно, до грошового забезпечення військовослужбовця не входить. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

22.02.2021 року на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій він зазначив, що з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.09.1999 року на різних посадах.

Наказом начальника Державної установи "Ігренський виправний центр (133)" від 03.11.2020 року № 119/ОС-20 позивача звільнено зі служби, у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів, відповідно до п.4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак при звільненні зі служби позивач не отримав грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Як зазначив позивач у позовній заяві, у день звільнення він звернувся до начальника Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» з заявою щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, на що отримав відповідь, що через недофінансування, компенсація за належні до видачі предмети речового майна буде виплачена у кінці 2020 року.

Проте, станом на момент звернення до суду з цим позовом, позивач не отримав виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17469,34 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Згідно з ч.1. ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового, начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. №578.

Згідно з п.2. Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Відповідно до п.3. Порядку речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Згідно з п.9. Порядку забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Відповідно до п.27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно з п. 60 Порядку для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Отже, з сукупного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно та відповідно про існування обов`язку у відповідача здійснити таку виплату за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Посилання відповідача на відсутність коштів в межах бюджетних асигнувань, як на підставу нездійснення виплат, суд відхиляє з огляду на наступне.

КСУ неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в рішенні від 09.07.2007р. №6-рп/2007 КСУ вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Важливим є і те, що ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважує, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна є протиправною.

Позивачем до позовної заяви була долучена копія довідки Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” №15 від 20.11.2020 року, складена на підставі наказу від 03.11.2020 року №119/ОС-20 Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)”, згідно з якою сума виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна становить 17469,34 грн.

Разом із тим, 03.03.2021 року на адресу суду від відповідача надійшла копія довідки Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” №15 від 26.02.2021 року, складена на підставі наказу від 03.11.2020 року №119/ОС-20 Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)”, згідно з якою сума виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна становить 17445,02 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення з Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17445,02 грн.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2020 року по день звернення до суду, а саме до 18.01.2021 року у сумі 15656,00 грн., з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суд у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто норми КЗпП України прямо передбачають, що середній заробіток стягується за час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, оскільки на момент розгляду даної адміністративної справи фактичний розрахунок грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна відповідач не здійснював, суд вважає вказану позовну вимогу передчасною.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що в ході розгляду даної справи, відповідач не довів правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1996482823.1 від 29.01.2021 року.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 681,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статями 72-79, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)”, що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17445,02 грн. ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” (49115, м. Дніпро, вул. Бехтерєва, буд. 5, код ЄДРПОУ 08563027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17445,02 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної установи “Ігренський виправний центр (№133)” (49115, м. Дніпро, вул. Бехтерєва, буд. 5, код ЄДРПОУ 08563027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 681,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна