Рішення № 95976179, 02.04.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2021 Справа № 917/41/21

м. Полтава

за позовною заявою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України””, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

до Комунального виробничого підприємства “Теплоенерго” м. Горішні Плавні”, вул. Молодіжна, 8, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800

про стягнення 741 639,70 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 741 639,70 грн. за договором постачання природного газу № 5272/18-БО-23 від 04.10.2018, з яких 521 252,16 грн. пеня, 134 172,08 грн. 3% річні, 62741,02 грн. інфляційні втрати, 23 474,44 грн. збитки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 5272/18-БО-23 від 04.10.2018 в частині своєчасної оплати за переданий газ у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року та дотримання відповідачем обсягів споживання природного газу в березні та квітні 2019 року.

Ухвалою від 18.01.2021 позовна заява була залишена без руху з підстав невиконання позивачем вимог ч. 2 ст. 164 ГПК України (том 2, а.с. 182-183).

Позивач в термін, визначений судом, усунув недоліки позовної заяви та ухвалою від 02.02.2021 (том 2, а.с. 205-206) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень – до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Сторони отримали зазначену ухвалу суду 08.02.2021, про що свідчать відмітки на повідомленнях про отримання поштового відправлення (том 2, а.с. 207-208).

Відповідач, у встановлений судом строк, подав відзив на позов від 12.02.2021 (вх. № 1813 від 16.02.2021, том 2, а.с. 210-2139), в якому відповідач просить зменшити розмір пені на 90% та заперечує проти відшкодування збитків в сумі 23 474,44 грн. посилаючись на Постанову НКРЕКП № 2081 від 07.10.2019, якою заборонено накладати штрафи на підприємства-виробників теплової енергії, якщо фактичне споживання газу відхиляється від замовлених обсягів.

У відповіді на відзив від 16.02.2021 (вх. № 1975 від 22.02.2021, том 2, а.с. 220-230) позивач не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, заперечує проти зменшення пені та підтримує позов в повному обсязі.

25.03.2021 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо стягнення збитків від 19.03.2021 (вх. № 3249, том 4, а.с. 119-120), в яких позивач підтримує вимоги про відшкодування відповідачем збитків на загальну суму 23 474,44 грн. за період березень-квітень 2019 з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між сторонами укладено договір постачання природного газу № 5272/18-БО-23 від 04.10.2018 (том 1, а.с. 20-29, далі - Договір), за умовами якого позивач (Постачальник) зобов`язався поставити відповідачу (Споживачу) природний газ, а Споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).

За п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами.

До Договору сторони уклали додаткові угоди №№ 1-8 (том 1, а.с. 30-46), при цьому додатковою угодою № 4 від 28.11.2018 (том 1, а.с. 34-42), яка діє з 01.12.2018, сторони виклали розділи 1-12 Договору в новій редакції.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 орієнтовним обсягом до 83 тис. куб. метрів.

Додатковими угодами №№ 1-4, 6 сторони вносили зміни в п. 2.1 Договору, зокрема визначили, що Постачальник передає природний газ Споживачу:

- з 01.10.2018 по 26.10.2018 орієнтовним обсягом до 207 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 23.10.2018, том 1, а.с. 30);

- з 01.10.2018 по 31.10.2018 орієнтовним обсягом до 250 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 27.10.2018, том 1, а.с. 31);

- з 01.11.2018 по 30.11.2018 орієнтовним обсягом до 340 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 01.11.2018, том 1, а.с. 32);

- з 01.10.2018 по 30.04.2019 орієнтовним обсягом 2440 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, том 1, а.с. 34);

- з 01.10.2018 по 30.04.2019 орієнтовним обсягом 2263,957 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 6 від 20.03.2019, том 1, а.с. 44).

Додатковою угодою № 8 від 22.04.2019 сторони домовились, що замовлений відповідачем обсяг (об`єм) природного газу на квітень 2019 року становить 176,287 тис. куб. метрів (том 1, а.с. 46).

Згідно п. 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу.

Відповідно до п. 3.8 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає той обсяг, який був фактично використаний Споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в п. 1.2 цього Договору. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем в той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання-передачі газу.

Позивач в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 16 364 696,93 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди (том 1, а.с. 47-52).

Відповідно до п. 6.1, 6.3 (п.п. 2) Договору, п. 5.1, 5.3 (п.п. 2) Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 (п. 5.1 додаткової угоди) цього Договору.

Оплату за отриманий природний газ відповідач провів в повному обсязі в сумі 16 364 696,93 грн., що підтверджується виписками банку по рахунку позивача (том 1, а.с. 86-250; том 2, а.с. 1-175), однак з порушенням строків оплати.

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 8.1 Договору, п. 7.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018).

Пунктом 8.2 Договору, п. 7.2 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 передбачено, що у разі невиконання Споживачем пунктів 6.1 та 6.6 цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

З посиланням на наведену норму договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 521 252,16 грн. пені, нарахованої за період з 27.12.2018 по 26.02.2020 (розрахунок залучений до справи, том 1, а.с. 14-19).

Із посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача:

- 134 172,08 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.12.2018 по 26.02.2020;

- 62 741,02 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2019 по лютий 2020 (розрахунок залучений до справи, том 1, а.с. 14-19).

Відповідно до п. 10.3 Договору, п. 9.3 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Відповідно до п. 3.13 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018), якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у порядку, визначеному п. 5.7 договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 20.03.2019, том 1, а.с. 44) замовлений обсяг природного газу у березні 2019 року складає 382,000 тис.куб.м. Разом з тим, відповідно до акту приймання - передачі природного газу від 31.03.2019 (том 1, а.с. 51) у березні 2019 року відповідач фактично спожив природний газ в обсязі 295,349 тис.куб.м.

Відповідно до пункту 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 22.04.2019, том 1, а.с. 46) замовлений обсяг природного газу у квітні 2019 року складає 176,287 тис.куб.м. Разом з тим, відповідно до акту приймання - передачі природного газу від 30.04.2019 (том 1, а.с. 52) у квітні 2019 року відповідач фактично спожив природний газ в обсязі 159,724 тис.куб.м.

Тобто, за підсумками березня та квітня 2019 року відповідач фактично спожив природний газ менше, ніж замовлений обсяг газу на відповідні періоди, при цьому різниця між фактично використаним та замовленим обсягами є більше 5%.

Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" направлено Комунальному виробничому підприємству “Теплоенерго” м. Горішні Плавні” акти-претензії від 16.05.2019 на суму 233 415,23 грн. за березень 2019 року та від 11.06.2019 на суму 43 377,06 грн. за квітень 2019 року (том 1, а.с. 62-63, 69-70).

У відповідях на претензії від 27.05.2019 та від 21.06.2019 (том 1, а.с. 68, 75) відповідач претензії залишив без задоволення з підстав здійснення позивачем нарахувань відшкодування із порушенням законодавства та умов Договору, запропонував зробити перерахунок та повторно направити на адресу КВП “Теплоенерго” м. Горішні Плавні” для розгляду.

Позивач здійснив перерахунок та направив на адресу відповідача листи від 15.11.2019 (том 1, а.с. 76-77) щодо перерахунку по актам-претензіям, за якими сума збитків, яка підлягає відшкодуванню за березень 2019 становить 19 824,31 грн., за квітень - 3 650,13 грн.

Відповідач отримав зазначені листи 25.11.2019 (копія поштового повідомлення про вручення поштового відправлення залучена до матеріалів справи, том 1, а.с. 81), відповіді не надав, збитки в сумі 23 474,44 грн. за порушення договірної величини споживання газу у березні 2019 року на суму 19 824,31 грн. та у квітні 2019 року на суму 3 650,13 грн. не відшкодував.

На підставі пункту 3.13 та 5.7 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018) позивач надав розрахунок збитків у розмірі 23 474,44 грн. за порушення договірної величини споживання газу у березні 2019 року на суму 19 824,31 грн. та у квітні 2019 року на суму 3 650,13 грн. (розрахунок збитків залучений до матеріалів справи, том 1, а.с. 60-61) та заявив їх до стягнення.

Приймаючи рішення суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Обов`язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року позивач на умовах Договору поставив відповідачу природний газ на загальну суму у 16 364 696,93 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди (том 1, а.с. 47-52).

Оплату отриманого природного газу відповідач здійснив в повному обсязі із порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується сторонами (виписки банку по рахунку позивача, том 1, а.с. 86-250; том 2, а.с. 1-175).

За ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 5.1, 5.3 (п.п. 2) Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018.

Пунктом п. 7.2 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 передбачено, що у разі невиконання Споживачем пунктів 5.1 та 5.6 цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 521 252,16 грн. пені, нарахованої за період з 27.12.2018 по 26.02.2020 за зобов`язаннями, з оплати природного газу, поставленого позивачем з листопада 2018 року по квітень 2019 року (розрахунок залучений до справи, том 1, а.с. 14-19).

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що її розмір та період її нарахування відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", умовам Договору та не перевищує розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, відповідає розрахунку відповідача тому вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірними.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивач заявив до стягнення 134 172,08 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.12.2018 по 26.02.2020 та 62 741,02 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2019 по лютий 2020 (розрахунок залучений до справи, том 1, а.с. 14-19).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові КГС у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, за якою якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд здійснив перерахунок річних та інфляційних та встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та задовольняються судом повністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних, інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Щодо вимоги про стягнення збитків у сумі 23 474,44 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 3.13 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 року) визначено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. Договору), відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 Договору. При цьому, розмір збитків визначається таким чином:

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, Відповідач зобов`язаний відшкодувати Позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період (п. 3.13.1);

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, Відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою (п. 3.13.2):

В = (Vф-Vn)хЦхК,

де: Vф – об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений Позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;

Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;

Ц - ціна природного газу за цим Договором;

К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Пунктом 5.7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 року) передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 Договору, здійснюється наступним чином:

- позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив п. 3.9 Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 п. 3.13 Договору;

- позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензїї, зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензїї.

Відповідно до підп. 8) п. 6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 року) відповідач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 Договору.

Відповідно до підп. 4) п. 6.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 року), позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1 Договору у разі, якщо відхилення фактично використаних Відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Вказані пункти Договору, що почали діяти з 01.12.2018, узгоджуються з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 року № 2496 (із змінами).

Відповідно до пункту 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 20.03.2019, том 1, а.с. 44) замовлений обсяг природного газу у березні 2019 року складає 382,000 тис.куб.м. Разом з тим, відповідно до акту приймання - передачі природного газу від 31.03.2019 (том 1, а.с. 51) у березні 2019 року відповідач фактично спожив природний газ в обсязі 295,349 тис.куб.м.

Відповідно до пункту 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 22.04.2019, том 1, а.с. 46) замовлений обсяг природного газу у квітні 2019 року складає 176,287 тис.куб.м. Разом з тим, відповідно до акту приймання - передачі природного газу від 30.04.2019 (том 1, а.с. 52) у квітні 2019 року відповідач фактично спожив природний газ в обсязі 159,724 тис.куб.м.

Таким чином, відповідач у березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 86,651 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору, у квітні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 16,563 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.

Позивачем на адресу відповідача направлено акти-претензії від 16.05.2019, змінені в частині розрахунку суми збитків листами від 15.11.2019 (том 1, а.с. 76-77) на суму 19 824,31 грн. за березень 2019 та на суму 3 650,13 грн. за квітень 2019.

Відповідач отримав зазначені претензії та листи (копії поштових повідомлень про вручення поштового відправлення залучені до матеріалів справи, том 1, а.с. 67, 7481), час розгляду справи збитки в сумі 23 474,44 грн. за порушення договірної величини споживання газу у березні 2019 року на суму 19 824,31 грн. та у квітні 2019 року на суму 3 650,13 грн. не відшкодував.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, одним з правових наслідків порушення зобов`язання є встановлене договором або законом є відшкодування збитків.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 17 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), 30.09.2015 прийняла постанову № 2496 "Про затвердження Правил постачання природного газу", якою затвердила Правила постачання природного газу.

Пунктом 1 розділу VI та п. 10 розділу II Правил постачання природного газу, які кореспондуються з п. 3.13 та п. 6.2 (п.п. 4) Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 28.11.2018 року) встановлений обов`язок споживача контролювати власне газоспоживання для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу та обов`язок споживача відшкодовувати постачальнику збитки, понесені останнім внаслідок споживання природного газу споживачем поза договірними величинами.

НКРЕКП, відповідно до ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" та ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", 07.10.2019 винесено постанову № 2081 "Про внесення змін до Правил постачання природного газу", якою внесено зміни до розділу VI Правил постачання природного газу. Зокрема, абзац перший пункту 1 після слів та знака "споживачем, що не є побутовим" доповнено словами: "(крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу")".

Предметом спору у даній справі є збитки, які поніс позивач внаслідок споживання відповідачем природного газу понад встановлений п. 2.1 Договору обсяг газу у березні та квітні 2019 року, тобто до 12.10.2019. Відповідно, у спірний період діяла попередня редакція Правил, якою передбачалося право Постачальника на стягнення збитків зі споживачів у випадку відхилення на 5% погоджених обсягів споживання природного газу.

Стаття 3 ЦК України визначає однією із засад цивільного законодавства свободу договору.

Вказаній нормі кореспондують норми частини першої статті 627 цього кодексу, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано доказів визнання недійсними відповідних положень п.п. 6.2, 6.3 Договору або внесення змін до них в установленому порядку.

Реалізуючи свою свободу договору сторони вільно, самостійно, на власний розсуд, тобто за волевиявленням обох сторін, передбачили підстави та порядок нарахування збитків позивачем. Враховуючи встановлені судом факти невідповідності фактичного обсягу використаного відповідачем природного газу замовленому обсягу газу на відповідні періоди, суд вважає непереконливими твердження відповідача про необхідність підтвердження реальності збитків позивача.

Суд перевіривши розрахунок збитків, зазначає що він є правильним та відповідає умовам пунктів 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил. Тому, вимога щодо стягнення збитків у розмірі 23 474,44 грн. підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 521 252,16 грн. пені, 134 172,08 грн. 3% річних, 62741,02 грн. інфляційних втрати, 23 474,44 грн. збитків за договором постачання природного газу № 5272/18-БО-23 від 04.10.2018.

Розглядаючи по суті клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, заявлене відповідачем у відзиві на позов, суд приймає до уваги наступне.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Положеннями частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідач просить суд врахувати специфіку його статутної діяльності як комунального підприємства, яке надає послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та гарячої води населенню, дитячим та лікувальним установам, бюджетним організаціям та іншим споживачам.

Відповідач посилається на те, що кошти за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води від усіх категорій споживачів надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання, порядок розподілу зазначених коштів затверджений постановою Кабінету Міністрів України та позбавляє відповідача самостійно розпоряджатися грошовими коштами, отриманими від виробничої діяльності.

Також відповідач посилається складний фінансовий стан підприємства, наявність дебіторської заборгованості населення та бюджетних установ та організацій, відсутність можливості впливу на погашення заборгованості споживачами теплової енергії, як і відсутність можливості відключення боржників від теплопостачання в опалювальний період.

Також просить суд врахувати повний розрахунок з позивачем за поставлений у спірному періоді за Договором природний газ, незважаючи на збиткову діяльність, а також відсутність у позивача збитків внаслідок прострочення відповідачем оплати поставленого за Договором природного газу.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та баланс їх інтересів, значний розмір стягнутої суми боргу і значний розмір нарахованої і пред`явленої до стягнення пені та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань за договором постачання природного газу, ступінь виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50%.

Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 260 626,08 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 260 626,08 грн. пені, 134 172,08 грн. 3% річних, 62741,02 грн. інфляційних втрат, 23 474,44 грн. збитки, в іншій частині вимог позов відхиляється судом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року в справі № 917/1068/17.

З урахуванням наведеного, судовий збір, за розгляд справи покладається на відповідача повністю в сумі 11 124,60 грн.

Керуючись ст. ст. 46, 119, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального виробничого підприємства “Теплоенерго” м. Горішні Плавні” (вул. Молодіжна, 8, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код ЄДРПОУ 13940851) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) – 260 626,08 грн. пеня, 134 172,08 грн. 3% річні, 62741,02 грн. інфляційні втрати, 23 474,44 грн. збитки; 11 124,60 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Пушко І.І.