Рішення № 95976178, 02.04.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2021 Справа № 917/40/21

м. Полтава

за позовною заявою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

до Комунального підприємства “Миргородтеплоенерго” Миргородської міської ради, пров. Луговий, 11, м. Миргород, Полтавська область, 37600

про стягнення 484 121,88 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 969 990,88 грн. за договором постачання природного газу № 5247/18-КП-24 від 03.10.2018, з яких 491 307,69 грн. основний борг, 353 923,64 грн. пеня, 62 144,78 грн. 3% річні, 62 614,77 грн. інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату природного газу, отриманого від позивача на умовах договору № 5247/18-КП-24 від 03.10.2018, що стало підставою для нарахування відповідачу пені, річних та інфляційних.

Ухвалою від 18.01.2021 позовна заява була залишена без руху з підстав невиконання позивачем вимог ч. 2 ст. 164 ГПК України (том 3, а.с. 171-172).

Позивач в термін, визначений судом, усунув недоліки позовної заяви та ухвалою від 02.02.2021 (том 3, а.с. 201-202) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень – до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Позивач та відповідач отримали зазначену ухвалу суду 08.02.2021 та 09.02.2021 відповідно, про що свідчать відмітки на повідомленнях про отримання поштового відправлення (том 3, а.с. 203-204).

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позов від 11.02.2021 (вх. № 1703 від 15.02.2021, том 4, а.с. 1-9), в якому відповідач погодився із датами та сумами проведення нарахувань та оплат по Договору, які відображені позивачем в довідці по операціях за Договором, долученій до позовної заяви станом на 30.11.2020. При цьому відповідач просить суд закрити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 491 307,69 грн. у зв`язку із його сплатою, визнав наявність заборгованості в частині 353 923,64 грн. пені, 62 144,78 грн. 3% річних, 62 614,77 грн. інфляційних втрат, заявив клопотання про зменшення пені на 90% та зменшення на 50% судового збору, належного до стягнення, згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України, у зв`язку із визнанням позовних вимог.

У відповіді на відзив від 22.02.2021 (вх. № 2240 від 01.03.2021, том 4, а.с. 108-112) позивач не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, заперечує проти зменшення пені та підтримує позов в повному обсязі.

25.03.2021 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог від 19.03.2021 (вх. № 3248, том 4, а.с. 119-120), в якій позивач підтвердив сплату відповідачем основного боргу в сумі 491 307,69 грн. та заявив до стягнення пеню, річні та інфляційні станом на дату остаточного розрахунку (15.01.2021). По суті у поданій заяві позивач зменшив позовні вимоги на суму основного боргу та збільшив в частині стягнення річних та інфляційних. В поданій заяві позивач заявив клопотання про повернення судового збору в сумі 7 288,03 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За п.п. 1, 2 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи те, що сплата відповідачем основного боргу (15.01.2021) відбулась після звернення позивача із позовом до суду (11.01.2021), дії позивача не суперечать законодавству, не порушують права і охоронювані законом інтереси будь-яких осіб, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог за межами строку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України без заяви про поновлення процесуального строку для її подання, строк пропуску не є значним, суд визнав причину пропуску поважною та за власної ініціативи поновив позивачу процесуальний строк для звернення із заявою про зменшення позовних вимог та прийняв її до розгляду.

Таким чином, ціна позову, яку вказує позивач відповідно до ст. 163 ГПК України, складає 484 121,88 грн. за договором постачання природного газу № 5247/18-КП-24 від 03.10.2018, з яких 353 923,64 грн. пеня, 63 782,18 грн. 3% річних, 66 416,06 грн. інфляційні втрати.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між сторонами укладено договір постачання природного газу № 5247/18-КП-24 від 03.10.2018 (том 1, а.с. 26-35, далі - Договір), за умовами якого позивач (Постачальник) зобов`язався поставити відповідачу (Споживачу) природний газ, а Споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).

За п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

До Договору сторони уклали додаткові угоди №№ 1-6 ( том 1, а.с. 36-51), при цьому додатковою угодою № 4 від 29.11.2018 (том 1, а.с. 40-48), яка діє з 01.12.2018, сторони виклали розділи 1-12 Договору в новій редакції.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 орієнтовним обсягом 10 тис. куб. метрів.

Додатковими угодами №№ 1-5 сторони вносили зміни в п. 2.1 Договору, зокрема визначили, що Постачальник передає природний газ Споживачу:

- з 01.10.2018 по 26.10.2018 орієнтовним обсягом 15 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 23.10.2018, том 1, а.с. 36);

- з 01.10.2018 по 31.10.2018 орієнтовним обсягом 20 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 27.10.2018, том 1, а.с. 37);

- з 01.11.2018 по 30.11.2018 орієнтовним обсягом 31 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 05.11.2018, том 1, а.с. 38);

- з 01.10.2018 по 30.04.2019 орієнтовним обсягом 358,486 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, том 1, а.с. 40);

- з 01.10.2018 по 30.04.2019 орієнтовним обсягом 371,310 тис. куб. метрів (п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 5 від 20.03.2019, том 1, а.с. 50).

Згідно п. 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів природного газу.

Відповідно до п. 3.8 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає той обсяг, який був фактично використаний Споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в п. 1.2 цього Договору. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем в той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання-передачі газу.

Позивач в період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 762 633,63 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди (том 1, а.с. 52-58).

Відповідно до п. 6.1, 6.3 (п.п. 2) Договору, п. 5.1, 5.3 (п.п. 2) Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 (п. 5.1) цього Договору.

Оплату за отриманий природний газ відповідач провів в повному обсязі в сумі 2 762 633,63 грн., що підтверджується що підтверджується виписками банку по рахунку позивача (том 1, а.с. 60-250; том 2, а.с. 250; том 3, а.с. 1-164), копіями платіжних доручень (том 4, а.с. 10-35).

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 8.1 Договору, п. 7.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018).

Пунктом 8.2 Договору, п. 7.2 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 передбачено, що у разі невиконання Споживачем пунктів 6.1 та 6.6 цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

З посиланням на наведену норму договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 353 923,64 грн. пені, нарахованої за період з 27.11.2018 по 14.01.2021 (розрахунок залучений до справи, том 4, а.с. 121-130).

Із посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення з відповідача:

- 63 782,18 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.11.2018 по 14.01.2021;

- 66 416,06 грн. інфляційних втрат за період 27.11.2018 по 14.01.2021 (розрахунок залучений до справи, том 4, а.с. 121-130).

Відповідно до п. 10.3 Договору, п. 9.3 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Приймаючи рішення суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Обов`язок відповідача сплатити кошти за отриманий товар визначений також ст.ст. 655, 706 ЦК України.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України, одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що в період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року позивач на умовах Договору поставив відповідачу природний газ на загальну суму 2 762 633,63 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за ці періоди (том 1, а.с. 52-58). Оплату отриманого природного газу відповідач здійснив в повному обсязі із порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується сторонами (виписки банку по рахунку позивача, том 1, а.с. 60-250; том 2, а.с. 250; том 3, а.с. 1-164; копії платіжних доручень, том 4, а.с. 10-35).

За ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Пунктом 8.2 Договору, п. 7.2 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018 передбачено, що у разі невиконання Споживачем пунктів 6.1 та 6.6 цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 353 923,64 грн. пені, нарахованої за період з 27.11.2018 по 14.01.2021 (розрахунок залучений до справи, том 4, а.с. 121-130).

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що її розмір та період її нарахування відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", умовам Договору та не перевищує розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, відповідає розрахунку відповідача тому вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірними.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивач заявив до стягнення 63 782,18 грн. 3% річних та 66 416,06 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 27.11.2018 по 14.01.2021 (розрахунок залучений до справи, том 4, а.с. 121-130).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові КГС у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, за якою якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд здійснив перерахунок річних та інфляційних та встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та задовольняються судом повністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних, інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 353 923,64 грн. грн. пені, 63 782,18 грн. 3% річних, 66 416,06 грн. інфляційних втрат за договором постачання природного газу № 5247/18-КП-24 від 03.10.2018.

Розглядаючи по суті клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, заявлене відповідачем у відзиві на позов, суд приймає до уваги наступне.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Положеннями частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідач просить суд врахувати специфіку його статутної діяльності як комунального унітарного підприємства, яке надає послуги з постачання, транспортування, розподілу та реалізації теплової енергії населенню, дитячим та лікувальним установам, бюджетним організаціям та іншим споживачам у м. Миргород та смт. Велика Багачка Полтавської області за тарифами, що регулюються державою відповідно до законодавства.

Відповідач посилається на те, що кошти за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води від усіх категорій споживачів надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання, порядок розподілу зазначених коштів затверджений постановою Кабінету Міністрів України та позбавляє відповідача самостійно розпоряджатися грошовими коштами, отриманими від виробничої діяльності.

Також відповідач посилається складний фінансовий стан підприємства, спричинений застосуванням у 2016-2018 роках економічно необґрунтованих тарифів, що не забезпечували відшкодування витрат на виробництво теплової енергії, несвоєчасне їх коригування та відтермінування їх введення. На підтвердження наведених обставин відповідач надав копію виписки банку про проведені оплати за спожитий природний газ у грудні 2018 року, копії балансів та звітів про фінансові результати відповідача за 2018-2020 року, довідки про стан розрахунків споживачів за надані послуги по КП «Миргородтеплоенерго» станом на 01.01.2019, на 01.01.2020, на 01.01.2021.

Також просить суд врахувати повний розрахунок з позивачем за поставлений у спірному періоді за Договором природний газ, незважаючи на збиткову діяльність, а також відсутність у позивача збитків внаслідок прострочення відповідачем оплати поставленого за Договором природного газу.

Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором.

Враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та баланс їх інтересів, значний розмір стягнутої суми боргу і значний розмір нарахованої і пред`явленої до стягнення пені та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань за договором постачання природного газу, ступінь виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50%.

Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 176 961,82 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

За наведеного, суд вирішив задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 176 961,82 грн. пені, 63 782,18 грн. 3% річних, 66 416,06 грн. інфляційних втрат, в іншій частині вимог позов відхиляється судом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

При зверненні із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 19.03.2021 (вх. № 3248, том 4, а.с. 119-120) позивач заявив про повернення з бюджету надлишково сплаченого судового збору в сумі 7288,03 грн.

При первісному зверненні до суду із позовною заявою позивач сплатив 14 549,86 грн. судового збору (платіжне доручення № 0000013243 від 24.12.2020, том 1, а.с. 11). Вказана сума зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України (виписка від 28.12.2020, том 3, а.с. 169).

В редакції заяви про зменшення позовних вимог (том 4, а.с. 119-120), предметом розгляду даної справи є стягнення 484 121,88 грн. за договором постачання природного газу № 5247/18-КП-24 від 03.10.2018, з яких 353 923,64 грн. пеня, 63 782,18 грн. 3% річних, 66 416,06 грн. інфляційні втрати.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, розмір судового збору за розгляд позовної заяви про стягнення 484 121,88 грн. становить 7261,82 грн.

За п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового розміру в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У такому випадку, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Враховуючи клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору, судовий збір в сумі 7288,03 грн. підлягає поверненню позивачу.

За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року в справі № 917/1068/17.

Враховуючи часткове задоволення позову з урахуванням зменшення неустойки, судовий збір, який підлягає розподілу за розгляд даної справи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України, становить 7261,82 грн. Також суд враховує, що позовні вимоги в цій справі визнані відповідачем, про що зазначено у відзиві на позовну заяву від від 11.02.2021 (вх. № 1703 від 15.02.2021, том 4, а.с. 1-9).

Статтею 130 ГПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма закріплена в ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.

З дотриманням останніх наведених норм, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого за розгляд справи по суті, в сумі 3630,91 грн. (7261,82 грн. * 50%).

Таким чином, на підставі п. 1 ч. 1, ч. 3 Закону України “Про судовий збір” позивачу підлягає поверненню судовий збір на загальну суму 10 918,94 грн. (7288,03 грн. + 3630,91 грн.).

З урахуванням наведеного та враховуючи повернення позивачу з державного бюджету 10 918,94 грн., судовий збір, за розгляд справи частково покладається на відповідача в сумі 3630,91 грн.

Керуючись ст. ст. 46, 119, 129, 130, 232-233, 237-238 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Поновити відповідачу строк для подання відповіді на відзив від 22.02.2021 (вх. № 2240 від 01.03.2021).

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства “Миргородтеплоенерго” Миргородської міської ради (пров. Луговий, 11, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 25682207) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) – 176 961,82 грн. пені, 63 782,18 грн. 3% річних, 66 416,06 грн. інфляційних втрат; 3630,91 грн. - витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

5. У відповідності до ч. 1 ст. 130 ГПК України, з пред`явленням даного рішення в органи Державної казначейської служби України повернути Акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) – з Державного бюджету України 10 918,94 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 0000013243 від 24.12.2020 на суму 14 549,86 грн., яке знаходиться в матеріалах справи.

6. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

7. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Пушко І.І.