Рішення № 95975676, 02.04.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.04.2021 Справа № 920/35/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за наявними матеріалами справу № 920/35/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об`єднання «Червоний металіст» (41615, Сумська область, м. Конотоп, вул. Деняка, 5; код ЄДРПОУ 34880895),

до відповідача: Комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (41615, Сумська область, м. Конотоп, вул. Генерала Тхора, 31, код ЄДРПОУ 03352716),

про стягнення 216 023,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 216023,22 грн заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про спільне використання технологічних мереж №115 від 25.06.2007 за період з 01.01.17 по 01.01.18, а також судові витрати по справі.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 10.02.2021 відкрито провадження у справі № 920/35/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано термін – п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 16.02.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідач у письмовому відзиві №45 від 24.02.2021 (вх. №2149/21 від 01.03.2021) проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не подано детального розрахунку позовних вимог, а отже перевірити суму заборгованості неможливо, більш того, сума заборгованості не підтверджена письмовими доказами. Відповідачем також подано клопотання №46 від 24.02.20201 (вх. №1047к від 01.03.2021) про застосування до вимог позивача наслідків сплину строків позовної давності.

Позивачем подано відповідь від 03.03.2021 (вх. №2489/21 від 11.03.2021) на відзив відповідача, в якій він просить суд не брати до уваги заперечення відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

25 червня 2007 року між ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Червоний металіст» (власник мереж) і Комунальним підприємством виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (користувач) було укладено договір про спільне використання технологічних мереж №115 (далі за текстом – «Договір»), відповідно до умов якого позивач зобов`язувався забезпечити передачу електричної енергії в межах величин. Дозволених відповідачу до використання, а відповідач – своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за перетікання реактивної електричної енергії.

Зі змісту п. 1.2. Договору вбачається, що передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної в додатку «Однолінійна схема». Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, що позначена на однолінійній схемі червоною рискою.

Зі змісту п. 7.1. Договору вбачається, що облік електроенергії, отриманої власником мереж та користувачем, приєднаним до електричних мереж позивача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення відповідачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяг спожитої електроенергії визначається позивачем розрахунковим шляхом згідно з вимогами додатка «Порядок розрахунку оплати обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі встановлення розрахункових засобів обліку не на межі балансової належності електричних мереж позивача та відповідача обсяг спожитої електричної енергії визначається шляхом збільшення (зменшення) показів розрахункових засобів обліку на величину розрахункових втрат електроенергії на ділянці електричної мережі (з урахуванням трансформаторів) від межі балансової належності до місця встановлення розрахункових засобів обліку.

Розрахунки втрат виконуються позивачем на підставі галузевих нормативно-технічних документів та оформлюються за формою додатка «Розрахунок втрат електричної енергії в мережах споживача».

Згідно з п. 7.4. Договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії оформлюються такі документи: акт про обсяг переданої електричної енергії; акт про результати замірів електричної потужності. Порядок надання зазначених документів визначений додатком «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії». За наявності вводів на різних ступенях напруги та різних системах обліку покази надаються окремо за кожною точкою обліку.

30 січня 2018 року між сторонами було складено та підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, з якого вбачається, що сторони домовились про часткове припинення зобов`язання відповідача перед позивачем по Договору та зафіксували факт наявності у відповідача заборгованість в сумі 652965,74 грн. і припинили в повному обсязі зобов`язання позивача перед відповідачем по договору про надання послуг постачання холодної води та водовідведення №542 від 01.06.2007 року.

21.09.2018 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №01-21/09 з вимогою про сплату суми боргу в розмірі 747656,85 грн.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що згідно з актами наданих послуг (виконаних робіт) за січень-грудень 2017 р., копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем було надано послуги на суму 414691,05 грн., з яких 198667,83 грн. відповідачем погашено.

Таким чином, просить суд стягнути з відповідача 216023,22 грн. заборгованості.

Відповідач, у свою чергу, обґрунтовує свої заперечення тим, що відповідачем не подано доказів на підтвердження суми заборгованості, заявленої до стягнення, а поданий акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2018 року відображує суму боргу відповідача – 677165,73, яка не є узгодженими сторонами зобов`язаннями.

Відповідно до приписів ч.1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, як підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Письмовими матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що між позивачем і відповідачем було укладено договір про спільне використання технологічних мереж №115 від 25.06.2007, під час укладення якого його сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов.

Зі змісту п. 10.4. Договору вбачається, що цей Договір укладається на строк до 31.12.2007, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією з сторін про відмову від цього Договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наміру однієї з сторін його розірвати або переглянути його умови, а отже Договір є чинним станом на день розгляду справи.

Відповідно до п. 4.1. Договору відповідач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж позивача за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж позивача здійснюється згідно з додатком «Порядок оплати обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії». Плата за використання електричних мереж позивача вноситься відповідачем на підставі рахунка, одержаного від позивача. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунка становить 5 днів (тривалість періоду оплати має не перевищувати 5 днів для суб`єктів господарювання, які здійснюють плату самостійно, і 10 днів – для суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахунки через свою територіально відокремлену головну організацію).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що відповідач зобов`язується у разі віддачі електричної енергії в мережі відповідача здійснювати оплату за перетікання реактивної енергії на межі балансової належності електромереж відповідно до додатка «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії».

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання (вручення) позивачем відповідачу рахунку, який є підставою для внесення плати за користування електричними мережами позивача. Таким чином, суд позбавлений можливості з`ясувати, з якого саме моменту виникло порушення прав позивача щодо отримання оплати по Договору і з якого моменту у позивача виникло право вимоги щодо сплати відповідачем заборгованості.

Крім того, суд позбавлений права перевірити розрахунок плати за використання електричних мереж позивача, який здійснюється згідно з додатком «Порядок оплати обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії», оскільки вказаний додаток до Договору позивачем до матеріалів справи не подано.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підписані сторонами акти наданих послуг (виконаних робіт) за січень-грудень 2017 р. як на доказ належного виконання зобов`язань з його боку та визнання цього факту відповідачем (шляхом їх підписання), у той же час судом встановлено, що складання такого документа як акт наданих послуг (виконаних робіт) Договором не передбачено, а отже зазначені акти не можуть розцінюватись судом як належний доказ.

Більш того, позивач наголошує на тому, що згідно актів наданих послуг (виконаних робіт) за січень-грудень 2017 р. позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 414691,05 грн., у той час як заявленою сумою заборгованості до стягнення є 216023,22 грн.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження часткової оплати (як зазначено у позовній заяві - «погашення») відповідачем заборгованості в розмірі 198667,83 грн., на які він посилається у позовній заяві.

Крім того, претензія №01-21/09 від 21.09.2018 на суму 652956,74 грн містить вимогу про сплату відповідачем заборгованості в розмірі 747656,85 грн.

Таким чином, надані акт зарахування зустрічних однорідних вимог і претензія №01-21/09 від 21.09.2018 не є належними доказами на підтвердження суми боргу відповідача в розмірі 216023,22 грн., оскільки з них не вбачається достовірний розмір заборгованості відповідача.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що сума заборгованості 216023,22 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача не підтверджена первинними документами та розрахунком, а позивачем не подано докази на підтвердження факту порушення права позивача з боку відповідача, а отже позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст.257 ЦК України позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст.261 ЦК).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 № 522/1029/18 .

Враховуючи те, що судом було зроблено висновок про необґрунтованість позовних вимог та відмову в задоволенні позову, суд не розглядає по суті заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3240,35 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Червоний металіст» до відповідача: Комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення 216 023,22 грн. (двісті шістнадцять тисяч двадцять три гривні 22 коп.) – відмовити.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 02.04.2021.

Суддя О.Ю. Соп`яненко