Рішення № 95973359, 23.03.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/748/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Гребенніковій Н.П.,

за участю представників сторін:

від позивача: Ратушняк П.В., ордер серії АА №1050788 від 25.09.2020;

від відповідача: Шабаровський Б.В., ордер серія АА №1028410 від 21.07.2020;

за участю свідка ОСОБА_1 , який приймав участь в судовому засіданні 23.02.21;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Фещенка Володимира Миколайовича (АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогран" (м.Малин Малинського району Житомирської області)

про стягнення 284112,09грн (згідно із заявою позивача про збільшення позовних вимог),

з перервою в судовому засіданні з 23.02.2021 до 23.03.2021 згідно із ст.216 ГПК України.

Фізична особа-підприємець Фещенко Володимир Миколайович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогран" 256687,44грн заборгованості, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу лісопродукції №1/88-2020 від 02.01.20, з яких: 238280,00грн основного боргу, 193534,54грн штрафу, 13022,87грн пені, 1990,47грн 3% річних та 3394,10грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу лісопродукції №1/88-2020 від 02.01.20 в частині оплати отриманого товару.

Ухвалою господарського суду від 03.07.20, зокрема, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 04.08.20.

24.07.20 на поштову адресу суду від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від 22.07.20, згідно з якою відповідач для повного, всебічного та неупередженого з`ясування всіх обставин справи та належної оцінки доказів просив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті замінити підготовчим засіданням (т.1, а.с.143-145).

24.07.20 подано відзив на позовну заяву від 22.07.20 у якому відповідач заперечує факт поставки позивачем товару в період з 08 січня по 28 лютого 2020 року та зазначає, що у накладних та товарно-транспортних накладних, які долучені до матеріалів справи відсутнє посилання на довіреність, якою б відповідач уповноважив Мургу Н.Г. приймати товарно-матеріальні цінності (паливні пакети) від ФОП Фещенка В.М. Разом з цим, відповідно до посадової інструкції приймальника сировини, Мурга Н.Г. мала право приймати товар лише згідно одержаної довіреності. Звертає увагу, що предметом договору №1/88-2020 від 02.01.20 є купівля продаж лісоматеріалів, натомість у накладних відображено поставку паливних пакетів; у накладних не міститься вказівки, що поставки здійснюються на виконання договору; відповідно до п.8.3.16 Статуту відповідача, прийняття рішення про укладення правочинів (договорів, контрактів) на суму, що перевищує 100000,00грн, належить до компетенції загальних зборів, однак загальні збори ТОВ "Екогран" відповідне рішення про укладення договору №1/88-2020 від 02.01.20 не приймали. Крім того, ставить під сумнів справжність підписів на документах, долучених до позовної заяви (т.1, а.с.152-157).

У відповіді на відзив від 03.08.20 позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки факт поставки продукції підтверджується основним первинним документом - видатковими накладними, які підписані відповідачем без зауважень. Вважає безпідставними посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на відсутність оригіналів документів, недобросовісність директора та інших працівників, оскільки вказані обставини не є підставою для звільнення відповідача від його обов`язку по оплаті за поставлену позивачем продукцію. Просить викликати для допиту як свідка ОСОБА_1 і зобов`язати відповідача забезпечити явку свідка до суду (т.1, а.с.223-230).

Ухвалою суду від 04.08.20 продовжено строк розгляду справи по суті, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 28.09.20.

17.08.20 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких не погоджується з наведеними позивачем поясненнями та аргументами, вважає, що документи, долучені до відповіді на відзив, мають бути залишені без розгляду; просить суд відмовити у задоволенні позову повністю (т. 2, а.с.1-6).

10.09.20 від позивача надійшли пояснення на заперечення на відповідь на відзив відповідача, згідно останніх позивач не погоджується із запереченнями відповідача, вважає їх необґрунтованими та просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі, та заперечення від 07.09.20 щодо заяви відповідача проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у яких представник позивача, посилаючись на ч.3 ст.12 ГПК України, просить здійснити розгляд справи №906/748/20 за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки така справа є нескладною; позовні вимоги є безспірними; відповідач намагається затягнути розгляд справи і ухиляється від виконання свого обов`язку перед позивачем, а швидке вирішення цієї справи є необхідним для відновлення майнових прав позивача (т.2, а.с.11-12; 16-20).

Ухвалою господарського суду від 28.09.20, зокрема, постановлено розгляд справи №906/748/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; підготовче засідання призначено на 09.11.20; витребувано у відповідача журнали обліку заїзду на територію відповідача, подорожні листи, журнали обліку автотранспортних засобів та моніторингу відповідача за 2019 - 2020р.р. за маршрутом Малин-Радомишль, Радомишль-Малин, документи, оформлені на переробку всіх паливних палет відповідачем за 2020р; витребувано у ДПС України, Малинської ДПІ Малинського управління ГУ ДПС у Житомирській області та відповідача копії документів податкової звітності, поданої ТОВ "Екогран" в органи ДПС, в якій прослідковуються правовідносини Фізичної особи-підприємця Фещенка Володимира Миколайовича і Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогран" за 2019-2020рр.; витребувано у позивача копії документів, які підтверджують придбання ним (або набуття права власності на іншій підставі) паливних пакетів, які у подальшому були поставлені ТОВ "Екогран"; задоволено клопотання позивача про виклик свідка та постановлено викликати в судове засідання під час розгляду справи по суті ОСОБА_1 для допиту як свідка.

19.10.20 від відповідача на виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 28.09.20 надійшла заява від 16.10.20 про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, копій журналу обліку заїзду на територію ТОВ "Екогран" за період з 08.01.20 по 28.02.20; копій подорожніх листів на автомобіль МАЗ із реєстраційним номером НОМЕР_1 ; копій фінансової звітності ТОВ "Екогран" за I квартал 2020 року (т.2, а.с.69-172).

26.10.20 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів на підтвердження придбання ФОП Фещенком В.М. паливних пакетів, які у подальшому були поставлені ТОВ "Екогран" (т.2, а.с.174-196) та пояснення від 23.10.20 щодо прийняття товару відповідальним працівником відповідача, у яких позивач зазначає, що доводи відповідача на відсутність довіреності на ОСОБА_2 не є обґрунтованими; поставка товарів позивачем відповідачу є безспірним фактом і підтверджується видатковою накладною, яка підписана працівником відповідача (приймальником лісопродукції ОСОБА_2 ); оформлення довіреності не вимагається, оскільки повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи одержує товарно-матеріальні цінності, можуть бути підтверджені, зокрема, актом органу юридичної особи (наприклад, посадовою інструкцією приймальника товару) (т.2, а.с.216-219).

04.11.20 на адресу суду від представника позивача надійшло пояснення від 02.11.20 щодо заяви відповідача на виконання ухвали суду від 28.09.20 (т.2, а.с.224-228).

04.11.20 до суду надійшов лист ГУ ДПС у Житомирській області від 04.11.20 №1250/06-30-05-05 з копіями податкової звітності по ТОВ "Екогран", а саме: реєстром виписаних податкових накладних на неплатника ПДВ, звітами про фінансові результати ТОВ "Екогран" за 2016-2020 роки та звітами 1 ДФ. (т.3, а.с.1-43).

05.11.20 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення копій документів до матеріалів справи, яке було судом задоволене.

09.11.20 на поштову адресу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи від 09.11.20. В обґрунтування даного клопотання відповідач, який заперечує факт поставки, посилається на необхідність з`ясувати, чи підписи на спірних накладних та товаро-транспортних накладних, копії яких долучені до позовної заяви, виконані Фещенком В.М. та ОСОБА_2 чи іншими особами. До вказаного клопотання долучено заяву від 15.09.20, подану до Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про вчинення ФОП Фещенком В.М. злочинів, передбачених ч.1 ст.190, ч.1 та ч.4 ст.358, ч.ст.384 Кримінального кодексу України, за результатами розгляду якої внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020065020000954 від 20.10.20 (т.3, а.с.66-82).

09.11.20 на адресу суду від представника відповідача надійшло пояснення від 02.11.20 щодо доказів, наданих сторонами на виконання ухвали від 28.09.20 та пояснення про неможливість надати докази, які представник позивача просить витребувати у відповідача (т.3, а.с.84-88; 96-99).

В судовому засіданні 09.11.20 оголошено перерву до 07.12.20 для надання можливості представнику позивача ознайомитися з поданими представником відповідача заявами та надати письмові пояснення на них.

Ухвалою господарського суду від 07.12.20, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи від 09.11.20; витребувано у відповідача розшифровку кредитної заборгованості та розшифровку собівартості реалізованої продукції, відображених ним у фінансовій звітності малого підприємства за 2019 рік та за I півріччя 2020 року; продовжено строк підготовчого провадження, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено підготовче засідання на 19.01.21.

13.01.21 на поштову адресу суду від представника ФОП Фещенка В.М. надійшла заява від 29.12.2020 про збільшення розміру позовних вимог в частині суми санкцій за прострочення по оплаті відповідачем поставленої позивачем продукції (розрахунки додаються), згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача 284112,09грн заборгованості, з яких: 238280,00грн основного боргу, 30873,65грн пені, 6316,74грн 3% річних, 8641,70грн інфляційних втрат; витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 19.01.21 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 29.12.20 та постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з ТОВ "Екогран" на користь ФОП Фещенка Володимира Миколайовича 284112,09грн заборгованості, з яких: 238280,00грн основного боргу, 30873,65грн пені, 6316,74грн 3% річних, 8641,70грн інфляційних втрат; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/748/20 до судового розгляду по суті на 23.02.21.

Крім того, ухвалою про виклик свідка у судове засідання від 19.01.21, постановлено викликати для допиту в судове засідання з розгляду справи №906/748/20 по суті в якості свідка ОСОБА_1 .

08.02.21 на адресу суду від позивача надійшло пояснення щодо недостатності наданих відповідачем доказів (т.3, а.с.195-199).

23.02.21 на адресу суду від представника відповідача надійшло пояснення від 22.02.21 на основі практики Верховного Суду та клопотання про неприйняття матеріалів як доказів до розгляду (т.3, а.с.209-218).

В судовому засіданні 23.02.21 під час розгляду справи по суті було заслухано пояснення свідка ОСОБА_1 про відомі йому обставини, які мають значення для справи, заслухано відповіді свідка на поставлені йому запитання та оголошено перерву до 23.03.21 для надання сторонам можливості належним чином підготуватися до дослідження доказів та судових дебатів.

11.03.21 на адресу суду від представника позивача надійшли заключні письмові пояснення від 10.03.21.

22.03.21 на електронну адресу суду надійшло клопотання про заміну позивача у справі ФОП Фещенка Володимира Миколайовича на його правонаступника - Фещенка Володимира Миколайовича, яке мотивоване фактом припинення ФОП Фещенко В.М. підприємницької діяльності на підставі власного рішення. В заяві представник відповідача посилається на приписи ст.52 ГПК України.

22.03.21 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли пояснення та клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що за результатами розгляду заяви директора ТОВ "Екогран" від 15.09.20 Житомирський ВП ГУНП в Житомирській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020065020000954 від 20.10.20 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. Предметом кримінального провадження є з`ясування факту підробки (недостовірності) накладних та товарно-транспортних накладних, яким ФОП Фещенко В.В. обґрунтовує наявність заборгованості у даній справі. Оскільки ухвалою Господарського суду Житомирської області від 07.12.20 відмовлено у проведенні експертизи первинних документів, відсутня процесуальна можливість перевірити достовірність наданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних. З огляду на викладене, представник відповідача просить зупинити провадження у справі №906/748/20 за позовом ФОП Фещенка Володимира Миколайовича до ТОВ "Екогран" про стягнення заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних втрат до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні №12020065020000954 від 20.10.20.

23.03.21 від представника позивача надійшло заперечення проти пояснення відповідача та заперечення щодо зупинення провадження у справі, у якому вказано, що протягом 5 місяців після відкриття кримінального провадження від 20.10.20 відповідач не заявляв жодних клопотань про зупинення провадження у даній справі. Враховуючи, що до цього часу не було встановлено будь-яких протиправних дій позивача проти відповідача, є підстави вважати, що така кримінальна справа буде тривати роками і не дасть жодних результатів, а тому, у разі зупинення провадження у даній справі є ризик затягнення розгляду справи на тривалий період часу.

Розглянувши в судовому засіданні 23.03.21 клопотання представника відповідача про зупинення справи суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної вище норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Під об`єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Разом з тим, у даній справі №906/748/20 суд не позбавлений можливості самостійно встановити та оцінити обставини, які пов`язані зі справою.

Відповідно до ч.6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи №906/748/20 до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні №12020065020000954 від 20.10.20, оскільки суд має можливість надати правову оцінку спірним правовідносинам та на підставі поданих учасниками справи доказів винести відповідне судове рішення.

Суд також враховує, що зупинення провадження у справі призведе до безпідставного затягування розгляду цієї справи. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

З огляду на наведене, господарський суд постановив ухвалу із занесенням про це до протоколу судового засідання про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача від 22.03.21 про зупинення провадження у справі №906/748/20.

Крім того, ухвалою суду від 23.03.21 відмовлено у задоволенні заяви відповідача - ТОВ "Екогран" про заміну позивача у справі №906/748/20 ФОП Фещенка Володимира Миколайовича на правонаступника Фещенка Володимира Миколайовича .

В судовому засіданні 23.03.21 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача стосовно пред`явлених позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

02.01.20 між Фізичною особою-підприємцем Фещенко Володимиром Миколайовичем (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екогран" (покупець/відповідач) укладено договір №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця лісопродукцію, а покупець зобов`язався прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору (т.1, а.с.10-11).

Пунктом п.1.2 договору передбачено, що кількість асортимент та ціна продукції вказуються в специфікації, яка являється невід`ємною частиною договору.

Згідно п.1.3 договору документи на продукцію, які продавець повинен передати покупцю: рахунок-фактура; видаткова накладна; товарно-транспортна накладна.

Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за поставлену продукцію проводяться в національній валюті, за цінами визначеними в даному договорі, та здійснюються протягом семи календарних днів з дня отримання продукції.

Пунктом 8.1 договору сторони узгодили, що строк дії цього договору: з моменту підписання і до 31 грудня 2020 р.

Специфікацією №1 та №2 до договору від 02.01.20 сторони погодили найменування лісопродукції - паливні пакети та паливні пакети (1 сорт), їх об`єм, ціну за одиницю виміру без ПДВ та загальну вартість товару без ПДВ (т.1, а.с.240-241).

Позивач стверджує, що на виконання умов договору №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції від 02.01.20 ФОП Фещенком В.М. було відпущено, а ТОВ "Екогран" прийнято продукцію на суму 238280,00грн, а саме, паливні пакети, що підтверджується накладними №001 від 08.01.20 на суму 7040,00грн, №2 від 13.01.20 на суму 7260,00грн, №3 від 16.01.20 на суму 7260,00грн, №4 від 16.01.20 на суму 7260,00грн, №5 від 17.01.20 на суму 8492,00грн, №6 від 20.01.20 на суму 8690,00грн, №7 від 21.01.20 на суму 7260,00грн, №8 від 22.01.20 на суму 8910,00грн, №9 від 23.01.20 на суму 7854,00грн, №12 від 23.01.20 на суму 7480,00грн, №13 від 23.01.20 на суму 8800,00грн, №14 від 24.01.20 на суму 8800,00грн, №15 від 27.01.20 від 7040,00грн, №16 від 28.01.20 на суму 7260,00грн, №17 від 30.01.20 на суму 7040,00грн, №18 від 30.01.20 на суму 7480,00грн, №19 від 31.01.20 на суму 7392,00грн, №20 від 05.02.20 на суму 6160,00грн, №21 від 06.02.20 на суму 8052,00грн, №22 від 11.02.20 на суму 8215,00грн, №23 від 11.02.20 на суму 8480,00грн, №24 від 14.02.20 на суму 16430,00грн, №25 від 18.02.20 на суму 8745,00грн, №26 від 18.02.20 на суму 7685,00грн, №27 від 24.02.20 на суму 8480,00грн, №0030 від 27.02.20 на суму 8745,00грн, №30 від 28.02.20 на суму 8480,00грн, №0031 від 28.02.20 на суму 8480,00грн, №31 від 28.02.20 на суму 8480,00грн та товарно-транспортними накладними, які підписані сторонами та скріплені відтиском печатки відповідача (т.1, а.с.12-98).

Судом встановлено, що зазначені вище накладні на відпуск підприємцем Фещенком В.М. товару та його отримання ТОВ "Екогран" підписані сторонами, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійсненої сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції від 02.01.20 господарської операції.

Однак ТОВ "Екогран" взяті на себе згідно договору від 02.01.20 зобов`язання в частині проведення з підприємцем Фещенком В.М. розрахунків по оплаті відпущеного товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, його вартість не оплатив у зв`язку з чим за даними позивача, заборгував продавцю 238280,00грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.12.20) про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі договору №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції від 02.01.20 у розмірі 284112,09грн, з яких: 238280,00грн основного боргу, 30873,65грн пені, 6316,74грн 3% річних, 8641,70грн інфляційних втрат.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, предметом даного спору є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №1/88-2020 від 02.01.20.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить вирішення питань наявності у відповідача заборгованості, розміру такої заборгованості та підстав для стягнення вказаної заборгованості .

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, між сторонами - ФОП Фещенко В.М. та ТОВ "Екогран" існували господарські відносини, які виникли на підставі договору купівлі-продажу №1/88-2020 від 02.01.20, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок оплатити його.

З огляду на презумпцію правомірності правочину, даний договір є чинним, а тому обов`язковий до виконання його сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторони у п.3.1. договору погодили, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються на протязі семи календарних днів з дня отримання продукції.

Як зазначає позивач, сума основного боргу за поставлений покупцю в період з 08.01.20 по 28.02.20 товар на підставі договору №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції від 02.01.20 складає 238280,00грн (т.1, а.с.1-6).

Разом з тим, судом встановлено, що ФОП Фещенком В.М. відповідно до договору №1/88-2020 купівлі-продажу від 02.01.20 передав ТОВ "Екогран" товар на загальну суму 237750,00грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Таким чином, наявні у справі первинні документи вказують на існування заборгованості відповідача перед позивачем по договору купівлі-продажу №1/88-2020 від 02.01.20 у розмірі 237750,00грн.

Однак первинних документів, які б підтверджували факт поставки товару на суму 530,00грн матеріали справи не містять.

З наявного в матеріалах справи акта звірки взаємних розрахунків станом на 17.03.20 вбачається, що за даними ТОВ "Екогран" з січня 2020 року позивачем було поставлено товар на загальну суму 238280,00грн (т.1, а.с.99).

Разом з тим, відповідач заперечує факт існування даної заборгованості, посилаючись на те, що інформація, зазначена в акті звірки, первинними бухгалтерськими документами не підтверджується.

За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.04.18 у справі №905/1198/17 та постанові від 05.03.19 у справі №910/1389/18, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Наразі, досліджені судом видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи, не повністю співпадають з даними, що зазначені у акті звірки взаємних розрахунків станом на 17.03.20, а перевага у такому разі щодо встановлення розрахунків по договору №1/88-2020 від 02.01.20 надається саме первинній документації, що підтверджує факт здійснення господарської операції, тобто, накладним на відпуск товару та товарно-транспортним накладним.

Заперечення представника відповідача щодо відсутності доказів повноважень Мурги Н.Г. діяти від імені ТОВ "Екогран" при прийманні товару, оскільки відповідно до посадової інструкції приймальника сировини (п.9 посадової інструкції), Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.65 №П-6, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по якості від 25.04.1966 №П-7, Мурга Н.Г. мала право приймати сировину лише згідно одержаної довіреності, при цьому накладні не підписувались, а товар від позивача не отримувався, спростовуються наступними встановленими судом обставинами.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні, а саме, січень-лютий 2020 року):

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

Дослідивши надані позивачем накладні на предмет її відповідності положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд засвідчує, що останні містять назву документа-накладна, дату складання, особу, від імені якого складено документ ФОП Фещенко В.М. (продавець), ТОВ "Екогран" (покупець), зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції паливні палети, їх кількість, суму, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зокрема, на вказаній накладній містяться відтиск печатки ТОВ "Екогран" та підпис уповноваженої особи отримувача товару - Мурги Н.Г., хоча відповідач і заперечує справжність підписів на документах.

Відсутність реквізитів довіреності та посилання на договір купівлі-продажу №1/88-2020 від 02.01.20 в накладних також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки їх відсутність за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

При цьому, суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі №905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18, від 03.02.2020р. у справі №909/1073/17, від 29.01.2020р. у справі №916/922/19.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Встановивши наявність відбитку штампу відповідача на спірних документах (накладних) та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки та штампу, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

З урахуванням викладеного, судом взято до уваги - наявність відбитку штампу відповідача на спірних документах, а саме: накладних та товарно-транспортних накладних - обставина, за якої саме відповідач несе повну відповідальність за законність його використання, зокрема, при нанесенні відбитків на первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідачем не доведено фактів протиправності його використання чи доказів втрати, а також того, що штамп був викрадений в нього або в інший спосіб вибув з його володіння, через що штампом могла б протиправно скористатися інша особа.

В даному аспекті суд також зазначає, що відповідно до ч.6 ст.75 ГПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про незаконне використання штампу ТОВ "Екогран" іншою особою (особами) або притягнення відповідачем до відповідальності осіб за неправомірні дії щодо відображення в бухгалтерському обліку спірної поставки.

Доводи відповідача, що штамп відповідача можливо підробити суд вважає безпідставними виходячи з того, що оскільки саме відповідач вважає підробленим вказаний штамп, то в силу положень ст.ст.13, 74, 80, 81 ГПК на останнього покладений обов`язок доведення таких власних заперечень на позов належними та допустимими доказами.

При розгляді справи суд наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи те, що відповідач заперечуючи проти поставки товару на підставі договору купівлі-продажу №1/88-2020 та накладних за наявності відтиску печатки та штампу на вказаних документах, не надав суду доказів їх втрати або те, що останні вибули з його володіння всупереч його волі, на переконання суду в аспекті надання характеристики його поведінки суперечать доктрині заборони суперечливої поведінки, оскільки саме він несе відповідальність за їх використання.

Отже, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні приймаються судом як належні докази на підтвердження факту поставки товару позивачем та відповідно його отримання відповідачем по договору купівлі-продажу.

Жодних доказів того, що особи, які приймали продукцію з боку відповідача за накладними, не мали повноважень на вчинення таких дій, суду не надано, а відсутність довіреності на отримання ТМЦ, виданої на ім`я представника відповідача - Мурги Н.Г., за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Поруч з цим, з метою встановлення дійсних обставин справи та об`єктивного вирішення спору, судом задоволено клопотання відповідача та витребувано від ФОП Фещенка В.М. копії документів, на підтвердження придбання ним паливних пакетів, які у подальшому були поставлені ТОВ "Екогран".

Позивач в свою чергу, 26.10.20 надав для долучення до матеріалів справи копії видаткових накладних, що підтверджують придбання товарів (паливних пакетів) в інших контрагентів (із закриттям інформації про ціни та дані контрагентів) та які були реалізовані ФОП Фещенком В.М. відповідачу (т.2, а.с.177-196).

Судом також враховуються та приймаються до уваги обставини, які вбачаються із долученого до матеріалів справи витягу з журналу обліку заїзду на територію ТОВ "Екогран" за період з 08.01.20 по 28.02.20 (т.2, а.с.72-118), відповідно до якого, дати заїзду автомобіля д.н НОМЕР_1 , що перевозив придбану у позивача продукцію, та яка відображена в оформлених сторонами товарно-транспортних накладних (паливні пакети) співпадають з датами видаткових накладних на поставку товару.

У наявній в матеріалах справи заяві свідка ОСОБА_1 від 21.07.20, яка зареєстрована в реєстрі приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. за №2644, вказано, що перевезення паливних пакетів, відповідно до товарно-транспортних накладних №1 від 08.01.20, №2 від 13.01.20, №3 від 16.01.20, №4 від 16.01.20, №5 від 17.01.20, №6 від 20.01.20, №7 від 21.01.20, №8 від 22.01.20, №9 від 23.01.20, №12 від 23.01.20, №13 від 23.01.20, №14 від 24.01.20, №15 від 27.01.20, №16 від 28.01.20, №17 від 30.01.20, №18 від 30.01.20, №19 від 31.01.20, №20 від 05.02.20, №21 від 06.02.20, №22 від 11.02.20, №23 від 11.02.20, №24 від 14.02.20, №25 від 18.02.20, №26 від 18.02.20, №27 від 24.02.20, №0030 від 27.02.20, №30 від 28.02.20, №0031 від 28.02.20, №31 від 28.02.20 свідок не здійснював, до такого висновку прийшов шляхом особистого ретельного огляду копій цих документів, що долучені до позовної заяви (т.1, а.с. 159), натомість в судовому в судовому засіданні 23.02.21 під час розгляду справи по суті ОСОБА_1 не заперечив, що за вказівкою відповідача здійснював перевезення товару (вантажу), заборгованість за який є предметом даного спору, також повідомив товарно-транспортні накладні, які містяться в матеріалах справи, підписав, однак пізніше.

За вказаних обставин, доводи відповідача, що водій ОСОБА_1 в період січень-лютий 2020 року не здійснював перевезення паливних пакетів, спростовується вищевикладеним.

При цьому, суд констатує, що відповідач у даній справі будь-яким чином не заперечує факт укладення з позивачем договору купівлі-продажу №1/88-2020 від 02.01.20 та не ставить питання про визнання його недійсним.

Посилання відповідача на ту обставину, що директор ТОВ "Екогран" 15.09.20 звернувся до Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області із заявою, за результатами розгляду якої, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020065020000954 від 20.10.20 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України не може бути підставою для звільнення від обов`язку оплати за товар, оскільки наразі вирок суду, яким би було встановлено протиправність дій Фещенка В.М. , його вину та факт підробки первинної документації (видаткових та товарно-транспортних накладних) - відсутній.

Разом з тим, у разі встановлення факту підроблення Фещенком В.М. первинних документів, відповідач не буде позбавлений права звернутись до суду із заявою про перегляд даного рішення за нововиявленими обставинами.

Суд не приймає до уваги нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_4 від 18.11.20, яка зареєстрована в реєстрі приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. за №4321, оскільки остання не відповідає вимогам ст.88 ГПК України, зокрема, в частині обізнаності свідка зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.

Щодо інших аргументів відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.10).

Встановлені у даній справі обставини підтверджують факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу №1/88-2020 від 02.01.20, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання ТОВ "Екогран" та не проведення при цьому належних розрахунків і платежів, а тому, суд прийшов до висновку про обґрунтованість пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення основного боргу в сумі 237750,00грн.

Враховуючи, що наявні у справі докази не підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем за спірний період в сумі 530,00грн, у задоволенні позовної вимоги про її стягнення суд відмовляє.

Також, позивач просить за порушення строків проведення розрахунків стягнути з відповідача 30873,65грн пені (т.1, а.с.106-107; т.3, 176-177), які нарахована на підставі п.4.3 договору №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що при порушенні покупцем термінів оплати, крім випадків визначених в п.3.2 цього договору, покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач допустив прострочення платежів, визначених договором №1/88-2020 від 02.01.20, у зв`язку з чим позивач здійснив нарахування пені.

Приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16).

Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору №1/88-2020 від 02.01.20, суд встановив, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені за в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч.6 ст.232 ГК України.

Проте визначаючи порядок нарахування пені за невиконання зобов`язання за договором №1/88-2020 від 02.01.20 позивач не врахував вимоги ч.6 ст.232 ГК України та необґрунтовано здійснив розрахунок пені з 15.01.20 по 29.12.20.

Здійснивши перерахунок пені за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, суд дійшов висновку, що її розмір складає 19800,63рн. Вимога в частині стягнення 11073,02грн пені заявлена безпідставно та задоволенню не підлягає.

Також позивач просить стягнути з відповідача згідно ст.625 ГПК України 6316,74грн 3% річних та 8641,70грн інфляційних за порушення виконання грошового зобов`язання (т.1, а.с.107-108; т.3, 177-179).

Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Як вбачається з розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3% річних за аналогічні періоди та на суму простроченої заборгованості, що й нарахування пені.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що загальний їх розмір, який підлягає до стягнення становить 6294,12рн. Вимога в частині стягнення 22,62грн 3% річних заявлена безпідставно та задоволенню не підлягає.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір інфляційних за визначений позивачем період складає 11661,83грн, однак позивач просить стягнути 8641,70, що є його правом.

Крім іншого, судом враховано, що згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Фещенка Володимира Миколайовича за його рішенням від 29.01.21, про що до реєстру внесено відповідний запис №2002980060001003623.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За положеннями статті 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст. 202-208 ГК України, ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця (з внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена в п.28 постанови від 12.03.2019 у справі №909/367/18).

Судом встановлено, що станом на момент прийняття рішення у справі позивач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Разом з тим, оскільки договір №1/88-2020 купівлі-продажу лісопродукції від 02.01.20 укладений позивачем як підприємцем для здійснення господарської діяльності, правовідносини, пов`язані з його використання є господарськими, спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а стягнення підлягає на користь фізичної особи, яка припинила свій статус підприємця.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 272486,45грн, з яких: 237750,00грн основного боргу; 19800,63грн пені, 6294,12грн 3% річних, 8641,70грн інфляційних втрат. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 530,00грн основного боргу, 11073,02грн пені, 22,62грн 3% річних.

Судовий збір, відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця Фещенка Володимира Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогран" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екогран" (11603, м.Малин, вул.Танкістів Кантемирівців, 1, код ЄДРПОУ 35313244)

на користь Фещенко Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 )

-237750,00грн основного боргу;

- 19800,63грн пені,

- 6294,12грн 3% річних,

- 8641,70грн інфляційних втрат;

- 4087,30грн судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 530,00грн основного боргу, 11073,02грн пені, 22,62грн 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 02.04.21

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 1 - у справу;

- представникам позивача: Ратушняку В.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і Ратушняк П.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );

- відповідачу ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та представнику - Шабаровському Б.В. (Shabarovskyi@vkp.ua).