Рішення № 95967534, 19.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/14534/18

Провадження №2/523/2519/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2021 р.

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря – Щербан О.Д,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9, в м.Одесі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним рішення та розпорядження, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_8 та ОСОБА_4 18.10.2018р. подали до Суворовського районного суду м. Одеси позовну заяву до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 04.11.1997 р. між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на Одеській Універсальній Біржі «Витязь» недійсним. Позовні вимоги обгрунтовані тими обставинами, що при його укладенні було порушено вимоги ч.3 ст.203 ЦК України, а саме не був отриманий дозвіл батьками позивачів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від органу опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу за умови збереження житлової площі для дітей, тобто були порушені майнові права та інтереси малолітніх дітей. Після укладення договору купівлі-продажу батьки та брат позивачів ОСОБА_10 зникли. Позивачі знаходились у їх бабусі ОСОБА_11 в с.Привольне Баштанського району Миколаївської області. 13.10.2004р. ОСОБА_11 рішенням виконкому Привільненської сільради була призначена опікуном ОСОБА_12 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 . Як зазначено в позові, про укладення договору купівлі-продажу квартири від 04.11.1997р.позивачем стало відомо після отримання матеріалів приватизації після звернення ОСОБА_13 до суду про визнання права власності на квартиру. Оскільки ні орган опіки та піклування, ні ОСОБА_11 на порушення Закону УКкраїни «Про охорону Дитинства», не захистили права позивачів як неповнолітніх дітей, на думку позивачів, укладення договору купівлі-продажу квартири 04.11.1997р. батьками суперечило житловим правам та інтересам дітей, а тому вони змушені були звернутись до суду з вищевказаним позовом.

23.10.2018р. ухвалою судді відкрито провадження за вищевказаним позовом, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

05.12.2018р. на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому він просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, в якому зазначив, що договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1 ), укладений 04.11.1997 р. між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , на Одеській Універсальній Біржі «Витязь», був зареєстрований 04.01.1998р. в ОМБТІ за №366 на сторінці №5 в книзі 250пр., про що є відмітка на звороті вказаного договору. Тобто, його батько ОСОБА_9 зареєстрував право власності у встановленому на той час порядку. Згідно витребуваних з Департаменту архівної справи та діловодства ОМР документів, Рішенням ради опіки та піклування Суворовської райадміністрації №600 від 21.10.1997р. та Розпорядженням виконкому Суворовської райадміністрації ОМР №1123 від 04.11.1997р. ОСОБА_6 було надано дозвіл на продаж частин квартири, належних неповнолітнім дітям ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Тому посилання ОСОБА_8 на ОСОБА_4 на не дотримання сторонами вимог ч.3 ст.203 ЦК України є безпідставними, оскільки ОСОБА_6 , мати неповнолітніх дітей, мала всі права розпоряджатися майном, належним її неповнолітнім дітям. Крім того, відповідач ОСОБА_2 посилався на порушення позивачами строків позовної давності на звернення до суду з відповідними вимогами, оскільки позивачі давно вже є повнолітніми особами ( ОСОБА_14 з 05.12.2007р., ОСОБА_4 – з 07.09.2003р.), зареєстровані за новим місцем проживання, з позовом про відновлення своїх прав щодо нерухомого майна в межах строку позовної давності не зверталися, а тому втратили право на звернення з позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.11.1997р. не дійсним. Також ОСОБА_2 вказував на виконання сторонами вищевказаного договору всіх суттєвих умов договору: покупець розрахувався з продавцями, прийняв квартиру у власність, зареєструвався за вищевказаною квартирою, постійно проживав у ній та виконував обов`язки власника нерухомого майна; продавці отримали кошти в розмірі 25500 грн. до його підписання (згідно п.6 договору), та звільнили квартиру. Будь-яких спорів з приводу договору №97-850 між продавцями та покупцем з моменту його укладення – 04.11.1997р. не виникало. Так як працівники біржі запевнили сторін договору, що нема необхідності в його нотаріальному посвідченні, про що зазначено і в тексті договору, тому договір і не посвідчено нотаріусом. Тільки після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_9 , коли ОСОБА_2 подав заяву до приватного нотаріуса Русских С.Б. про прийняття спадщини, то стало відомо про необхідність звернення до суду з вимогами про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , дійсним. В грудні 2017р. ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідним позовом, після відкриття провадження у справі за його позовом про визнання дійсним біржового договору позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_4 стали заперечувати проти задоволення позову, у зв`язку з чим звернулись до суду зі своїм позовом.

Так, 14.11.2017р. ОСОБА_2 звернувся з окремим позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №97-850, укладеного 04.11.1997 р., а саме квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованого на Одеської універсальній біржі «Вітязь» у відповідному журналі реєстрації договорів по об`єктам нерухомості, дійсним. В обгрунтування вимоги позивач вказував на те, що покупець - ОСОБА_9 та продавці - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконали всі істотні умови договору: ОСОБА_9 розрахувався з продавцями, прийняв квартиру у власність та вселився зі своєю сім`єю у житло; в подальшому сплачував комунальні послуги, виконував усі права та обов`язки власника., а відповідачі отримали кошти та звільнили квартиру. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, після його смерті відкрилась спадщина, тому позивач ОСОБА_2 , як син померлого, звернувся до нотконтори для отримання свідоцтва про право на спадщину, до якої входить і вищезазначена квартира. Однак нотаріусом було рекомендовано звернутись до суду про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на біржі, але не посвідченого нотаріально, дійсним, в зв`язку з чим він змушений звернутись до суду.

06.04.2018р. ОСОБА_14 подала до суду заперечення на позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, посилаючись на зникнення батьків та брата ОСОБА_15 зразу ж після укладення правочину, відсутність доказів щодо передачі коштів ОСОБА_9 , відсутність доказів про надання органом опіки та піклування дозволи батькам на продаж належної неповнолітнім дітям на час укладення правочину частки нерухомого майна, також посилалась на те, що покійний ОСОБА_9 усвідомлював, що даний договір не є дійсним та не звертався до суду з відповідним позовом. Крім того, лист нотаріуса Русских С.Б. №354/02-14 не є підставою для звернення до суду з позовом, повинна була бути постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Вказані позови ухвалою суду від 05.12.2018 р. об`єднані в одне провадження.

Позивач ОСОБА_1 31.05.2019 р. звернулася до суду з зміненою заявою, визначивши співвідповідачем Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради та доповнила вимогою про визнання протиправним рішення ради опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради №600 від 21.10.1997 року та розпорядження голови Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 04.11.1997 р. за №1123р., оскільки рада опіки не з`ясувала, чи мало місце забезпечення дітей житловою площею, чим грубо порушила вимоги Закону України «Про охорону дитинства», «Про опіку та піклування», ч.6 ст.203 ЦК України, та позбавила дітей житлової площі. Більше в цій заяві обгрунтування позову не змінились та не доповнились новими обставинами та доказами.

Ухвалою суду від 31.10.2019р. позовну заяву в частині вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, залишено без розгляду.

05.11.2019р. ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

02.02.2021р. на адресу суду адвокат ОСОБА_1 ОСОБА_16 надав пояснення, в яких він вказував на те, що рішення ради опіки та піклування підписане головою та секретарем Ради опіки та піклування, не посвідчені печаткою та не вказано прізвища посадових осіб, проведена реєстрація вказаного рішення, а тому матеріали з державного архіву не можуть бути доказом згоди неповнолітніх дітей на продаж їх часток майна. Щодо позову ОСОБА_2 вважав його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_9 був членом Одеської Універсальної біржі, що мали місце публічні торги, на яких він придбав на біржі квартиру АДРЕСА_1 , при цьому договір укладений в порушення Закону України «Про охорону дитинства» (ч.3ст.17, ч.2 ст.18), оскільки при укладенні договору не були враховані інтереси малолітніх дітей, яких позбавили житлової площі.

Представник позивача та представник відповідача звернулися до суду з заявами про розгляд справи в їх вітсутності.

Раніше в судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат Вознюк М.П. підтримали змінений позов в редакції від 22.05.2019 р. з підстав, викладених в ньому та просили його задовольнити.

Адвокат Самойленка О.В. - Бойко та відповідач просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_8 та задовольнити позов ОСОБА_2 .. Третя особа ОСОБА_3 підтримала позов ОСОБА_2 та заперечувала проти позову ОСОБА_8 .. Крім того, відповідач ОСОБА_2 вказував на пропущений строк позовної давності та просив його застосувати.

Представник Суворовської районної адміністрації ОМР, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в засідання не з`явилися , викликалися належним чином у відповідності до вимог ст.128 ЦПК України.

В матеріалах справи міститься пояснення представника Суворовської районної адміністрації ОМР, за змістом якого зазначено, що рада опіки та піклування своїм рішенням №600 від 21.10.1997 р. надала дозвіл на вчинення правочину, тому 04.11.1997 року видано адміністрацією розпорядження №1123 про надання дозволу на продаж часток квартири, які належать неповнолітнім для вчинення угоди. Розпорядження прийнято з додержанням вимог діючого на той час закону не порушуючи прав дітей. Розгляд справи просив проводити у відсутності представника.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення сторін, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_8 необхідно відмовити виходячи з наступного.

В ході розгляду справи було встановлено, що рішенням ради опіки та піклування Суворовської районної адміністрації при виконавчому комітеті Одеської міської ради народних депутатів №600 від 21.10.1997р., вислухавши заяву ОСОБА_17 про надання дозволу на продаж часток квартири, які належать її неповнолітнім дітям, на підставі наданих відомостей про те, що ОСОБА_6 разом з дітьми переїжджає на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вирішено дозволити продаж часток квартири, які належать її неповнолітнім дітям та надати клопотання голові адміністрації про затвердження рішення про продаж часток квартири, які належать на правах приватної власності неповнолітнім ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.45).

Розпорядженням виконавчого комітету Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради народних депутатів №1123р від 04.11.1997р. дозволено ОСОБА_6 продаж часток квартири, які належать на правах приватної власності неповнолітнім ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.45).

04.11.1997 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 було укладено договір №97/850 купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстровано на Одеській Універсальній Біржі «Вітязь». Згідно цього договору ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 продали, а ОСОБА_9 купив квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка має загальну площу 67,6 кв.м. корисну площу – 63,8 кв.м., складається з 3-х кімнат житловою площею 39,2 кв.м., а також: кухні, ванної кімнати, туалету, коридору, вбудованої шафи. Згідно з вимогами, встановленими ст.15 Закону України «Про товарну біржу», договір зареєстрували на Одеській Універсальній Біржі «Вітязь» в журналі реєстрації договорів по об`єктам нерухомості, реєстраційний номер №97/850/К, але нотаріально його не посвідчили (т.1 а.с.18, 41-44,83-84).

На підставі даного договору за ОСОБА_9 з 04 січня 1998 року було зареєстровано право власності на придбаний об`єкт нерухомості в ОМБТІ за №366 на сторінці №5 в книзі 250пр., про що є відмітка на звороті вказаного договору (т.1а.с.84-зворот).

Свої зобов`язання за правочином сторони виконали у повному обсязі: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали у власність ОСОБА_9 вказану квартиру, а ОСОБА_9 сплатив за це її вартість. Дані обставини підтверджуються тим, що право власності на даний об`єкт нерухомості зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» на ім`я ОСОБА_9 .

Цивільні правовідносини між сторонами по даній справі виникли до набрання законної сили Цивільним кодексом України і тому, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, регулюються Цивільним кодексом Української РСР від 18 липня 1963 року, ст.47 ЦК УРСР якого передбачає можливість визнання судом правочину, що вимагає нотаріального посвідчення дійсним, якщо одна із сторін повністю виконала усі умови договору, але друга ухилилась від його нотаріального посвідчення. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Покупець та продавці нотаріально договір не оформляли, так як працівники товарної біржі запевнили в тому, що біржові договори купівлі-продажу не підлягають подальшому нотаріальному посвідченню, про що також зазначено в тексті договору.

Яких-небудь суперечок між сторонами договору судом не встановлено, протизаконних умов угода не містить та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Однак порушена форма угоди, тому що при оформлені її не була дотримана нотаріальна форма договору, передбачена ст..227 ЦК Української УРСР 1963 року.

Крім того, на час укладення угоди діяли норми Закону України "Про товарні біржі", тому умови її укладення відповідали діючому на той час законодавству.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про власність», який діяв станом на 1997 рік, визначено, що громадянин набуває право власності на майно одержане внаслідок укладення угод не заборонених законом.

Згідно відомостей, зазначених в свідоцтві про народження, виданому міськвідділом РАЦС м.Кишинів МРСР, ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_2 , актовий запис №8361, батьками якого зазначені: ОСОБА_9 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.81).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис за №1343 (т.1 а.с.85).

Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може отримати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

08.11.2017р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б. на ім`я ОСОБА_2 було направлено письмове повідомлення про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що наданий ОСОБА_19 правовстановлюючий документ не відповідає вимогам чинного законодавства та рекомендовано звернутись до суду з вимогами про визнанням дійсним договору №97-850 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Одеській універсальній біржі «Вітязь» 04.11.1997р. (т.1 а.с.54).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з нормами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За нормами ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, на підставі викладеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, оскільки зазначена угода цілком виконана сторонами, протизаконних дій не містить, і була укладена на біржі відповідно до норм Закону України «Про товарні біржі», який діяв на той час, суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним рішення та розпорядження, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої 17 ЦК УРСР місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Згідно з нормами ст.78 Кодексу України про шлюб та сімю (далі КпШС), які діяли на час виниклих правовідносин, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Статтею 79 КпШС було визначено, що у разі виникнення спільної власності батьків і дітей

правовідносини щодо цієї власності регулюються на загальних підставах Цивільним кодексом Української РСР.

Згідно до п. 36 Правила опіки і піклування в Українській РСР від 15.07.1971р., норми яких діяли на час виниклих правовідносин і втратили чинність на підставі Наказу Мін`юсту N 25/5/165/130/87 ( z0406-99) від 26.05.1999 р. опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових.

Відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За нормами ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право

якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Як визначено ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або

третейським судом незалежно від заяви сторін.

За вимогами ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення

права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу

строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Враховуючи надані докази, дату звернення до суду (18.10.2018 р.) та виходячи із вимог вказаних норм, суд прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_8 пропустила трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, тоді як в 2007 році вона досягла повноліття і протягом десяти років не зверталася до суду.

Що стосується вимог позивачки, то суд звертає увагу на те, що для вчинення правочину батьки позивача отримали згоду органу опіки та піклування, повідомили про намір купити будинок, як того і вимагало діюче на той час законодавство.

Сам по собі факт укладення договору не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинено батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Даної правової позиції дотримується також і Верховний Суд України в своїх постановах від 15 10.02.2016 року справа № 6-3005цс, від 11 травня 2016 року справа № 6-806 цс16, від 6 квітня 2016 року справа № 6-589цс16.

Необхідно звернути увагу на те, що позивачем ОСОБА_8 не надано доказів з яких можна було б встановити, де саме вона проживала в період з 1997 року до призначення їй опікуна, після смерті батька, на підставі рішення виконкому Привіленської сільської ради Баштанського району Миколаївської області №2 від 13.10.2004 року (а.с.176 т.1), відомості про будинок, який мали придбати батьки, тобто належні докази, які б вказували на порушення прав неповнолітньої дитини.

Враховуючи встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що підстав для задоволення позову про визнання протиправним рішення Суворовської районної адміністрації при виконавчому комітеті Одеської міської ради народних депутатів №600 від 21.10.1997р та розпорядження виконавчого комітету Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради народних депутатів №1123р від 04.11.1997р. про надання дозволу ОСОБА_6 на продаж часток квартири, які належать на правах приватної власності неповнолітнім ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 –немає, оскільки позивачем не надано жодного доказу, що правочин купівлі-продажу квартири суперечив правам та інтересам неповнолітніх дітей, оскільки в рішенні чітко зазначено, що підставою надання дозволу на продаж часток нерухомого майна, які належать неповнолітнім дітям було повідомлення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про намір купити будинок за адресою: АДРЕСА_2 (т.1а.с.46,46, т.2а.с.42-43). Із архівних документів вбачається і подання копії технічного паспорту на будинок і заява ОСОБА_20 з проханням надати дозвіл (а.с.41 т.2).

Керуючись ст.ст.12,13, 76-78, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 354,355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправним рішення та розпорядження, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним – залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка має загальну площу 67,6 кв.м. корисну площу – 63,8 кв.м., складається з 3-х кімнат житловою площею 39,2 кв.м., а також: кухні, ванної кімнати, туалету, коридору, вбудованої шафи№97/850, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , який 04.11.1997 р. зареєстровано на Одеській Універсальній Біржі «Вітязь».

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Рішення складено 19 .03.2021 р.

Суддя: