Ухвала суду № 95952543, 26.03.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа 185/232/21

провадження № 2/752/5940/21

УХВАЛА

26.03.2021 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П.вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнене за виконавчим написом, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом до відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнене за виконавчим написом.

Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.01.2021 року, позов було передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

05.03.2021 року справа надійшла до канцелярії Голосіївського районного суду м. Києва

Вивчивши матеріали позову та додані до нього документи, вважаю, що позов слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків за наступних підстав.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, вказуючи, зокрема, на положення Закону України «Про захист прав споживачів», із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнене за виконавчим написом.

Подаючи позовну заяву, позивач посилається на те, що на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» він звільнений від сплати судового збору.

Разом з тим, критично оцінюю таке посилання позивача та вважаю, що позивачу слід сплатити судовий збір за подачу даного позову, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

В пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» судам роз`яснено, що заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог.

Позивач, вважаючи себе споживачем, повинен зазначити про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», навівши таким чином, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Проте в позовній заяві відсутнє таке обгрунтування позовних вимог і позивач посилається, зокрема, на порушення норм ЦК України, Закону Украни «Про нотаріат».

Таким чином, положення Закону України «Про захист прав споживачів» про звільнення від сплати судового збору не можуть бути застосовані, оскільки, позивач просить визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню без достатнього обґрунтування положень вказаного закону, та стороною позивача не зазначено за захистом якого саме порушеного права споживача, передбаченого ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», він звернувся до суду.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою, розмір судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн.), а за подання до суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто не менше 908,00 грн. та не більше 11350,00 грн.

Крім того, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Так, з прохальної частини позову вбачається, що позивачем пред`явлено одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру.

Однак, до матеріалів позову стороною позивача не було долучено жодних доказів про сплату судового збору за пред`явлені вимоги немайнового та майнового характеру.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).

З огляду на викладене, стороні позивача слід надати суду посилання на докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі у відповідності до кількості пред`явлених позовних вимог немайнового характеру та майнового характеру.

Крім того, позивачу слід зазначити в позовній заяві, відповідно до положень ст. 175 ЦПК України, ціну позову щодо вимоги майнового характеру, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат понесених по справі, а також в прохальній частині зазначити конкретну суму, яка, на думку позивача, підлягає поверненню відповідачем позивачу.

Також, з прохальної частини позову вбачається, що позивач просить зупинити виконавче провадження, що фактично свідчить про вимогу позивача про забезпечення позову, однак, варто звернути увагу сторони позивача на те, що правила подання заяви про забезпечення позову визначені в ст. 151ЦПК України, та позивачем, останні, при подачі позову до уваги взято не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 177 цього Кодексу, протягом п`яти з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали до встановленої дати, вказані недоліки не будуть усунуті, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, ЦПК України, суддя, -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення стягнене за виконавчим написом, - залишити без руху та надати позивачу 5-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.

Запропонувати позивачу подати документи та виправити недоліки, вказані в мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: подати суду позов у відповідності до правил ст.ст. 175-177 ЦПК України, а також подати суду посилання на докази сплати судового збору за одну пред`явлену вимогу немайнового характеру та одну пред`явлену вимогу майнового характеру.

Копію ухвали направити позивачу для відома.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя Н.П. Чередніченко