Рішення № 95947071, 31.03.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/303/21

Провадження № 2/204/830/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, -

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою, яку уточнила 15 березня 2021 року, в якій остаточно просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 39 178,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20 216,56 грн., середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у сумі 73 047,67 грн. (станом на 16.03.2021) і по день винесення рішення суду, а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що з 03 березня 2006 року вона працювала у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод». 31 січня 2020 року вона звернулась до відповідача з заявою про звільнення її за власним бажанням, яка була зареєстрована у відділі кадрів та на якій начальник цеху, де вона працювала, наклав резолюцію звільнити її з 04.02.2020 року. 04.02.2020 року вона працювала останній день та з 05.02.2020 року на роботу більше не виходила. До теперішнього часу наказу про її звільнення відповідач так і не видав, розрахунок з нею не провів та не видав трудову книжку. Така бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що порушує її трудові права При цьому, відповідач не виплачував вчасно позивачу заробітну плату, у зв`язку з чим розмір заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з червня 2019 року по січень 2020 року включно становить 39 178,00 грн. Заборгованість по заробітній платі відповідач позивачу так і не сплатив. Крім того, відповідач має сплатити на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 20 216,56 грн. Також, оскільки відповідач так і не видав позивачу трудову книжку, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за затримку видачі трудової книжки з період з 05.02.2020 року, розмір якого станом на 16 березня 2021 року становить 73 047,67 грн. Позивач також поніс витрати на правову допомогу у сумі 3 000,00 грн. У зв`язку з цим позивач звернулась до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач та її представник – ОСОБА_2 не з`явились, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Раніше в судовому засіданні, представник відповідача – ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та просив відмовити позивачу у задоволенні позову, при цьому, надав довідки про заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03 березня 2006 року працювала у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод», що підтверджується копією її трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 7-9).

Звернувшись до суду позивач ОСОБА_1 наполягала на тому, що Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський агрегатний завод» не виплачувало нараховану їй заробітну плату, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з червня 2019 року відповідач не виплачував позивачу нараховану їй заробітну плату, заборгованість по якій згідно довідки, виданої Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод», за період з червня 2019 року по листопад 2020 року включно станом на 02 березня 2021 року становить 39 178,00 грн. (а.с. 27).

При цьому, з урахуванням даних, що містяться у розрахункових листах позивача (а.с. 30-34) вбачається, що у довідці, виданій Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод», заборгованість по заробітній платі Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод» визначена вже за вирахуванням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів та є сумою, яка належить позивачу до виплати.

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 39 178,00 грн., а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом – 39 178,00 грн.; період стягнення дорівнює 8 місяців. Отже, розмір заробітної плати який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 39 178,00 / 8 = 4 897,25 грн., без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Судом також встановлено, що 31 січня 2020 року ОСОБА_1 подала до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» заяву, в якій просила звільнити її за власним бажанням (а.с. 10). Вказана заява була зареєстрована у відділі кадрів Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» того ж дня, тобто 31 січня 2020 року, за № 80-47.

Написання позивачем – ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням слід розглядати як вчинення нею дій, направлених на зміну діючих між сторонами правовідносин, з метою настання відповідних правових наслідків (в даному випадку – звільнення працівника працюючого за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, та припинення між сторонами трудових правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

За загальним правилом, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому, слід враховувати, що загальний двотижневий термін може бути і скорочено, якщо заяву працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу.

Отже, в даному випадку роботодавець або уповноважений ним орган зобов`язаний був розірвати трудові відносини з позивачем у визначений законом строк, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані.

В даному випадку, позивачем у заяві про звільнення від 31 січня 2020 року було зазначено про звільнення за власним бажанням, однак не було зазначено бажану дату звільнення. Разом з цим, у заяві про звільнення ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року міститься відмітка «звільнити 04 лютого 2020 року» та підпис начальника цеху.

У позовній заяві позивачем зазначено, що вона відпрацювала до 04 лютого 2020 року включно, як було погоджено з відповідачем, та з 05 лютого 2020 року на роботу більше не виходила.

За таких обставин, оскільки позивач у заяві про звільнення від 31.01.2020 року просила звільнити її за власним бажанням, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок звільнити позивача та розірвати з нею трудові відносини в обумовлений у заяві про звільнення термін – тобто 04 лютого 2020 року, про що видати відповідний наказ про звільнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судом встановлено, що з 05 лютого 2020 року трудові відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені. Однак, відповідач 04 лютого 2020 року безпідставно не видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 та не видав їй належно оформлену трудову книжку, що є грубим порушенням вимог статті 47 КЗпП України.

Згідно положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У позовній заяві позивач наполягає на тому, що наказ про її звільнення відповідач не видав і до теперішнього часу, а також не видає позивачу належно оформлену трудову книжку, що порушує вимоги трудового законодавства України. При цьому, доказів на спростування таких обставин стороною відповідача суду не надано.

Отже, судом встановлено, що не видавши позивачу трудову книжку в передбачений законом строк після написання позивачем заяви про звільнення, відповідачем були порушені конституційні права позивача, а саме - право на працю та право на звільнення.

Наведені протиправні дії відповідача порушують право позивача на припинення існуючих трудових відносин та на можливість нового працевлаштування позивача, або можливість виходу на пенсію, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають судовому захисту.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки, виданої Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод», середньоденна заробітна плата позивача становить 263,71 грн. за один робочий день (а.с. 29).

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 05 лютого 2020 року і по день розгляду справи судом, оскільки трудову книжку на день розгляду справи відповідачем позивачу так і не видано.

Кількість робочих днів за період з 05 лютого 2020 року по 31 березня 2021 року включно складає 289 днів: лютий 2020 року – 18 днів, березень 2020 року – 21 день, квітень 2020 року – 21 день, травень 2020 року – 19 днів, червень 2020 року – 20 днів, липень 2020 року – 23 дні, серпень 2020 року – 20 днів, вересень 2020 року – 22 дні, жовтень 2020 року – 21 день, листопад 2020 року – 21 день, грудень 2020 року – 22 дні, січень 2021 року – 19 днів, лютий 2021 року – 20 днів, березень 2021 року – 22 дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, а саме за період з 05 лютого 2020 року по 31 березня 2021 року складає: 289 днів х 263,71 грн. = 76 212,19 грн.

З урахуванням викладеного суд приходить до переконливого висновку, що з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки у розмірі 76 212,19 грн., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У довідці, виданій Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський агрегатний завод», зазначено, що за час роботи на підприємстві відповідача позивач має 56 днів невикористаної відпустки, розмір компенсації за яку становить 20 216,56 грн., з відрахуванням податків до видачі – 16 274,33 грн. (а.с. 28).

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 20 216,56 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката має стягуватись лише на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Згідно роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 р. № 10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Бурчак Петро Іванович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0076 від 11 вересня 1993 року), що підтверджується ордером серії ДП № 173/043 від 01 лютого 2021 року (а.с. 22).

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 76 від 18 січня 2021 року на суму 3 000,00 грн., що видана адвокатом Бурчак П.І., в якій підставою оплати зазначено: консультація, складання позовної заяви (а.с. 2).

Однак, разом з цим, позивачем не надано розрахунку витрат по справі, не надано актів виконаних адвокатом робіт, що позбавляє суд можливості підтвердити отримання позивачем послуг з надання правничої допомоги (консультації, складання позовної заяви) саме у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За таких обставин суд зазначає, що відсутність розрахунку витрат на правничу допомогу та актів виконаних адвокатом робіт є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., у зв`язку з чим суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку задоволені та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Крім того, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, за які позивачем було сплачено судовий збір, задоволені на загальну суму 76 212,19 грн., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за позовними вимогами майнового характеру у розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 47, 83, 115, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 39 178,00 грн. (тридцять дев`ять тисяч сто сімдесят вісім гривень, 00 копійок) та середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 76 212,19 грн. (сімдесят шість тисяч двісті дванадцять гривень, 19 копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 20 216,56 грн. (двадцять тисяч двісті шістнадцять гривень, 56 копійок), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, 00 копійок) на користь держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 4 897,25 грн. (чотири тисячі вісімсот дев`яносто сім гривень, 25 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез