Рішення № 95942495, 22.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2021 року м. Рівне №460/9576/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача: представник Дудка Ігор Олександрович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України стосовно виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі "Щукін та інші проти України" щодо ОСОБА_1 та стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Державній виконавчій службі надмірно тривалий час перебуває без належного виконання виконавче провадження № 42551671 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щукін та інші проти України" від 13 лютого 2014 року, куди входить і заява ОСОБА_1 щодо виконання рішення національного суду ухваленого на користь позивача, де відповідачем (боржником) є Держава Україна в особі відповідача, як органу представництва який відповідальний за виконання рішень Європейського суду з прав людини. Вважає, що бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що породжує і завдає йому моральної шкоди. Зазначає, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі № 2а-9456, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 13.01.2009 року здійснити перерахунок та виплатити пенсію позивачу відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, зазначене рішення національного суду відповідачем не виконується, хоча наявне рішення Європейського суду з прав людини. Таким чином, позивач упродовж тривалого часу не може відновити своє порушене та захищене в судовому порядку право. Зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення суду, ухваленого на його користь, призвела до появи у позивача сильних душевних страждань, відчуття несправедливості, незахищеності, безвиході, негативного настрою з приводу дискримінації, утисків з приводу виникнення і неусунення порушення права на належну пенсію. Вважає, що протиправне невиконання відповідачем протягом занадто тривалого часу рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 (справа Щукін та інші проти України) в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 (виконавче провадження № 42551671), завдало позивачу моральної шкоди в розмірі 100000 грн. З підстав наведених у позовній заяві, позивач просив суд позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи № 460/9576/20 провести за правилами загального позовного провадження та встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву до суду.

Відповідач у строк встановлений судом подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема зазначив, що позивач не надав суду доказів того чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду саме на таку суму та з чого він при цьому виходив, якими доказами це підтверджується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги. Крім того, відповідач зазначає, що рішенням Європейського суду з прав людини на користь позивача ухвалено до сплати 2000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Такі грошові кошти перераховані позивачу відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України № 3572 від 19.09.2014 у розмірі 34786,92 грн. (еквівалент 2000 євро). Тобто, це і є моральною компенсацією за тривале невиконання рішення національного суду, яке було підставою для звернення до Європейського суду з прав людини. Також, зазначає, що Міністерство юстиції України не спричинило позивачеві моральної шкоди, що в свою чергу дає підстави вважати, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у даній справі. Враховуючи наведене, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 20.01.2021, за обґрунтованим клопотанням представника відповідача, відкладено підготовче засідання у справі до 11.02.2021.

Ухвалою суду від 11.02.2021 закрито підготовче провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 22.03.2021.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Подав клопотання про розгляд справи без його участі. Протокольною ухвалою суду від 22.03.2021 року суд продовжив розгляд справи без участі позивача за наявними у ній матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 22.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши думку представника відповідача, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі № 2а-945/2009, залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2011, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі щодо відмови провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 13.01.2009 року здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

31.01.2012 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 31229914 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Сарненським районним судом Рівненської області у справі № 2-а-945, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з 13.01.2009 року здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до статті 50, частини 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згодом, рішенням Європейського суду з прав людини від 19.02.2014 у справі "Щукін та інші проти України" зобов`язано протягом трьох місяців державу-відповідача Україна виконати рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_1 , та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 2000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 № 59834/09 постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 19.03.2014 відкрито відповідне виконавче провадження за № 42551671, сторонами якого є Держава (боржник) - ОСОБА_1 (стягувач).

Однак, рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , станом на час розгляду цієї справи залишається не виконаним в межах виконавчого провадження № 42551671.

Так, рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 № 59834/09 щодо позивача виконано Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лише в частині сплати 2000 євро (еквівалент 34786,92 грн.) за несвоєчасне виконання цього рішення. Однак, в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , а саме: постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі № 2а-945/2009, не виконано.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щукін та інші проти України" від 13.02.2014, позивач звернувся із захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Такі вимоги закону, щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.

Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 року на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 та набрала чинність в України 11.09.1997, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до преамбули Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV (далі - Закон України № 3477-IV від 23.02.2006), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) і протоколів ( 994_535, 994_059, 994_802, 994_804, 994_170, 994_171, 994_536, 994_537, 994_180, 994_527 ) до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

В силу вимог ст. 2 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції ( 995_004 ). Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

За приписами Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 та Указу Президента України від 25.06.2002 №581 ( 581/2002 ) "Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах", Кабінет Міністрів України постановою Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 №784 (далі - Постанова №784) постановив покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Зі змісту цієї норми Постанови № 784 судом встановлено, що органом представництва відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України.

За приписами ч.1-3 ст.11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;

б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.

Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.

Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем`єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Поміж тим, згідно із ст.1 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, у цього Законі орган представництва вживається у такому понятті - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

З системного аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що відповідальним за виконання рішень Європейського суду з прав людини та його координацію є Міністерство юстиції України.

Водночас, доказів контролю Міністерства юстиції України, як відповідального за виконанням рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щукін та інші проти України" в порядку визначеному ст.11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 - суду відповідачем не надано.

Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини та відсутність необхідних законодавчих актів, які б забезпечували виконання цього рішення - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі "Щукін та інші проти України" в частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 - підлягає до задоволення.

Разом з тим, зважаючи на те, що рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національного суду, ухваленого на користь позивача, не виконане через протиправну бездіяльність відповідача, позивачем заявлено вимогу про стягнення з них на його користь завданої моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній частині, суд виходить з наступного.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, стурбованістю і тривогою через те, що ситуація триває надмірно довго (понад 6 років); негативним впливом такої протиправної бездіяльності відповідача на здоров`я позивача, психічним напруженням, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим невиконанням судового рішення, розчаруванням.

Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

В силу вимог ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Статтею 17 цього ж Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.

Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить про однозначну позицію цього Суду, згідно з якою правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.129-1 Конституції України.

Основним призначенням стадії виконавчого провадження, є фактичне та повне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена з вини державного органу до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, без права встановлювати інші механізми та обсяги його виконання, трактуючи зобов`язальну частину судового рішення на свій лад, нівелюючи тим самим весь процес судового розгляду спору.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас неспростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).

Таким чином, суд враховує, що відповідно до прецедентної практики Європейського Суду право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Як свідчать матеріали справи, судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 12.03.2014 в частині виконання судового рішення національного суду в редакції постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31229914.

На переконання суду, така бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського Суду безумовно свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Суд категорично вважає неприйнятною у правовій державі ситуацію, коли після досягнення успіху в Європейському суді щодо захисту своїх соціальних прав (рішення від 13.02.2014), позивач і надалі вже більше 6 років позбавлений можливості фактичної реалізації їх відновлення, отримання бажаного за рішенням суду, яке надмірно довго не виконується. Така невизначеність, стурбованість і тривога через те, що ця ситуація (невиконання рішення суду через бездіяльність відповідача) триває надто довго і невідомо коли припиниться, безперечно викликає психічне напруження, відчуття безнадійності, глибокої несправедливості, відчаю та розчарування у відсутності адекватного правового захисту, навіть за умов отримання рішення суду про визнання такої поведінки органів влади протиправною.

Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу (понад 6 років з часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 та понад 8 років - з примусового виконання рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2009 у справі №2-а-945), що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточних рішень судів з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди.

Висновки аналогічного за змістом характеру викладені Верховним Судом у постанові 14.07.2019 у справі №460/1061/19 (http://reestr.court.gov.ua/Review/90397169).

Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров`я (18.12.2002 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності) зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з кожного з відповідачів є 10950,00 грн., з розрахунку 5 грн. за кожен день невиконання відповідачами рішень судів упродовж більше як 7 років (365 днів х 6 х 5 грн).

Водночас, визначений позивачем розмір моральної шкоди, суд вважає таким, що є надмірним та не відповідає засадам розумності і співмірності.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, позов про стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, позаяк позивач звільнений від сплати судового збору в силу пунктів 9, 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України стосовно належного виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 13.02.2014 у справі "Щукін та інші проти України" щодо ОСОБА_1 .

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10950 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн. 00 (нуль) коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 89050 грн. 00 коп. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 01 квітня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля