Рішення № 95936725, 31.03.2021, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1125/18

Провадження № 2/202/34/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря – Калантаєнко Д.В.

представника позивача – Дрозд Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, припинення правочину та стягнення моральної шкоди,-

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, з урахування уточнених позовних заяв просила суд визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 до основного договору поруки від 11.06.2010; визнати припиненим правовідносини між позивачем та АТ «Альфа - Банк» за договором 490050164-П від 22.10.2007; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму завданої моральної шкоди у розмірі 8 000, 00 грн., стягнути витрати на правову допомогу та судовий збір. Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.10.2007 між нею та АТ «Альфа - Банк» було укладено договір поруки, відповідно до якого позивач поручилась за виконання ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором від 22.10.2007. В подальшому, під час слухання іншої цивільної справи позивач дізналась, що відповідачами було підписано зміни та доповнення до кредитного договору та договору поруки, чим збільшено обсяг відповідальності позивача, як поручителя, без її згоди на це. Підпис в оспорюваному правочині, згідно із проведеною експертизою, виконаний не позивачем. Додатково позивач зазначила про перенесені моральні страждання, які стали наслідком вказаних вище подій.

Зі сторони відповідача АТ «Альфа - Банк» було подано клопотання за змістом якого сторона просила застосувати строки позовної давності, оскільки позивачу було відомо про оскаржувані у даній справі правочини ще у 2014 році. Також, зі сторони відповідача надійшов відзив, за яким відповідач вказав, що доводи та вимоги позивача стосовно заявленої компенсації моральної шкоди нічим об`єктивно не підтверджені та не обґрунтовані.

Заперечуючи проти заявленого клопотання та відзиву позивач зазначила, що вона виступала в якості поручителя по кільком договорам поруки і мала сумнів щодо підпису у оскарженому правочині, в зв`язку із чим нею було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яка підтвердила її сумніви. В подальшому, після результату експертизи, представниками АТ «Альфа - Банк» її було запевнено, що жодних претензій до неї тепер вони не мають у зв`язку із чим позови як банку та і її було залишено без розгляду. Проте, банком не було дотримано обіцянки та у 2018 році подано позов, яким оспорено її право на спільну сумісну власність подружжя – автомобіль, придбаний за кредитні кошти. В зв`язку із чим нею було подано позов у даній цивільній справі.

Відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про визнання позову.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

18.01.2019 ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Кухтіним Г.О. вказана справа, яка надійшла до суду 12.03.2018, була прийнята до провадження, у зв`язку із тимчасовим відстороненням судді ОСОБА_3 та призначення повторного автоматизованого розподілу справи.

Під час розгляду справи судом заслухано пояснення сторін, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

31.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 22.10.2007 між відповідачами було укладено кредитний договір № 490050164, за яким було погоджено суму кредиту у розмірі 29 076, 83 дол. США, номінальну процентну ставку – 12 %, дату остаточного повернення кредиту – 22.10.2013.

22.10.2007 між позивачем та ЗАТ «Альфа - Банк» було укладено договір поруки № 490050164-П.

За змістом укладеного вище договору, позивач поручилась за виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору № 490050164 від 22.10.2007, зокрема щодо повернення кредитних коштів не пізніше 22.10.2013.

11.06.2010 між відповідачами було підписано договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору, а саме до п. 2.3. де змінено дату остаточного повернення кредиту на 22.10.2017.

Також наявний документ про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки № 490050164-П від 22.10.2007, де зазначено про те, що сторони домовились викласти п. 2.1. в новій редакції, в тому числі щодо зміни дати повернення кредиту на 22.10.2017.

В той же час, відповідно до копії висновку експерта за результатами проведення комісійної судової почеркознавчої експертизи № 2637-16 від 15.09.2016 по цивільній справі № 202/9267/14-ц, було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Поручитель» договору про внесення змін і доповнень № 1 від 11.06.2010 до договору позики № 490050164-п від 22.10.2007 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису.

Після чого, 24.10.2016 у межах цивільної справи № 202/9267/14-ц, позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду на підставі відповідної заяви позивача.

10.11.2016 позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору кредиту недійсним, також, залишено без розгляду у тій же цивільній справі.

Витрати позивача на правову допомогу складають 13 070, 00 грн., що підтверджується копіями договору про надання правової допомоги № 62 від 09.02.2018, прибутковим касовим ордером від 09.02.2018 та угодою 16/2020 про надання юридичних послуг.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

У частинах першій, другій статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 20.05.2020 у справі № 521/5405/14-ц, провадження № 61-38746св18, за аналогічною ситуацією де підпис від імені поручителя у договорі поруки виконаний не поручителем, а іншою особою.

Так, судом під час розгляду справи було встановлено, що підпис від імені позивача, як поручителя, у договорі про внесення змін та доповнень № 1 до основного договору поруки від 11.06.2010 виконаний не позивачем, а іншою особою, що свідчить про його нікчемність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що договір укладений між ОСОБА_4 та Акціонерним товариством «Альфа - Банк» про внесення змін та доповнень № 1 до основного договору поруки № 490050164-П від 11.06.2010 є нікчемним у зв`язку із недодержання письмової форми правочину, оскільки підпис у такому правочині від імені позивача, як поручителя, виконано іншою особою, а тому суд відмовляє позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо визнання оспорюваного правочину недійсним.

Окрім того, згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: 1) підвищення суми кредиту або розміру процентів, пені, штрафів, тощо; 2) відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; 3) установлення (збільшення розміру) неустойки; 4) встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; 5) включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів, тощо (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 у справі № 3-196гс14, від 20.02.2013 у справі № 6-172цс12, від 21.05.2012 у справі № 6-18цс11, від 10.10.2012 у справі № 6-112цс12).

Встановивши, що позивач не підписувала оспорюваний нею правочин, за змістом якого відбулася зміна зобов`язання без її згоди як поручителя (відстрочено дату повернення кредиту з 2013 року до 2017 року), внаслідок чого збільшено обсяг її відповідальності, суд вражає, що порука за кредитним договором припинилася.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що прийнятий ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VII, і який набрав чинності 04.11.2018 та введений в дію 04.02.2019 (щодо нової редакції ст. 559 ЦК України, яка передбачає відповідальність поручителя за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до зміни зобов`язання), у даному випадку застосовуватись не може, оскільки факт збільшення відповідальності поручителя відбувся саме у момент підписання оспорюваного правочину, а саме 11.06.2010, що за своїм наслідком припинило відповідальність поручителя за договором поруки.

Крім того, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Враховуючи обставини встановлені судом, а також і те, що відповідальними особами банку під час підписання оспорюваного правочину не було вчинено дій щодо встановлення особи, яка підписує оспорюваний правочин, що є прямою вказівкою ст. 64 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», у редакції чинній на момент підписання договору про внесення змін, що за своїм наслідком мало підписання документу іншою особою аніж позивачем, а також і тим, що відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у повному обсязі, суд погоджується з розміром визначеним позивачем моральної шкоди та вважає за можливе стягнути з стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 8 000, 00 грн.

Щодо заявленого стороною відповідача застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи вказане, а також те, що про порушення свого права позивач дізналась під час розгляду судом цивільної справи № 202/9267/14-ц у межах якої було проведено експертизу за результатами якої було встановлено 15.09.2016, що у оспорюваному правочині підпис виконаний не позивачем, а також того, що з даним позовом позивач звернулась до суду 12.03.2018 суд вважає, що позивач звернувся за захистом своїх порушених прав у межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, дійшов висновку про позовних вимог частково.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 133, ст. 141 ЦПК України сплачений судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Альфа - Банк» (адреса: м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, ЄДРПОУ 2344714), ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання правочину недійсним, припинення правочину та стягнення моральної шкоди.

Визнати припиненим правовідносини між ОСОБА_4 та АТ «Альфа - Банк» за договором поруки 490050164-П від 22.10.2007.

Стягнути солідарно з Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди у розмірі 8 000, 00 грн.

Відмовити в частині визнання недійсним договору від 11.06.2010 про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки 490050164-П від 22.10.2007.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6 535, 00 грн. з кожного.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору з кожного в розмірі 704, 80 грн.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.04.2021 року.

Суддя Г.О. Кухтін