Рішення № 95913523, 30.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року м. Київ № 640/1725/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., при секретарі судового засідання Ніколайчук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «РАМБУРС» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов приватного акціонерного товариства «РАМБУРС» (далі також - ПрАТ «РАМБУРС», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення № 00000750704 від 11 січня 2021року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування позивача з ПДВ за вересень 2020 року, задекларовану на рахунку платника у банку у розмірі 1 284 879, 00 грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 642 439, 50 грн.

- податкове повідомлення-рішення № 00000770704 від 11 січня 2021 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ позивача за вересень 2020 року на 356 708,00 грн.

Ухвалою суду від 28 січня 2021 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Незгода з наведеними відповідачем аргументами була висловлена позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 18 листопада 2020 року по 01 грудня 2020 року співробітниками відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за вересень 2020 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 15 грудня 2020 року № 11910/26-15-07-04-01/22936378.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 00000750704 від 11 січня 2021року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2020 року, задекларовану на рахунку платника у банку у розмірі 1 284 879, 00 грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 642 439, 50 грн.;

- № 00000770704 від 11 січня 2021 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за вересень 2020 року на 356 708, 00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «РАМБУРС» та ФГ «ОЛЬГА» (податковий номер 22170659) укладено договори поставки від 24 лютого 2020 року № 64/-[2]-20, від 28 лютого 2020 року № 70/-[2]-20, від 02 березня 2020 року № 72/-[2]-20, від 03 березня 2020 року № 71/-[2]-20, від 06 березня 2020 року № 76/-[2]-20 від 27 лютого 2020 року № 67/-[2]-20, згідно з якими ФГ «ОЛЬГА» як Постачальник зобов`язане було поставити і передати у власність, а Покупець (ПрАТ «РАМБУРС») прийняти і оплатити здійснення поставки кукурудзи 3 класу.

Відповідно до п. 6 вказаних договорів, умови поставки DAP - місце поставки, Incoterms 2010 року. DAP МТП «Южний» термінал ТОВ «Боріваж» - зерновий склад (Одеська область, смт. Нові Беляри).

Відповідно до п. 7 договорів поставки, Покупець оплачує 80% вартості поставленого Товару, протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту отримання нижчезазначених документів:

Договір - сканована копія по електронній пошті;

Рахунок-фактура - сканована копія по електронній пошті;

Видаткова накладна - сканована копія по електронній пошті;

Товарно-транспортна накладна (з відміткою про прийняття у місці поставки на зерновому складу) - сканована копія по електронній пошті.

Балансовий платіж (20% вартості Товару) у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ (тут та надалі в розумінні Податкового кодексу України), Покупець оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з дати наступної за днем настання останньої з цих подій:

розвантаження Товару в місці поставки;

отримання оригіналів документів, перелічених в п. 7 Договору;

реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронній формі. Податкову накладну Постачальник зобов`язується скласти в електронній формі з дотриманням встановлених законодавством України вимог щодо її складання, з використанням електронного цифрового підпису уповноваженої Постачальником особи. До податкової накладної Постачальник заносить дані щодо фактично поставленого Товару.

Співробітники податкового органу в акті перевірки вказують на те, що порушення ПрАТ «РАМБУРС» вимог податкового законодавства стало наслідком включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку, сплаченого в результаті проведення господарських операцій з ФГ «ОЛЬГА». Зокрема, вказано:

ФГ «ОЛЬГА», податковий номер 22170659, стан платника 0 (платник податків за основним місцем обліку), вид діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, статутний фонд - 2500,00 тис. грн., штатна чисельність працівників 8 осіб.

Згідно поданого Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, форма № 20-ОПП (від 30 жовтня 2019 року № 9254269048) ФГ «ОЛЬГА» має у власності земельну ділянку (151,03 га), яка розташована в Івано-Франківській області, Калуського району, село Мостище. Направлено запит до Мостищенської сільської ради, Калуського району, Івано-Франківської області на підтвердження відомостей про оренду земельної ділянки від 11 грудня 2020 року № 31812/9/26-15-07-04-01, на момент складання акта перевірки відповідь не надходила.

За наслідками опрацювання відповідно до статті 72 Податкового кодексу України податкової інформації, яка відповідно до статті 74 цього ж кодексу використовується для виконання покладених на контролюючі органи завдань, а саме, згідно проведеного аналізу зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних встановлено:

- ФГ «ОЛЬГА» протягом сезону урожаю 2019 року (виписані та зареєстровані накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних з 01.01.2019 по день написання акта перевірки) продано сільськогосподарської продукції в розмірі 4 717, 506 т., з них:

- кукурудза 3 класу - 3 863,206 т.;

- соняшнику - 796, 1 т.;

- гречка - 58, 2 т.

Згідно даних Інформаційного аналітичного порталу АПК України (https://minagro.gov.ua/ua/news/urozhaj-2019-v-ukrayini-vzhe-zibrano-ponad-75-mln-tonn-zerna та https://minagro.gov.ua/ua/news/zhniva-2019-v-ukrayini-majzhe-zaversheno-zbirannya-rannih-ernovih-ta-zernobobovih-kultur) середня врожайність по Україні кукурудзи становить 71,4 ц/га., соняшнику 25,1 ц/га., гречки 12,3 ц/га.

Тобто, для вирощення вищезгаданої кількості продукції необхідно земельні площі в розмірі 905, 56 га., а саме для:

- кукурудза 3 класу в обсязі - 3 863, 206 т. необхідно в середньому 541, 07 га. ріллі,

- соняшнику в обсязі 796, 1 т. необхідно в середньому 317,17 га. ріллі,

- гречки в обсязі 58, 2 т. необхідно в середньому 47,32 га. ріллі.

Згідно даних врожайності за 2019 рік по Івано-Франківській області (місце реєстрації та проведення господарської діяльності ФГ «ОЛЬГА») по даним https://latifundist.com/urozhaj- online-2019 врожайність кукурудзи становить 77,2 ц/га., соняшнику 24,0 ц/га., гречка 12,1 ц/га.

Тобто, для вирощення вищезгаданої кількості продукції в Івано-Франківській області необхідно земельні площі в розмірі 880, 24 га., а саме для:

- кукурудза 3 класу в обсязі - 3 863, 206 т. необхідно в середньому 500, 42 га. ріллі,

- соняшнику в обсязі 796,1 т. необхідно в середньому 331,71 га. ріллі,

- гречки в обсязі 58,2 т. необхідно в середньому 48,10 га. ріллі.

На підставі викладеного, податковий орган дійшов висновку про те, що ФГ «ОЛЬГА» не могло виростити вищевказаний об`єм сільськогосподарської продукції та реалізувати його на користь позивача за вказаними вище договорами поставок, у зв`язку з чим останній не мав права відносити суми, витрачені за такими угодами, до свого податкового кредиту, з якого в подальшому було сформовано бюджетне відшкодування з ПДВ.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти зазначені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

При цьому, за правилами п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 (постанова від 04 вересня 2018 року) Верховним Судом було сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентом, позивачем було надано суду копії відповідних документів, у тому числі первинних, а саме: договорів поставки, видаткових та податкових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних.

Зазначені документи, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Як зазначає позивач, з метою накопичення товару перед експортом, завантаження товару на морські судна, здійснення всіх митних процедур, необхідних для вивезення товару за межі митної території України, ПрАТ «РАМБУРС» уклало договір накопичення та перевалки, надання експедиторських послуг з компанією, яка має у своєму розпорядженні портові термінали, склади та надають відповідні послуги.

Так, ПрАТ «РАМБУРС» укладено з ТОВ «БОРІВАЖ» договір № Д/19- 21 від 31 липня 2019 року на надання послуг по перевалці, технологічному накопиченню та експедируванню вантажів. Згідно умов вказаного договору ТОВ «БОРІВАЖ» здійснює накопичення вантажів позивача на території власного морського перевантажувального складського комплексу зернових вантажів, надає послуги по експедируванню вантажів, здійснює технологічні операції з метою перевалки вантажів для їх подальшого вивезення за межі України.

При надходженні вантажів автомобільним транспортом ТОВ «БОРІВАЖ» проводиться відбір проб для проведення аналізів і визначення якості сільськогосподарської продукції. Результати проведених лабораторією досліджень вносяться, зокрема, до складської квитанції, яка складається після завантаження товару у складські приміщення/ємності у строки, передбачені законодавством України. У складській квитанції вказується загальна кількість окремого виду сільськогосподарської продукції, яка прийнята на зберігання (накопичення) для окремого клієнта (в даному випадку для Товариства) протягом однієї доби.

Зерно кукурудзи 3-го класу, яке Товариство придбало у контрагента, після прибуття до ТОВ «БОРІВАЖ» було прийняте до зберігання (накопичення), про що були складені складські квитанції, копії яких додано до матеріалів справи.

Крім того, на підтвердження реального характеру взаємовідносин з своїм контрагентом, позивачем було надано суду докази подальшої реалізації придбаного у ФГ «ОЛЬГА» товару, зокрема, зовнішньоекономічних контрактів з VIKING TRADING OU (Естонія), додатків до них та відповідних вантажно-митних декларацій.

Суд звертає увагу на те, що згідно повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, форма № 20-ОПП (від 30 жовтня 2019 року № 9254269048) ФГ «ОЛЬГА» має у власності земельну ділянку (151,03 га), яка розташована в Івано-Франківській області, Калуського району, село Мостище.

Цим відповідач стверджує, що ФГ «ОЛЬГА» самостійно заявило про те що володіє земельною ділянкою меншою ніж потрібно для вирощування реалізованого позивачу обсягу сільськогосподарської продукції. Відтак, податковий орган обґрунтовує цим свою правову позицію, наводить цю обставину на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, відповідач, посилаючись на конкретний документ, не подає його суду в якості доказу.

Отже, обставина, на яку посилається відповідач, не підтверджується відповідними доказами, наявними у матеріалах адміністративної справи.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи було долучено копію листа ГУ ДПС у м. Києві від 11 грудня 2020 року вих. № 31812/9/26-15-07-04-01 на адресу Мостищенської сільської ради, в якому відповідач просить надати інформацію про оренду ФГ «ОЛЬГА» земельної ділянки на території Мостищенської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, та копію листа вих. № 106/02-24 від 28 грудня 2020 року Старости села Мостище Калуської міської територіальної громади Івано-Франківської області.

У своєму запиті податковий орган просить сільраду підтвердити інформацію про оренду земельної ділянки контрагентом позивача.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що органи місцевого самоврядування, у межах наданих їм повноважень, повинні володіти інформацією тільки про укладені безпосередньо з ними договори оренди земельних ділянок. Враховуючи це, у відповідь на запит податкового органу, орган місцевого самоврядування міг повідомити інформацію лише і саме про такі договори оренди.

Водночас, факт наявності чи відсутності договорів оренди землі між сільрадою та ФГ «ОЛЬГА» не є тією обставиною, що підтверджує відсутність достатньої кількості земельних ділянок у власності та/або у користуванні ФГ «ОЛЬГА».

При цьому, фермерське господарство, дотримуючись вимог чинного законодавства, може володіти та користуватись земельними ділянками сільськогосподарського призначення з різних правових підстав, у тому числі:

- користуватись земельними ділянками, які належать членам фермерського господарства;

- користуватись земельними ділянками, отриманими в оренду від фізичних осіб, які не є членами фермерського господарства;

- користуватись земельними ділянками, отриманими в оренду в інших населених пунктах, що знаходяться поза межами управління Мостищенської сільської ради тощо.

З наведеного вбачається, що ні запит податкового органу, ні відповідь сільського старости на нього не можуть підтверджувати заперечення відповідача проти позовних вимог платника податків.

Окремо необхідно зазначити про те, що зі змісту відповіді сільського старости від 28 грудня 2020 року вбачається, що інформація, яка міститься у листі-відповіді є актуальною станом на дату його складання, тобто станом на 28 грудня 2020 року.

Водночас, ФГ «ОЛЬГА» здійснило поставку позивачу кукурудзи 3-го класу, врожаю 2019 року. Тобто, для вирощення вказаного товару постачальник повинен був користуватися земельними ділянками у 2019 році.

Зважаючи на це, інформація у листі-відповіді про користування ФГ «ОЛЬГА» земельними ділянками на території Мостищенського старостинського округу Калуської міської територіальної громади Івано-Франківської області стосується іншого періоду ніж той, коли було вирощено товар, який контрагент поставив позивачу. Відтак, вказана інформація у листі сільського старости від 28 грудня 2020 року не може доводити або спростовувати факт вирощування зерна кукурудзи ФГ «ОЛЬГА» у 2019 році та факт поставки товару позивачу на підставі укладених із постачальником договорів.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ч. 2 статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, згідно з абз. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ч. 1 статті 6 Закону України «Про державний земельний кадастр», ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно зі статтею 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14 січня 2015 року, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Таким чином, умовою для підтвердження та/або спростування даних про право власності та/або право користування земельною ділянкою є отримання інформації, що міститься в Державному земельному кадастрі.

Частиною 1 статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі:

витягів з Державного земельного кадастру;

довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території);

викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Натомість, відповідач не надав суду жодного документу, що містить інформацію з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, які знаходяться у власності та/або у користуванні ФГ «ОЛЬГА».

З наведеного вбачається, що твердження відповідача про неможливість вирощення контрагентом зерна кукурудзи 3-го класу, яке було придбано позивачем є необґрунтованим.

При вирішенні даного питання суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану при розгляді справи № 120/858/19-а:

«Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в ході розгляду справи відповідачем не доведено обставин недостатності доданих до матеріалів справи документів чи їх дефектності, а також податковим органом не спростовано фактичне виконання господарських операцій позивача з контрагентами, участь контрагентів позивача (в тому числі й покупців товару) у здійсненні таких операцій, наявності у них спеціальної податкової правосуб`єктності тощо.

Доводи відповідача про те, що у користуванні ПП «Нові Долиняни» немає земельних ділянок, договори оренди земельних ділянок ним не укладались, а таким чином контрагент не міг виростити зернові культури на цих ділянках та продати його позивачеві оцінені судом апеляційної інстанції як такі, що не є беззаперечним доказом не здійснення поставки відповідного товару, адже відсутність належного оформлення права користування земельними ділянками, за наявності інших доказів, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій, не може бути перешкодою для кваліфікації операції як таких, що фактично здійснені».

В якості обґрунтування своєї позиції відповідач також вказує на те, що «Згідно даних ЄРПН встановлено, що ФГ «ОЛЬГА» протягом січня 2020 формувало податковий кредит по операціях з контрагентами: ТОВ «ГРІН-ЛАЙТ АВТО», ТОВ «ЛК СФЕРА», ПП «АМІК Україна», ПП ОЛЮР ГЛОБАЛ», ТОВ «ЕНЕРГОІМПЕКС», ТОВ «МІТАГРОІНВЕСТ», ТОВ «АГРОПРАЙМХОЛДИНГ».

Таким чином, вище зазначене свідчить про підміну товару (послуг) та неможливість здійснення господарських операцій, у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання (купівлі) ФГ «ОЛЬГА» у досліджених періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення ФГ постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу ПрАТ «РАМБУРС».

З приводу зазначених висновків суд зазначає, що норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Безпосередній контрагент позивача - ФГ «ОЛЬГА», як самостійний суб`єкт господарювання та платник податків несе персональну відповідальність за правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку, сплату податків, дотримання податкової дисципліни у своїй діяльності.

За будь які дії/бездіяльність свого контрагента та третіх осіб (в тому числі протиправні, якщо такі мали місце) позивач відповідальності не несе.

Зазначене вище свідчить, що відповідач не мав законних та обґрунтованих підстав робити висновки про здійснення ФГ «ОЛЬГА» поставки товару (кукурудзи) на користь ПрАТ «РАМБУРС» без мети настання реальних наслідків та нереальність здійснення господарством постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу позивача.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірними та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування в судовому порядку.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 700, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «РАМБУРС» (04116, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 20, квартира 34; код ЄДРПОУ 22936378) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 січня 2021 року № 00000750704 та № 00000770704.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь приватного акціонерного товариства «РАМБУРС» понесені останнім судові витрати у розмірі 22 700, 00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 31 березня 2021 року.

Суддя П.В. Вовк