Рішення № 95913511, 30.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року м. Київ № 640/25949/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

26.10.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач), у якому просила:

-визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не виплати, починаючи з 01.04.2017 по 01.08.2020 року належної позивачу пенсії за віком ;

- зобов`язати Пенсійного фонду України здійснити нарахування та виплатити позивачу належну пенсію за віком за період з 01.04.2017 по 01.08.2020 року включно.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що вона є внутрішньо переміщеною особою та їй було незаконно припинено виплату пенсії за віком. Вважає, що відповідач порушив її право на отримання пенсії за віком , просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2020 р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін .

14.12.2020 р., відповідач надав письмовий відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись, зокрема, на те, що позивач не зверталась безпосередньо до Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії. Із додатків до позовної заяви вбачається, що позивач з приводу невиплати пенсії зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, де перебуває на пенсійному обліку. Тому вважає, що Пенсійний фонд України є порушував жодним чином прав позивачки, оскільки є неналежним відповідачем у справі.

Ухвалою суду від 19.02.2021 року до участі в справі залучено в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

У встановлений судом строк відповідачем відзив не подано, клопотань про продовження строків для надання відзиву не надходило.

У відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, оскільки суб`єкт владних повноважень не подав відзиву на позов без поважних причин, суд кваліфікує це як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачка є пенсіонеркою, якій призначено пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач знаходиться на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві з серпня 2014 року як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію.

З 01 квітня 2017 року по 01 серпня 2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена, відповідно до рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Дарницької районної державної адміністрації.

Як вбачається з довідки про розмір призначеної та виплаченої позивачці пенсії №2178 від 23.09.2020р.виплату останній було поновлено у вересні 2020 року.

У серпні 2020 року позивач звернулася до співвідповідача з заявою щодо неотримання нею пенсії за період з квітня 2017 року по серпень 2020 року.

На звернення позивача, відповідачем було надано відповідь від 10.09.2020 №20546-21128/К-02/8-2600/20, в якій зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 (в редакції Постанови КМУ №788 від 21.08.2019) суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачуватися після прийняття окремого порядку.

Аналогічна відповідь на звернення позивачки була надана співвідповідачем 02.10.2020р. №м22433-24432/К-02/8-2600/20.

Позивач вважаючи свої пенсійні права порушеними, звернулась з даним позовом до суду.

Спірні правовідносини виникли у сфері пенсійного забезпечення і стосуються правомірності припинення виплати пенсії особі, стосовно якої скасована дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

При цьому, згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно зі статтею 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

{Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009}

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга статті 49 Закону № 1058-IV).

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Враховуючи зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві припиняючи виплату пенсії позивачу, не вказав та не обґрунтовував, на якій саме з підстав, наведених в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV припинено виплату пенсії.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом жодного рішення про припинення виплати позивачу пенсії не приймалось.

Таким чином, суд вважає, що на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу, були відсутні встановлені статтею 49 Закону №1058-IV підстави для такого припинення.

Разом з тим, співвідповідачем визнано наявність заборгованості з 01.04.2017 р. Зазначені кошти нараховані, проте не виплачені.

Більш того, згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження №К/9901/3256/17).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок №509).

Пунктом 1 Порядку №509 передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пункту 6 Порядку №509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Приписами статті 12 Закону №1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.08.2015 №3002014832 є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав Управлінням праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що співвідповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання суб`єкта владних повноважень на відсутність порядку виплати за минулий період жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством та Конституцією України.

Як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Проте, посилання співвідповідача на відсутність такого порядку жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством України.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За приписами статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Приписами частини другої статті 46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки, виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з неправомірними діями управління Пенсійного фонду України, то відповідно до статті 46 Закону № 1058, пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлені з моменту їх припинення.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

За таких обставин, відсутність відповідного порядку щодо виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, як і не розроблення Кабінетом Міністрів України відповідних механізмів проведення таких виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.

У даному спорі суд керується також правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.

Суд звертає увагу, що дана справа та зразкова справа №805/402/18 є типовими, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Разом з тим, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Положеннями статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно положень статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Таким чином, оскільки позивач звернулася до суду з позовом про виплату пенсії, право на яку співвідповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частини статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення, а виплата заборгованості має відбуватися з урахуванням пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне, з урахуванням належного способу захисту, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м.Києві відновити позивачу виплату пенсії, призначеної за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01.04.2017 по серпень 2020 року включно, з урахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стосовно позовних вимог заявлених позивачем до Пенсійного фонду України суд зазначає, що оскільки Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, не наділений повноваженнями щодо безпосереднього призначення, перерахунку та виплати пенсії, оскільки функція з призначення, перерахунку та виплати пенсії є виключно компетенцією територіальних управлінь Фонду, а тому вимоги до даного відповідача є безпідставним та до задоволення не підлягають.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 грн.40 коп.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у невиплаті, починаючи з квітня 2017 року по серпень 2020 року, пенсії ОСОБА_1 .

3.Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по серпень 2020 року у повному обсязі.

4.В іншій частині позову - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська