Рішення № 95911214, 30.03.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

30 березня 2021 р.справа № 400/2525/20

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

представника позивачки: Павлова К.О.,

представника відповідача 1: не прибув,

представника відповідача 2: Кусова Ю.С.,

у відкритому судовому засіданні розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачіввідповідач 1: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029 відповідач 2: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056

про1) визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 57226906 від 21 вересня 2018 р.; 2) визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51279338 від 07.06.16 р.

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2020 р. ОСОБА_1 (надалі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відповідач 1 або Заводський ДВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просила суд визнати протиправними дії щодо проведення Заводським ДВС примусового виконання та виконавчих дій на виконання постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 57226906 та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору (а. с. 2-5).

3 липня 2020 р. позовна заява була залишена без руху (а. с. 7-12).

17 вересня 2020 р. судом прийнята ухвала про повернення позовної заяви (а. с. 20-22).

23 грудня 2020 р. постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду ухвалу про повернення позовної заяви скасовано, а справу направлено до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (а. с. 65-68).

25 січня 2021 р. позовну заяву залишено без руху (а. с. 74-79).

На усунення недоліків, позивачка подала нову позовну заяву, в якій відповідачами вказано Заводський ДВС та Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відповідач 2 або Відділ) та заявлені інші позовні вимоги ніж первинні, а саме:

1) визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57226906 від 21 вересня 2018 р.;

2) визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 51279338 від 7 червня 2016 р. (а. с. 91-98).

Одночасно позивачка подала заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду (а. с. 82-87).

24 лютого 2021 р. відкрито провадження в даній адміністративній справі (а. с. 107-108).

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII (надалі - Закон № 1404-VIII), виконавчий збір стягується виключно з фактично (реально) стягнутої з боржника суми, але в даному спорі стягнення боргу з ОСОБА_1 не відбулось, а тому відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору. Така правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими нею у справі № 2540/3203/18.

Відповідач 1 відзиву не подав та клопотав про розгляд справи за відсутності свого представника. Одночасно в клопотанні відповідач 1 просив суд при розгляді цієї справи, врахувати висновки суду у справі № 400/3310/20 (а. с. 113).

Відповідач 2 відзиву також не подав.

В судовому засіданні представник позивачки пояснив, що на виконанні у Заводському ДВС та Відділі перебував виконавчий напис нотаріуса про звернення стягненні на майно ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ "Альфа-Банк". Жодних виконавчих дій відповідачі не вчиняли і в наступному виконавчий документ було повернуто стягувачу за його заявою. Так як фактичного виконання не відбулось, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, адже він розраховується саме з фактично стягнутої з боржника суми.

Представник відповідача 2 пояснив, що спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята цілком обґрунтовано, так як виконавчий збір стягується відповідною постановою одночасно з відкриттям виконавчого провадження і прийняття такої постанови є обов`язком державного виконавця. В наступному, було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

На підставі ст. 205 ч. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), справа розглянута в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

31 травня 2016 р. Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51279338, згідно якої, примусовому виконанню підлягає виконавчий напис нотаріуса № 1662 від 30 травня 2016 р. про звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ "Альфа-Банк" на суму 7 928 718,39 грн. (а. с. 131).

7 червня 2016 р. Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області прийнята спірна постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 51279338, відповідно до якої з ОСОБА_1 підлягає стягненню виконавчий збір в розмірі 792 871,83 грн. (а. с. 101).

30 липня 2018 р. Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, на підставі ст. 37 ч. 1 п. 1 Закону № 1404-VIII (а. с. 99-100).

21 вересня 2018 р. Заводським ДВС склав постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57226906 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за постановою від 7 червня 2016 р. (а. с. 102).

На момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору 7 червня 2016 р., правовідносини щодо примусового виконання виконавчих документів були врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (надалі - Закон № 606-XIV).

Стаття 28 Закону № 606-XIV у відповідній редакції встановлювала, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Отже, Закон № 606-XIV передбачав, що виконавчий збір стягується у відсотковому відношенні від суми (вартості майна), яку (яке) слід стягнути з боржника за виконавчим документом.

5 жовтня 2016 р. набрав чинності Закон № 1404-VIII, а попередній Закон № 606-XIV втратив чинність.

Закон № 1404-VIII, на час його прийняття, по іншому врегульовував питання стягнення виконавчого збору порівняно з Законом № 606-XIV.

Стаття 27 ч. 2 Закону № 1404-VIII встановлювала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Таким чином, якщо Закон № 606-XIV передбачав стягнення виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яку слід стягнути з боржника, то Закон № 1404-VIII встановив стягнення виконавчого збору в тому ж розмірі, але від суми, яка реально стягнута, а не підлягає стягненню.

В наступному, законодавець повернувся до попередньої правової конструкції визначення розміру виконавчого збору. Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності 28 серпня 2018 р., ст. 27 ч. 2 Закону 1404-VIII була змінена та викладена в такій редакції: "Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.".

Таким чином, протягом існування спірних правовідносин щодо визначення розміру виконавчого збору чи то від всієї суми за виконавчим документом, чи то тільки від суми, яку з боржника дійсно стягнуто, їх правове регулювання тричі змінювалось на прямо протилежне.

Як визначено ст. 58 ч. 1 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей конституційний принцип означає, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з її втратою, а до події застосовується той акт, який був чинним на момент події.

Так як на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору 7 червня 2016 р. ст. 28 Закону № 606-XIV встановлювала розмір виконавчого збору в 10% від суми, яка підлягає стягненню з боржника (а не фактично стягнута), то застосуванню підлягає саме ця норма.

З урахуванням цього висновку, до спірних правовідносин не може бути застосована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в постанові від 11 березня 2020 р. у справі 2540/3203/18, так як нею надана оцінка правовідносинам, які виникли під час дії іншої редакції Закону № 1404-VIII, ніж в цьому спорі.

Як передбачено п. 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Так як правовідносини щодо стягнення з позивачки виконавчого збору тривають і після набрання чинності Законом № 1404-VIII, то на теперішній час до них слід застосовувати його положення.

Слід звернути увагу на те, що Закон № 1404-VIII передбачає винесення постанови про стягнення виконавчого збору двічі:

- відповідно до ст. 27 ч. 4 Закону № 1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

- у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом (ст. 40 ч. 3 Закону № 1404-VIII).

Необхідність прийняття другої постанови про стягнення виконавчого збору обумовлюється іншими приписами Закону № 1404-VIII.

Так, ст. 3 ч. 1 п. 5 Закону № 1404-VIII визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди, тобто постанова про стягнення виконавчого збору, є виконавчим документом у розумінні Закону № 1404-VIII.

При цьому ст. 12 ч. 1 Закону № 1404-VIII встановлює обмежений тримісячний строк пред`явлення до примусового виконання виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган.

В даному спорі має місце ситуація, коли виконавчий документ - постанова про стягнення виконавчого збору прийнята в червні 2016 р., а пред`явлена до виконання шляхом відкриття виконавчого провадження з її виконання, лише в вересні 2018 р., що суперечить вищенаведеним приписам ст. 12 ч. 1 Закону № 1404-VIII.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що після повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 30 липня 2018 р., відповідач 2 повинен був прийняти нову постанову про стягнення виконавчого збору, яку слід було звернути до примусового виконання у строк, визначений законом, чого відповідач 2 не зробив.

Крім того, відповідач 2 не врахував, що за ст. 27 ч. 5 п. 6 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, Закон № 1404-VIII містить пряму заборону щодо стягнення виконавчого збору за постановами державного виконавця, які прийняті до набрання чинності Законом № 1404-VIII.

З приводу посилань відповідача 1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 р. у справі № 400/3310/20, то в межах цієї справи судом була надана оцінка іншим вимогам ОСОБА_1 і вони не можуть бути застосовані до даної справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що маються підстави для задоволення позовних вимог.

Окремо суд вважає за необхідне висловитись з приводу дотримання позивачкою строку звернення до суду.

За приписами ст. 287 ч. 2 п. 1 КАС України, у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

В заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивачка зазначила, що не була обізнана про існування постанови про стягнення виконавчого збору, так як виконавчі дії фактично не проводились, а в наступному стягувач звернувся із заявою про повернення йому виконавчого документу і спірна постанова про стягнення виконавчого збору повинна була залишитись в матеріалах завершеного виконавчого провадження, що не порушувало б її права. Оскільки другу постанова про стягнення виконавчого збору відповідачем 2 не приймалась, вона не знала і не могла знати про примусове виконання попередньої постанови (а. с. 82-87).

Для вирішення питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду, при відкритті провадження у справі, суд зобов`язав відповідачів надати докази надіслання (вручення) ОСОБА_1 оскаржених нею постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження.

Відповідач 2 подав копії матеріалів виконавчого провадження (а. с. 129-157), з яких неможливо достеменно встановити, що ОСОБА_1 або її представник отримували спірні постанови після їх прийняття в 2016 р. і 2018 р.р. відповідно, а тому відсутні підстави для застосування судом наслідків пропуску строку звернення до суду.

Крім того, так як Закон № 1404-VIII містить пряму норму про заборону стягнення виконавчого збору за постановами державного виконавця, які прийняті до набрання чинності цим законом, на думку суду, в незалежності від строку звернення позивачки до суду, її вимоги підлягають задоволенню, так як Відділом допущено триваюче порушення.

Відповідно до ст. 129 ч. 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позовної заяви в 2020 р., позивачка сплатила судовий збір в сумі 841,0 грн., що підтверджується квитанцією № 83 від 30 червня 2020 р., а на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, згідно з квитанцією № 38 від 11 лютого 2021 р., доплатила судовий збір в сумі 7 928,80 грн. (а. с. 1, 105).

Вимога про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 57226906 від 21 вересня 2018 р., яка прийнята відповідачем 1, є немайновою, відповідно, судовий збір в сумі 841,0 грн. підлягає стягненню на користь позивачки з вказаного відповідача, а вимога про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51279338 від 7 червня 2016 р., є майновою і судовий збір в сумі 7 928,80 грн., сплачений за цю вимогу, підлягає стягненню з відповідача 2.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241, 244-246, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029, ЄДРПОУ 34993162) Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ЄДРПОУ 43315529) задовольнити.

2. Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57226906 від 21 вересня 2018 р., визнати протиправною та скасувати.

3. Постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 51279338 від 7 червня 2016 р., визнати протиправною та скасувати.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029, ЄДРПОУ 34993162) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 841,0 грн. (вісімсот сорок одна гривня).

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр-т Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056, ЄДРПОУ 43315529) судові витрати у виді судового збору в розмірі 7 928,80 грн. (сім тисяч дев`ятсот двадцять вісім гривень вісімдесят копійок).

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.

Суддя А. О. Мороз