Рішення № 95911213, 30.03.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 р. Справа № 400/4866/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001 треті особи:Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр. Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055 про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач, ТУ ДСА), за участь третьої особи - Головногое управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.

Ухвалою від 06.11.2020 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовног опровадження.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що ТУ ДСА неправомірно застосовано при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачці з квітня по серпень 2020 року обмеження, встановлені ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України № 553. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року та вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин, а Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - 3акон України № 553), який набрав чинності 18.04.2020 року. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України № 553) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення обмежується максимальним розміром 47230,00 грн. на місяць. Відповідач не наділений правом самостійної, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди без обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020-рік» (у редакції Закону України № 553). Таким чином, ТУ ДСА у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до норм чинного законодавства.

Третя особа надала пояснення, в яких просила суд відмовити у задоволення позовних вимог, посилаючись на ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зазначаючи, що наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України не означає безумовного обов`язку цих органів нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів. Третя особа вказує, що Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитуванння державного бюджету 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачені кошти для виконання рішень судів, ухвалених на користь суддів, але ця програма відкрита лише на рівні Державної казначейської служби України. Також третя особа вказала на те, що рішення Конституційного Суду України від 28.02.2020 року № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, адже вона здійснювалась у відповідності до чинних на той період норм.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Указом Президента України Відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 07.09.2018 року № 271/2018 позивача призначено на посаду судді Снігурівського районного суду Миколаївської області.

У період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року позивач отримувала суддівську винагороду в обмеженому розмірі на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулась до суду з позовною заявою.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до п. 24 Розділ XII Прикінцевих та перехідних положень Закону, розмір посадового окладу судді, становить: з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не вносилися.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами, обмежено, як Конституцією так і відповідним законом про судоустрій.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», це повинно бути передбачено виключено у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

За таких обставин, при конкуренції норм ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до вимог ч. 4 ст. 7 КАС України, суд застосовує ст. 130 Конституції України, як норму прямої дії, яка прямо вказує, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У такому випадку, суд, вирішуючи спір, повинен застосувати ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі № 10-р/2020, ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абз. 9 п. 2 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 року № 553-IX, визнанні неконституційними, а тому для звернення до Верховного Суду у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 7 КАС України, в теперішній час немає необхідності.

В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 3 ст. 29 Закону України№ 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями ст. 29 Закону України № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 року № 2-р/2020, від 11.03.2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци 7, 8 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Таким чином, суд робить висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

На думку суду, у п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України мова йде про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення робітника такої заробітної плати. Інститут негайного виконання стягнення заробітної плати за один місяць у такому разі виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору.

Натомість спірні правовідносини між сторонами у цій справі полягають не у позбавленні позивача заробітної плати як засобу існування. У цьому випадку існує лише спір щодо належного розміру заробітної плати (винагороди судді), який кожна із сторін обраховує на свою користь.

Крім того, у цій справі суд не вирішує питання щодо стягнення заробітної плати, оскільки позивач обрав інший спосіб захисту порушеного права, а відтак і не визначає суми стягнення за місяць.

На підставі зазначеного, суд не вбачає підстав для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України та негайного виконання судового рішення у цій справі.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26299835), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (пр. Центральний, 141-В, м. МИколаїв, 54055, код ЄДРПОУ 37992030) - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року.

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26299835) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Снігурівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30.03.2021 року.

Суддя О.В. Малих